Розвиток підприємництва як фактор росту національної економіки

РОЛЬ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ В РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК ОДИН З ФАКТОРІВ ЗРОСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Тетяна Александрова — 2024-12-15

В наш час постіндустріального суспільства людський капітал відіграє дуже велике значення, витісняючи фінансовий, і становить близько 70% національного багатства розвинених країн, що значно більше ніж у середині ХХ століття (48%). Подібне зростання у розвитку пов'язане з багатьма факторами такими як: технологічний прогрес, економічне зростання, глобалізація, розвиток інфраструктури, дослідження та інновації, культурні чинники та соціальні зміни тощо. В сучасних умовах саме він є базою для економічного розвитку країни загалом та успіху окремого виробництва, будучи одним з ключових складових інтелектуального капіталу підприємства.

Основними компонентами людського капіталу є здоров'я, освіти, продуктивна праця, якість життя, і кожен з цих аспектів потребує уваги та розвитку. Людський капітал відіграє надзвичайно важливу роль в економіці, оскільки саме він виступає одним з основних чинників створення національного багатства, формуючи від 60 до 80% його обсягу [1]. Однак його значення не обмежується лише фінансовим внеском — людський капітал є джерелом інтелектуальної творчості, що забезпечує постійний розвиток. Даний факт відіграє особливу роль для підприємництва, де саме знання, компетенції, креативність і здатність до інновацій стають базисом для успіху бізнесу і загального економічного зростання країни.

Так історично склалося, що коли в 20 столітті все більше країн починали розуміти значення людського капіталу та робити акцент на його розвитку, в Україні панувала радянська влада, яка дуже сильно гальмувала цей процес, ставлячись до людини як до об’єктивного виробничого ресурсу. Після проголошення незалежності почала поступово усвідомлюватися важливість людського капіталу як стратегічного ресурсу та реалізовуватися кроки для його розвитку, зокрема шляхом реформування системи освіти, охорони здоров'я та соціального захисту.

Таким чином індекс людського капіталу України у період з 1990 по 2022 рік зріс з 0,731 до 0,734, тобто на 0,4%. На березень 2024 року ІЛР України складає 0,734, що свідчить про високий ступінь розвитку людського капіталу, окремо слід зазначити, що у загальносвітовому рейтингу Україна посідає 100 місце із 193 країн [2].

Слід відзначити, що згаданий прогрес є вкрай нерівномірним, і після 20 років стійкого падіння показник нерівності знову зростає. COVID-19 та повномасштабне вторгнення дуже негативно вплинули як на розвиток окремих підприємств, так і на зростання національної економіки в цілому. Вимушена міграція, примусова депортація, загибель мирного населення, руйнування освітньої інфраструктури, зниження економічної активності - все це призвело до значного скорочення параметрів людського капіталу України та гострого дефіциту робочої сили, скоротивши виробництво на третину. Активні бойові дії та провадження правового режиму воєнного стану негативним чином вплинуло на показники людського розвитку, проводячи відповідні паралелі з аналогічними параметрами характерними європейським країнам. Через втрати під час війни виникає потреба повернення та підтримки талантів. Для розвитку підприємництва потрібно не лише зберігати трудові ресурси, а й створювати умови для зростання і розвитку людського капіталу, що є основою для інноваційної діяльності та економічного зростання [3].

Також, розглядаючи тему ролі людського капіталу в розвитку підприємництва, неможливо оминути питання впливу технологічного прогресу, зокрема автоматизації та штучного інтелекту, на людський капітал. Адже саме технології є рушійною силою економічного зростання, оскільки стимулюють накопичення знань та впровадження інновацій. Наразі велику кількість робочих місць замінюють машини та штучний інтелект., що вимагає від людей унікальної експертизи. У поєднанні з розвиненою емпатією та креативністю цінність спеціаліста на ринку праці зростає в рази. Тому наразі важливіше вкладатися в якість людського капіталу, розвиваючи у людей навички, які не можуть бути замінені автоматизованими системами. Це охоплює критичне мислення, креативність, адаптивність і соціальні компетенції, що стають визначальними факторами конкурентоспроможності та успішності як на рівні окремих працівників, так і на рівні економіки країни в цілому. Так, згідно з Цілями сталого розвитку ООН, розвиток людини має бути ключовою метою державної політики, а економічне зростання — лише засобом для цього. Людський капітал лежить в основі технологічного прогресу і є ключем до ефективного використання природного капіталу у виробництві. Недостатній розвиток людського капіталу в Україні обмежує її можливості для сталого розвитку в майбутньому.

Повертаючись до економічного складника, між людським капіталом і економічним зростанням існує тісний зв’язок, і розвиток людського капіталу може значно стимулювати економіку. Люди з вищим рівнем освіти, актуальними навичками та високою соціальною мобільністю не лише підвищують продуктивність і виробляють продукцію з високою доданою вартістю, а й отримують вищі доходи, що дозволяє їм більше витрачати. Це, своєю чергою, сприяє зростанню внутрішнього ринку та економічному піднесенню. Розвиток людського капіталу є важливим і ефективним шляхом до економічного відновлення і стабільного зростання України. Зрештою, саме людський ресурс є основним капіталом держави, а людський капітал на рівні підприємства є головним фактором, від якого залежить ефективність інших складників розвитку підприємства.

Тож, підсумовуючи, можна стверджувати, що вкладаючи ресурси у своїх працівників, підприємства підвищують їхню трудову віддачу, зростає продуктивність праці, знижуються витрати часу і зміцнюється їхня конкурентна позиція. Тому країни активно конкурують за талановитих спеціалістів, розуміючи, що інвестиції в освіту та розвиток людського капіталу є вигідними довгостроковими інвестиціями. Випускники закладів вищої освіти стають податковими платниками та рушійною силою економічного зростання.

Підсумовуючи, людський капітал залишається ключовим джерелом відбудови економіки країни в повоєнний період, розвиток якого буде особливо актуальним, оскільки ефективність інституціональної та технологічної модернізації нашого суспільства багато у чому буде визначатися якістю національного людського капіталу. Цільові соціально-економічні інвестиції, спрямовані у сфери освіти, науки, охорони здоров’я та соціальну інфраструктуру є життєво важливими для пришвидшення темпів та характеру масштабного відновлення нашої країни.

ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВОЇ СФЕРИ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Д. Бевза — 2024-12-15

Однією з основних проблем, що потребує вирішення, є високий рівень безробіття в країні та нерівномірний попит на робочу силу в різних регіонах. Розвиток людських ресурсів передбачає не тільки підготовку та підвищення кваліфікації працівників, але й створення таких умов праці, які б стимулювали їх до продуктивної діяльності. Зайнятість є центральним елементом трудових відносин: вона забезпечує соціальний статус громадян і одночасно є джерелом економічного зростання. Згідно з офіційними даними Державної служби зайнятості, у першому півріччі 2024 року статус безробітного в Україні мали 254,6 тисячі осіб. Із цього числа було працевлаштовано близько 124 тисячі громадян, що становить приблизно 50% від загальної кількості зареєстрованих безробітних. Ці показники демонструють активність на ринку праці, а також рівень працевлаштування серед офіційно зареєстрованих безробітних.

Реформування трудових відносин в Україні передбачає запровадження нових підходів у соціально-трудовій сфері. Вони спрямовані на розвиток продуктивної зайнятості, підтримку малого та середнього бізнесу, що, в свою чергу, допоможе підвищити рівень життя населення. Низький рівень офіційної зайнятості та тіньова економіка залишаються серйозними проблемами для українського ринку праці. Високі податки змушують підприємства працювати "в тіні", що ускладнює завдання держави в плані забезпечення соціального захисту та наповнення бюджету. Зниження податкового навантаження, особливо для малого і середнього бізнесу, може стати важливим кроком на шляху до легалізації зарплат і покращення умов праці. За прикладом європейських країн, таких як Чехія та Угорщина, можна передбачити, що помірне податкове навантаження спонукає підприємців декларувати доходи, а працівників — уникати тіньових схем.

Для скорочення тіньових зарплат необхідне посилення контролю за дотриманням законодавства про оплату праці. Це передбачає введення значних штрафів для роботодавців, що практикують виплати "в конвертах", а також посилення відповідальності самих працівників, які погоджуються працювати неофіційно. Тіньова зайнятість шкодить як економіці країни, так і самим працівникам, оскільки вони втрачають доступ до соціальних гарантій.

Для забезпечення стабільності та розвитку ринку праці ми пропонуємо зробити акценти на таких пріоритетах:

Вдосконалення системи оплати праці та соціальної підтримки, особливо для незахищених категорій населення.
Підвищення конкурентоспроможності робочої сили через освітні програми, професійну підготовку та перепідготовку.
Сприяння створенню нових робочих місць за рахунок різних джерел фінансування, включаючи державну підтримку малого бізнесу.
Встановлення рівних можливостей для всіх груп населення, що забезпечить соціальну справедливість у сфері зайнятості.

Таким чином, для України надзвичайно важливо продовжити реформування сфери трудових відносин. Очікується, що офіційна безробіття в 2024 році становить приблизно 14,2%. Незважаючи на зниження рівня безробіття в порівнянні з попередніми роками, на ринку зберігається структурна проблема невідповідності кваліфікації працівників і вимог роботодавців. У той же час міграція і мобілізація призводять до дефіциту кадрів, що вимагає компанії підвищувати зарплати, особливо для висококваліфікованих спеціалістів

ПЕРСПЕКТИВИ АВТОМАТИЗАЦІЇ ЛОГІСТИЧНИХ СКЛАДІВ ЯК ІНСТРУМЕНТУ ПОДОЛАННЯ КРИЗИ РОБОЧОЇ СИЛИ

Софія Грінько — 2024-12-15

Економічна криза, яку спричинило повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році стала одним з найбільших викликів для українських логістичних складів. Сфера логістики зіштовхнулася не лише зі знищенням інфраструктури, але й із дефіцитом робочої сили через міграцію економічно активного населення, що спричинило значні труднощі в роботі складів та зростання витрат для підприємств. Брак робочої сили внаслідок мобілізації або виїзду співробітників за кордон у 2024 року посів перше місце серед перешкод для ведення бізнесу [1].

Основними наслідками дефіциту робочої сили для логістичних складів є:

зниження швидкості обробки замовлень та доставки товарів;
підвищення витрат на заробітну плату;
зростання витрат на логістику та кінцеву вартість товарів;
зниження продуктивності;
погіршення надійності та репутації підприємства.

Через дефіцит працівників на логістичних складах ускладнюється обробка вхідних і вихідних замовлень, що призводить до затримок у доставці. Тобто, логістичні склади не можуть підтримувати звичайний ритм роботи, коли кількість доступних працівників обмежена, що створює додаткові черги та затримки у розподілі товарів, що стало гострою проблемою особливо для товарів першої необхідності, медикаментів та продуктів харчування, які повинні швидко надходити до кінцевих споживачів. У зв’язку із дефіцитом працівників підприємства змушені компенсувати збільшений час роботи наявному персоналу через підвищення заробітної плати, а також для приваблення нових працівників та утримання існуючих. Наслідком цього є додаткові фінансові витрати, особливо для малих і середніх підприємств, які не мають великого резерву коштів. Підвищення заробітної плати є короткостроковим рішенням, яке лише тимчасово покращує ситуацію, водночас збільшуючи навантаження на бізнес. Зростання витрат на логістику та кінцеву вартість товарів відбувається через зниження продуктивності складів, оскільки підприємства вимушені збільшувати час на обробку товарів. У результаті ці витрати перекладаються на кінцевого споживача, збільшуючи загальну вартість товарів на ринку. Менша кількість працівників на складах означає, що ті завдання, які раніше виконувались швидко і злагоджено, тепер можуть займати більше часу або виконуватися неякісно. Працівники змушені виконувати більший обсяг роботи, що призводить до втоми та підвищеного ризику помилок. Це позначається на загальній ефективності роботи складу, знижуючи продуктивність і обсяги обробки товарів. Погіршення надійності та репутації підприємства відбувається тоді, коли воно не може забезпечити своєчасну доставку або належний рівень обслуговування, це негативно впливає на її репутацію. Відгуки та скарги клієнтів можуть призвести до втрати лояльності та зниження попиту на послуги, що ускладнює відновлення довіри клієнтів і партнерів. Довгострокова втрата довіри до компанії впливає на її конкурентоспроможність на ринку.

Вважаємо, що вирішення проблем дефіциту робочої сили в галузі логістики можливе через автоматизацію логістичних складів. Тобто, таке рішення не лише знижує залежність від ручної праці, але й забезпечує значне підвищення продуктивності та ефективності логістичних процесів. Сучасні роботизовані системи дозволяють складам автоматизувати процеси, які раніше виконувались вручну, такі як транспортування, сортування та зберігання товарів [2]. Основні види роботизованих систем включають:

автономні мобільні роботи (АМР), тобто роботи можуть самостійно переміщатися по складу, перевозячи товари з однієї точки в іншу; використання АМР дозволяє замінити фізичну працю працівників на завданнях, пов’язаних із переміщенням вантажів, знижуючи витрати на персонал і підвищуючи ефективність роботи;
роботи-маніпулятори, які можуть виконувати завдання з обробки вантажів на складських полицях, упаковки та розпаковки, що суттєво скорочує необхідність у ручній праці на цих етапах, що також дозволяє зменшити ризик травматизму для персоналу, який виконує важкі фізичні завдання;
автоматичні сортувальні систем (які будуть прискорювати сортування) сортують вантажі на основі заданих параметрів (вага, розмір, призначення) та направляють їх до відповідних місць зберігання або зон для подальшого транспортування; їх використання може спричинити зменшення часу на сортування товарів та зниження помилки, що трапляються при ручній обробці;
автоматизовані конвеєри, які призведуть до зниження витрат на транспортування в середині складу, оскільки вини транспортують товари з одного кінця складу до іншого, що значно зменшує необхідність переміщення вантажів вручну. Використання конвеєрних систем допомагає складам ефективно обслуговувати великі обсяги замовлень, навіть при нестачі робочої сили.

Таким чином, автоматизація логістичних складів може бути основним напрямом вирішення проблем дефіциту робочої сили в Україні. Впровадження роботизованих систем та автоматизованих сортувальних конвеєрів може значно підвищити продуктивність, знизити витрати та забезпечити безперебійну роботу складів навіть при обмеженій кількості працівників.

ДОСЛІДЖЕННЯ АКТУАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ ОБМЕЖЕНОСТІ КАДРОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Юлія Дерев'янко — 2024-12-15

На сьогоднішній день, одним з ключових факторів дестабілізації національного економічного середовища є продовження активних бойових дій та режиму воєнного стану, що чинить значний вплив на параметри економічної активності підприємницького сектору та вітчизняної макроекономічної системи в цілому. Одним з найбільш актуальних питань залишається проблема кадрового забезпечення ринку праці, що протягом останніх років характеризується дефіцитністю та висококонкурентністю з боку роботодавців.

Навесні цього року рекрутингові сайти заявили про рекордне збільшення кількості вакансій. Більш того, у квітні лише на порталі Work.ua було опубліковано понад 111 тисяч вакансій, що є найвищим показником від початку повномасштабного вторгнення[1] . Разом з тим, даний факт слугує негативним індикатором розвитку національної економіки, що свідчить про зростання дефіциту кадрового ресурсу та недостатності відповідного ресурсного забезпечення підприємницького сектору.

Найбільше зазнають гострого дефіциту кадрів такі сфери як: аграрний сектор, будівництво, готельно-ресторанний бізнес, а також транспортна та логістична сфери. До прикладу, дефіцит кадрів на транспортно-логістичних підприємствах складає близько 30%, зокрема найбільша потреба спостерігається у частині забезпеченості такими посадами як водій комунального транспорту, машиніст рухомого складу (тобто професії, які історично характеризуються переважанням чоловіків в загальній гендерній структурі персоналу). Саме тому компанії почали пропонувати вакансії жінкам, а у липні цього року представництво ООН Жінки анонсувало пілотний проєкт, який полягає у запуску програм перекваліфікації жінок на водійок громадського транспорту. Аналогічна ситуація має місце й у сфері готельно-ресторанного бізнесу, при цьому, дефіцит кадрів спостерігається відносно обох статей. На сьогоднішній день, на одного працівника припадає близько 2 вакансій, що закономірно спричиняє значне падіння рівня сервісу та зростання вартості послуг до 20%, водночас, власники відповідних закладів сфери обслуговування активно підвищують пропонований рівень заробітної плати, знижуючи при цьому вимоги до кандидатів. Влітку 2024 року середня зарплата у сфері готельно-ресторанного бізнесу досягла 25 000-27 000 грн, що майже на 45% більше, ніж у 2022 році.

Окреслена вище проблематика залучення кадрового ресурсу в сфері обслуговування викликана перш за все, нестачею кадрів у межах національної економіки, що в свою чергу, зумовлена широким спектром об’єктивних причин, втілених у таких процесах та явищах як: мобілізація, зовнішні та внутрішні міграційні процеси, зміни у демографічній структурі населення тощо. Зокрема, половина людей, які виїхали закордон, за результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології, не планують повертатися, створюючи тим самим пропозицію кадрового ресурсу на європейських ринках праці й обмежуючи кадровий потенціал національної економіки[2].

Слід зазначити, що прогресивний характер динаміки розвитку проблем забезпечення кадровим ресурсом вітчизняного підприємницького сектору призводить до широкого кола наслідків, зокрема у частині погіршення якості надання послуг, зростання їх вартості, обмеження фінансової спроможності підприємницьких структур тощо. До прикладу, КП «Київський метрополітен» нещодавно повідомляє про збільшення інтервалу руху поїздів через дефіцит співробітників. Національним банком України на 2025 рік прогнозується підвищення зарплати у приватному секторі зумовлене складнощами у пошуку та підборі висококваліфікованих працівників. Очікується, що реальні заробітні плати у межах національної економіки перевищать довоєнний рівень, зберігаючи відповідну зростаючу динаміку й в подальшому. Проте природа такої зростаючої динаміки викликана негативними чинниками внутрішнього розвитку економіки, що закономірним чином, у перспективі призведе до зростання рівнів інфляції. Принагідно зазначимо, не менш загрозливим фактором у питання кадрового забезпечення національної економіки залишається проблема відтоку бізнесу й сповільнення параметрів ділової активності, зокрема іноземні замовники, які працювали з українськими контрагентами, активно скорочують обсяги співпраці з метою зниження ризиків, зумовлених повномасштабним вторгненням та загрозою мобілізації персоналу.

Варто зазначити, що вирішення проблеми підтримки кадрового потенціалу національної економіки потребує формування комплексних стратегій та узгоджених дій регуляторних органів. Одним з перспективних напрямків подолання даної проблеми є розвиток вітчизняного людського потенціалу у розрізі найбільш активних соціальних страт населення, зокрема розбудова вітчизняної системи освіти на основі фундаментальних принципів економіки знань із широким залученням підприємницького сектору до процесу освітньо-наукової діяльності; забезпечувати стимулювання розвитку технічних наук та популяризації відповідного спектру зайнятості. Не менш важливим напрямком є забезпечення більш широкого залучення осіб старшого віку, за рахунок створення спеціальних програм перекваліфікації, цифрової освіти, інклюзивності інфраструктури національного економічного середовища. Пріоритетність даного напрямку є очевидною враховуючи, що середній вік населення в Україні складає 44,7 років. Саме тому, розгляд категорій населення у віковому інтервалі від 20 до 35 років є фактором самообмеження у частині кадрового забезпечення економічної діяльності. Відокремленим напрямком у даному питанні є також адаптація іноземного досвіду, зокрема тих країн, що застосовують принцип «срібної економіки», який передбачає активне залучення людей старшого віку до роботи, паралельно протидіючи таким негативним соціальним явищам ейджизм. Виходячи з цього, формування національної політики у сфері праці вимагає дотримання системних засад забезпечення гендерної рівності, інклюзивності та формування ефективної національної освітньо-наукової інфраструктури. Підтвердженням наявності значного потенціалу у даній сфері є дані Міністерства соціальної політики України, згідно яких близько 1 мільйону осіб з інвалідністю могли бути працевлаштованими, якщо б роботодавцями та державою були б створені належні економічні та інфраструктурні умови. Необхідно залучити додаткове фінансування від держави для створення цих умов. Таким чином вдасться збільшити кількість співробітників на ринку працю, що в майбутньому матиме гарний вплив на українську економіку.

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що подолання проблем кадрового забезпечення національної економіки потребує проактивної політики держави у сфері соціальної політики, освітньо-наукової діяльності, розбудови інклюзивної інфраструктури та формуванні партнерських зв’язків з підприємницьким сектором.

ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНИХ СПОРІВ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

Богдан Дергалюк — 2024-12-15

Під час здійснення підприємницької діяльності її суб’єкти час від часу зіштовхуються зі спорами, повʼязаними зі здійсненням господарської діяльності. Особливе місце серед них посідають корпоративні спори, або, як визначено законодавством, спори, що виникають з корпоративних відносин. Йдеться про спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, повʼязані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів [1].

Загалом, права і обовʼязки учасників, порядок вступу до товариства, виходу з нього та виключення учасника, відчуження частки визначаються у статуті – установчому документі, на основі якого діють юридичні особи найбільш розповсюджених організаційно-правових форм (акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо). Але у багатьох випадках статутом неможливо передбачити вирішення ряду питань, які потребують більшості голосів учасників. У першу чергу це стосується товариств з обмеженою відповідальністю, де його учасники беруть участь 50 на 50. У такому випадку найбільш доцільним є укладання корпоративного договору.

Згідно з вітчизняним законодавством [2], корпоративний договір визначається як договір, за яким учасники товариства зобовʼязуються реалізовувати свої права та повноваження певним чином або утримуватись від їх реалізації, вчиняється у письмовій формі. Корпоративний договір може передбачати умови або порядок визначення умов, на яких учасник має право або зобов’язаний купити або продати частку у статутному капіталі (її частину), а також визначати випадки, коли таке право або обов’язок виникає.

Важливо зазначити, що зміст корпоративного договору є конфіденційним, якщо його учасники не визначать у самому договорі необхідність розкриття його змісту. Таким чином домовленості сторін, як і сам факт укладання такого договолру, може зберігатися у таємниці.

Укладаючи корпоративний договір, учасники товариства завчасно передбачити: порядок голосування учасників з певних питань діяльності підприємства; різну кількість голосів, які учасники мають щодо вирішення різних питань; порядок відчуження часток товариства тощо.

Варто зауважити, що на сьогодні практика укладення корпоративних договорів є ще мало розповсюдженою в Україні. Відповідно, обмеженою є і судова практика щодо розгляду спорів у цій сфері. Але все більше прослідковується тенденція до зростання зацікавленості з боку господарюючих суб’єктів щодо укладання таких договорів. У зв’язку з цим питання укладання корпоративних договорів з метою вирішення корпоративних спорів потребує уваги та подальшого дослідження зі сторони підприємств корпоративного типу, органів державної влади та науковців.

РОЗШИРЕННЯ ГОРИЗОНТІВ КОРПОРАТИВНОЇ ПІДТРИМКИ ТА НОВІ ПАРАДИГМИ У ВЗАЄМОДІЇ З ПЕРСОНАЛОМ

Марта Дергалюк — 2024-12-15

Відкриття нових форм підтримки персоналу в Україні спровоковано як міжнародною практикою, так і потребою в адекватному психологічному стані українців у часи постійних стресів. Грошова винагорода залишається пріоритетною потребою, однак нематеріальні стимули є не менш важливими в сучасних умовах. Все більше компаній починають провадити програми well-being, що дослівно перекладається як «благополуччя». Необхідність такого провадження зумовлена відслідковуванням рівня продуктивності праці, яка залежить від рівня щастя та комфорту співробітників, що було доведено у дослідженні Е.Прото [1]. До складової культури добробуту входить 5 елементів: здоров’я (фізичне та психічне), кар’єра, соціальний добробут, фінансове благополуччя, громадські зв’язки. Кожна компанія обирає для себе способи та інструменти імплементації заходів благополуччя у корпоративну культуру.

Українські компаній не відстають від тенденцій на ринку праці та активно проваджують різноманітні підходи для кращої корпоративної культури та допомоги із work-life balance. Розповсюдженим прикладом досягнення соціального добробуту та психічного здоров’я є надання консультацій корпоративним психологом, який слідкує за ментальним станом, допомагає із подоланням кар’єрного вигорання, особистих труднощів, організовує навчальні тренінги, може врегульовувати конфліктні ситуації в колективі, слідкує за позитивною атмосферою. Цікавим підходом для лагідної адаптації співробітників є програма buddy (у перекладі з англійської мови – «приятель»), в рамках якої кожному новому співробітнику надається свій особистий друг на фірмі, який може зорієнтувати у внутрішніх особливостях діяльності компанії, може допомогти із апробаційним періодом, ознайомити зі всіма процесами. Така система вже використовується у провідних українських IT-компаніях (Genesis, Appflame, Levi9 та інші), компаніях Big4 (PwC, EY, Deloitte, KPMG), Vodafone, МХП та інших. Виклики, що пов’язані із повномасштабною війною змусили компанії переглянути і розширити горизонти корпоративної підтримки та запровадити власні методи, окрім наявності в штаті власного психолога. До прикладу, Київстар створила унікальну програму реінтеграції ветеранів «4.5.0. Нарешті вдома» для того, щоб колишнім воїнам було легше повертатися до цивільної роботи [2].

Задля фізичного здоров’я працівників українські компанії беруть участь у спільних бігових забігах, іноді поєднуючи це з благодійною метою. Наприклад, чимало компаній таких, як Servier, лабораторії Сінево, CSD та інші взяли участь у щорічному забігу «Race for the Cure» – спортивна подія, що має на меті зібрати кошти для лікування жінок із раком молочної залози та підвищити обізнаність громадян про необхідність проходження обстежень.

Прикладом кар’єрного добробуту є доступ до освітніх платформ, компенсація витрат на отримання міжнародних сертифікатів, робота із персональним кар’єрним наставником, з яким формуються KPI на певний період. Отже, кожна новостворена компанія має враховувати особливості поточних тенденцій на ринку праці, застосовувати новітні підходи щодо підтримку добробуту працівників.

РИНОК ПРАЦІ В УКРАЇНІ: ВІД НАСЛІДКІВ ВІЙНИ ДО ВІДНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Ольга Кожемяченко — 2024-12-15

Наразі ця тема залишається актуальною через повномасштабне вторгнення Росії яке призвело до погіршення соціально-економічної ситуації в країні також до суттєвого скорочення ВВП, падіння рівня життя населення та масової міграції. Тому метою цього дослідження є визначити, як війна вплинула на ринок праці та рівень безробіття в Україні.

Прийняття Закону України «Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни» суттєво обмежило можливості комплексного статистичного моніторингу, що ускладнює оцінку економічної ситуації втрати. Основними джерелами даних є прогнози та оцінки відкритих платформ, Національний банк України та інші державні органи.[1]

Через масову еміграцію громадян за кордон, вимушену внутрішню міграцію та мобілізацію Україна відчуває серйозний дефіцит робочої сили.

За даними ООН, кількість українських мігрантів у всьому світі становить 6,7 мільйона осіб, більшість з яких жінки та діти. З них близько 1,7 млн осіб були зайняті в Україні до виїзду з країни, або 10,6% економічно активного населення країни до початку широкомасштабного вторгнення.[2]

Згідно з дослідженням НБУ, у 2023 році 44% компаній зазнали масштабного скорочення персоналу, пов’язаного з мобілізацією, а 24% зазнали труднощів із утриманням персоналу через міграцію. Дані опитування Європейської Бізнес Асоціації також показують, що дефіцит персоналу погіршується.

Станом на квітень 2024 року 74% опитаних роботодавців стикалися з цією проблемою (на 19 процентних пунктів більше, ніж восени 2023 року), і 7% компаній не торкнулися.

За даними опитування Державної служби України з питань праці (ДСНС), у 2023 році 26,7% компаній стикалися з нестачею кадрів, а за опитуванням НБУ – 36%.

У 2023 році чисельність робочої сили скоротиться приблизно на 40% порівняно з 2021 роком (за оцінкою НБУ) через демографічні втрати, перехід людей у стан економічної неактивності та внутрішнє переміщення складність пошуку роботи людьми.

Деякі з сфер включають потребу сімей піклуватися про інших і відсутність навичок, необхідних на ринку праці. За даними НБУ, очікується, що рівень безробіття знизиться з 21% у 2022 році до 14% у 2024 році, але залишається високим. Подібні події спостерігатимуться протягом наступних двох років.[2]

Варто зазначити, що до 2022 року офіційні дані про рівень безробіття надавала Державна служба статистики України на основі регулярних опитувань домогосподарств. Однак через війну ці дослідження були припинені, що ускладнило точні оцінки.[2]

Скорочення робочої сили створює додаткове навантаження на національні пенсійні системи та соціальні служби. Особливо це стосується територій, які зазнали значних руйнувань і де зростає потреба у підтримці особливо великої кількості внутрішньо переміщених осіб. Це ще більше ускладнило стабілізацію економічної ситуації, оскільки переселення працездатного населення та необхідність соціальної допомоги та допомоги постраждалим районам.

Війна вплинула на ринок праці через територіальне переміщення підприємств. За даними ДСЗ з початку вторгнення з регіону виїхало понад 7,8 млн українських підприємств, зокрема 27% з Києва, 11% з Дніпропетровської області та 8% з Донецької та Одеської областей. Незважаючи на загрозу, 22% мігрантів переїхали до Києва. [3]

Деякі компанії осіли в західному регіоні, збільшуючи можливості працевлаштування для іммігрантів і місцевих кваліфікованих робітників. Однак у зв’язку з переїздом корпорації та скороченням кількості вакансій на першому місці виникла нестача кваліфікованого персоналу. Зберігається невідповідність попиту та пропозиції робочої сили, особливо в Запорізькій, Дніпропетровській та Сумській областях.

Дефіцит кадрів найбільш гострий на прифронтових територіях, а на заході, хоч вакансій і стає більше, кандидатів не вистачає.[3]

Через необхідність стати на військовий облік за останні півтора року з офіційного ринку праці в Україні звільнилися близько 1,5 млн працівників. Президент Конфедерації роботодавців Олексій Мірошниченко пояснює що, люди не хочуть офіційно працевлаштовуватися, тому що реєстрація автоматично потрапляє до призову. У результаті частини економіки залишаються осторонь.

Мірошниченко зазначає, що близько 1,5 млн осіб покинули державний ринок праці. Ці люди не виїжджають з країни, не тікають від мобілізації, а просто ухиляються від офіційної реєстрації. Пан Мірошніченко також підкреслив, що в Україні приділяється недостатня увага тіньовому ринку праці.

За його оцінками, там працює до 4 мільйонів чоловік, а за останніми даними близько 3 мільйонів.На його думку, держава має зосередитися на боротьбі з тіньовим ринком праці, а не обмежуватися пошуком працівників серед державних роботодавців. Експерти також зазначили, що на кожного фронтовика має працювати не менше восьми осіб у сфері економіки. Зараз в Україні офіційно працевлаштовано лише 10 млн осіб, але вони мають утримувати 1 млн військовослужбовців, а також понад 10 млн пенсіонерів та 2,7 млн інвалідів. Це чинить великий тиск на економіку, яку потрібно збалансувати. [4]

Отже, відштовхуючись від вище сказаного можна зробити висновок, що війна в Україні суттєво змінила ситуацію на ринку праці. Руйнування підприємств, масштабна еміграція та мобілізація призвели до гострої нестачі кадрів, а відновлення ринку праці нерівномірне в регіонах.

Рівень безробіття залишався високим у прифронтових і прикордонних з Росією районах через триваючі ризики та обмежені можливості працевлаштування.

У західному регіоні зареєстровано більше вакансій, ніж до війни, але через масове переселення дефіцит робочої сили також стає все більш очевидним.

Зростання тіньової зайнятості також свідчить про те, що деякі люди уникають офіційного працевлаштування, щоб уникнути військового обліку, що ще більше ускладнює ситуацію.

АНАЛІЗ СКЛАДОВИХ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ БІЗНЕСУ

Емма Лук'яненко — 2024-12-15

Для досягнення цілей сталого розвитку наша країна потребує якісних змін у соціально-трудових відносинах, які б відповідали інтересам більшості громадян та забезпечували належні умови праці. Актуальність теми полягає в тому, що для сталого розвитку України необхідно узгодити інтереси держави, бізнесу та суспільства. Об’єктом дослідження є процеси впровадження соціальної відповідальності підприємств у системі соціально-трудових відносин. Метою дослідження в свою чергу є не тільки аналіз складових, а й існуючі перешкоди для впровадження політики соціальної відповідальності в підприємствах та оцінка її впливу на соціально-економічний розвиток України.

Соціальна відповідальність охоплює в себе п’ять ключових форм: відповідальний виробник, відповідальний роботодавець, відповідальний учасник соціальних відносин, відповідальний учасник економічних чи політичних відносин з державою та відповідальний діловий партнер. [2] Якщо сказати простими словами, то можна зазначити такі суб’єкти: державу, роботодавців, суспільство та працівників. Кожен цей суб'єкт має свій рівень відповідальності, і успіх соціально-трудових відносин залежить від їх взаємодії. Саме важливість впровадження соціальної відповідальності всіма державними суб'єктами обумовлена тим, що вона виконує такі функції як: підвищити соціальну ефективність шляхом координації дій, створення сприятливого середовища для економічного зростання, підприємництва чи соціального розвитку, також зменшення економічних ризиків і створення умов сталого розвитку, передумов для успішного запобігання економічним кризам. [1]. Держава насамперед виконує свою регуляторну та захисну функцію, приймаючи закони, які гарантують права працівникам, сприяючи розвитку робочої сили та соціальному забезпеченню. Але й з іншого боку, суспільство несе відповідальність за якість трудової сили, беручи до уваги інтереси громади та вплив своєї діяльності на людей і навколишнє середовище. Натомість головними перешкодами на шляху представники підприємств зазначають нестачу фінансування, нестабільну ситуацію в країні, недосконалість нормативно-правової бази, яка могла сприяти такій діяльності та податковий тиск. Це може бути пов'язано як раз таки з економічною нестабільністю, яка змушує компанії концентруватися на тому, щоб вижити, а не на довгострокових соціальних ініціативах. [3]

Соціальна відповідальність – це не просто добровільний внесок компанії у розвиток суспільства в деяких сферах, який пов'язаний з основною діяльністю компанії. В Україні, де громадянське суспільство розвивається в швидких темпах, а компанії продовжують шукати нові шляхи для розвитку та визнання, корпоративна соціальна відповідальність може стати міцним інструментом для позитивних змін. Впровадження саме такої політики не лише покращує імідж та ставлення людей, але й забезпечує конкурентні переваги в довгостроковій перспективі та сприяє соціально-економічному розвитку компанії та суспільства.

ІНТЕГРАЦІЯ ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ ТА МОЛОДІ В ЕКОНОМІКУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННИХ ВИКЛИКІВ ДЛЯ ДОСЯГНЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ТА ЕКОНОМІЧНОЇ СТАБІЛЬНОСТІ

Руслан Нівін — 2024-12-15

Інтеграція літніх людей та молоді в економіку представляє собою комплексну та багатоаспектну проблему у нинішніх реаліях війни, адже будь-яка війна викликає істотне зниження параметрів рівня життя населення в економічній системі, а особливо впливає на показники зайнятості та загальної якості у межах різних соціальних страт населення. Закономірно, постає актуальна проблема щодо наявності можливостей до вирішення відповідних проблем. Перш за все, слід зазначити, що саме люди похилого віку, які часто стикаються з стереотипами щодо ступеня їх фактичної правової дієздатності, фізичної спроможності до праці та непрофесіоналізму у сучасному світі, насамперед володіють широким досвідом та професійними навичками, які можуть бути інтегровані у програмах для подолання або поліпшення економічних труднощів. В той же час молоді люди також є перспективною рушійною силою інновацій та змін, але стикаються з обмеженнями через нестабільність ринку та відсутність кар’єрних можливостей для розвитку.

Слід зауважити, що додатково підкреслює актуальність обраного дослідницького напрямку аналізу, наявність широкого кола проблем у функціонуванні вітчизняного ринку праці, викликаних фактором дії правового режиму воєнного стану, під впливом якого у рамках агрегованих параметрів макроекономічної системи фіксується істотне зростання показників безробіття паралельно зростаючому дефіциту кадрового ресурсу, що в цілому чинить деструктивний вплив на рівні ділової активності та сукупного економічного потенціалу вітчизняних підприємницьких утворень [1, с. 157]. Означені умови, зумовлюють пряму потребу у вивільненні додаткових кадрових резервів у межах національної макроекономічної системи, що потенційно можуть бути представлені такими соціальними стратами населення як літнє населення та молодь.

Перш за все, слід зазначити, що на сьогоднішній день має місце спільна проблема, що стосується обох вікових категорій, зокрема показники ефективності програм інтеграції не дають повну змогу на використання всіх соціально-економічних ресурсів [2, с. 27]. Адже досягнувши стратегічного співробітництва між поколіннями може стати важливою основою для економічного зростання та соціальної згуртованості в сучасних умовах воєнного часу.

Виходячи з аналітичних даних Програм розвитку ООН [3, 4], можливо стверджувати, в умовах значного скорочення кількості суб’єктів малого та середнього бізнесу значно звузилися можливості працевлаштування, особливо молоді. Водночас старші працівники втрачають свої робочі місця через цифрові нововведення, які можуть викликати відчуття ізоляції та депресії через свою нездатність адаптуватися до цифрових інструментів та змін, що в свою чергу скорочує загальну кількість працівників, і як наслідок зниження сукупної економічної результативності. Люди похилого віку у більшості випадків не мають доступу до програм перепідготовки, що зменшує ймовірність їх повторного залучення до економічної діяльності. Ці проблеми особливо гостро відчуваються в сільських районах, де можливості для розвитку і підтримки дуже обмежені або взагалі відсутні. Не менше обмежень в української молоді, яка стикається з нестабільністю і невизначеністю, що обмежує їх можливості кар'єрного зростання. Відсутність стабільності на роботі, скорочення можливостей для набуття необхідних навичок і стабільне та водночас стрімке скорочення кількості компаній, які надають можливість практики для молодих та недосвічених фахівців стають серйозною загрозою майбутньому економічному відновленню України та сприяє посиленню відтоку талантів з країни.

У реальних умовах війни та економічної нестабільності, важливим та ефективним кроком до покращення загальної ситуації можна розглядати впровадження можливостей для дистанційної роботи й перекваліфікації літніх людей, що може значно підвищити їхню економічну участь. Такий підхід не лише сприятиме економічній активності літніх громадян, а й матиме позитивні соціально-психологічні ефекти у вигляді відчуття соціальної значущості.

Досвід країн Європи, таких як Німеччина та Великобританія [5], демонструє, що програми перекваліфікації для старшого покоління працівників сприяють підвищенню їхньої продуктивності, що, у свою чергу, позитивно впливає на економічну стабільність. Більш-того можливості таких нововведень дозволяють покращити цифрові навички літніх людей, що призведе до кращої адаптації у новій сфері професійних вимог та методів дистанційної співпраці або навіть повної дистанційної праці. Але не варто думати що лише літні люди мають вплив на економічно-соціальний стан, молодь є важливим рушієм інноваційного розвитку, тому підтримка її працевлаштування – це інвестиція в перспективне зростання економічної системи. Особливу увагу варто приділити саме програмам державної підтримки малого бізнесу, професійної підготовки та розвитку підприємництва серед молодих спеціалістів, які допоможуть знизити рівень безробіття серед молоді. Наприклад, гарним нововведення держави було надання грантів і пільгового фінансування для молодих підприємців, що дозволило не лише знизити рівень безробіття, а й стимулювати економічне зростання через нові ідеї та технології.

Не менш сучасним підходом до вирішення окреслених проблем, можливо розглядати підхід фахівці міжнародний компаній, які рекомендують участь у спільних проектах, що сприятимуть розвитку співпраці між поколіннями, зменшуватимуть соціальну напругу та стимулюватимуть обмін знаннями. Міжнародний досвід показує, що такі ініціативи можуть значно покращити економічні показники та забезпечити зростання, особливо під час кризи.

Підсумовуючи викладені вище результати дослідження можна стверджувати, що в умовах воєнного стану, інтеграція літніх людей та молоді в економіку стає не лише бажаною, але й критично важливою складовою для стабілізації та відновлення країни. Високий ступінь соціальної напруги та складна економічна ситуація, виникла фактором воєнного стану, суттєво погіршила стан зайнятості, доступ до навчання та можливості для кар’єрного зростання. Але незважаючи на сильно обмежені умови розвитку, існує потенціал для створення стратегічних ініціатив, які можуть стати основою для довгострокового розвитку. Це вимагатиме чітких та комплексних підходів, що будуть брати до уваги специфіку кожної вікової групи. Таким чином, інвестиції в соціальні та економічні ініціативи, що заохочують співпрацю між поколіннями, здатні принести широкий спектр позитивних результативних ефектів у межах національної макроекономічної системи, формуючи собою стійкі передумови для відновлення та загальної стабілізації економічної системи.

ВПЛИВ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ НА РИНОК ПРАЦІ

Катерина Савченко — 2024-12-15

Штучний інтелект (далі – ШІ) і діджиталізація з кожним днем стають все популярнішим і більш впливовішими інструментами, як серед побутового використання, так і застосування у міжнародних компаніях. ШІ вже значно вплинув не тільки на структуру ринку праці, а й змінив вимоги до навичок працівників.

Цифровізація також впливає на попит і пропозицію навичок. Нові навички потрібні для новостворених робочих місць або завдань, тоді як інші навички стануть менш актуальними на ринку праці, оскільки на певні роботи та завдання буде знижуватися попит. За оцінками роботодавців, протягом наступних п’яти років 44% навичок працівників будуть втрачені [1]. Важливість когнітивних навичок зростає все швидше, що відображає зростаючу важливість вирішення складних проблем на робочому місці.

Наразі навчання працівників використання штучного інтелекту і робота з великим обсягом даних посідає третє місце після аналітичного і креативного мислення серед пріоритетів навчання навичок компанії протягом наступних п’яти років.

Роботодавці очікують, що протягом наступних п’яти років скорочення робочих місць на ринку праці складе 23% і буде особливо високим за середній у галузях постачання, транспорту та медіа, розваг і спорту, а також нижчим за середній відтік у виробництві, а також у роздрібній та оптовій торгівлі споживчими товарами [1]. З 673 мільйонів робочих місць, зібраних у опитуванні, респонденти очікують структурного зростання робочих місць на 69 мільйонів робочих місць і скорочення на 83 мільйони робочих місць. Це відповідає скороченню робочих місць на 14 мільйонів, або 2% поточної зайнятості [1].

Разом з тим з’являться нові можливості працевлаштування у зв’язку з розгортанням і обслуговуванням технологій автоматизації. Прикладами є інтегратори робототехнічних систем, розробники, спеціалісти з програмування та обслуговування роботів.

Глобальний інститут McKinsey прогнозує, що близько 70% компаній запровадять принаймні один тип технології ШІ до 2030 року, і менше половини великих компаній можуть використовувати повний спектр технологій ШІ [2]. Цифрові платформи та додатки – це технології, які, швидше за все, будуть використані опитаними організаціями, причому 86% компаній очікують запровадити їх у свою діяльність протягом наступних п’яти років [1].

Загалом автоматизація призводить до зменшення або трансформації деяких робочих місць, для яких характерна висока зайнятість рутинними завданнями. Такі професії, як оператори виробничих ліній, керівники, менеджери з виробництва або спеціалізованих послуг можуть зіткнуться зі суттєвими змінами, які вимагатимуть перекваліфікації. Але так само як і замінити, автоматизація в деяких сферах може і доповнити людську працю.

Цифрова трансформація відкриває нові можливості для висококваліфікованих фахівців та тих, хто здатний швидко адаптуватися до змін у вимогах навичок на ринку праці. Натомість низькокваліфіковані працівники ризикують втратити роботу, якщо не готові опанувати нові навички цифрової епохи. Проте це виклик не лише для працівників, але й для роботодавців, які стикаються з нестачею кваліфікації та необхідністю підтримувати працівників у адаптації до змінених процесів виробництва та надання послуг.

ВПРОВАДЖЕННЯ ЧОТИРИДЕННОГО РОБОЧОГО ТИЖНЯ, ЯК ФАКТОРУ ОПТИМІЗАЦІЇ РОБОЧОГО ЧАСУ

Анна Ткачевська — 2024-12-15

За умов стрімкого розвитку технологій, роботизації та машинізації виробництв змінюється сутність людської праці. Тому питання оптимізації робочого часу набуває дедалі більшої актуальності. Одним із новаторських підходів, який привернув увагу дослідників, роботодавців та працівників, є 4-денний робочий тиждень.

Для спроб впровадження 4-денного робочого тижня були розроблені дві моделі: так звані 4/10 та 4/8. Модель 4/10 передбачає 4 робочі дні на тиждень, кожен з яких триває 10 год. Така організація роботи дозволяє працівникам відпрацювати ті ж самі 40 год, але мати 3 вихідні дні [1]. Профспілки виступили проти даної ідеї, адже така модель порушує закон про 8-годинний робочий день. У відповідь на це з’явилася модель 4/8, тобто 4 робочі дні, кожен з яких триває 8 год без втрати заробітної плати.

Найпотужніший пілотний проєкт у цій сфері реалізувала Велика Британія. 61 компанія запровадила 32-годинний робочий тиждень, 54 з них продовжили працювати так вже понад рік. Результати були проаналізовані аналітичним центром Autonomy та дослідниками з Кембриджзького, Салфордського університетів та Бостонського коледжу в США. Дослідження показало, що чотириденний тиждень позитивно вплинув на їхню організацію [2].

У Канаді також випробували таку систему організації праці. Дослідники переглянули дані за річний період з 1 липня 2022 року по 30 червня 2023 року. Результати цих однорічних проєктів показали, що 90% працівників помітили, що продуктивність на їхньому робочому місці зросла або залишилася незмінною, а 86% роботодавців сказали, що відбулося покращення утримання та наймання працівників. Крім того, 93% продовжуватимуть працювати за скороченим графіком роботи протягом невизначеного терміну, а 96% зазначили, що завдяки новій програмі їхні працівники стали щасливішими та здоровішими.

Впровадження 4-денного робочого тижня може стати важливим чинником соціально-економічних змін.

Підвищення рівня життя населення. Спираючись на результати експериментів Великої Британії та Канади, можна сказати, що такий формат роботи позитивно вливає на здоров’я працівників, при цьому підвищується продуктивність праці, що приводить до отримання премій або підвищення заробітної плати. Таким чином рівень життя населення зростає.
Саморозвиток і самоосвіта. Наявність третього вихідного дня дозволяє людям приділити час самоосвіті, самовдосконаленню. Таким чином попит на освітні послуги підвищиться, що сприятиме розвитку онлайн освітніх платформ, університетів, професійних шкіл та інших. Своєю чергою працедавці отримають висококваліфіковану робочу силу.
Екологічність. При впровадженні 4-денного робочого тижня вдасться зменшити споживання електроенергії та води в офісних приміщеннях. Також замість 10 поїздок щотижня люди здійснюватимуть 8, що у великих масштабах може зменшити викиди шкідливих речовин у довкілля.

Впровадження 4-денного робочого тижня має позитивний вплив на добробут працівників, продуктивність праці та екологію, сприяє розвиткові освіти. Досвід Великої Британії та Канади показав підвищення задоволеності працівників та роботодавців, зростання продуктивності та утримання кадрів. Крім того, зменшення робочих днів знижує споживання ресурсів та викиди, що позитивно позначається на довкіллі.

ВПЛИВ ВІДДАЛЕНОГО ФОРМАТУ РОБОТИ НА КОРПОРАТИВНУ КУЛЬТУРУ

Ольга Устимець — 2024-12-15

Корпоративна культура — невіддільна частина трудового життя сучасного працівника. Корпоративна культура — це система цінностей, переконань та правил, встановлених у компанії, яких дотримується та які розділяє кожен працівник. [1] Розвинена корпоративна культура здатна позитивно впливати на розвиток таких аспектів як: укріплення командного духу, підвищення продуктивності праці, збільшення відчуття та покращення іміджу компанії.

Варіативність робочого формату на ринку праці пов’язана зі спалахом пандемії COVID-19 та масовим переходом компаній на віддалений графік роботи. Станом на 2024 рік 12,7% штатних працівників працюють з дому, що свідчить про все більше сприйняття та нормалізацію віддаленого робочого середовища. [2] 65% працівників висловили бажання постійно працювати віддалено. [3]

Віддалений формат роботи впливає на наступні аспекти корпоративної культури. По-перше, зниження частоти взаємодії між співробітниками. Віддалений формат роботи не передбачає неформальні розмови та сумісне проведення часу на обідній перерві, що може уповільнити формування відчуття єдності. По-друге, відсутність чіткого робочого середовища. Праця з дому може призвести до розмивання робочих кордонів, що може негативно вплинути на відчуття зібраності та приналежності до компанії. По-третє, ускладнення залученості у корпоративні заходи. На віддаленому форматі співробітники рідше стикаються з проявами корпоративної культури в традиційному форматі, через що можуть повільніше включатися в тімбілдінг, через відчуття ізольованості від колективу.

Віддалений формат роботи вимагає взаємодій виключно в онлайн просторі, а отже виникає необхідність застосування нових методів корпоративної культури. Таким чином, для інтегрування нового співробітника в колектив підійдуть ознайомчі відеодзвінки та система кураторства. Для укріплення командного духу варто звернутися до віртуальних командних ігор. Компанії з організації заходів пропонують онлайн квізи, вікторини та розважальні конкурси. Для побудови ефективної комунікації всередині компанії слід звернутися до зручних онлайн платформ. Наприклад, «Slack» – дозволяє створювати канали для окремих проектів, «Microsoft Teams» – програма для конференцій та зручного обміну файлами, «Trello» – віртуальні дошки для спільної роботи над задачею. Також для підвищення мотивації важливо відзначати успіхи фірми та ділитися результатами продуктивних співробітників на каналі фірми або під час щотижневих зустрічей у «Zoom».

Підбиваючи підсумок, віддалений формат роботи вимагає невпинної трансформації інструментів корпоративної культури, використання цифрових способів комунікацій та створення нових підходів мотивування співробітників. Віддалений графік роботи спрощує робочий процес, проте вимагає більше зусиль для залученості в корпоративне життя. Наразі компаніям важливо якнайшвидше адаптувати корпоративну культуру під варіативність робочого формату, щоб не допустити зменшення єдності та ефективності колективу підприємства.

ВПЛИВ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПАРАМЕТРИ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Маргаріта Хімчук — 2024-12-15

Однією з найбільш актуальних проблем сьогодення з позиції впливу на внутрішні процеси розвитку вітчизняної макроекономічної системи є прискорення міграційних процесів викликаних повномасштабним вторгненням.

Згідно інформації ООН, станом на червень 2022 року понад 3,2 млн біженок з України зареєструвалися у країнах Європи для отримання тимчасового захисту. Найбільша кількість реєстрацій було у: Польщі (1,1 млн) та Німеччині (565 тис). Додатково зазначимо, що аналітичні дані ДПСУ свідчать, що з початку вторгнення України покинуло понад 2,2 млн громадян [1]. Достатньо розповсюдженою практикою залишається маятникові переміщення на недовгий період. Статистична інформація аналітичної агенції Gradus Research свідчить, що у квітні 2023 року в Україну мають намір повернутися 77% громадян. Разом з тим, 13% не взагалі не планують повернення. За результатами останнього дослідження 2024 року, близько 35% українських біженців, які знайшли прихисток у країнах Європи, планують повернутися до України, коли в країні стане безпечно. Водночас лише 4% з них мають намір повернутися найближчим часом, навіть якщо буде незадовільна ситуація в країні. На сьогодні близько 11% біженців вже повернулися назад додому, але деяка частина громадян ще не впевнені щодо своїх планів на майбутнє— 25% респондентів поки не можуть сказати точно, чи будуть повертатися [2]. Аналітичні дані ООН свідчать що, у вересні 2024 року налічувалось близько 6 млн громадян України, що отримали статус тимчасового захисту, окрім цього близько 600 тис. набули відповідного статусу в інших країнах окрім ЄС. Варто зауважити, можливість виникнення помилкового дублювання відповідної процедури ідентифікації, що виникає у разі зміни громадянами місця перебування з отриманням відповідного статусу в обох країнах-реципієнтах. Аналіз статистичних даних Євростату свідчить, що станом на липень 2024 року, близько 4,1 млн вітчизняних громадян отримали статус тимчасового захисту в країнах ЄС. Майже половину становлять жінки, третину - діти, а менше чверті чоловіки. Дослідження показало, що кожні 100 днів війни частка тих, хто хоче повернутися, знижується в середньому на 4,7 відсоткового пункту. Цей процес можна пояснити тим, що багато українців поступово адаптуються до життя за кордоном, знаходять роботу, інтегруються в місцеві громади та починають розглядати варіант залишитися за межами України на довгостроковий період. На початку війни лише 10% українців мали намір оселитися за кордоном на постійній основі, але ця цифра також зростає [1].

Таким чином ми можемо виділити позитивні та негативні наслідки трудової міграції для економіки України. Щодо позитивного впливу на підприємництво в нашій країні, можемо виділити: скорочення дефіциту нашого платіжного балансу за рахунок масових грошових переказів від мігрантів з-за кордону або їх родичів, є найбільшою статтею нагромадження валюти в економіку нашої країни, можна також збільшувати можливості впровадження працезберігаючих технологій, збільшення вливань до бюджету за посередницькі послуги у працевлаштуванні за кордоном. У перший місяць війни, більшість українських мігрантів, які залишилися без роботи, домівок та в небезпеці, змогли частково вирішити ці проблеми за кордоном, тим самим зменшити навантаження на економіку України - це допомогла більшість ресурсів спрямувати на військові потреби.

Переходячи до негативних наслідків, яких більше, ніж позитивних, слід наголосити на посиленню навантаження на соціальний фонд у результаті відтоку працездатного населення та на велику кількість так би мовити «відтоку мізків». Україна наразі знаходиться на 3-4 місці серед 177 країн за рівнем «відтоку мізків». Дана ситуація призводить до колосального дефіциту кваліфікованих кадрів на ринку праці України та уповільнює розвиток важливих галузей в Україні, які нам так потрібні зараз та в майбутньому. Мігранти, які заробляють за кордоном, витрачають менше на внутрішньому ринку, тому це впливає на зменшення попиту товарів та послуг, тому можемо спостерігати уповільнення розвитку середнього та малого бізнесу [3].

На основі вже проведених досліджень можна зробити висновок, що війна в Україні дуже вплинула на демографічну та економічну ситуацію в країні. Війна, що триває з 2014 року та повторне вторгнення у 2022 році призвели до масового виїзду молодого населення, яке, згідно прогнозних оцінок зазнає істотного скорочення до рівня 26 млн ос. у 2060 році [4].

Найбільш помітний вплив кризових явищ у контексті прискорення міграційних процесів спостерігається щодо скорочення рівнів працездатних осіб у загальній структурі населення, зменшення агрегованих параметрів споживчого попиту, зростання кількості осіб з інвалідності, обмеження притоку інвестиційних ресурсів та зниження податкових надходжень.

Враховуючи попередньо окреслений спектр проблем, пропонуємо розглянути рекомендації націлені на скорочення негативного впливу міграційних процесів у межах національної економіки, зокрема актуальним напрямком є стимулювання розвитку нових каналів грошових переказів. Деякі країни практикуючі таку систему: стимулюють приплив коштів від своїх мігрантів, на ринку надаючи їм від 500 до 1000 систем переказів [5]. В результаті ці країни отримують від 15 до 30 млрд дол. на рік. При збільшенні обсягів переказів паралельно маємо запустити відповідні кредитні, страхові, пенсійні та іпотечні програми. З одного боку Україна зможе таким чином захистити своїх мігрантів, поки ті перебуватимуть поза межами країни, з іншого – розвиватиме внутрішній фінсектор. Серед ключових мотиваційних рішень можна виділити купівлю облігацій серед мігрантів і наявної діаспори. Ці гроші підуть на розвиток інфраструктури, інноваційні проєкти, фінансування держборгу, будівництва соціально важливих проектів [6].

Окремо слід зауважити щодо необхідності покращення роботи із молодими фахівцями, випускниками українських університетів, у розрізі підтримки їх стипендіями та грантами, Обґрунтованим рішенням може стати підвищення рівня мінімальної заробітної плати у відповідності з європейськими стандартами, що допоможе зменшити стимул, виїжджати за кордон у пошуках вищих особистих доходів.

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що прискорення процесів міграції, викликаних повномасштабним вторгненням чинить значний вплив на основні макроекономічні параметри розвитку національної економічної системи й потребує комплексних прогресивних рішень з метою повернення населення та отримання позитивних фінансових результатів у межах економіки.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ СЕЗОННИХ РИНКІВ В УМОВАХ ЗМІН ЕКОНОМІЧНИХ КОНЦЕПЦІЙ

Анна Черікова — 2024-12-15

Сезонні ринки задовольняють попит на специфічні товари та послуги: сільськогосподарська продукція, кондиціонування, туристичні послуги, святкові товари, тощо. Такі товари мають змінний попит, залежні від природних циклів або мають обмежений термін придатності чи актуальності. Зміна економічних концепцій, зокрема глобалізація та циркулярна економіка, впливають на зміну підходів до визначення сезонності, що робить дослідження цієї теми актуальним для сучасного розвитку економіки.

Сезонні ринки мають ряд ключових характеристик (природні умови, сезонні культурні звичаї, споживчі тренди і, зокрема, економічні цикли), що формують специфіку бізнес-процесів (обмежений період попиту, висока залежність від сезонних коливань, швидкий збут). Компанії, що працюють на сезонних ринках, мають оптимізувати свої запаси й ефективно прогнозувати попит, щоб уникнути ризиків недостачі чи залишків. Основним ризиком сезонного ринку вважають ризик втрати прибутку після завершення сезону або некоректне прогнозування попиту [2]. Товари та послуги, що представлені на сезонних ринках, мають характеризуються тимчасовою актуальністю з одночасним формуванням атмосфери ексклюзивності, можливістю отримати високі прибутки у пікові періоди, часто включають короткострокові проєкти.

Дослідження показало, що підходи до формування і оцінки сезонних ринків змінювалися залежно від зміни економічних концепцій. Так глобалізація суттєво вплинула на розвиток національних економік і споживчих ринків. Сезонні національні ринки опанували гнучкість до міжнародних тенденцій і вимог: змінилися ритми виробництва і споживання продукції [3]. Сезонні коливання регіонального виробництва компенсуються товарами світового глобального експорту з одночасним посиленням конкуренції місцевих виробників. Регіональна конкуренція починає розвиватися за принципами міжрегіональної, світової.

Сезонні ринки у контексті циркулярної економіки мають суттєві відмінності від традиційних моделей ринків, оскільки циркулярна економіка спрямована на максимальне повторне використання ресурсів і мінімізацію відходів. Властивості товарів та послуг на таких ринках залежать не лише від попиту в конкретний сезон, але й від можливості їх переробки, відновлення та використання в інші періоди [4]. Наприклад, товари можуть мати довший життєвий цикл через впровадження технологій відновлення або модернізації, що дозволяє зменшити сезонні коливання попиту.

В умовах циркулярної економіки сезонні ринки набувають збільшення стійкості за рахунок збереження ресурсів і покращення екологічних стандартів. Розвиваються циркулярні бізнес-моделі, в яких ключовою метою є ефективне використання матеріалів та енергії. У країнах ЄС активно реалізуються програми з підтримки таких моделей, що може бути прикладом для України. Таким чином, розуміння економічних концепцій, таких як глобалізація або циркулярна економіка, змінює підходи до планування і прогнозування сезонних ринків.

РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СЕЗОННОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Анна Черікова — 2024-12-15

Робота в умовах сезонного ринку вимагає фахових підходів до управління економічними процесами та адаптації бізнесової діяльності до специфічних умов. Українські дослідники, такі як А. Гальчинський і В. Геєць [1], наголошують, що для сталого розвитку необхідно враховувати вплив глобальних і національних економічних змін на ринки (зокрема сезонні) та адаптувати економічну політику відповідно до цих тенденцій. Загальні зміни формують нові моделі розвитку і управління.

Класифікація суб’єктів сезонних ринків в Україні базується на Загальному класифікаторі видів економічної діяльності (КВЕД) [2]. Сезонні ринки охоплюють підприємства та індивідуальних підприємців, які здійснюють свою діяльність переважно в окремі періоди року, залежно від попиту на продукцію чи послуги. Основні категорії суб’єктів сезонних ринків представлені на рисунку.

Зазначені категорії мають власну специфіку, що вимагає гнучкості в управлінні бізнесом, адаптації до змінюваних умов ринку та належної організації операційної та ринкової діяльності з метою узгодження сезонності, попиту і доходності.

Якщо у умовах кліматичних зон України сільське господарство вже визнано ризиковим, то інші види економічної діяльності мають цю специфіку, але не досліджені особливості ведення операційної діяльності у зазначених умовах. Так, наприклад, комерційна діяльність з продажу сезонного одягу, товарів до відпочинку може активно розвиватися із застосуванням бізнес-моделі «спільне використання», «shared use». Тоді з’являється попит на додаткові послуги зберігання, оцінювання відновлення і поширення. Отже, особливої уваги потребують види діяльності, пов’язані із сезонним виробництвом але постійним обслуговуванням.

Видом економічної діяльності з високою доданою вартістю, сезонним виробництвом але постійним обслуговуванням є виробництво і встановлення систем кондиціонування. Бізнес-процеси такої діяльності формують два окремих блоки – виробництво і обслуговування. Виробництво повинно бути готовим до сезонних коливань шляхом формування запасів, а сфера обслуговування готується до сезонних коливань, в основному, за рахунок формування потрібної чисельності робочого персоналу.

Крім зазначених особливостей сезонна діяльність в Україні також підпадає під ліцензування та регуляторні вимоги. Так ліцензії потрібні для діяльності у сферах, де є ризики для споживачів чи навколишнього середовища: контролюють технічні та організаційні аспекти діяльності а також специфіку сезонних товарів (наприклад, екологічні норми).

Наразі, рекомендації для підприємців сезонних видів діяльності обмежуються необхідністю ретельного моніторингу ринкових умов, прогнозуванням попиту та оптимізацією запасів для забезпечення стабільності бізнес-процесів. Таким чином. Дослідження сфери сезонних видів діяльності в Україні, визначення специфіки методів, інструментів і методик управління є нагальною потребою.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛЮДСЬКОГО КАПІТАЛУ У РАМКАХ ПРОЦЕСІВ ПІСЛЯВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ

Микита Чекарєв — 2024-12-15

Людський капітал є основою держави та рушійною силою економіки. Саме якість та кількість людського капіталу визначає наскільки успішною буде держава. Повномасштабне вторгнення Російської Федерації на території України призвело до значних втрат населення. Ракетні обстріли, окупація, цілеспрямовані вбивства, депортації, міграція населення до Європи, втрати серед військових – це все не сприяє розвитку людського капіталу і несе за собою значні проблеми для економіки. Жертвами повномасштабної російської агресії, за даними ООН, стали понад 30 тисяч мирних громадян України: 10 тисяч 378 людей загинули та 19 тисяч 632 було поранено [1]. За даними Євростату, близько 4,3 мільйона громадян України знайшли прихисток в Європі [2]. Це лише ті українці, які офіційно зареєстровані як біженці і лише у Європі. Ці дані відображають виключно офіційну статистику і можуть і не збігатися з реальними числами втрат. Окремо, слід зауважити, щодо наявності значних втрат людського потенціалу сере військових унаслідок ведення активних бойових дій.. За неофіційними даними число втрат України може складати приблизно 250 тисяч військовослужбовців, серед яких 50 тисяч померлих та безвісти зниклих, 100 тисяч є важко пораненими [3].

Україна вже понесла великі втрати людського капіталу що вже призвели до значного погіршення економіки, навіть на фоні інших проблем пов’язаних з повномасштабною війною. Разом з тим, проблематика розвитку людського капіталу набуває більшої актуальності паралельно динамічній появі нових викликів та загроз. Першочерговим аспектом залишається повернення біженців. Близько 4 мільйонів українців виїхали за границю, майже всі вони є жінками та дітьми. За деякими прогнозами приблизно 70% з них повернуться в Україну по закінченню війни, водночас відкритою проблемою залишається повернення іншої третини населення [3]. Принагідно зазначимо, не менш важливою залишається проблема інтеграції військовослужбовців у вітчизняне економічне середовище. Українська армія налічує близько 1 мільйона контрактників та мобілізованих, майже всі вони є працездатними особами – основою людського капіталу. Після війни Україна повинна буде розформувати частину армії і повернути цих людей до економіки. Відсутність раціонального підходу до повернення населення призведе до значного збільшення організованої злочинності, вбивств, самогубств, безробіття, зловживання небезпечними речовинами тощо. Превентивні заходи відносно означених попередньо явищ передбачають залучення даної категорії осіб у якості економічно активного населення. Даний підхід дозволить сформувати інтелектуалізований вектор розвитку національної економіки, заснований на максимізації кількісних параметрів залучення людського капіталу за рахунок індивідуального трудового та креативного потенціалу кожного суб’єкту суспільства, незалежно від наявності окремих інклюзивних потреб [4, с. 62].

Таким чином, окреслені заходи дозволили б спростити та скоротити період адаптації та повноцінної інтеграції відповідних осіб до економічного середовища та вирішення інших викликів економічного характеру, що потребує значного обсягу фінансових алокацій, налагодженої системи державної підтримки та релевантного обсягу контрольних заходів. Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що в умовах військового стану перед національною економікою постає ряд специфічних викликів пов’язаних із забезпеченням розвитку людського капіталу і потребує системної державної політики із залучення відповідних категорій людей у якості повноцінних суб’єктів макроекономічної системи.

БЕЗРОБІТТЯ СЕРЕД МОЛОДІ

Богдан Чуприна — 2024-12-15

За останні два десятиліття освітня революція охопила більшість країн, що розвиваються. Коледжі з’являлися тисячами в містах різних розмірів. Робітники, які в свій час не здобули належної освіти, вкладали свої доходи в освіту дітей, щоб ті стали юристами, інженерами, дипломатами тощо. Але тут виникла проблема: країни, що розвиваються, не змогли забезпечити достатньо робочих місць для всіх випускників з вищою освітою. Подібна ситуація склалася і в Україні, де батьки охоче спрямовували дітей на навчання за спеціальностями економіста чи юриста. Як результат, в один момент український ринок став перенасичений кадрами цих професій.

Безробіття та неможливість працювати за фахом часто викликають розчарування серед молодих випускників, а також гальмують формування середнього класу, який, в свою чергу, є основою економічного розвитку. Згідно з серпневим звітом Міжнародної організації праці ООН, рівень безробіття серед молодих людей з вищою освітою в країнах з низьким доходом удвічі перевищує аналогічний показник у багатих країнах. Наприклад, у країнах Південної та Південно-Східної Азії, Північної Африки та Близького Сходу понад п’ята частина людей до 30 років, які мають вищу освіту, є безробітними.

За звітом компанії High Education Strategy Association, з 2006 по 2018 рік кількість студентів у країнах, що розвиваються, подвоїлася з 79 до 150 мільйонів. Однак 2018 року більшість студентів із вищою освітою закінчили навчання саме в цих країнах, і молоді люди з дипломами часто мають менше шансів знайти роботу, ніж ті, хто закінчив лише школу. Окрім перенасиченості ринку, на ситуацію впливає і різниця між навичками, що дає освіта, і навичками, які шукають компанії. Через це багато випускників мігрують за кордон, іноді нелегально. Наприклад, у 2022 році 36% нелегальних мігрантів до США мали ступінь бакалавра або вище, порівняно з 17% у 2007 році. Ті, хто залишаються, відкладають створення сім’ї, що сприяє демографічному спаду, який також негативно впливає на економіку країни.

Після періодів безробіття випускники часто змушені працювати на малокваліфікованих низькооплачуваних посадах, що не дозволяє їм самореалізуватися і робити значний внесок в економіку. Схожа ситуація спостерігається в Китаї, де цього року рівень безробіття серед молоді сягнув 21%, та в Індії, де безробіття серед випускників у віці до 30 років становить 29%. Проблеми з працевлаштуванням відчувають також країни Латинської Америки та Південно-Африканська Республіка.

Чому ж так багато країн стикаються зі структурним безробіттям серед молоді? На початку 2000-х вища освіта вважалася запорукою економічного зростання, але вже тоді виробничі сектори багатьох країн, що розвиваються, почали занепадати. Це спричинило попит на вищу освіту та зростання кількості закладів, які знижували стандарти для залучення студентів. Сьогодні молодь часто не може знайти роботу за спеціальністю, бо їх навички не відповідають потребам ринку. На жаль, для України ця проблема також є актуальною. Також дефіцит кадрів професійно-технічної освіти зростає, оскільки молодь вибирає неактуальні професії.

Освіта має надавати молоді реальні знання про затребувані професії, що полегшить їм свідомий вибір фаху та простішу побудову успішного кар’єрного шляху.

РОЛЬ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ У СТИМУЛЮВАННІ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ВІДНОВЛЕННІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ В ПОВОЄННИЙ ПЕРІОД

Дмитро Абакумов — 2024-12-16

Повоєнний період завжди супроводжується значними економічними, соціальними та політичними викликами, а відбудова економіки потребує комплексного підходу, що базується на технологічних інноваціях і підприємницькій активності. Для України, яка переживає надзвичайно руйнівну війну з російською федерацією, питання відновлення економічної стабільності та нарощування економічного потенціалу стоїть особливо гостро. Інноваційний потенціал промислових підприємств у цьому контексті постає не лише як інструмент економічного зростання, але й як стратегічний чинник, здатний закласти основу для модернізації промисловості, розвитку підприємництва та побудови національної економіки на засадах сталого розвитку.

Інноваційний потенціал промислових підприємств охоплює здатність генерувати нові ідеї, впроваджувати їх, модернізувати виробничі процеси та швидко адаптуватися до змін ринку. Основними елементами цього потенціалу є кваліфікований персонал, сучасна матеріально-технічна база, фінансування інновацій та науково-дослідна інфраструктура. Сьогодні важливим показником також є здатність підприємств впроваджувати інформаційні технології, що підвищують ефективність і продуктивність виробництва [3].

З огляду на масштаби руйнувань та економічні втрати, які Україна зазнала внаслідок військових дій, інновації виступають центральним елементом у відновленні виробничих потужностей, створенні нових галузей та оновленні економічної структури країни. Інноваційні технології, як-от відновлювальна енергетика, енергозбереження, адитивне виробництво, штучний інтелект та біотехнології, можуть забезпечити Україні економічну самодостатність та сприяти прискоренню перехідного процесу до стійкої економіки. Впровадження нових технологій дозволить зменшити залежність від імпортованої продукції, оптимізувати використання наявних ресурсів та забезпечити ріст наукомістких галузей.

Одним із ключових напрямків є розвиток так званих інноваційних кластерів, у межах яких підприємства та науково-дослідні установи можуть співпрацювати для ефективної реалізації інноваційних проєктів. Інноваційні кластери допоможуть створити синергію між виробничим і науковим сектором, стимулюючи обмін знаннями та поширення інновацій, що сприятиме швидкому впровадженню технологій у промисловість [4].

Інноваційний розвиток промислових підприємств може стати каталізатором для активізації підприємницької діяльності в Україні. У післявоєнний період підприємництво відіграватиме вирішальну роль у відбудові економіки, створенні робочих місць і відновленні добробуту громадян. Однак для забезпечення стійкого зростання підприємницької активності потрібне залучення інновацій, що дозволять підвищити продуктивність праці, знизити виробничі витрати, оптимізувати бізнес-процеси та розширити доступ до внутрішніх і зовнішніх ринків. Важливим інструментом у цьому процесі стане цифровізація виробничих процесів, впровадження автоматизації, роботизації та інтеграція сучасних ІТ-рішень, що здатні підвищити конкурентоспроможність як великих, так і малих підприємств [1, с. 66].

Ефективна державна політика є ключовим фактором у стимулюванні інноваційного потенціалу промислових підприємств. Основними напрямами, які могли б посилити інноваційний розвиток є:

Залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у високотехнологічні галузі. Для цього слід:

Розробити інвестиційні стимули, зокрема податкові пільги, пільгові кредити та субсидії для інвесторів, які готові вкладати кошти у галузі з високою доданою вартістю та інноваційними технологіями.
Створити спеціальні економічні зони з низьким податковим навантаженням, які забезпечуватимуть підприємствам доступ до розвиненої інфраструктури та технологічних ресурсів. Ці зони можуть включати такі галузі, як електроніка, ІТ, фармацевтика, біотехнології та відновлювальна енергетика.
Розширити співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями (наприклад, Європейський банк реконструкції та розвитку, Світовий банк), щоб залучати довгострокове фінансування для інноваційних проєктів та досліджень у сфері промисловості [3].

Розвиток інноваційних хабів і науково-дослідних центрів. Для цього необхідно:

Заснувати національні та регіональні інноваційні хаби та технопарки, які надаватимуть підприємствам доступ до лабораторій, дослідницького обладнання та інфраструктури для розробки нових технологій.
Підтримувати співпрацю між науковими установами та бізнесом для створення спільних науково-дослідних проєктів та прискорення передачі технологій від дослідницьких центрів до комерційного використання.
Впровадити державні програми для підготовки та розвитку висококваліфікованих кадрів в області технологій, наукових досліджень та інноваційного менеджменту, що сприятиме розвитку талановитих інженерів, науковців та технологів [4].

Підтримка стартапів через акселератори та інкубатори. Стартапи є важливим джерелом інновацій, оскільки вони можуть швидко реагувати на зміни та пропонувати нові рішення. Державна підтримка стартапів може включати:

Створення державних акселераторів та інкубаторів для стартапів, які надаватимуть підтримку в розробці бізнес-стратегій, доступі до фінансування та виходу на ринок.
Розширення доступу до венчурного капіталу, наприклад, через створення державних або приватно-державних венчурних фондів, які б інвестували в перспективні стартапи на ранніх етапах [2, с. 14–15].

Отже, інноваційний потенціал промислових підприємств відіграє ключову роль у відбудові та модернізації української економіки після війни. Саме через залучення інноваційних технологій, реструктуризацію промислових процесів та розвиток підприємництва Україна зможе досягти стійкого економічного зростання, зміцнення міжнародних позицій та підвищення добробуту населення. Інноваційний розвиток стане основою для інтеграції України у світову економіку як сучасної та конкурентоспроможної держави, що базується на засадах високотехнологічного виробництва та сталого розвитку.

АКТУАЛЬНІ ТРЕНДИ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Анастасія Абібулаєва — 2024-12-16

Сьогодні національна економічна система стикається з широким колом викликів та об’єктивних проблем налагодження стійкості внутрішніх процесів розвитку та елімінації негативних явищ соціально-економічного характеру викликаних акумуляцією ретроспективно накопичених ендогенних протирічь економічного зростання та безпосереднього впливу активних бойових дій. Саме тому наразі особливої актуальності набувають розширені дослідження наявних трендів макроекономічного розвитку з метою ідентифікації найбільш впливових проблем стабілізації економічної системи та визначення відповідних перспективних точок зростання та відновлення. Далі пропонуємо поетапно виокремити найбільш впливові тренди розвитку національної макроекономічної системи в умовах воєнного стану.

Війна в Україні з 2014 по теперішній час. У 2014 році почалася економічна криза, що безпосередньо пов’язано з початком бойових дій на сході країни. За даними Світового банку [1], ВВП України скоротився на 6,8% у 2014 році, і ця падіння продовжується через постійні бойові дії та руйнування інфраструктури. Фінансові проблеми погіршилися через втрату промислових регіонів, таких як Донбас, та істотне скорочення притоку інвестиційного ресурсу.

Наслідки для економіки від дестабілізації суспільно-політичних процесів. Політичні події, такі як Помаранчева революція та Євромайдан, напряму повпливали на інвестиційний профіль України з позиції сприйняття інвесторів відповідних об’єктів інвестування. Згідно з оцінками Міжнародного валютного фонду (МВФ), будь-яка політична криза супроводжувалася відтоком капіталу, що призводить до зменшення прямих іноземних інвестицій. Відповідно, фінансування соціальних програм і інфраструктурних проєктів стало більш складним завданням.

Соціально-економічні проблеми. Політична нестабільність і конфлікти призвели до 10% зростання безробіття у 2021 році. Багато українців стали внутрішньо переміщеними особами, що збільшило навантаження на соціальні служби та посилило соціальну напруженість [2].

Криза COVID-19. Пандемія коронавірусної хвороби почала поширюватися в Україні в 2020 році і створила нові проблеми, паралельно посиливши існуючі структурні виклики в системі охорони здоров’я. У 2020 році ВВП України скоротився на 4%, а рівень інфляції зріс до 10,2%. Бюджетні ресурси стали ще більше обмежені, тому уряд змушений був вжити заходів для підтримки бізнесу та соціально вразливих груп [2].

Пандемія COVID-19 і рекордна інфляція (27% у 2022 році) призвели до серйозної економічної та соціальної кризи. У 2014 році реформою децентралізації була здійснена спроба вирішити ці проблеми, але пандемія призвела до зростання безробіття та занепаду багатьох секторів економіки. Пандемія призвела до зменшення фінансової підтримки міст і зменшення податкових надходжень. Нині вкрай актуальним питанням залишається проблема подолання економічної кризи та її впливу на процеси розвитку місцевого рівня, щоб мінімізувати її наслідки та забезпечити фінансову стабільність територіальних громад.

У результаті конфлікту та коронавірусної пандемії Україна зіткнулася з унікальною ситуацією, коли одна криза супроводжує іншу. Виходячи факту продовження дії правового режиму воєнного стану, визначення та точне прогнозування наслідків кризи 2020–2022 років для місцевих фінансів і економічного розвитку громад ускладнюється. Проте, завдяки реформі децентралізації вони стали більш стійкими та самодостатніми.

Окремо слід відзначити, процеси розвитку та позитивний вплив волонтерського руху в Україні, у частині організованої допомоги ЗСУ, підтримки ВПО та надання гуманітарної допомоги найбільш постраждалим від бойових дій регіонам та вразливим верствам населення. Тим не менш, пандемія поглибила проблеми фінансової самодостатності територіальних громад, зокрема через несистемний підхід місцевих органів влади, зосередження на проблемах, які потребують негайного вирішення, і зменшення обсягів фінансування економічних програм.

Динамічні процеси кризового розвитку національної макроекономічної системи, які лише поглибилися з початком повномасштабного вторгнення 2022 року і спричинили виникнення широкого кола соціально-економічних проблем, зокрема:

Втрата трудових ресурсів і людського капіталу.
Прискорене зростання ризиків щодо підтримки належного рівня продовольчої та фінансової стійкості.
Зупинка бізнесу в районах бойових дій, а також руйнування національного інфраструктурного середовища.

Недостатня координація між органами місцевого самоврядування та виконавчої влади, скорочення надходжень до місцевих бюджетів і відтік працездатного населення є новими проблемами, з якими стикаються громади.

Враховуючи окреслений вище спектр актуальних проблем розвитку національної макроекономічної системи, перспективними напрямками їх подолання є створення комплексних стратегій, програм та формування ресурсного забезпечення задля покращення фінансової політики та антикризового розвитку з метою елімінації відповідних проблемних високоризикових явищ деструктивного характеру. Додатково, слід зауважити необхідність забезпечення узгодженості функціонування ключових механізмів фіскальної та монетарної політики задля підвищення ефективності реалізації антикризових заходів.

Перспективи відновлення. Наразі пріоритетом уряду України є впровадження реформ у фінансовому секторі, децентралізація та залучення міжнародних інвестицій для відновлення економіки. Реформа децентралізації, яка розпочалася у 2014 році, покращила фінансову автономію місцевих громад і зміцнила їхню стійкість. Тим не менш, Україна потребує значних міжнародних фінансових ресурсів, щоб подолати наслідки війни та економічної кризи [3].

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що на сучасному етапі розвитку національна макроекономічна система стикається з широким колом викликів та проблем, які потребують комплексного стратегічного підходу з врахуванням специфічних особливостей розвитку економічної системи на всіх її ієрархічних рівнях з метою ефективної організації та прискорення процесів відновлення.

ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ: ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

А Адаменко — 2024-12-16

У сучасних умовах, коли економіка країни переживає глибоку кризу, більшість підприємств опинилися у тяжкому фінансовому становищі. Пов'язано це як з об'єктивними, так і з суб'єктивними причинами. Керівники вищої ланки управління здебільшого виявилися не готовими до роботи в умовах крайньої нестабільності, жорсткої конкуренції та підвищеного ризику. Таким чином, дуже актуальною є завдання створення інструменту для виконання комплексного аналізу виробничо-економічної діяльності підприємств з метою виявлення недоліків в управлінні, а також визначення шляхів підвищення ефективності їх роботи.

В умовах економічної нестабільності в Україні підприємства стикаються з численними викликами, які вимагають перегляду традиційних підходів до управління економічним потенціалом. Економічний потенціал підприємства є основою його життєздатності та конкурентоспроможності, а також ключовим чинником, який впливає на його можливості адаптуватися до швидкозмінного середовища.

В економічній літературі даються різні визначення економічного потенціалу, сутність яких зводиться до того, що економічний потенціал є здатністю підприємства до досягнення поставленої мети за рахунок наявних ресурсів та можливостей їх використання.

Іншими словами, категорію «економічний потенціал» можна розглядати у двох аспектах: ресурсному та результативному. Якщо у першому випадку економічний потенціал представляє сукупність економічних ресурсів, яку має підприємство, то в другому він оцінюється з позиції його здатності до ефективного використання наявних ресурсів з метою досягнення високої результативності господарської діяльності підприємства та задоволення потреб суспільства.

Узагальнюючи дані літературних джерел, можна дати визначення економічного потенціалу як системи економічних можливостей для використання всіх видів наявних у підприємства ресурсів з метою досягнення їх ефективного використання та отримання максимуму прибутку.

Виходячи з визначення економічного потенціалу, його можна охарактеризувати також як сукупність різних залучених до господарського обороту ресурсів та вміння організувати їх ефективне використання на підприємстві.

Одним із ключових напрямів активізації економічного потенціалу є вдосконалення фінансового управління. За словами Т. Б. Кузенко і Н. В. Сабліної, ефективне управління фінансовим потенціалом забезпечує реалізацію стратегічних цілей підприємства шляхом оптимального використання фінансових ресурсів та мінімізації ризиків [1]. Це, зокрема, передбачає застосування інноваційних методів управління, таких як стратегічний облік і гнучке бюджетування. Стратегічний облік є важливою складовою інформаційної системи підприємства, яка підтримує прийняття довгострокових рішень. Впровадження такого підходу дозволяє здійснювати прогнозування та оцінювати можливі сценарії розвитку підприємства, враховуючи динамічність зовнішнього середовища.

Ефективне управління фінансово-економічним потенціалом є актуальним завданням для підприємств, особливо в умовах зростання глобальних вимог до конкурентоспроможності. Як зазначає В. С. Капканець, процес інтеграції України у світовий ринок створює додаткові виклики для багатьох підприємств, особливо для промислових, які зобов'язані відповідати міжнародним стандартам якості та продуктивності. Для досягнення стабільності підприємствам необхідно зосередитися на оптимізації фінансових показників, таких як ліквідність, рентабельність і фінансова стійкість [2].

Ще одним важливим напрямом є створення ефективної системи обліково-аналітичного забезпечення. У цьому контексті особливу увагу привертають питання стратегічного обліку, який сприяє прийняттю обґрунтованих управлінських рішень. Як підкреслює О. П. Кундря-Висоцька, стратегічний облік дозволяє підприємству не лише аналізувати минулі результати, але й формулювати прогнозні оцінки, що допомагають уникнути ризиків та визначати перспективні напрями діяльності [3].

Крім того, важливо розвивати людський капітал та інноваційний потенціал підприємства. В сучасних умовах підприємства стикаються із скороченням кількості кваліфікованих кадрів, недостатнім фінансуванням професійного розвитку та слабким впровадженням інноваційних рішень. Це обумовлює необхідність інвестувати в розвиток персоналу, підвищення кваліфікації, а також впровадження технологічних інновацій, що є важливими для підвищення продуктивності праці та забезпечення сталого розвитку [4].

Таким чином, активізація економічного потенціалу підприємств в умовах економічної нестабільності в Україні потребує комплексного підходу, який включає фінансову стабільність, стратегічне планування та інноваційні технології. Успішна адаптація підприємств до нових умов ринку можлива за рахунок модернізації виробничих процесів, впровадження стратегічного обліку, що дозволить не лише покращити управлінське прийняття рішень, але й забезпечити довгострокову ефективність та конкурентоспроможність.

Також підприємства мають зосередитися на створенні сприятливих умов для розвитку персоналу, що сприятиме не лише підвищенню продуктивності, але й збільшенню інноваційного потенціалу. Як результат, посилення інноваційних підходів у сфері управління та підвищення ефективності використання ресурсів стане запорукою стабільного розвитку українських підприємств та допоможе зміцнити свої позиції на ринку.

КОРУПЦІЯ ЯК БАР'ЄР ДЛЯ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

М. Біла — 2024-12-16

Для бізнесу в Україні корупція має значний вплив, оскільки створює складне середовище, яке заважає інвестиціям і економічному зростанню. Системна корупція продовжує діяти, впливаючи на різні сектори та ускладнюючи реформи, незважаючи на прийняття антикорупційних законів. Це явище руйнує довіру до державних органів і створює несприятливе бізнес-середовище з малою конкуренцією. Підприємці часто зазнають впливу таких форм корупції, як хабарництво та зловживання службовими. Виходячи з того, що Україна прагне інтегруватися в світову економіку та створити сприятливе середовище для інвестицій, вона повинна боротися з корупцією. Подолання корупції привертає іноземні інвестиції, покращує управління економікою та гарантує стабільне зростання бізнес-середовища. Отже, оцінка корупції як перешкоди для підприємницької діяльності є надзвичайно важливим питанням, яке потребує ретельного розгляду та розробки методів протидії їй. В наступних розділах розглядаються основні фактори, через які корупція перешкоджає бізнесу в Україні. У рамках даного дослідження пропонуємо розглянути корупцію як системний фактор впливу на рівень бар’єрності до провадження підприємницької діяльності у межах національної макроекономічної системи.

Вплив на економічну безпеку. Корупція є серйозним ризиком для економічної безпеки держави, оскільки вона поширюється на всі сфери суспільного життя, від інституцій до побутових відносин. Правопорушення, неефективне керівництво, спотворення конкуренції, погіршення інвестиційного середовища та соціальна напруженість – це деякі з наслідків, які вона може спричинити. Зменшення ефективності влади призводить до неефективного використання державних ресурсів і коштів, що ускладнює досягнення стратегічних економічних програм. Оскільки економіка світу стає все більш глобалізованою, проблема економічної безпеки стає все більш актуальною. Впливаючи на стабільність, розвиток і соціальний прогрес, вона є важливою частиною функціонування держави. Здатність держави протистояти зовнішнім і внутрішнім небезпекам залежить від стабільності економіки, ефективного використання ресурсів і забезпечення життєвого рівня населення. Загалом у 2023 році розслідувалось 25 791 кримінальне правопорушення, пов’язане з корупцією. Сума матеріальних збитків склала 24 265 772 тис. грн., з них 23 132 508 тис. грн. у кримінальних провадженнях про кримінальні правопорушення, які завдали шкоди інтересам держави та територіальної громади (95,3%). У 2018–2021 роках обсяг злочинів корупційного характеру пов’язаних із явищем хабарництва та/або зловживання владою становила 48,3% від загальної кількості злочинів. Разом з тим правопорушення у частині отримання або надання неправомірної вигоди становлять відповідно 19,1% і 19,3% від загальної кількості облікованих корупційних правопорушень у 2021 році відповідно.

Вплив на інвестиційний клімат. Корупція шкодить економічній стабільності країни, створюючи перешкоди до стабільного притоку інвестиційного ресурсу в економіки та стійкого становища підприємницького сектору. Згідно з Європейською бізнес-асоціацією, високий рівень корупції має прямий зв’язок із різким падінням прямих іноземних інвестицій. Корупційні ризики в Україні знижують інтерес до довгострокових інвестицій. Наявність корупційних елементів у правовій системі та економічна нестабільність відлякують іноземних інвесторів і підвищують ризики для бізнесу. Це гальмує розвиток технологій і економіку, а також зменшує привабливість країни для іноземного капіталу. Можливості для розвитку інфраструктури, наукових досліджень і технологічного вдосконалення обмежені недостатньою кількістю прямих іноземних інвестицій. Для забезпечення стійкого економічного зростання та покращення добробуту населення ці елементи є життєво важливими. Застарілі виробничі потужності, низька продуктивність праці та відсутність інновацій створюють загрозу для економіки держави. У 2023 році спостерігалося збільшення рівня прямих іноземних інвестицій. Наприклад, у 2022 році прямі іноземні інвестиції в Україні становили 1152 млн. дол. США, а у 2023 це показник сягнув 4247 млн. дол. США. Крім того, слід звернути увагу на щорічний звіт Індексу сприйняття корупції за 2023 рік, опублікований Transparency International. Підвищивши свою позицію в світовому рейтингу з 116 на 104 місце, Україна отримала 36 балів із 100.

Вплив на підприємництво. Систематична корупція зменшує ділову активність і конкурентоспроможність, що зменшує мотивацію підприємств. Оскільки вони особливо схильні до корупційних практик, які обмежують їхнє зростання, малі бізнеси є життєво важливими для розвитку економіки. Підприємства малого та середнього бізнесу зазнають найбільшого впливу від корупції. Підприємці часто не мають ресурсів, необхідних для боротьби з практиками корупції, що може призвести до зміни системи або виходу з ринку. Ситуація особливо складна для компаній, які прагнуть бути чесними та відкритими. Оскільки корупційні підприємства можуть отримати нелегальні переваги, вони створюють нерівні умови конкуренції. Малий бізнес важливий для стійкого розвитку економіки, але він відстає через відсутність прозорості та чесної конкуренції. Компанії часто вимагають хабарів, щоб пришвидшити адміністративні процеси або отримати дозволи та ліцензії. Це збільшує операційні витрати та знижує прибутковість, особливо для малих і середніх підприємств із невеликими фінансовими ресурсами. Також підприємці стикаються з нестабільністю через державні корупційні вимоги, оскільки вони не можуть передбачити, коли їм доведеться платити більше. Це ускладнює бізнес-плани та знижує довіру до державних органів. Корупція бізнесу та державних установ сприймається негативно. Це знижує віру в те, що держава контролює економіку, стимулює ухилення від податків і посилює тінізацію економіки, що призводить до зниження якості державних послуг і інфраструктури, необхідних для підтримки бізнесу.

Корупція шкодить інвестиційному клімату, зменшує зростання малого та середнього бізнесу та підриває довіру до державних органів, що робить її значним перешкодою для розвитку підприємництва в Україні. Держава, підприємства та громадянське суспільство повинні співпрацювати, щоб подолати корупцію. Для створення сприятливого середовища для підприємницької діяльності, яке покращує якість життя громадян і сприяє економічному розвитку, необхідно ефективно боротися з корупцією. Для покращення ситуації необхідно забезпечити прозорість у роботі державних органів, підвищити відповідальність за корупційні дії та провести реформи у судовій системі. Це дозволить зменшити вплив корупції на бізнес і сприятиме розвитку конкурентного і відкритого ринку в Україні.

ПІДХОДИ ДО ЛІДОГЕНЕРАЦІЇ НА РИНКУ ОСВІТНЬО-МОВНИХ ПОСЛУГ

Валерія Білецька — 2024-12-16

У сучасних умовах залучення клієнтів потребує адаптивних рішень. В умовах високої конкуренції компанії змушені використовувати різноманітні маркетингові методи, щоб точно визначати потреби лідів, обирати оптимальні канали комунікації та враховувати їхню поведінку на всіх етапах прийняття рішень.

Розуміння принципів і можливостей кожного з маркетингових підходів допомагає компаніям більш цілеспрямовано формувати стратегії залучення - наслідком цього є зменшення витрат та підвищення результативність комунікації з потенційними клієнтами. У цьому контексті аналіз різних методів маркетингу стає важливим інструментом для вдосконалення процесу управління лідами та забезпечення конкурентних переваг на ринку.

Лідогенерація є ключовим аспектом залучення потенційних клієнтів у сфері освітньо-мовних послуг. З огляду на зростаючу конкуренцію та високі очікування споживачів, мовні школи та освітні платформи змушені шукати ефективні, а іноді й нестандартні підходи для формування стабільного потоку лідів. Особливість цього ринку полягає в необхідності індивідуального підходу до різних аудиторій. Традиційні інструменти часто поєднуються з інтерактивними заходами, партнерськими програмами та акцентом на емоційну складову пропозиції, щоб побудувати довіру та залучення.

Розглянемо кількість освітньо-мовних шкіл у розрізі з 2017 року по 2023 рік в Україні.

Рисунок 1 - Ринок освітньо-мовних послуг в Україні

Джерело: Побудовано авторами на основі статистики українського державного центру міжнародної освіти [1]

Надамо порівняльний аналіз основних підходів до лідогенерації. У таблиці 1 наведено характеристики кожного підходу, стратегії залучення клієнтів, а також їхні переваги та недоліки.

Таблиця 1 - Аналіз основних підходів до лідогенерації

Підхід	Основні характеристики	Стратегії залучення	Переваги	Недоліки
Вихідний маркетинг (Outbound Marketing)	Просування продукту/ послуги проходить массово, за допомогою традиційних рекламних каналів. Комунікація йде від компанії та охоплює всі аудиторії	ТВ та радіо реклама, друковані видання, холодні дзвінки, зовнішня реклама.	- Охват великої аудиторії за короткий термін. - Збільшення впізнаваності бренду. - Швидке масове просування нових продуктів.	- Низька таргетованість. - Висока вартість. - Реклама сприймається негативно через нав'язливість. - Через відсутність інтересу до продукту - часто ігнорується споживачами.
Вхідний маркетинг (Inbound Marketing)	Таргетоване залучення клієнтів вузького спектру за їх інтересами.. Перший контакт ініціює клієнт, який шукає інформацію.	SEO- оптимізація, контент-маркетинг, соціальні мережі, ведення блогів, відео, подкасти, вебінари, email- маркетинг.	- Менш нав'язлива реклама, підвищує довіру. - Природне залучення лідів, що зацікавлені в продукті. - Створення довгострокових стосунків із клієнтами. - Висока якість лідів, а також їх зацікавленість.	- Потреба в ресурсах для створення контенту. - Довгий цикл залучення. - Потрібна стабільна SEO оптимізація та аналітика для підтримання ефективності.
Комбіно- ваний підхід (Blended Approach)	Поєднання вихідних та вхідних методів для максимізації охоплення та залучення якісних лідів.	Реклама через традиційні канали, щоб підвищіти впізнаваність та створення контенту для глибшого залучення. Мультимедійні кампанії та перехресне використання каналів.	Баланс швидкого охоплення та якісного залучення лідів. - Оптимізація витрат, щоб залучити лідів. - Гнучкість у підходах до різних споживчих аудиторій.	- Потреба у складній координації маркетингових зусиль. - Завищені вимоги до інтеграції даних і аналітики. - Потреба у великих бюджетів.

Джерело: розроблено авторами характеристика підходів до лідогенерації на основі класифікації підходів до лідогенерації Carrol B. [2]

Вхідний маркетинг (inbound marketing) є підходящим етапом для ринку освітньо-мовних послуг, оскільки він орієнтований на побудову довгострокових відносин з клієнтами через надання корисного контенту, що відповідає їхнім інтересам та потребам. Вхідний маркетинг підвищує лояльність до бренду та допомагає клієнтам краще зрозуміти пропоновані освітні послуги.

Найважливіша перевага вхідного маркетингу – це точне таргетування на потрібну аудиторію. Якщо зосереджувати маркетингові зусилля на зацікавлених споживачів - то підвищіться якість лідів та збільшаться шанси на їх конверсію в реальних клієнтів.

В подальших дослідженнях планується детально проаналізувати ефективність вхідного маркетингу для лідогенерації в освітньо-мовній сфері, а також визначити оптимальні інструменти та стратегії цього підходу для залучення різних категорій клієнтів.

ТЕНДЕНЦІЇ РИНКУ НАПОЇВ В СВІТІ ТА УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ, МОЖЛИВОСТІ ТА РОЛЬ АНТИКРИХКОСТІ МАРКЕТИНГУ ПРАТ «КАРЛСБЕРГ УКРАЇНА»

Анастасія Богуславська — 2024-12-16

Сучасний світ мінливий і тенденції ринків відповідно швидко змінюються, щоб залишатися постійно в рядах лідерів необхідно розвивати антикрихкість маркетингу, як складову антикрихкого підприємства, щоб якомога швидше адаптуватися до нових тенденцій в світі. За останні роки як в світі, так і в Україні набирає все більше обертів цінність здорового споживання серед споживачів на ринку напоїв. Населення все більше цікавить, що саме вони споживають, чи є в цьому користь, чи загроза. Виробникам напоїв варто бутим готовим до нових тенденцій на ринку. Однією із функцій маркетингу на підприємстві є аналіз ринків своєї продукції та оцінка їхньої поточної ситуації, також комунікація із зацікавленими сторонами та прийняття швидких рішень щодо поліпшення стану підприємства на ринку. Посилаючись на попереднє наше дослідження, «Модель антикрихкості маркетингу підприємства», ми розглядаємо поняття антикрихкості маркетингу як антикрихкість управлінської підсистеми підприємства і забезпечує виконання маркетингових функцій підприємства, створюючи здатність адаптуватися до змін ринкових умов, забезпечуючи свою стійкість та успішність на ринку.

З досліджень, ринок напоїв як в світі так і в Україні зростає, проте змінюється тенденція ринку з алкоголю на слабоалкогольні напої або зовсім безалкогольні напої. За статистикою IWSR споживання безалкогольних та слабоалкогольних напоїв зросла на 5% за обсягами у 2023 році, а ринок безалкогольних напоїв з 2019 по 2023 рік зріс на 8%[4]. Очікується, що даний ринок зросте на 4% до 2027 року. Ринок напоїв в Украйні він є доволі розвинутий. Попит майже повністю задовольняється, а експорт є не значним. На ринку присутня певна конкуренція, проте його можна вважати монополістичним, оскільки функціонують великі компанії, що в володіють великими потужностями, капіталом, який спрямовується на технічний розвиток, рекламу, підвищення кваліфікації працівників. Сама ж структура ринку напоїв в Україні представляє 61,1% мінеральна вода, наступне місце за солодкою газованою .водою 20,3%, і якщо говорити про слабоалкогольні напої то це лише 2% від загальної структури [1]. До того ж в Україні спостерігається зростання попиту на безалкогольні напої, що свідчить про підхоплення тенденції на здоровий спосіб життя. Про це свідчать показники виробництва та продажу безалкогольної продукції, що зросли майже в 2 рази за останнє десятиліття. На ринку безалкогольних напоїв присутні такі найбільші компанії як «Кока-Кола Беверіджиз Україна Лімітед», «PepsiCo Україна» та «IDS Ukraine» розділяють між собою питому вагу ринку.

Підприємство ПрАТ «КАРЛСБЕРГ Україна» має незначну частку безалкогольних напоїв у своєму портфелі продукції, це складає близько 4% на 2023 рік [3]. Даний показник збільшився за останні 5 років, що свідчить про розширення та диверсифікацію портфеля продукції підприємства. Тобто можемо припустити, що підприємство слідує за ринковою тенденцією на здоровий спосіб життя і відмови від споживання алкогольних напоїв на користь безалкогольних. Відповідно, цьому сприяє робота маркетингового відділу, що веде постійний контроль за ринком та уподобанням споживачів. Однак важливою частиною даної роботи є як саме відбувається управління антикрихкістю маркетингу підприємства. Дану управлінську діяльність можна оцінити як кількісними так і якісними показниками.

З останніх фінансових звіті по підприємству помітне постійне фінансування маркетингу. До прикладу, лише за другий квартал 2024 року було витрачено 3 798 061 грн на інновації із провадженням нової маркетингової концепції/стратегії нових продуктів, які раніше не випускались компанією, а саме: розробка нової торгової марки, розробка нових смаків та зміни у дизайні продукції та її пакуванні, що додає продуктові оригінального вигляду та дозволяє залучити нову групу покупців [3]. Також у звіті йдеться, що рівень впровадження технологій на підприємстві є на високому рівні і дана тенденція спостерігається вже не перший рік. Це свідчить про те, що при будь-яких неочікуваних ситуаціях маркетинг буде мати і фінансування, і можливість швидко підлаштуватися під нові запити ринку, оскільки підприємство готове до цього. В свою чергу це свідчить про рівень антикрихкості маркетингу так як управління маркетингом тісно пов’язане з управлінням підприємства. Важливим моментом є те, що ПрАТ «КАРЛСБЕРГ Україна» займається розвитком персоналу, проводить тренінги з підвищення кваліфікації, щоб персонал був готовий до швидких непередбачених змін. Як вже згадувалося раніше, для того щоб оцінити ринок напоїв, маркетинг займається спілкуванням із групами стейкхолдерів задля обміну інформації про зміни тенденцій на ринку напоїв. Це свідчитиме про те, як якісно маркетинг може розуміти потреби, очікування та інтереси зацікавлених сторін представників кожної групи. Даний показник оцінюються на високому рівні, оскільки він є диверсифікований з використанням різних платформ для спілкування, листування та проведенням різних публічних заходів для обміну інформацією між групами стейкхолдерів. Проте щоб оцінити можливість оперативно впроваджувати нові стратегії чи інноваційні продукти, було також досліджено фінансове забезпечення, було розраховано показники фінансової прибутковості, рентабельності та ліквідності (далі на рисунку 1,2,3).

Рис.1 Рис.2 Рис.3

Дані результати показали, що ПрАТ «КАРЛСБЕРГ Україна» у кризові часи мала як сталі так і зростаючи показники, що свідчить про можливість підприємства в будь-який момент вчасно профінансувати нагальні потреби як маркетингу так і самого підприємства. Тобто це підвищує рівень антикрихкості маркетингу. Відповідно антиркихкість маркетингу ПрАТ «КАРЛСБЕРГ Україна» оцінюється на розвиненому рівні, маркетинг має всі можливі матеріальні та нематеріальні ресурси, щоб бути готовим до нових викликів та можливостей на ринку напоїв.

В подальших дослідження планується розробити систему показників для вимірювання рівня управління антикрихкості маркетингу підприємств.

PROBLEMS OF FORMING A STRATEGY FOR THE ECONOMIC DEVELOPMENT OF AN ENTERPRISE IN UKRAINE

Марія Болтрик — 2024-12-16

In the context of economic instability and constant structural changes in Ukraine, the formation of an effective economic development strategy for enterprises becomes much more difficult due to constant fluctuations, and thus is a determining factor for their survival and growth in the long term.

The development of such a strategy is complicated by macro- and microeconomic factors, with the main problems being an unstable regulatory environment, limited access to financial resources, insufficient incentives for innovation, imperfect business support infrastructure and lack of investment, physical risks, and risks associated with foreign economic activity.

In the current economic environment of Ukraine, businesses face legislative instability and a high regulatory burden when formulating their economic strategy: frequent changes create uncertainty that significantly complicates planning and calculating long-term investments. For example, changes in the tax burden affecting small and medium-sized businesses or changes in customs rules can significantly affect a company's financial results, which pushes managers to avoid risky decisions. This problem was reported by 6% of respondents in a survey conducted by the Institute for Economic Research and Policy Consulting. [4]

Thus, companies are forced to spend significant resources to comply with regulatory requirements, which reduces profits and investment in development.

Companies are also hampered by limited access to finance, as the lack of bank financing and venture capital financing is a serious obstacle to economic development. Domestic enterprises may often not have access to long-term loans or are forced to take out loans with high interest rates, which makes it difficult to finance strategic projects.

In addition, Ukrainian enterprises often lag behind in innovation development. A lack of resources, high risks, and weak government support hinder the adoption of new technologies and the transition to a digital economy. For example, Ukrainian agricultural companies have a high potential for using precision agriculture and biotechnology, but limited investment resources prevent large-scale adoption of these technologies.

In general, Ukraine's economy is highly dependent on foreign trade, i.e., exports of raw materials and low-value-added products, which makes it vulnerable to external economic fluctuations. In fact, both falling and rising prices for metallurgical and agricultural products and difficulties with their transportation can also significantly affect the financial performance of enterprises, limiting their ability to implement strategies focused on long-term development. This problem was reported by 16% of the IER respondents. [4]

Therefore, the adaptation of Ukrainian enterprises to the current market conditions requires a comprehensive approach to strategic planning focused on innovation, adaptability and expanding cooperation with international partners. This will strengthen their competitive position and increase their resilience to external challenges.

METHODS OF NEUTRALIZING RISKS UNDER CONDITIONS OF UNCERTAINTY

Марія Болтрик — 2024-12-16

Nowadays, in Ukraine's economic environment, uncertainty and risks are constantly growing, especially against the backdrop of war, global economic and political crises, and there is a growing need to improve risk management methods, as evidenced by numerous business surveys by Ukrainian associations. [1, 2]

The main methods of neutralizing risks under conditions of uncertainty include the differentiation of activities, i.e. the allocation of resources between different types of assets or activities to reduce the impact of adverse events in one area on the overall result, which should reduce the concentration of risk and increase the enterprise's resilience to external factors.

In conditions of uncertainty, hedging is used, that is, the use of financial instruments such as forwards, futures, options or swaps, this is a strategy of protection against possible financial risks. The main purpose of hedging is to minimize possible losses that may occur due to fluctuations in prices, exchange rates or changes in interest rates. Hedging is extremely important for businesses that depend on foreign markets or own assets that are subject to price volatility.

The issue of insurance against military risks and insurance in general remains relevant for Ukrainian enterprises, as concluding contracts with insurance companies to compensate for possible losses in the event of a risk allows enterprises to transfer financial risks to third-party organizations, which can be economically beneficial in the long run.

Many large enterprises try to plan scenarios for all cases and hire a risk manager to deal with them. In this way, the company will have a contingency plan for a quick response and will even be able to calculate the financial costs, so usually such scenarios include the creation of a “safety cushion”.

Many companies use information and analytical systems - modern information and analytical platforms that allow them to quickly process data, predict risks and develop adaptive solutions in real time [3]. These systems are capable of collecting, processing, and analyzing large amounts of data, as well as providing forecasts and recommendations for effective response to changing factors. Such systems can integrate with external sources of information, monitor news, financial indicators, market events, and thus facilitate quick and informed decision-making. They include SAP BusinessObjects (which allows identifying risks through interactive reports and data visualization, which is especially useful for large companies with a branched structure), IBM Cognos Analytics (thanks to built-in artificial intelligence (AI) algorithms), Cognos Analytics is able to predict risks, analyze historical data and give recommendations on minimizing possible threats), Microsoft Power BI (creation of dashboards and analytical reports, allows you to quickly identify anomalies and negative trends that may cause risks), etc. [4, 5, 6]

All in all, effective risk management under conditions of uncertainty requires an integrated approach, including the use of various methods depending on the specifics of the enterprise, available resources and market conditions.

ПІДХОДИ ДО ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ БІЗНЕС-ПРОЦЕСІВ ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

А. Василенко — 2024-12-16

Сучасна економічна нестабільність вимагає від українських підприємств впровадження ефективних методів управління бізнес-процесами. Це дозволяє не тільки забезпечити стійкість і підвищити конкурентоспроможність, але й адаптуватися до змінних умов ринкового середовища. Постійні коливання в економічному просторі, викликані зовнішніми факторами та змінами всередині країни, вимагають від підприємств швидкої адаптації, і тут важливу роль відіграє оптимізація бізнес-процесів. Підприємства, здатні швидко та ефективно адаптувати свої процеси під нові умови, можуть зайняти більш стійкі позиції на ринку і зміцнити свої конкурентні переваги [1].

Автоматизація бізнес-процесів

Автоматизація дозволяє підприємствам зменшити час, витрачений на рутинні завдання, а також мінімізувати помилки, спричинені людським фактором. Вона робить процеси більш передбачуваними та надійними, що є особливо важливим в умовах, коли швидкість реагування на ринкові зміни стає вирішальним фактором успіху.

Переваги:

Зменшення витрат часу на рутинні операції.
Мінімізація помилок, пов’язаних із людським фактором.
Підвищення передбачуваності та ефективності процесів [4].

Недоліки:

Високі витрати на впровадження систем автоматизації, включаючи програмне забезпечення та навчання персоналу.
Потреба у спеціальній підготовці співробітників для роботи з новими системами.

Наприклад компанія «Метінвест» впровадила ERP-систему для оптимізації управління логістикою та складським обліком. Це дозволило скоротити час обробки інформації та зменшити кількість помилок, підвищуючи точність обліку і прискорюючи операційні процеси [4].

Принцип безперервного вдосконалення (Kaizen)

Kaizen спрямований на регулярне вдосконалення бізнес-процесів за рахунок невеликих, але постійних змін. Це заохочує персонал брати активну участь у процесах оптимізації, що підвищує відповідальність і мотивацію співробітників.

Переваги:

Залучення персоналу до процесу вдосконалення, що підвищує їх мотивацію.
Гнучкість у реагуванні на змінні ринкові умови без значних витрат.

Недоліки:

Результати стають видимими лише через певний час, оскільки підхід базується на поступових змінах.
Підхід може бути менш ефективним у ситуаціях, що вимагають швидкої реакції на значні зовнішні зміни [1].

Підприємство «Farmak» застосовує принцип Kaizen для вдосконалення виробничих процесів, що дозволяє знизити виробничі втрати і підвищити ефективність роботи, забезпечуючи оперативне реагування на ринкові потреби [1].

Управління ризиками

Цей підхід дозволяє підприємствам ідентифікувати потенційні ризики, оцінити їхній вплив та розробити стратегії для мінімізації негативних наслідків. Це підвищує стійкість компанії та дозволяє забезпечити стабільність діяльності навіть в умовах нестабільності.

Переваги:

Забезпечення стійкості підприємства до зовнішніх змін.
Можливість заздалегідь передбачити ризики та розробити ефективні стратегії мінімізації їхнього впливу [3].

Недоліки:

Потребує залучення фахівців із досвідом у сфері ризик-менеджменту.
Може бути витратним для підприємств малого бізнесу, які не мають достатнього бюджету.

Підприємство «Нафтогаз» використовує системи управління ризиками для реагування на коливання цін на енергоносії, що дозволяє зменшити вплив ринкових коливань на стабільність роботи компанії [3].

Автоматизація, Kaizen і управління ризиками є важливими підходами для підвищення ефективності бізнес-процесів у нестабільних умовах. Автоматизація забезпечує швидке виконання завдань та зниження помилок, Kaizen підтримує культуру постійного вдосконалення з активним залученням персоналу, а управління ризиками дозволяє підприємствам підтримувати стабільність, передбачаючи і мінімізуючи зовнішні загрози. Вибір підходу залежить від потреб підприємства, його ресурсів та зовнішніх умов ринку.

ВПЛИВ ПОЛІТИЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ НА БІЗНЕС-КЛІМАТ В УКРАЇНІ

Софія Вареник — 2024-12-16

На підприємницьке середовище в Україні впливає низка факторів і проблем, які можуть гальмувати нормальне функціонування бізнесу. Політична нестабільність є одним із ключових факторів впливу на бізнес-клімату в будь-якій державі світу. Для України проблема негативних тенденції у сфері політичної ситуації та її впливу на економіку країни, зокрема такого аспекту як здійснення підприємницької діяльності на території держави її громадянами, особами без громадянства та іноземцями, безсумнівно, є актуальною для вивчення та привертає найбільше уваги, особливо в поточній ситуації, коли здійснюється розгортання театру бойових дії у зв’язку з повномасштабним вторгненням країни-агресора, що не є єдиною проблемою, натомість тягне за собою низку інших негативних наслідків для економіки України.

На даний момент, до проблем та чинників, які мають негативний вплив на розвиток підприємницької діяльності відносимо наступні: (1) відсутність чіткої державної політики щодо підтримки малого та середнього бізнесу; (2) погіршення економічної ситуації внаслідок ведення бойових дій; (3) невпевненість іноземних інвесторів щодо стабільності функціонування бізнесу; (4) кризовий стан ринку праці, що виявляє себе у зростаючому дефіциті кадрового ресурсу та прискорених темпах міграційних процесів [1, с. 99].

За період незалежності (з 1991 року) Україна стала епіцентром трьох економічних криз, які, згідно з оцінкою експертів, призвели до зниження ВВП на понад 10% за один-два роки, проте наразі держава переживає, можливо, найбільш складний період для економіки країни за останні 33 роки [2, с. 359]. Бойові дії на території України мають суттєвий негативний вплив зважаючи на фактично постійні обстріли не тільки прифронтових, а й віддалених від зони безпосереднього протікання воєнного конфлікту територій. Згідно з даними Звіту про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України станом на початок 2024 року, утрати активів підприємств та промисловості в цілому вже досягли відмітки в щонайменше 13,1 млрд дол. США й продовжують зростати; ще 10,3 млрд дол. США складають прямі втрати аграрного сектору та земельних ресурсів внаслідок війни. Варто додатково відмітити, що зважаючи на переважно аграрну спеціалізацію країни на міжнародній арені, втрата земельного фонду або втрата ними придатності для ведення сільськогосподарської діяльності, зокрема вирощування культур, відчутно вплинула на прибутки холдингів, які, однак, отримують дотації з бюджету України та допомогу від іноземних партнерів. Стрімко зростають втрати й енергетичного сектору, які зараз вже становлять 9,0 млрд дол. США [2], що в свою чергу змушує бізнеси додатково витрачати кошти на забезпечення енергетичної стійкості підприємства.

Погіршення економічної ситуації внаслідок ведення бойових дій є і залишається найбільш деструктивним явищем для бізнес-клімату в Україні. З початком повномасштабного вторгнення уряд країни впровадив послаблення податкового навантаження на малу та середню підприємницьку ланку з метою зниження фінансового тиску через зниження податкових ставок. Таке рішення сприяло активізації та підтримці розвитку місцевого бізнесу, проте одночасно спричинило зменшення доходів державного бюджету. Наразі спостерігаємо зміни в планах уряду, які тепер спрямовані на збільшення податкових ставок, зокрема передбачається зростання військового збору з 1,5% до 5%, податку на прибуток банківських установ до 50%, небанківських - до 25% та ін. Експертне середовище вже зараз висловлюють побоювання, що у разі визнання законопроєкту чинним, значна частина економіки України реінтегрується в тіньову.

Зважаючи на всі вищезгадані фактори, зазначимо, що у сукупності вони створюють несприятливе інвестиційне середовище через невпевненість іноземних інвесторів щодо доцільності вкладання коштів, коли Україна переживає кризу, у зв’язку зі збільшенням ризиків зазнання збитків через втрати. Спостерігається тенденція щодо виявлення бажання потенційними інвесторами інвестувати в повоєнний розвиток бізнесу, що натомість не приносить користі в цьому періоді.

Вітчизняному бізнес-сектору складно конкурувати на світовому ринку через відсутність внутрішнього ринку капіталу. Це змушує підприємців залучати кошти із зовнішніх ринків. До того ж, зависокі кредитні ставки значно знижують конкурентоспроможність українських товарів. Для того, щоб залучити більше інвестицій та забезпечити стабільне економічне зростання, необхідно створити більш сприятливі умови для ведення бізнесу порівняно з сусідніми країнами.

Для покращення бізнес-клімату в Україні необхідно провести низку заходів.

По-перше, необхідно прискорити модернізацію виробництва шляхом впровадження нового обладнання та сучасних технологій. Наразі, запуск нових виробництв гальмується високими митами на імпортне обладнання.

По-друге, потрібно надати пріоритет українському виробнику, таким чином можна зменшити залежність від імпорту, що зробить країну менш вразливою до впливу зовнішніх чинників. Підтримка місцевих виробників сприятиме створенню нових робочих місць, зростанню доходів населення, тим самих стимулюючи внутрішній попит та забезпечувати економічний розвиток.

По-третє, податкові пільги у виробничому та інноваційному секторі сприятимуть покращенню бізнес-клімату в Україні, зменшуючи податкове навантаження на вітчизняних виробників. Зниження податків дозволить підприємствам зберегти більше коштів для подальшого розвитку чи реінвестування. Це сприятиме розширенню виробництва, покращенню інфраструктури та підвищенню конкурентоспроможності. Податкові пільги зменшать відсоток тіньової економіки, оскільки зі зниженням податків легальна діяльність ставатиме привабливішою для підприємців.

По-четверте, слід продовжити лібералізацію валютного законодавства, включаючи спрощення процедур митного оформлення, це дозволить створити сприятливіші умови для експортерів, а також знизити витрати і час на перевірки. Створення експортно-кредитної агенції (ЕКА) сприятиме наданню пільгового кредитування, страхування і гарантії експортних поставок на міжнародні ринки. Впровадження ЕКА знизить витрати українських експортерів, підвищуючи їх конкурентоспроможність на світовій арені. Крім цього, агенція надасть додаткові гарантії іноземним партнерам, що сприятиме зростанню довіри до українських виробників товарів і постачання послуг. Це може стати ключовим фактором залучення іноземних інвестицій в український експортний сектор. Також ЕКА забезпечить підтримку нових ринків для вітчизняних виробників, сприяючи диверсифікації експортних напрямків. Це створить стабільніші умови для функціонування українського бізнесу, підвищуючи економічну стійкість України.

Отже, економічна нестабільність, яка може проявлятися у високому рівні інфляції, коливанні валютних курсів, фінансовій та політичній нестабільності, відсутності інвестицій тощо, створює численні виклики для українського бізнес-середовища. Підприємці часто стикаються з непередбачуваністю ринкових умов. Також часті економічні коливання, високі кредитні ставки, дефіцит бюджету ускладнюють становище бізнесу. Вирішення низки таких проблем шляхом впровадження нових реформ, покращення законодавчої бази, створення сприятливого середовища для залучення інвестицій дозволить подолати економічну нестабільність, що є найважливішою умовою для покращення бізнес-клімату в Україні.

МЕТОДИКА ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СТРАТЕГІЧНОГО УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА У СФЕРІ НАДАННЯ ЛОГІСТИЧНИХ ПОСЛУГ

Анатолій Главатчук — 2024-12-16

Висока динаміка змін ринкового середовища вимагає від підприємств гнучкості та здатності швидко адаптуватися до нових умов, що робить питання формування методики оцінювання ефективності стратегічного управління конкурентоспроможністю логістичного підприємства надзвичайно актуальним.

Г. Фуертес та ін. пропонують комплексний огляд структур стратегічного управління. Їхня стаття консолідує різні концепції та методології стратегічного менеджменту, надаючи описовий аналіз, щоб допомогти зрозуміти, як реалізується та вивчається стратегічне управління в різних контекстах [1]. М. Кілібарда та ін. надають комплексний огляд досліджень якості логістичних послуг, виділяючи різні підходи до вимірювання та параметри [2]. На основі аналізу праць [1-4] можна запропонувати таку методику оцінювання стратегічного управління конкурентоспроможністю підприємства.

Перший етап передбачає збір та аналіз існуючих теоретичних концепцій, моделей і методів, пов’язаних зі стратегічним управлінням конкурентоспроможністю, для визначення ключових підходів до діагностики конкурентоспроможності та визначення факторів, що впливають на ефективність стратегічного управління в логістичному секторі. Другий етап включає розробку методичного підходу, що враховує особливості діагностики механізму управління стратегічною конкурентоспроможністю логістичних підприємств. Це передбачає визначення конкретних критеріїв та показників, що відображають ключові аспекти конкурентоспроможності логістичних послуг, такі як ефективність логістичних процесів, рівень обслуговування, інноваційність та адаптованість до змін ринку. Цей етап також передбачає розробку методів збору та аналізу даних, включаючи кількісні та якісні підходи, для оцінки як внутрішніх факторів (процеси управління, ресурси, компетенції), так і зовнішніх факторів (ринкові умови, конкурентне середовище): SWOT-аналіз, PEST-аналіз, конкурентний аналіз. , аналіз ланцюга створення вартості, порівняльний аналіз, фінансовий аналіз, опитування, інтерв’ю, фокус-групи та аналіз великих даних. Застосування цих методів робить адаптивним методичний підхід до діагностики механізму управління стратегічною конкурентоспроможністю, дозволяючи збирати та аналізувати широкий спектр даних, що враховує індивідуальні особливості кожного підприємства логістичного сектору. Це підвищує точність і релевантність отриманих результатів, сприяючи розробці цілеспрямованих стратегій управління, адаптованих до унікальних ринкових умов. Третій етап передбачає порівняння розробленого методичного підходу з існуючими альтернативами для визначення їх переваг і недоліків. Це дозволяє зробити обґрунтований висновок щодо ефективності та придатності нового підходу до оцінки стратегічного управління конкурентоспроможністю підприємств логістичної сфери. Критерії порівняння враховують здатність методів охоплювати нюанси специфічної конкурентоспроможності логістики, такі як операційна ефективність, стійкість ланцюга поставок, показники задоволеності клієнтів, реагування на технологічні досягнення та застосовність до різних організаційних розмірів і структур.

THE ROLE OF FINANCIAL STRATEGY IN ENSURING THE STABILITY OF THE ENTERPRISE IN CONDITIONS OF INCREASED UNCERTAINTY

Данііл Горєвой — 2024-12-16

In the current economic environment, businesses increasingly encounter risks stemming from the high volatility of the external environment. Global crises, technological advancements, financial market instability, and political conflicts create unpredictable situations that require companies to be flexible and adaptive. One of the key mechanisms enabling businesses to respond effectively to challenges and maintain stability is a well-developed financial strategy. Such a strategy helps enterprises maintain the necessary level of liquidity, optimize financial flows, and make informed decisions under uncertainty. Furthermore, a financial strategy serves as a foundational resource management tool, reducing a company's dependence on external factors and ensuring sustainable, long-term growth.

The relevance of this research is due to the growing number of external risks that enterprises must face in unstable economic conditions. Developing an effective financial strategy is a decisive factor in ensuring stability and adaptability for enterprises in the modern economic landscape.

In economic terms, "uncertainty" refers to situations where businesses cannot accurately predict potential changes in the external environment, which complicates strategic decision-making. Uncertainty emerges in conditions of economic instability, political volatility, technological shifts, social crises, and global external factors such as pandemics or environmental disasters. Heightened uncertainty becomes a reality when the markets in which a business operates undergo rapid changes, potentially leading to declining revenues, rising costs, a loss of competitiveness, or even market exit.

To enhance an enterprise's resilience under uncertain conditions, the development of a financial strategy becomes a key instrument to counteract unforeseen economic fluctuations. A financial strategy, as an integral part of the overall management strategy, focuses on planning and managing financial resources to reduce risks and ensure stable development. This includes measures to control cash flows, devise policies for optimal resource mobilization, and manage risks, allowing a business to mitigate financial losses during market fluctuations. Thus, a financial strategy enables a company to adapt to new conditions while maintaining financial stability and competitiveness.

A well-structured financial strategy strengthens a company's resilience through several primary mechanisms, including budgeting, strategic capital management, income source diversification, and risk management. For example, during economic crises, budgeting enables a company to forecast financial resources and their allocation based on various scenarios, significantly facilitating decision-making. Additionally, risk management helps reduce dependency on the most vulnerable revenue sources, thus providing financial flexibility and resilience.

The core goals, objectives, and strategic decisions of the financial strategy are focused on achieving a stable financial position, which is reflected in the enterprise’s ability to maintain internal financial stability and counteract the negative influence of internal and external factors.

In an environment of heightened uncertainty, these strategic areas become even more critical. Uncertainty refers to situations where external conditions are unpredictable, arising from economic instability, political shifts, or global disruptions such as pandemics and environmental crises. A well-formulated financial strategy equips the enterprise with the resilience needed to adapt to volatile conditions, reducing vulnerability to unexpected shifts in the market and enabling the business to sustain its operations and strategic growth despite external challenges.

There are real-world cases where a competent financial strategy has allowed companies to successfully navigate periods of uncertainty. For instance, during the 2008-2009 financial crisis, IBM maintained stable financial standing by strategically shifting focus to new markets, particularly IT service provision. IBM expanded its presence in cloud solutions and consulting, reducing dependence on hardware sales and securing financial stability in challenging times. Similarly, during the COVID-19 pandemic, Netflix effectively leveraged its financial strategy to sustain growth. The company allocated substantial resources to content development and streaming technology, allowing it to retain and even significantly grow its audience as traditional entertainment options became unavailable [2,3].

Another example involves Toyota, which, anticipating risks in the global supply chain, implemented a long-term financial strategy to diversify suppliers and establish local manufacturing. This proactive approach minimized risks of supply chain disruptions during the pandemic when the supply chains of many other automobile companies were heavily impacted, leading to production cuts. Thanks to timely strategic planning, Toyota maintained stable production volumes and continued to meet product demand [4].

Therefore, under conditions of uncertainty, a financial strategy is not only a tool for short-term resilience but also a foundation for long-term development and adaptation to market changes. Utilizing a financial strategy enables companies to respond effectively to crises, reducing dependence on external factors, minimizing financial risks, and enhancing competitiveness. Businesses that actively develop and implement financial strategies are better protected from economic challenges and are better positioned to adapt to new conditions, ensuring stable growth even in the most challenging times.

ДОСЛІДЖЕННЯ КРИЗОВИХ АСПЕКТІВ ПРОВАДЖЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Андрій Гребенніков — 2024-12-16

У 2024 році все частіше лунають тези – головним ворогом економіки України є не війна, а державна політика. На сьогоднішній день економічні законопроєкти розробляє Комітет Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики. Важко знайти підприємців, що позитивно ставляться до їх діяльності. Нижче вказано перешкоди, що знищують життя і розвиток бізнесу.

По-перше, проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо особливостей оподаткування у період дії воєнного стану [1]. Більшість позицій у законопроєкті викликає питання як довго підприємці будуть спроможні виконувати основні нормативні положення даного законодавчого акту. Для «білого» бізнесу, що сплачує податки – це ситуація, або ти йдеш у тінь і працюєш, або платиш і закриваєшся. Яскравим прикладом є ситуація з комунальним підприємством Сум КП «Міськводоканал». Підприємство перебуває на межі закриття – усі кошти направляються на сплату зарплат працівникам. Проте зарплати низькі, що призводить до звільнення кваліфікованого персоналу. підприємство стикнулося з браком персоналу і намагається зберегти працівників, однак підвищення ставки військового збору з 1,5 до 5% суттєво зменшить їх розмір зарплати, що призведе до ще більшого загострення ситуації та відтоку кваліфікованих кадрів підприємства [2]. Отже, податки платитимуть, ті хто платив, а на тіньовий сектор закон не сильно впливає підвищення податків для всіх груп ФОП – це тінізація, або відмова від ведення підприємницької діяльності в Україні, через низьку чи нульову прибутковість. Нова ставка податків для банків призведе до зниження рентабельності банківського бізнесу та вплине на швидкість поповнення капіталу банками. Зважаючи, що країна знаходиться у стані повномасштабної війни, даний законопроєкт характеризується наявністю широкого кола протирічь, пов’язаних з перспективою істотного скорочення параметрів прибутковості вітчизняних підприємницьких утворень та значної «тінізації» економіки.

По-друге, ситуація з фізичними особами підприємцями формує собою ряд проблемних питань. Згідно закону адміністрування найманих працівників ускладнюється, якщо до прийняття закону, подання звітності за найману працю проводилося поквартально, то згідно нових положень – щомісячно. Також підприємці мають бути готові до оновлення реквізитів для сплати податків (саме військового збору), стежити, щоб податки зараховувалися вчасно, цілком ймовірне коригування поточних податкових декларацій. Навантаження на бухгалтерію посилиться, що призведе до погіршення діяльності ФОП.

По-третє, вплив нового законопроєкту на банківський сектор. Майже 160 млрд грн прибутку до оподаткування отримали українські банки за 2023 рік. Прибутки подвоїлися в порівнянні з 2021 роком. У 2023 чистий прибуток банків склав 86,54 млрд грн., що є позитивним результатом, адже сектор збільшив прибутки на 12 % у порівнянні з роками до повномасштабного вторгнення. Тоді 71 банк отримав прибуток у розмірі 77,53 млрд грн. Отже, незважаючи на російське вторгнення сектор продовжив розвиватися. Згідно з положенням закону №11416 кожен банк повинен сплатити до бюджету половину свого прибутку. Для більшості банків прибутковість різко зменшується. Базові параметри отримання економічної вимоги скорочуються, цілком вірогідно банки з малим статутним капіталом будуть неспроможними до повноцінного провадження своєї основної діяльності [3].

По-четверте, система моніторингу відповідності податкових накладних критеріям оцінки ступеня ризиків. Зупинка податкових накладних вже два роки нависає над кожним бізнесом. Десяткам тисячам компаній без пояснень блокували накладні через ризиковість. Щоб вирішити проблему доводилося йти на діалог із податковою службою і вирішувати розблокування у нелегальний спосіб.

По-п’яте, істотним стримуючим фактором стабільно функціонування вітчизняного підприємництва залишаються прямі економічні наслідки повномасштабного воєнного вторгнення, що знаходять своє вираження у розриві коопераційних взаємозв’язків між суб’єктами господарювання, ускладнення та значне здорожчання вартості логістичних послуг, кризовий стан ринку праці (втілений у проблемі дефіцитності кваліфікованого трудового ресурсу), руйнація вітчизняного інфраструктурного потенціалу (зокрема у сфері енергетики) тощо [4, с. 99]. Означена вище сукупність факторів деструктивно впливає на економічний потенціал підприємницьких утворень в значній мірі звужуючи їх можливості до розвитку та підтримки платоспроможного стану функціонування.

Все наведене вище дає змогу стверджувати, що 2025 рік буде для бізнесу одним з найважчих за всю історію незалежності. Не варто забувати, що кінець 2024 буде також непростим, за прогнозами експертів у сфері енергетики взимку аварійні відключення будуть аналогічні липню або й гірші. Для багатьох бізнесів зима стане останньою. Підприємницька діяльність в Україні на даний момент найризикованіша справа, малий і середній бізнес не мають іншого виходу, як закриватися, а великий бізнес просто працюватиме у тіні. Саме тому, одним з пріоритетних напрямків реалізації національної економічної політики має стати формування комплексних й узгоджених стратегічних положень розвитку підприємництва та створення сприятливих кон’юнктурних умов для ведення бізнесу, що включає в себе як поміркованість у реалізації фіскальної політики, так і імплементація дієвих систем стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

ДОСЛІДЖЕННЯ АКТУАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКИХ СТРУКТУР НА РІЗНИХ СТАДІЯХ ЖИТТЄВОГО ЦИКЛУ

Алла Гречко — 2024-12-16

Цінність обраної теми дослідження проявляється у важливості деталізації характеристик сучасних викликів так як підприємництво виступає у ролі основної ланки розвитку економіки, при чому малі прогресивні бізнеси є досить потужним рушієм, що включає в себе комерційні, виробничі та інноваційні процеси, забезпечуючи загальноекономічне зростання країни та взаємодію з різними контрагентами.

Підприємницька діяльність у сучасному світі не може бути охарактеризована без активної взаємодії із зовнішнім економічним середовищем, з метою забезпечення усіма необхідними ресурсами (оборотні та необоротні активи; фінансові, трудові та інформаційні ресурси). У свою чергу відносини бізнесів із зовнішніми контрагентами, метою яких є отримання бажаних ресурсів, зумовлені такими критичними факторами, як: тип системи господарювання у обраній країні (командно-адміністративна, ринкова, змішана, тощо); особливості нормативно-правового забезпечення, широкий спектр соціо-культурних факторів; рівень розвитку та налагодженості механізмів кооперації та спеціалізації.

Початок життєвого циклу підприємства починається з відтворенням ідеї у реальність, що є ключовим аспектом даного етапу, оскільки малі бізнеси можуть більший потенціал до швидкої імплементації інновацій на відміну від великих підприємств, що концентруються на підтримці конкурентоспроможного рівня власної продукції.

Наступним бар’єром, що постає на цьому етапі є залучення капіталу та його використання зі створенням подальшого плану розвитку діяльності підприємства, що формує собою критично важливе завданням задля забезпечення подальшої неперервної діяльності бізнесу. Дефіцит капіталу, вирішується за допомогою інвестування власних ресурсів засновників або залученням грантів (державних, іноземних, приватних), при чому, чим більша частка інвестицій тим більше простору у підприємства для зростання у ніші.

Капітал може набувати не лише фінансової форми а й трудових ресурсів. Важливим викликом є нерівномірність попиту та пропозиції на ринку праці, причому на сьогоднішній день це є ключовою проблемою для українських підприємців. У 2023 році було проведено дослідження ринку праці України Європейською бізнесовою асоціацією, результати якого підтверджують складність ситуації у якій знаходяться вітчизняні підприємці. Виявилося що лише 7% від усього числа підприємців не відчували дефіциту кадрів взагалі, 17% – охарактеризували дефіцит, як частковий, а інші 74% відзначали наявність дефіциту кадрів, тоді як Міністерство економіки України здійснило оцінку нестачі кадрів на ринку, у досить високу цифру – тридцять відсотків. Як наслідок, з метою полегшення вирішення цієї проблеми, політика держави має мати на меті не лише сприяння інвестиційній діяльності; підтримці бізнесу на усіх його етапах; а й створити сприятливі умови задля інноваційно-орієнтовних проектів розвитку талановитих кадрів, які для роботодавців згідно з проведеними дослідженнями у 74% опитаних сприймаються «на вагу золота» [1].

Наступною проблемою функціонування підприємств, на етапі зростання – є примноження економічних ресурсів, при чому початковий варіант планування обсягів стає замалим і з’являється нагальна потреба в експансії бізнесу. У свою чергу збільшення ринків збуту – забезпечує запит в масштабуванні діяльності для створення задовільної кількості пропозиції у співвідношенні до попиту (що в свою чергу був би дуже високим для підприємства малого розміру). Також не менш важливим є внесення обов’язкових змін з метою оптимізації виробничих процесів, до стратегічних планів розвитку, системи управління та виробничих процесів. Доцільно зауважити на результаті раннього виходу на ринок у недослідженій ніші, тому що це перспективна можливість встановлення власних розцінок та залучення великої кількості інвестицій, через які буде закріплена більша частка клієнтської бази і зросте вірогідність зайняття лідерських позицій на обраному ринку.

На етапі зрілості фокус управлінської уваги менеджменту підприємницького утворення зосереджується навколо таких проблем як: підтримка високого рівня якості (для преміальних продуктів) або достатнього рівня конкурентоспроможності у ринкових умовах; адаптація до різноманітних змін екзогенного характеру (зміни у законодавстві, технологічні інновації, геополітична ситуація у світі); запровадження інноваційних рішень та перегляд якості стратегічних планів розвитку.

Останній етап – спаду, який варто передбачити через аналітичні прогнози, але ні в якому разі не уникати. Впродовж даної фази діяльність господарської структури спрямована на раціоналізацію використання ресурсів з метою уникнення банкрутства. Вирішення даної проблеми полягає у оптимізації прогнозів на попередніх етапах, використанні ресурсів та одночасному скороченні витрат, додатково можливим рішенням є проведення реструктуризації господарської одиниці. Об’єктивна необхідність в ідентифікації конкретного етапу життєвого циклу в якому перебуває функціонуюча бізнес структура полягає в одному з основних принципів ведення бізнесу – «Не переривати процеси, без критичної необхідності», оскільки підтримка стабільного функціонування підприємства є менш ресурсно затратним у порівнянні з відновленням такого стану [2].

Додатково, зауважимо, що протягом кожної з стадій життєвого циклу організаційного утворення існує перелік проблем, зовнішнього характеру, що є перманентними й чинять значний деструктивний вплив на спроможність підприємства до стабільного та ефективного функціонування, зокрема, актуальною наразі є проблематика воєнного стану, внаслідок дії якого істотного скорочення набув вітчизняний виробничий потенціал, відбулося ускладнення логістичних процедур, обмеження можливостей підприємницького сектору до повноцінного залучення кадрового та фінансового ресурсу у господарський обіг [3, с. 99].

Отже, у роботі виокремлено ключовий спектр актуальних проблем функціонування підприємницьких утворень на кожному з етапів їх життєвого циклу, від раціонального обрання бізнес-ідеї до стадії спаду, з практичними пропозиціями розв’язання відповідних проблем. Практичним рішенням узагальнюючим запропоновані рекомендації щодо відповідних проблемних аспектів є адаптація до динамічно розвитку кон’юнктурних параметрів екзогенного середовища та перманентного моніторингу та превенції потенційних викликів та загроз стабільному функціонуванню підприємства, оскільки підприємства у процесі власної діяльності головними цілями визначають не лише прибуток, а й реалізацію визначених цілей соціального характеру.

ВПЛИВ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ НА ПРОЦЕСИ ЗРОСТАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Алла Гречко — 2024-12-16

Військові дії суттєво вплинули на економічну систему країни, зокрема на становище малих та середніх підприємств, які є важливим джерелом зайнятості, економічного зростання та соціальної стабільності. Саме тому підтримка цього сектору економіки є ключовим аспектом реалізації ефективних процесів економічного відновлення та сталого розвитку.

Сектор малого та середнього підприємництва (далі – МСП) займає провідну роль у питаннях забезпечення стійкого розвитку національної економічної системи, формуючи собою основу для розробки дієвих стратегічних положень післявоєнного відновлення.

Важливо також звернути увагу на основних аспектах впливу МСП на формування ефективної економічної системи держави. До них відносяться: створення робочих місць, інновації та технологічне оновлення, регіональний розвиток, розвиток місцевих постачальників і соціальна стабільність. Також важливо зазначити, що війна має свої наслідки, які досить негативно вплинули на економічну активність українського бізнесу, що відповідним чином результувало у скороченні ВВП на 29,1%[1].

Фактор воєнного стану істотно вплинув на проблеми необхідності істотної зміни конфігурації актуальних ланцюгів поставок, перегляду поточної ресурсної бази та мобілізації додаткового фінансового ресурсу, під впливом руйнування вітчизняного промислово-виробничого потенціалу та об’єктів критичної інфраструктури.

У 2023 році маємо певні перешкоди, серед яких є економічні та політичні проблеми, пов'язані з відсутністю фінансування підприємницької діяльності. Натомість вплив організаційно-економічних проблем, пов'язаних з діяльністю регуляторних органів, у 2023 зазнав скорочення. Варто зазначити наявність негативної динаміки зменшення кількості господарюючих суб’єктів з 26,1% до 19,4%, що частково зумовлено зростанням рівня податкового навантаження на підприємницький сектор. Для забезпечення відновлення ефективного функціонування МСП в Україні необхідно розробити стратегічні заходи національної макроекономічної політики, реалізація яких дасть змогу досягти поставлених цілей для відродження національної економіки.

Важливим аспектом розвитку сучасного підприємства є підтримка інноваційного характеру розвитку МСП[2]. Принагідно зазначимо, що інновації є ключовим елементом, який забезпечує конкурентоспроможность і ефективність розвитку підприємств в умовах цифрової економіки сьогодення. При цьому, актуальним питанням залишається необхідність побудови інноваційної системи взаємодії, що забезпечує ефективну співпрацю держави та МСП, з метою стимулювання інноваційного розвитку національної економіки країни [3, с. 255].

Отже, можна зробити висновок, що забезпечення проактивного підходу в організації сприятливих економічних умов та економічної підтримки держави, перевагами розвитку сектору МСП стане створення нових робочих місць, забезпечення соціально-економічного розвитку і національної економічної системи та відповідних регіональних суб’єктів в цілому регіонів. Ефективна економічна політика повинна створювати сприятливе середовище для розвитку підприємництва через створення програм фінансової підтримки підприємств, спрощення податкових систем та забезпечення участі малих та середніх підприємств у в конструюванні національної економічної політики.

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СКЛАДСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ

Єлизавета Дашкевич — 2024-12-16

В умовах економічної нестабільності забезпечення ефективної роботи складського господарства на підприємствах є важливим завдання менеджменту, оскільки саме логістика підтримує ланцюги постачання, знижує витрати та забезпечує конкурентоспроможність. Економічна нестабільність сьогодення пов’язана із валютними коливаннями, інфляцією, різкою змінною цін на сировину та енергоносії, проблеми із постачаннями та інші фінансові труднощі, які викликані зовнішніми факторами економіки в умовах війни.

Для підприємств, які самостійно забезпечують складське господарство основними проблемами сьогодні є: високі витрати на зберігання запасів, перебої в постачаннях та затримки в логістиці, зростання витрат на операційну діяльність, проблеми в управлінні ризиками. Фактори економічної нестабільності призводить до зростання цін на ресурси, що збільшує витрати на зберігання виробничих та товарних товарів [1]. Так, наприклад інфляція та коливання валют впливають на закупівельні ціни й утримання запасів, змушуючи підприємства обирати між ризиком фінансових втрат через коливання цін або ж зниженням запасів із можливими затримками в постачанні. Щодо проблем в постачаннях та затримках у логістиці [2], то це пов’язано із правовим режимом військового часу (наприклад дією комендантських годин, що призводить до затримок у поставках та проблемах пересування транспорту в нічний час), а також у зв’язку із дефіцитом трудових ресурсів та обмеженими можливостями основних засобів – транспорту. Це все може призвести до нестачі товарів на складах або затримок у доставці, впливаючи на виробничі й торгові плани. Економічна нестабільність також призводить до зростання витрат на операційну діяльність через інфляцію, подорожчання енергоносіїв, збільшення заробітної плати та витрат на транспортування і зберігання. Такі виклики ускладнюють ефективне управління складом, оскільки вимагають додаткових ресурсів для підтримки основних процесів, таких як приймання, зберігання та обробка товарів [3]. Зростання витрат на операційну діяльність призводить до дорожчання продукції та може негативно відобразитись на конкурентоспроможності підприємства. Під час економічної нестабільності зростає ризик кризових ситуацій на складах через різкі зміни попиту, постачання чи митних правил. Невизначеність на ринку вимагає швидкого реагування на ризики та оптимізації управлінських процесів [4].

Отже, у нестабільному економічному середовищі ефективне управління складом є ключовим для стійкості підприємства. Складська логістика знижує витрати і забезпечує безперебійний ланцюжок поставок, що підтримує конкурентоспроможність. Основними напрямами вирішення розглянутих проблем є системи управління запасами, диверсифікація постачальників, автоматизація процесів та оптимізація витрат, що підвищує гнучкість і стабільність складських операцій.

ОСОБЛИВОСТІ ПОСТКРИЗОВОГО ВІДНОВЛЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Марта Дергалюк — 2024-12-16

Підприємства в Україні останні роки зіштовхуються з великою кількістю викликів, які спричинені наслідками COVID-19 та повномасштабним вторгненням. В умовах втрати ринків збуту, руйнування логістичних ланцюгів та фізичних активів, відновлення бізнесу та пошук шляхів підвищення доходності стають першочерговим завданням для підприємців.

Питання посткризового відновлення є актуальним для України, оскільки воєнні дії суттєво вплинули на економічну стабільність підприємницького сектору. За даними Світового Банку, доходи українських підприємств в середньому впали на 53% у листопаді 2023 року порівняно з 2021 роком. Найбільше постраждали малі підприємства зі зниженням на 55%, для середніх та великих підприємств - падіння склало 49% та 46% відповідно [1].

Для першочергового відновлення та подальшого зростання дохідності підприємств необхідно впровадити низку стратегій, однією з яких є оптимізація витрат. Під час кризи компанії зосереджуються на скорочені персоналу, що призводить до негативних тенденцій на ринку праці. Це призвело до скорочення робочої сили на 39% у сфері нерухомості та будівництва, на 35% у сфері обслуговування, на 33% в IT, на 37% у роздрібній промисловості, на 47% у промисловості [2]. Проте, такий швидкий спосіб знизити витрати призводить до втрати кваліфікованих кадрів, що може суттєво знизити продуктивність підприємства. Задля більш ефективної діяльності підприємства можуть впровадити короткий бізнес-план, в якому стратегія і асортимент продукції адаптовані до поточної ситуації і актуальні щодо потреб клієнтів. Крім того, аутсорсинг певних функцій, таких як IT-послуги та бухгалтерський облік зменшує адміністративні витрати. Ще одним ключовим елементом є діджиталізація бізнесу. Пандемія COVID-19 показала, що підприємства, які переходять до цифрового середовища, мають більше шансів на швидше відновлення. Цифровізація процесів не лише зменшує витрати, а й дозволяє розширити ринок збуту за рахунок переходу до онлайн-комерції. Наприклад, створення платформ онлайн-продажів та обслуговування клієнтів зберігає конкурентоспроможність підприємств та розширює клієнтську базу. Така тенденція все більше охоплює український бізнес, адже близько 36% підприємств почали шукати нових клієнтів, а половина з них збільшили використання цифрових інструментів. Також окремо можна відзначити такий напрямок відновлення як залучення інвестицій. Міжнародні фінансові програми, такі як підтримка від Світового банку, ЄС та МВФ є джерелом фінансування для українського бізнесу. Прикладами є програма грантів від ЄБРР та програма економічної стійкості України від Mercy Corps, які спрямовані на підтримку малого та середнього бізнесу. Окрім цього, наявна державна підтримка через мікрогранти та пільгові кредити, що в свою чергу зменшує фінансовий тиск на операційну діяльність підприємства. Однак в Україні лише 8% компаній повідомили про отримання державної допомоги, тобто кожна четверта компанія не знала про існування цих програм [1]. Така статистика свідчить про необхідність підвищувати обізнаність про програми державної допомоги.

Підсумовуючи, слід відзначити, що в умовах посткризового відновлення українських підприємств необхідно використовувати цифрові інструменти та здійснювати оптимізацію витрат. Для підприємств важливо скористатись програмами державної підтримки для залучення інвестицій, які надають додаткові ресурси для розвитку.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ КІБЕРБЕЗПЕКИ ПІДПРИЄМСТВ ЕЛЕКТРОННОЇ КОМЕРЦІЇ

Максим Дубина — 2024-12-16

Активний розвиток підприємств електронної комерції в усьому світі зумовлює пошук їхніми власниками нових способів розширення діяльності. У сучасних умовах це здебільшого вже здійснюється за допомогою використання сучасних цифрових технологій. Такі підприємства намагаються постійно змінюватися та застосовувати сучасні інновації у сферах продажу, обслуговування клієнтів. Проте цифровізація також сприяє і виникненню нових загроз для діяльності підприємств електронної комерції, і це також вимагає відповідних дій з боку власників та топменеджменту цих підприємств. Особливо складною у цифровому світі стає ситуація із забезпеченням інформаційної безпеки для всіх суб’єктів господарювання. Отже, окреслене актуалізує питання теоретичного обґрунтування ролі кібербезпеки в розвитку підприємств електронної комерції.

Підприємства електронної комерції у свій час стали не лише тими економічними суб'єктами, які активно використовували інформаційні технології, але в багатьох випадках ставали центрами створення нових інформаційно-комунікаційних технологій. Такі технології вже в подальшому активно використовували та адаптували під свою діяльність інші економічні суб'єкти. Така ситуація цілком зрозуміла, враховуючи, що ефективність використання інформаційно-комунікаційних технологій у діяльності підприємства електронної комерції визначає і загалом ефективність їхньої роботи. Саме тому ці економічні суб'єкти значну увагу й у минулому, і сьогодні приділяють створенню і адаптації сучасних цифрових технологій до своєї діяльності, власних бізнес-процесів, які ними впроваджуються для підтримки економічної діяльності, забезпечення стабільного функціонування та розвитку бізнесу. І роль таких суб’єктів господарювання у стимулюванні та підтримці процесів цифровізації економічних систем буде лише поглиблюватися, що зумовлено активним розвитком усієї галузі електронної комерції у світі та постійно зростаючим попитом на послуги підприємств, які здійснюють свою діяльність у цій галузі.

Розглянемо детальніше особливості ведення бізнесу підприємствами електронної комерції, які загалом і визначають специфічні риси побудови стабільно функціонуючої системи їх кіберзахисту. До таких особливостей, на наше переконання, належать такі:

– необхідність незначних інвестицій для початку здійснення діяльності у сфері електронної комерції (для малих підприємств);

– необхідність залучення висококваліфікованих фахівців, робота яких є високооплачуваною для підтримки роботи онлайн-магазинів, обслуговування клієнтів;

– враховуючи, що значна кількість підприємств електронної комерції є невеликими магазинами, то гнучкість їхньої роботи та можливості адаптації до змінного зовнішнього середовища є на порядок вищими, рішення ухвалюються оперативніше відповідно до ситуації, яка складається на окремих ринках товарів;

– висока конкуренція на ринках товарів та продукції, значна кількість електронних магазинів, підприємств, які суміщають продаж товарів в офлайн і в онлайн режимах;

– доступ до світового ринку товарів, продукції, послуг та сировини, які підприємства електронної комерції мають змогу замовляти для підприємницької діяльності у всьому світі;

– необхідність використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій у всіх напрямках ведення бізнесу, включаючи маркетинг, логістичну діяльність, консультаційну діяльність, управління персоналом [1, с. 62; 3].

Також однією з важливих особливостей забезпечення надійності інформаційної системи підприємств електронної комерції є об’єктивна їх потреба у взаємодії з іншими економічними суб’єктами для здійснення своєї діяльності. Особливо серед таких суб’єктів варто виокремити фінансові компанії, їх співпрацю з підприємствами електронної комерції, реалізацію спільних програм кредитування, кооперація для забезпечення можливостей клієнтів купувати зараз, навіть якщо тимчасово власних коштів не вистачає.

У сучасних умовах становлення цифрової економіки для підвищення ефективності функціонування власної системи кібербезпеки підприємства електронної комерції можуть здійснити наступне: поглиблення співпраці з органами державної влади, відповідними державними інститутами, які займаються боротьбою з кіберзлочинністю; залучення до роботи колишніх працівників цих органів; поступово формувати команду кваліфікованих працівників у сфері кіберзахисту, що вимагає здійснення додаткових витрат; активне використання сучасних технологій для автоматичного виявлення та попередження нових кібератак (використання технології штучного інтелекту, інші методи автоматизації роботи з інформаційними даними); обов’язкове збереження копії всієї інформаційної системи, її компонентів за допомогою використання хмарних технологій; уважний перегляд системи доступу працівників до різних типів управлінської та аналітичної інформації; поступове впровадження системи кіберзахисту в діяльність підприємства електронної комерції, яка полягала у глибокому проникненні інструментів захисту інформації, її доступу, особливостей використання на всіх етапах та в усіх підрозділах функціонування такого підприємства; розробка та поступове впровадження стратегії кібезахисту підприємства електронної комерції в довгостроковій перспективі, акцент на постійності здійснення захисту, впровадженні довгострокових заходів для його забезпечення, а не досягнення виключно тактичних цілей. [2; 4].

Поступове виконання запропонованих напрямків дозволить підвищити рівень кіберзахисту таких підприємств, але не гарантує цілковиту інформаційну безпеку для них, оскільки інформаційний простір, у якому всі суб'єкти господарювання сьогодні розвиваються, постійно змінюється, також постійно удосконалюються технології та методи здійснення кібершахрайства та проникнення в діяльність економічних суб'єктів включаючи підприємства електронної комерції.

ВПЛИВ РЕФОРМУВАННЯ РИНКУ ЕЛЕКТРОЕНЕРГІЇ НА РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Анастасія Євдокімова — 2024-12-16

Актуальність теми "Вплив реформування ринку електроенергії на розвиток підприємництва в Україні" зумовлена ключовою роллю енергетичного сектора в економіці країни. Реформування ринку електроенергії спрямоване на створення конкурентного середовища, що забезпечує прозорі ціни та можливості для розвитку малого і середнього бізнесу. Проте, нові умови ринку також створюють низку викликів для підприємців, зокрема нестабільність тарифів та відсутність гарантій безперебійного постачання електроенергії. В умовах інтеграції до європейського енергетичного ринку українські підприємства потребують адаптації до нових стандартів та вимог. Вивчення цієї теми є важливим для розуміння можливостей та ризиків, які відкриваються для українського бізнесу у сфері енергетики, що безпосередньо впливає на економічний розвиток країни.

Розглянувши актуальність теми в умовах реформування ринку електроенергії, важливо також детальніше проаналізувати законодавчі зміни, що створили нову структуру та правила функціонування цього ринку. Огляд цих змін дозволить краще зрозуміти їхній вплив на бізнес-середовище та розвиток підприємництва в Україні.

Таблиця 1

Порівняльна таблиця, що показує огляд змін у законодавстві щодо ринку електроенергії в Україні, порівнюючи стару і нову моделі ринку

Критерій	Стара модель ринку	Нова модель ринку (з 1 липня 2019 р.)
Структура ринку	Монопольна структура з державною монополією на закупівлю та розподіл електроенергії	Конкурентний ринок з поділом на сегменти: ринок двосторонніх договорів, ринок "на добу наперед", балансуючий
Формування цін	Фіксовані тарифи, затверджені державою	Вільне ціноутворення, яке визначається попитом і пропозицією
Роль держави	Повний контроль над цінами і обсягами продажу	Регулювання тільки на ринку послуг передачі і розподілу, контроль якості, захист вразливих категорій споживачів
Контракти між виробниками та споживачами	Відсутні прямі контракти між виробниками та великими споживачами	Можливість укладання двосторонніх договорів між виробниками і споживачами
Прозорість та доступ до ринку	Обмежений доступ до інформації про ринок і учасників	Забезпечення прозорості через відкриту інформацію про ціни та обсяги угод

Реформа ринку електроенергії в Україні створила нові виклики для підприємців. Однією з головних проблем стало зростання цін на електроенергію, що значно підвищило витрати для промислових підприємств.В середньому цінник для українських промислових споживачів збільшився на 25% Серед причин виділяють обмеження для доступу атомної енергії на конкурентний ринок та недостатню прозорість правил. Нова модель ринку також ускладнила планування, оскільки включає багато сегментів, а ціни залишаються одними з найвищих у Східній Європі. Це створює ризики для конкурентоздатності українського бізнесу.

Проте з реформуванням ринку електроенергії підприємці в Україні отримали нові можливості для розвитку, зокрема в альтернативній енергетиці. Відокремлення розподілу та постачання електроенергії сприяє конкуренції та полегшує доступ до прямих контрактів, що забезпечує стабільність цін. Для малого та середнього бізнесу це відкриває перспективи підвищення енергоефективності й зниження витрат. Також з’являються нові бізнес-моделі для малих підприємств, орієнтовані на ринок “зеленої” енергії, які можуть скористатися державною підтримкою і підвищити конкурентоспроможність. Впровадження системи аукціонів для відновлюваних джерел енергії дозволяє новим гравцям виходити на ринок з конкурентними пропозиціями. Окрім того, нова модель ринку відкриває перспективи для підприємств з високим рівнем енергоефективності, які тепер можуть краще контролювати свої витрати та знижувати енергетичні ризики. Це, у свою чергу, підтримує стале зростання економіки країни.

Реформування ринку електроенергії в Україні має значний вплив на розвиток підприємництва, створюючи як нові виклики, так і можливості. Запровадження конкурентного середовища, зростання прозорості, можливість укладати довгострокові контракти та акцент на «зеленій» енергетиці сприяють модернізації бізнес-сектору та підтримують інновації. Проте для повноцінного використання потенціалу реформованого ринку важливими є подальша стабілізація цін, розширення доступу для нових підприємців та покращення умов для інвестицій в енергетичний сектор.

СУЧАСНІ ВИКЛИКИ ДЛЯ РОЗВИТКУ МАЛОГО І СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Андрій Захарченко — 2024-12-16

Малий та середній бізнес (МСБ) є основою економічної стабільності та розвитку багатьох країн. Вони створюють значну кількість робочих місць, що сприяє зменшенню безробіття і підвищенню добробуту населення. МСБ також виступають як важливе джерело інновацій, оскільки завдяки гнучкості та здатності швидко реагувати на зміни ринку, вони можуть випускати нові продукти та послуги, які відповідають потребам споживачів.

Окрім цього, МСБ стимулюють конкуренцію, що веде до покращення якості товарів та послуг і зниження цін для кінцевого споживача. Це також спонукає великі компанії вдосконалювати свої пропозиції, підтримуючи динаміку ринку. Малий і середній бізнес зазвичай глибоко вкорінені в місцеві громади, що сприяє розвитку регіонів і зростанню місцевої економіки. Доходи, які вони генерують, часто реінвестуються на місцевому рівні, що зменшує дисбаланс між містами та сільськими районами [2-3].

Малий та середній бізнес виконують не лише економічну, а й соціальну функцію, забезпечуючи економічну рівновагу, підвищуючи якість життя населення та сприяючи інноваціям. Підтримка цього сектору є критично важливою для довгострокового економічного зростання та стійкості економіки [1, 4].

Розвиток малого і середнього бізнесу в Україні стикається з безпрецедентними викликами в сучасних умовах, що вимагає глибокого аналізу та розробки ефективних механізмів їх подолання. Малі та середні підприємства, які становлять основу економічної системи країни та забезпечують значну частку ВВП, опинилися перед необхідністю адаптації до кардинально нових умов функціонування, спричинених як зовнішніми, так і внутрішніми факторами впливу [1-2].

Першочерговим викликом для українського бізнесу стала необхідність забезпечення безперервності діяльності в умовах військового стану. Це включає вирішення проблем з логістикою, релокацією виробничих потужностей, збереженням персоналу та пошуком нових ринків збуту. Багато підприємств змушені були повністю перебудувати свої бізнес-моделі, а деякі – повністю змінити напрямок діяльності для забезпечення виживання в критичних умовах.

Фінансова стабільність залишається одним з найгостріших питань для малого і середнього бізнесу. Обмежений доступ до кредитних ресурсів, високі відсоткові ставки та інфляційні ризики створюють суттєві перешкоди для розвитку підприємництва. Додатковим фактором напруження стала необхідність підтримки ліквідності в умовах зменшення споживчого попиту та загальної економічної невизначеності.

Цифрова трансформація бізнесу виступає як виклик і можливість одночасно. Необхідність впровадження сучасних технологічних рішень, автоматизації процесів та розвитку онлайн-присутності вимагає значних інвестицій та компетенцій. При цьому підприємства, які успішно здійснюють цифровізацію, отримують конкурентні переваги та можливості для розширення діяльності навіть в складних економічних умовах.

Кадрове забезпечення та утримання кваліфікованого персоналу стало критичним викликом для багатьох підприємств. Масова міграція працездатного населення, зміна вимог до умов праці та необхідність забезпечення безпеки співробітників створюють додаткове навантаження на бізнес. Підприємства змушені шукати нові підходи до організації роботи, включаючи впровадження віддаленої роботи та гнучких графіків.

Регуляторне середовище та адміністративні бар'єри продовжують створювати значні перешкоди для розвитку підприємництва. Незважаючи на певні позитивні зміни в законодавстві, малий і середній бізнес все ще стикається з надмірним регулюванням, складними процедурами звітності та непередбачуваними змінами в податковій політиці. Це особливо відчутно в умовах необхідності швидкої адаптації до змін ринкового середовища.

Інтеграція до європейського економічного простору відкриває нові можливості, але водночас створює додаткові виклики для українського бізнесу. Необхідність відповідності європейським стандартам якості, сертифікація продукції, адаптація до нових регуляторних вимог вимагають від підприємств значних ресурсів та часу. Проте успішне подолання цих викликів може стати ключем до виходу на нові ринки та забезпечення довгострокового розвитку українського малого і середнього бізнесу.

Сучасні виклики для розвитку малого і середнього бізнесу в Україні є складним багатогранним питанням, яке потребує системного аналізу. Основними перепонами для зростання МСБ є економічна нестабільність, що посилюється внаслідок військових дій, а також обмежений доступ до фінансових ресурсів. Крім того, регуляторне навантаження, зокрема складність податкової системи та високий рівень бюрократії, значно ускладнюють діяльність підприємців. Відсутність належного захисту прав власності та недосконала судова система також обмежують інвестиційну привабливість сектору. Проте, важливу роль можуть відігравати державні програми підтримки, спрощення регуляцій та стимулювання інновацій. Розвиток цифрових інструментів і залучення міжнародної підтримки також відкривають нові можливості для МСБ в Україні. Комплексний підхід до вирішення цих викликів сприятиме стабілізації економіки і забезпечить сталість зростання малого та середнього бізнесу в країні.

ВИКОРИСТАННЯ ІНСТРУМЕНТІВ ІНТЕРНЕТ-МАРКЕТИНГУ ДЛЯ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА

Мирослав Зімненко — 2024-12-16

Інтернет-маркетинг на сьогодні є одним із найбільш актуальних та перспективних методів залучення клієнтів і просування товарів та послуг, а також підвищення обізнаності бренда компанії. Сучасні інструменти в інтернет-маркетингу дозволяють ефективно працювати з цільовою аудиторією, залучати нових клієнтів та утримувати наявних, підбирати індивідуальні підходи до роботи з ними, збирати та аналізувати зворотній зв’язок та статистичну інформацію в режимі реального часу, оперативно приймати ефективні рішення та впроваджувати стратегії в маркетинговій діяльності. Це надає можливість підвищити ефективність роботи відділу маркетингу та конкурентоспроможність, оптимізувати витрати та збільшити продажі, що в цілому позитивно впливає на ефективність діяльності підприємства. Проте інтернет-маркетинг є дуже динамічним, що пов’язано із постійними змінами стратегій, інструментів та технологій. Щоб забезпечити ефективність маркетингової діяльності необхідно постійно стежити за останніми тенденціями в світі, використовувати останні тренди, швидко розробляти, впроваджувати та адаптувати стратегії та рішення. Ще важливим є правильний вибір та використання певного набору інструментів інтернет-маркетингу, що залежить від сфери бізнесу, особливостей товару чи послуги, потреб цільової аудиторії та можливостей компанії, а також бути економічно оптимальним, щоб забезпечити максимальну дохідність при мінімальних витратах.

Розглянемо основні напрямки, канали, інструменти та необхідні навички в сучасному інтернет-маркетингу [1-4]:

1) Реклама та залучення клієнтів:

1.1) PPC (Pay per click);

В PPC виділяють такі напрями: Google Ads (реклама в Google, банерна реклама на інших сайтах, відео-реклама на YouTube), Meta Ads (таргетована реклама в соціальних мережах Facebook, Instagram)

Основними інструментами є:

- Для Google Ads – Google Ads, Google Keyword Planner, Google Analytics 4, Google Tag Manager;

- Для Meta Ads - Ads Manager та бібліотека реклами Facebook, Google Analytics 4, Google Tag Manager.

1.2) SEO (Search engine optimization);

В SEO основними інструментами є Google Search Central, Google Search Console, Google Keyword Planner, Google Analytics 4.

1.3) SMM (Social Media Marketing);

SMM – це просування та залучення клієнтів через сторінки в соціальних мережах: Instagram, Facebook, X, TikTok, LinkedIn тощо.

Основними інструментами та навичками в роботі SMM є навички створення контенту, бренд-менеджмент, інструменти аналітики всередині соціальної мережі, Google Analytics 4.

1.4) Influencer-маркетинг;

Influencer-маркетинг – це просування товарів або послуг через інфлюенсерів. Головною засадою цього виду маркетингу є нативна і ненав’язлива комунікація через рекомендації.

Основними інструментами та навичками в роботі є навички перемовин та емпатія, вміння створювати відповідний контент, бренд-менеджмент, інструменти аналітики всередині соціальної мережі, Google Analytics 4.

1.5) YouTube (просування товарів чи послуг через відео-контент на YouTube).

Основними інструментами та навичками в роботі є навички створення відео-контенту, бренд-менеджмент, внутрішні інструменти аналітики, навички органічного просування.

2) Утримання та повернення клієнтів:

2.1) Direct-маркетинг;

До Direct-маркетингу відносяться:

Email, SMS, месенджери (Telegram, Messenger, WhatsApp, Viber);

Основними інструментами та навичками в роботі є сервіси для Direct-маркетингу (Mailchimp, SendPulse, eSputnik), створення відповідного контенту, внутрішні інструменти аналітики, Google Analytics 4, маркетингові воронки.

чат-боти (telegram-бот, viber-бот, messenger-бот).

Основними інструментами та навичками в роботі, окрім вищезазначених, є сервіси для створення ботів (SendPulse, Manychat, Smart Sender).

2.2) Системи лояльності;

2.3) Сервіси підписки.

3) Контент-маркетинг:

3.1) Текстовий контент (пости, рекламні тексти, статті, блог);

3.2) Графічний контент (Створення дизайнів та графічних матеріалів);

3.3) Відео-контент (рекламні відео, reels в Instagram, відео для TikTok, Youtube);

3.4) Event-маркетинг та онлайн-навчання (вебінари, інтенсиви, курси, хакатони, форуми, семінари та інші соціальні заходи);

3.5) Аудіо-контент (подкасти в Spotify, SoundCloud тощо).

4) Аналітика даних:

4.1) Маркетингові метрики (Google Analytics 4);

4.2) Бази даних (SQL, Big Query);

4.3) Візуалізація даних (Google Looker Studio, Tableau, Power BI);

4.4) A/B тестування (дозволяє порівняти дві різні версії (версії A та B відповідно) з метою визначити, яка з них для нас є кращою).

Отже, в даному дослідженні був розглянутий інтернет-маркетинг, обґрунтовано актуальність та перспективність методу в маркетинговій діяльності підприємства, розкрито його переваги та особливості використання в сучасності. Також було систематизовано та наведено основні напрямки, канали, інструменти та необхідні навички в інтернет-маркетингу. Даний метод надає багато різних інструментів для реклами та залучення користувачів, їх утримання та повернення, створення контенту, проведення аналітики для побудови ефективних стратегій та рішень, що дозволяє підвищити ефективність діяльності підприємства. Проте інтернет-маркетинг є достатньо динамічним, тому необхідно бути в курсі останніх тенденцій, використовувати новітні технології та адаптовувати свою діяльність під ринок та тренди.

ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ СИСТЕМИ УППРАВЛІННЯ ПЕРСОНАЛОМ НА ПІДПРИЄМСТВІ

Сергій Кириченко — 2024-12-16

Управління персоналом в організації - це комплекс заходів, спрямованих на досягнення цілей компанії шляхом ефективного використання навичок, професіоналізму та досвіду її співробітників. Це включає в себе розробку та реалізацію стратегій, практик і політики щодо робочої сили. Управління персоналом є тим процесом, у якому людські ресурси виділяються як цінність підприємства, яку потрібно удосконалювати та модернізувати для успішної діяльності організації [1].

Основними завданнями тут є:

- створення стратегії підбору персоналу, що враховує поточні потреби в співробітниках, стан кадрового потенціалу та кваліфікацію, необхідну для виконання завдань організації. Недоліки в цьому процесі можуть призвести до втрати конкурентоспроможності, подорожчання послуг та уповільнення розвитку компанії.

- підбір і розстановка працівників відповідно до їх професійних навичок, досвіду та репутації. Одні посади вимагають висококваліфікованих спеціалістів, а інші дозволяють співробітникам поступово рости та професійно розвиватися.

- управління робочими процесами відповідно до встановлених положень, внутрішніх правил та корпоративних стандартів. Відсутність дисципліни може знизити продуктивність і ефективність.

- мотивація та стимулювання працівників шляхом відповідної винагороди за якісну роботу. Приклади кращих співробітників можуть служити стимулом для інших. Ефективність системи управління персоналом багато в чому залежить від системи заохочень і пільг.

Метою управління персоналом є управління робочою силою якомога ефективнішим і результативним способом для досягнення цілей, поставлених організацією. Щоб відділ кадрів працював ефективно, він повинен узгоджувати свої дії з результатами. Стратегічні моделі вимірюють діяльність HR та оцінюють результати, щоб гарантувати, що наймання призводить до залучення, продуктивності та результатів.

Корпоративна соціальна політика може сприяти формуванню ефективної мотивації та підвищенню лояльності персоналу. Соціальна політика підприємства, як структурний елемент системи управління, це заходи, пов'язані з наданням пільг, послуг і виплат працівникам. Традиційно соціальна політика підприємства реалізується через корпоративні договори та локальні нормативні акти на основі громадського партнерства з профспілковим комітетом працівників підприємства. Основними цілями корпоративної соціальної політики є підвищення ефективності праці, забезпечення соціального захисту працівників та поліпшення морального клімату, відповідні соціально-психологічні умови праці, формування позитивного іміджу підприємства в очах громадськості. Як мотиваційний ресурс менеджменту корпоративна соціальна політика покликана забезпечити працівникам імовірність реалізації власних потреб, інтересів і ціннісних орієнтацій.

Підвищення ефективності використання людських ресурсів нерозривно пов'язане з використанням інновацій у кадровій політиці.

Управлінська діяльність сучасного підприємства в умовах інноваційної економіки складається з таких складових і структурних елементів, що складають механізм управління: - цифрова база системи управління: інформаційні процеси, інформаційні потоки, телекомунікаційні мережі,

Цифрова трансформація та модернізація галузей, глобальна конкуренція, зміни умов праці під час пандемії та багато інших факторів призвели до появи нових трендів у HR, змін у HR-технологіях та появи нових інструментів в управлінні персоналом. На нашу думку, для аналізу впливу HR-новацій на кадрову політику доцільно згрупувати їх за двома напрямками:

Використання людських ресурсів (включаючи впровадження кадрових технологій та автоматизацію кадрових процесів),
Розвиток людських ресурсів (інновації в освітніх технологіях).

В окрему групу можна виділити соціальні інновації, які впливають як на поточну діяльність компанії, так і на її стратегічний розвиток.

Впровадження інновацій у сучасному світі дуже затребуване. Більшість підприємств успішно використовують інновації, це дозволяє оптимізувати витрати на управління персоналом і підвищити ефективність кадрових процесів, покращити як кількісні, так і якісні характеристики людських ресурсів. Інновації в освітніх технологіях спрямовані на розвиток кадрового потенціалу, підвищення конкурентоспроможності та мотивації працівників.

Російська агресія значно вплинула на економічну і соціальну ситуацію в Україні. Підприємства стикаються з викликами, що вимагають швидких та ефективних рішень для забезпечення стабільної роботи. Одним з ключових аспектів є підвищення ефективності системи управління працею, щоб підтримувати продуктивність та мотивацію працівників в умовах кризи.

Для ефективного функціонування підприємства необхідно адаптувати існуючі методи управління до нових умов. Це включає впровадження нових технологій, гнучких графіків роботи та дистанційного управління. Підприємства мають забезпечити безперервність бізнес-процесів, зменшити втрати часу та ресурсу.

Важливим аспектом є підтримка психоемоційного стану працівників. Підприємства можуть організовувати тренінги, психологічну підтримку та розробляти програми мотивації. Забезпечення здорових умов праці та безпеки на робочому місці також має вирішальне значення.

Під час війни підприємства стикаються з численними ризиками, включаючи стабільне енергопостачання, пошкодження інфраструктури, евакуацію працівників.

Адаптація підприємств до нових умов, зокрема в умовах війни, передбачає не лише фізичну перебудову інфраструктури, а й глибоку організаційну трансформацію, яка стосується всієї системи управління працею. Для того, щоб підприємства змогли ефективно функціонувати в умовах, коли традиційні методи управління та роботи не можуть бути застосовані, необхідно забезпечити гнучкість на всіх рівнях управлінських процесів.

ФАКТОРИ ФОРМУВАННЯ ЦІНОВОЇ ПОЛІТИКИ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ПОСИЛЕННЯ КРИЗОВИХ ТЕНДЕНЦІЙ В ЕКОНОМІЦІ

Альона Ковальчук — 2024-12-16

Сучасні умови здійснення господарської діяльності потребують від підприємств постійної роботи, щодо вдосконалення цінової політики та ціноутворення у зв’язку із динамічністю зовнішнього середовища та впливу внутрішніх особливостей систем підприємства. Цінова політика підприємства є ключовою у: забезпеченні доходів на належному рівні, завоюванні ринків та набутті конкурентних переваг, оскільки визначає стратегічний підхід підприємства до формування цін на його продукцію. Проте, у зв’язку із посиленням кризових тенденцій в економіці країни у підприємств виникають протиріччя у формуванні своєї цінової політики, зокрема гостро стоїть проблема постійного моніторингу факторів, які на неї впливають та адаптації до них.

Основними внутрішніми факторами, які впливають на цінову політику підприємства є: мета та цілі підприємства, методи та принципи ціноутворення, виробничі фактори, кваліфікація персоналу та імідж підприємства, маркетингова діяльність, здатність налагоджувати комунікації з постачальниками, партнерами та конкурентами, вид діяльності та розмір підприємства, рівень економічної безпеки та здатність запобігати загрозам. Внутрішні фактори є умовами забезпечення діяльності підприємства, які впливають не лише на формування цінової політики, а й на інші його сфери діяльності (наприклад на виробничу чи фінансову). В сучасних умовах кризових умовах при формуванні цінової політики внутрішні фактори здебільшого відображають зовнішні подразники, проте важливою особливістю саме внутрішніх факторів є здатність керівництва впливати на них.

Основними зовнішніми факторами впливу на цінову політику підприємства традиційно вважають: ринкові фактори (попиту, пропозиції, ринкової кон’юнктури), конкурентні фактори, фактори макросередовища (інфляція, коливання курсів валют, система оподаткування, демографічні фактори), вплив учасників каналів руху товарів та сировини, економічне регулювання держави та її економічна політика, суспільно-політичні фактори, екологічні та регіональні фактори, цілі сталого розвитку тощо. Усі ці фактори можуть впливати на формування цінової політики як прямо так і опосередковано. Факторами прямого зовнішнього впливу можна назвати: рівень інфляції, фактори попиту та кон’юнктури ринку, систему непрямих податків (які є елементами ціни), галузеві особливості, поведінку постачальників та якісь сировини. Всі вони прямо впливають на формування ціни, визначають її структуру та будь які їх коливання прямо відображаються на рівні цін.

Щодо факторів непрямого впливу, то вони можуть формалізуватися на протязі тривалого періоду та мають вплив саме на стратегічний вимір цінової політики підприємства. Наприклад, курс економічної політики держави на дотримання цілей сталого розвитку у стратегічному вимірі впливатиме на дотримання підприємством екологічних норм виробництва, що може призвести до додаткових витрат і відповідно збільшення ціни продукції.

Таким чином, формуючи свою політику підприємство має враховувати яким чином на ціну його товарів чи послуг будуть впливати внутрішні та зовнішні фактори (прямого та непрямого впливу), оскільки це сприятиме адаптації його до негативних тенденцій у національній економіці та отриманні максимальних вигід від гнучкої цінової політики.

ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ АВТОМАТИЗАЦІЇ НА ПІДПРИЄМСТВІ ЗА ДОПОМОГОЮ ІНСТРУМЕНТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО АНАЛІЗУ ДАНИХ В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

Катерина Козяр — 2024-12-16

Цифрова трансформація суттєво змінює роботу, пов’язану з аналізом даних на підприємстві. Відбувається впроваження нових технологій, які оптимізують процеси ухвалення об’єктивних рішень, управління бізнес-процесами, поліпшення взаємодії з клієнтами та швидкою реакції на динаміку зовнішніх обставин.

Процес цифрової трансформації повинен бути комплексним і охоплювати усі важливі аспекти роботи компанії. До основних стадій даного перетворення можна віднести оновлення систем збору і зберігання інформації, впроваження ефективних технологій для аналізу та обробки даних, вдосконалення методів візуального представлення та створення звітів, інтеграцію аналітичних підсистем до загальної інформаційної структури. До цього слід враховувати тренди на автоматизацію та використання ШІ для підвищення швидкості процесів. Важливим аспектом також є забезпечення безпеки та конфіденційності даних, а також навчання співробітників для ефективного використання нових інструментів [1].

Впровадження BI-інструментів, таких як Power BI, SAP BusinessObjects або Tableau, забезпечує бізнесу значні переваги, які позитивно впливають на операційну ефективність. Однією з ключових переваг є консолідація даних. Ці інструменти дозволяють об’єднувати інформацію з різних джерел, включаючи ERP-системи, CRM-платформи та зовнішні бази. Це надає повний огляд діяльності підприємства, уникаючи дублювання та несумісності даних.

Завдяки інтерактивним дашбордам та візуалізації в реальному часі, BI-інструменти також прискорюють процес прийняття рішень. Критично важливі показники доступні для миттєвого аналізу, що дає змогу швидко реагувати на проблеми, наприклад, на зниження прибутковості або відтік клієнтів.

Окрім того, BI-системи автоматизують аналіз даних, що знижує операційні витрати завдяки меншій залежності від ручної обробки інформації. Це вивільняє ресурси на стратегічно важливі завдання і допомагає уникнути помилок, які виникають при ручних процесах [2].

Варто також враховувати проблеми, з якими можна стикнутися під час впровадження BI-інструментів. Серед них – недостатня якість даних, складнощі інтеграції з існуючими системами через відмінності в форматах даних; високі витрати на впровадження та обслуговування, необхідність навчання персоналу, підвищені ризики безпеки даних через обробку великих обсягів інформації; а також потреба в регулярному оновленні BI технологій.

Отже, BI-інструменти надають гнучкість у створенні звітів та аналітичних панелей, адаптованих під конкретні потреби бізнесу. Крім того, платформи легко масштабуються разом із зростанням компанії, дозволяючи підключати нові джерела даних і обробляти більше інформації. Загалом, впровадження BI-інструментів створює міцну основу для глибокої та структурованої аналітики, що дозволяє компаніям підтримувати конкурентоспроможність на ринку в умовах цифровізації та зростання обсягів даних.

ДОСЛІДЖЕННЯ КЛЮЧОВИХ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Арсеній Коломоєць — 2024-12-16

В Україні та по всьому світу підприємництво, особливо мале та середнє – є рушієм економіки та основою життєдіяльності громадян. Але, на жаль, останнім часом воно все більше потрапляє під вплив негативних факторів.

Основними факторами, які знижують рівень активності підприємств є інфляція, низька платоспроможність населення та війна. Через війну на сході України 18,2% підприємств припинили свою діяльність на час більше 12 місяців, а на півдні цей індекс сягає 12,7% [1].

Велика частина підприємств, особливо великих і середніх перекваліфікувалися на виробництво товарів для оборони держави, але на тлі цього людські та сировинні ресурси направляються із звичних напрямів у оборонні. До прикладу, на початку 2024 року індекс активності бізнесу складав 37,3 одиниць із 100 можливих – це напряму свідчить про сильне зниження рівня підприємницької діяльності [2].

Малий та середній бізнес страждає від наднизької платоспроможності громадян – це проявляється в тому, що люди не можуть собі дозволити купувати навіть ті речі, які вони раніше купували. Як наслідок, дана ситуація сприяє скороченню попиту і доходів, так само як і сума сплачених підприємством податків. Робоча сила масово покидає країну, особливо це стосується жінок та неповнолітніх осіб, через що в майбутньому робочі місця не зможуть бути зайняті достатньою кількістю кваліфікованих спеціалістів. Наразі ця проблема вже актуальна, бо навіть на посади які не потребують спеціальної освіти – працівників не вистачає. Компанії, які дислокувалися у регіонах України, де ведуться активні бойові дії перемістили свою діяльність в більш безпечні регіони, але масштаб їх доходів та виробництва помітно знизився. Є великий шанс, що після закінчення війни вони будуть покидати країну та переходити на міжнародні ринки. Інфраструктура, особливо енергетична – руйнується та не встигає відновитися, через це підприємці вимушені витрачати кошти на купівлю генераторів та іншого обладнання замість інвестування цих грошей в саме підприємство.

Держава намагається підтримувати малий бізнес, але ресурсів не вистачає через надто високі оборонні потреби та відсутність стабільної економічної ситуації. Підтвердженням даного твердження той факт, що станом на початок 2024 року за державною ініціативою було профінансовано більш ніж 7000 підприємств [2].

Іноземні інвестиції не залучаються в потрібних розмірах, тому підприємці намагаються виходити на міжнародні ринки за допомогою інтернет-ресурсів, що в свою чергу, негативно впливає на внутрішні ринки збуту та не дає економіці розвиватися. Бюрократичні перешкоди також заважають розвитку бізнесу, особливо малого масштабу. Система реєстрації та підтримання діяльності підприємств є неоптимізованою та складною для початку їх функціонування, що відштовхує людей від ідеї почати «свою справу».

Отже, на основі вищевикладеного можна стверджувати, що вітчизняний підприємницький сектор стикається з значною кількістю деструктивних проблем викликаних повномасштабним вторгненням, вирішення яких лежить у площині покращення умов підприємницького середовища, з метою підвищення фінансової спроможності вітчизняних підприємницьких утворень та створення передумов до їх розвитку і зростання.

ВПЛИВ АДАПТИВНОГО УПРАВЛІННЯ НА СТІЙКІСТЬ БІЗНЕС-ПРОЄКТІВ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

Анастасія Кондратюк — 2024-12-16

Постійна мінливість господарського середовища є невід’ємною рисою розвитку будь-якого підприємства в ринкових умовах. Підприємство діє та розвивається в динамічному зовнішньому середовищі, пристосовуючись до його змін. Складність та нестабільність ринкових умов спонукають підприємство до постійного вдосконалення форм і методів своєї діяльності [1, ст.160].

Адаптивне управління допомагає підвищувати економічну стійкість підприємства, зокрема за рахунок диверсифікації, постійного моніторингу ризиків та оновлення бізнес-процесів. Використання інтегральних показників, таких як фінансова, ринкова і організаційна стійкість, дозволяє визначити стабільність підприємства і його готовність до змін.

Для забезпечення економічної стійкості в умовах змінного зовнішнього середовища важливо розуміти її природу та розвивати відповідну систему управління, яка інтегрує різні підсистеми — фінансову, виробничу, маркетингову, кадрову, інформаційну тощо. У систему управління підприємством необхідно включити механізми, що сприятимуть прийняттю та реалізації рішень, спрямованих на підтримання економічної стійкості та розвиток її потенціалу [2, ст.85]. Основні принципи адаптивного управління включають:

Гнучкість планування і стратегій – компанії застосовують короткострокові цикли планування, які дозволяють коригувати цілі та методи відповідно до нових викликів ринку.
Моніторинг ризиків і можливостей – адаптивне управління передбачає постійний аналіз ринкових умов та оперативну адаптацію, що допомагає мінімізувати негативний вплив зовнішніх факторів.
Залучення сучасних технологій – використання аналітичних інструментів для моніторингу змін на ринку і прогнозування трендів дозволяє бізнесу бути більш гнучким та передбачливим.

Адаптивне управління допомагає бізнесам швидко реагувати на економічні зміни та зберігати стійкість, що забезпечує конкурентоспроможність навіть в умовах невизначеності. Це дозволяє компаніям ефективно адаптувати стратегії та мінімізувати ризики.

КОМУНІКАЦІЙНА ПОЛІТИКА ПІДПРИЄМСТВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Марія Косенко — 2024-12-16

Комунікаційна політика є фундаментальним елементом управління підприємством, яка забезпечує налагодження взаємозв’язків з клієнтами, партнерами, співробітниками та громадськістю. Вона сприяє формуванню позитивного іміджу компанії, підтримує довіру з боку зацікавлених сторін і забезпечує стабільність бізнес-процесів. Злагоджена та ефективна комунікація дозволяє підприємству не лише доносити свою місію та цінності, а й швидко реагувати на зміни в економічному середовищі, підтримувати лояльність споживачів та формувати позитивний інформаційний простір навколо бренду.

Під час війни комунікаційна політика стає ще більш важливим елементом для ефективної роботи підприємств, адже саме вона забезпечує можливість зберігати контакт із клієнтами, партнерами та співробітниками, попри складні умови. Компанії змушені працювати у постійній невизначеності, стикаючись з ризиками, перервами в ланцюгах постачання, зниженням купівельної спроможності та зміною потреб споживачів. У таких умовах виникає потреба не лише підтримувати наявні канали зв’язку, а й переосмислювати саму комунікаційну політику, яка має стати гнучкішою до змін. Навіть у часи кризи компанії змушені адаптуватися, впроваджуючи нові ідеї для покращення комунікаційної політики, щоб не тільки зберегти аудиторію, але й забезпечити свою стабільність та репутацію [1].

Адаптація комунікаційної політики підприємств до умов війни вимагає багатостороннього підходу, спрямованого на побудову довіри, підвищення стійкості та забезпечення гнучкості у спілкуванні з усіма зацікавленими сторонами. Одним із ключових шляхів адаптації є підвищення прозорості та відкритості у комунікації. У воєнний час споживачі, партнери та співробітники очікують від компаній чесності щодо їхнього положення, планів і обмежень [2].

Ще одним вагомим напрямом є емоційно чутливий підхід до комунікацій. Підприємствам важливо усвідомлювати, що аудиторія перебуває під емоційним тиском, тому спілкування має бути гнучким і відповідати поточному емоційному стану споживачів. Це може виявлятися у тоні повідомлень, що підтримують і надихають, у демонстрації розуміння й солідарності з тими, хто постраждав від воєнних подій [1].

Значним шляхом адаптації є також переорієнтація на цифрові канали комунікації, які дозволяють швидко та ефективно передавати інформацію. Інтернет, соціальні медіа, месенджери та інші цифрові платформи забезпечують швидкий зворотний зв'язок і доступність навіть у складних умовах, коли фізичний контакт обмежений. Це сприяє оперативному реагуванню на запити клієнтів і дозволяє доносити актуальні повідомлення до ширшої аудиторії. Компанії можуть використовувати соціальні мережі та платформи для прямих трансляцій, щоб створити більше можливостей для відкритого діалогу з аудиторією. Прямі ефіри, вебінари, лекції дають змогу підприємствам спілкуватися з клієнтами в реальному часі, відповідати на питання та пояснювати поточні події безпосередньо. Це створює відчуття близькості й підтримки, що особливо цінно для аудиторії в умовах невизначеності [3]. Крім того, соціальна відповідальність стає одним із ключових аспектів комунікаційної політики у часи війни. Підприємства, що беруть участь у благодійних ініціативах, підтримують громаду або допомагають постраждалим, отримують позитивний імідж і підвищують свою соціальну вагу. Включення інформації про соціальну діяльність компанії у комунікаційну політику не лише зміцнює репутацію, а й формує відчуття надійності й відповідальності у відносинах із клієнтами та партнерами [2]..

Підприємствам варто розглянути можливість співпраці з місцевими громадами. Компанії можуть підтримувати місцеві благодійні або соціальні ініціативи, надаючи підтримку постраждалим, або пропонувати волонтерську допомогу. Така діяльність не тільки зміцнює зв'язок із місцевою аудиторією, а й показує, що бізнес активно підтримує громаду в складний час, що підсилює довіру до бренду та позитивно відображається на репутації.

Особливим напрямом адаптації комунікаційної політики в умовах війни є персоналізація комунікації та диференційований підхід до різних груп аудиторії. У кризових умовах кожна група зацікавлених осіб має свої специфічні потреби та очікування, тому компаніям варто розробляти окремі повідомлення для різних сегментів. Такий підхід не лише допомагає уникнути непорозумінь, а й дозволяє створювати повідомлення, які справді резонують з аудиторією та відповідають її поточним настроям [4]. Також, значну увагу в умовах війни варто приділяти побудові адаптивних комунікаційних стратегій, які враховують зміни у попиті та поведінці споживачів. Багато клієнтів можуть змінювати свої пріоритети та віддавати перевагу товарам і послугам, що відповідають новим потребам, зумовленим кризовими обставинами. Це означає, що компаніям необхідно відстежувати динаміку ринку, регулярно збирати зворотний зв'язок і аналізувати дані про споживчі настрої. На основі цього аналізу підприємства можуть адаптувати свої продукти, маркетингові меседжі та підходи до продажів, щоб забезпечити актуальність своїх пропозицій [5].

Отже, комунікаційна політика підприємств в умовах війни стає надзвичайно суттєвим інструментом для забезпечення їхньої ефективної роботи, підтримки довіри аудиторії та збереження репутації. У кризові часи комунікація повинна бути максимально прозорою, відкритою та емоційно чутливою, аби відповідати на потреби і виклики, з якими стикається суспільство. Підприємства мають зосереджуватися на адаптації своїх стратегій до умов нестабільності, забезпечувати гнучкість і швидку реакцію на зміни, активно взаємодіяти з місцевими громадами, а також підкреслювати свою соціальну відповідальність через підтримку та допомогу. Реалізація цих підходів дозволяє компаніям не тільки зберегти лояльність клієнтів, а й укріпити свій позитивний імідж навіть у найскладніших умовах. Війна вимагає від підприємств готовності до інновацій, чутливості до потреб аудиторії та орієнтованості на довготривалі цінності. Компанії, які можуть впровадити ці принципи, забезпечать собі міцнішу позицію, зберігаючи зв'язок зі своєю аудиторією та готовність до відновлення після кризи.

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ПРИНЦИПИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ БІЗНЕСУ

Максим Кравчук — 2024-12-16

У сучасних умовах трансформації бізнесу, що характеризується стрімким розвитком цифрових технологій, глобалізацією ринків та зростанням конкуренції, управління прибутком підприємства набуває особливої актуальності. Ефективне управління прибутком є ключовим фактором забезпечення стійкості та конкурентоспроможності підприємства на ринку. Успішна адаптація до змінного бізнес-середовища потребує впровадження нових методів аналізу, планування та контролю прибутковості, що дозволяє оперативно реагувати на виклики та можливості ринку.

Управління прибутковістю підприємства розуміють як комплексну систему, що охоплює як стратегічні, так і тактичні аспекти керівництва, націлені на покращення результативності діяльності підприємства. Така система управління прибутком розглядається як сукупність взаємопов’язаних елементів, що виконують певні функції, сприяючи ефективному формуванню прибутку. Злагоджена взаємодія цих елементів створює механізм, який забезпечує стабільне зростання фінансових результатів і досягнення економічних цілей підприємства [1].

В умовах цифровізації економіки впровадження сучасних інформаційних та цифрових технологій в систему управління прибутковістю підприємства має базуватися на певній системі принципів. Так, дослідник М.В. Руденко виділяє кілька ключових принципів для ефективного управління підприємством у нових цифрових реаліях:

Ефективність. Цей принцип передбачає застосування комплексного підходу до цифровізації управлінських процесів. Метою є мінімізація витрат ресурсів і максимізація доходів, які можна отримати внаслідок впровадження цифрових технологій.

Оптимальність. Оптимальність означає раціональне розставлення пріоритетів у прийнятті управлінських рішень, забезпечуючи послідовний підхід до цифровізації.

Інтегрованість. Цей принцип забезпечує поєднання цифрових інновацій з основними елементами загальної системи управління підприємством, що сприяє узгодженості та взаємодії різних підрозділів.

Контроль. Контрольні механізми дозволяють відстежувати та коригувати виконання рішень, прийнятих у межах цифровізації управління, з урахуванням змін внутрішнього та зовнішнього середовища [2].

Таке комплексне впровадження принципів не лише підвищує ефективність управлінських процесів, але й забезпечує гнучкість та адаптивність підприємства в умовах швидких змін цифрового середовища.

Отже, управління прибутком підприємства являє собою процес розробки та реалізації фінансово обґрунтованих рішень щодо формування, розподілу та використання прибутку з метою підтримки стабільного фінансового стану і сталого розвитку підприємства в майбутньому. Ця система повинна бути тісно пов’язана із загальною системою управління, оскільки кожне управлінське рішення в будь-якій сфері діяльності підприємства впливає на його прибутковість, відкриваючи нові можливості для зростання та додаткові джерела фінансування для розвитку [3].

DIGITAL TRANSFORMATION OF ENTREPRENEURSHIP THROUGH THE PRISM OF INCLUSION AND SOCIAL INNOVATION

Наталія Краус — 2024-12-16

Management of digitalization of business processes at enterprises, and technological innovations at them requires constant improvement, taking into account inclusion, and barrier-free principles. Currently, the digital transformation of the enterprise lies in the coordinate system of adaptive management of digitalization of business processes [1].

The existing experience of advanced practices of digital entrepreneurship, virtual business, and sociocentric reality will play an important role in the post-war recovery of Ukraine’s economy. This reality will build a sociocentric economy for a sociocentric society, which will eventually form a sociocentric civilization based on inclusion and barrier-free. We believe that a sociocentric economy will function with the help of reflexive mechanisms of self-organization of the economic process.

Self-identification and self-affirmation of a person’s individuality, the accumulation of his intellectual potential, and the realization of the creative beginning of a “reasonable person” are characteristic of a sociocentric economy. The social capital of a sociocentric economy takes over the function of a moral and psychological resource of economic dynamics. A sociocentric society is characterized by the dominance of post-material needs. With the help of digital transformation, the socio-centric economy is moving from a “win-lose” economic system to a “win-win” coordinate system for every member of society.

Accelerated post-war recovery, from the standpoint of social and economic innovations, can be achieved at the expense of:

- supporting compositions of existing types of entrepreneurships that is, a successful combination of them in practice (women’s, veteran, family, youth, social);

- changes in the structure of global supply chains;

- economic and technological complexity of production, strengthening of economic reality and a clear understanding of the economic specialization of the country and regions;

- comprehensive tax reform (unification and minimization of taxes, simplification of tax administration, access to instant checks, consensus between tax and monetary policy).

Reconstruction of Ukraine’s economy in the post-war period should be done by:

- expansion of the innovative component of industrial production on the basis of digitalization of business processes [2];

- reduction of the share of corruption at different levels of economic aggregation;

- expanding transnational experience in improving skills and competencies for the development of inclusive entrepreneurship, virtual business and social innovation;

- regulation of disproportions of complex innovative and digital development;

- enhanced development of the sharing economy in conditions of social and behavioral restrictions;

- the development of the circular economy and the development of tools for its strengthening;

- strengthening the quality of accounting and financial support for sustainable development in business and the public sector;

- reorientation to the innovativeness of the process, and not only to the result of digital entrepreneurship;

- purposefully direct reparations to the development of critical infrastructure facilities of the country;

- development of mechanisms to overcome economic espionage, information wars and digital attacks on critical infrastructure objects;

- development of effective standards and rules for cyber security in various fields and development of national cyber armed forces;

- systematic implementation of reforms in the country;

- formation of high-quality design of digital transformation of entrepreneurship [3];

- socialization of taxation and development of quality mechanisms for taxation of digital entrepreneurship;

- “cultivation” of a new variation of digital consciousness and the formation of a “healthy” digital worldview [4];

- development of an innovative and technological model of entrepreneurship for veterans, youth and women in business;

- development of social entrepreneurship on the basis of mental-intellectual artificial hybrid and using biometric technologies;

- institutionalization of digital and inclusive entrepreneurship with a clear demarcation of boundaries between virtual and real spaces;

- development of the digital ecosystem of academic entrepreneurship, business acceleration and women’s entrepreneurship in Ukraine [5];

- understanding where industry and production should be territorially most concentrated, in the post-war period, for the purpose of its safe functioning.

In conclusion, it is worth noting that it makes sense to change existing mental models and irrelevant economic policies. The quality of the institute of digital entrepreneurship should be manifested in its activity, efficiency and effectiveness. There is a ripe need for the establishment of a new quality of intellectual property management as a component of commercialization of developments, novelties, and innovations.

It is worth pursuing the support of the interests of economic innovative and digital agents, and strong strategies of victory. Currently, there is a need to create new economic spaces, change economic policy in part of the country’s cross-border partnership with the countries of Eastern Europe. The reconstruction of Ukraine’s economy should be in the “framework” of creating great prospects and forming new innovative and digital horizons of economic growth in the conditions of augmented reality.

ПРОБЛЕМИ, ПОВʼЯЗАНІ З ОТРИМАННЯМ ГРАНТІВ ДЛЯ ВЕТЕРАНІВ, УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ ТА ЧЛЕНІВ ЇХ РОДИН ТА З РЕАЛІЗАЦІЄЮ ПІДПРИЄМНИЦТВА ЗА ЦИМИ ГРАНТАМИ

Олексій Кравченко — 2024-12-16

У сучасних умовах для розвитку підприємництва в Україні особливого значення набуває підтримка ветеранів, учасників бойових дій та їх сімей. У 2021 році українське Міністерство у справах ветеранів почало працювати над розробкою “Стратегії розвитку ветеранського бізнесу”. Метою прийняття даного проєкту є “створення сприятливих умов щодо стимулювання започаткування та розвитку ветеранського підприємництва та підвищення його конкурентоспроможності для вирішення проблем реінтеграції ветеранів війни в цивільне життя та сприяння сталому розвитку України на період до 2030 року”.[1]

Ця Стратегія охоплює кілька як економічних, так і соціальних аспектів, адже практика реадаптації та підтримки ветеранів при поверненні до цивільного життя через залучення до підприємництва давно доведена своєю ефективністю та широко впроваджується за кордоном.

Одним із яскравих прикладів є досвід американського Фонду ветеранів “Безстрашні” (Dauntless Veteran Foundation), що реалізує навчальні програми та сприяє надбанню досвіду, необхідного для того, щоб колишні військовослужбовці могли претендувати на отримання кредиту для фермерів-початківців через Міністерство сільського господарства США. Фонд сприяє працевлаштуванню ветеранів, надає грантову підтримку для створення та розбудови власного сільськогосподарського підприємства, супроводжує в усіх правових аспектах, а також надає простір для обміну досвідом та взаємодопомоги комбатантів.[2]

За даними Міністерства ветеранів, на сьогодні в Україні зареєстровано 1,2 мільйони ветеранів/ок. Надалі ця цифра тільки збільшуватиметься через необхідність продовжувати захист країни від агресора.[3] Прогнозується, що з часом кількість ветеранів/ок та їхніх родичів становитиме до 10% від населення України. Ветерани й ветеранки переважно є людьми працездатного віку (20–45 років). З огляду на наведений прогноз, можна зробити висновок, що успіх економіки України буде залежати від успішності реінтеграції ветеранів/ок до ринку праці. Станом на зараз, наявна в Україні політика щодо ветеранів/ок є застарілою в багатьох питаннях. Одним із напрямків, що потребує вдосконалення є грантова підтримка малих та середніх підприємств, які заснували ветерани, учасники бойових дій та членів їх родин.[4]

Малі та середні підприємства (МСП) відіграють ключову роль у контексті ринкової економіки. Вони забезпечують стабільність національної економіки, поповнюють бюджети, створюють робочі місця, насичують ринки товарами та послугами, створюють конкурентне середовище. Малі та середні підприємства виявляють мобільність в умовах стрімких і динамічних соціальних процесів, адаптуються до змін ринку та впроваджують новітні технології. Розвиток МСП сприяє формуванню середнього класу та громадянського суспільства загалом, зменшенню соціальної нерівності та напруженості, прискоренню демократизації ринкових відносин та забезпеченню соціальної стабільності.[5]

Одним із ефективних рішень для сприяння заснування та розвитку ветеранського бізнесу є гранти. За визначенням найбільшого веб-словника сучасності, гранти — це ресурси у вигляді майна, робіт або послуг, а також коштів у національній чи іноземній валюті, які надаються на безповоротній та безкоштовній основі для реалізації конкретних проєктів чи ініціатив. Таке фінансування може бути повним або частковим і походити від приватних, корпоративних, громадських, державних або міжнародних донорів, призначаючись органам державної влади, місцевого самоврядування, представникам малого та середнього бізнесу, громадським організаціям або приватним особам для розвитку чи реалізації запланованих заходів. [6] Враховуючи тиск, що спричиняють воєнні умови на малий та середній бізнес, і, відповідно, на стан економіки України, уряд розробив ряд грантових програм для ветеранів, учасників бойових дій та членів їх родин, що мають на меті стати ресурсом для започаткування зазначеною цільовою аудиторією (ЦА) власної справи. Комплекс грантів має назву “Єробота” і туди входять гранти на будь-який мікробізнес, на посадку садів та на будівництво нових теплиць. Також безповоротну фінансову підтримку можна отримати на розширення/створення підприємств у сфері переробки та на розвиток стартапів у сфері ІТ.

Незважаючи на високу зацікавленість цільової аудиторії в таких грантах, слід відзначити, що існує низка перешкод, через які ветерани та члени їхніх родин не можуть повною мірою скористатися доступними ресурсами. Основні проблеми, через які потенційні заявники не в змозі ефективно отримати грантову підтримку, включають такі фактори: недооцінка критеріїв відповідності програмі; нерозуміння, як узгодити власні ідеї чи потреби з пріоритетами грантової програми; недостатні навички створення конкурентоспроможних бізнес-планів; обмежене розуміння процесу отримання та використання грантових коштів, необхідне для обґрунтованого рішення щодо участі в програмі. [7]

На етапі пошуку можливості та підготовки грантової заявки, ветерани та їх рідні можуть стикатися з певними бюрократичними перешкодами, особливо у випадках, коли потрібно проходити багатоетапні перевірки. Процес подання заявок часто потребує значного обсягу документів і специфічних знань (бізнес-планування, розуміння фінансових аспектів), що може стати складністю для учасників бойових дій та членів їх родин.

Багато ветеранів та інших потенційних грантоотримувачів не мають повного доступу до інформації про наявні грантові програми, особливо в регіонах, де бракує кваліфікованих консультантів або ресурсів. А через високу конкуренцію та жорсткі критерії відбору, справді цінні та амбітні проєкти учасників бойових дій, їх близьких можуть бути не оцінені гідно, що й унеможливлює подальшу їхню реалізацію. Попри можливі труднощі та перепони, що можуть ускладнювати втілення грантових програм для розвитку підприємництва для ветеранів, учасників бойових дій та членів їх родин, держава та міжнародні грантодавці працюють над доступністю грантів та вдосконаленням їх умов для більш зручної участі цільової аудиторії. Зокрема, на порталі “Дія” наявна можливість подати заяву про грант для створення або розвитку ветеранського бізнесу. Гранти доступні для ветеранів та їхніх дружин/чоловіків, а отримане фінансування надасть змогу почати власну справу або розширити бізнес всім, хто має план, необхідні навички та бажання. Також на даному сайті доступні для опрацювання зрозумілий та вичерпний навчально-методичний посібник для ветеранів та членів їх сімей “Як отримати підтримку в рамках наявних грантових програм” [7], освітній онлайн-курс та присутні додаткові інструкції, інформація щодо питань, що можуть виникати у потенційних грантоотримувачів. [8]

Отже, враховуючи все вищезазначене, ми можемо зробити висновок, що російсько-українська війна чинить нищівний вплив на економіку України, що унеможливлює її відновлення та зростання без розвитку підприємництва. Пролонгована тривалість активних бойових дій сприятиме подальшому зростанню кількості громадян зі статусом “ветерана/ки”, тож використання підприємницького потенціалу учасників бойових дій для відродження української економіки має стати одним із ключових завдань національної політики щодо даної соціальної групи. Попри значні виклики та труднощі, пов’язані з участю в грантових програмах, даний піхід є ефективним та сприяє розвитку ветеранського бізнесу в Україні.

ІННОВАЦІЙНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Дмитро Кривко — 2024-12-16

У сучасних умовах інноваційні аспекти розвитку промислових підприємств є ключовими для забезпечення їхньої конкурентоспроможності, адаптації до ринкових умов та стійкого зростання. Інновації сприяють оптимізації виробничих процесів, підвищенню ефективності, розвитку нових продуктів і технологій, що відповідають сучасним викликам [1]. На сьогодні основні аспекти інноваційного розвитку включають [2]:

технологічні інновації, які за рахунок використання роботів і автоматизованих систем сприяють підвищенню продуктивності й точності виробництва; впровадження індустрії 4.0, застосування технологій Інтернету речей (IoT), штучного інтелекту та великих даних сприяє створенню «розумних» виробничих систем;

використання інновацій у виробничих процесах за рахунок оптимізації ланцюгів постачання: застосування цифрових платформ для підвищення ефективності логістики та управління ланцюгами постачання; впровадження зелених технологій для переходу до екологічно безпечних процесів; цифрова трансформація, що дає можливість швидше реагувати на зміни та підвищувати гнучкість виробництва;

продуктові інновації, які сприяють розробці нових продуктів: інвестиції в дослідження та розробки (R&D); персоналізація виробів за допомогою впровадження технологій, що дозволяють створювати продукцію за індивідуальними специфікаціями; скорочення життєвого циклу продукту; оновлення та покращення продуктів у короткі терміни;

інновації в управлінні на основі використання таких підходів, як Agile та Lean для покращення виробничих процесів і підвищення ефективності управління проєктами; інтелектуальні системи прийняття рішень за рахунок використання аналітики великих даних та AI для прогнозування трендів та оптимізації бізнес-процесів; використання цифрових платформ для підвищення ефективності комунікації між відділами та партнерами;

інновації у сфері сталого розвитку за принципами енергоефективності; перехід на відновлювані джерела енергії; рециклінг та циркулярна економіка через впровадження замкнених виробничих циклів, де відходи одних процесів використовуються як сировина для інших;

інновації у співробітництві та партнерстві за рахунок розвитку відкритого інноваційного середовища; співпраця з науково-дослідними установами, стартапами та іншими компаніями; формування інкубаторів та акселераторів на основі залучення інноваційних ідей через підтримку стартапів та малих підприємств у рамках великих промислових екосистем; розширення можливостей шляхом інтеграції в міжнародні інноваційні мережі та обміну досвідом.

Таким чином, інноваційні аспекти розвитку промислових підприємств сприяють не лише підвищенню конкурентоспроможності, але й створюють передумови для довгострокового успіху та сталого розвитку, відповідаючи на сучасні економічні, екологічні та соціальні виклики.

ЕКОНОМІЧНІ ЗАСАДИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РЕКЛАМНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Карина Кущ — 2024-12-16

У сучасних умовах конкуренції реклама є ключовим інструментом для привернення уваги споживачів та збільшення попиту на продукцію підприємств. Розвиток технологій та зміни в споживчій поведінці вимагають постійного вдосконалення рекламних стратегій, аби забезпечити максимальну ефективність та раціональне використання коштів. Економічне обґрунтування шляхів підвищення ефективності реклами є актуальним завданням, адже дозволяє оптимізувати витрати та підвищити конкурентоспроможність компаній на ринку.

У сучасному ринковому середовищі підприємства стикаються з високим рівнем конкуренції та швидкими змінами в поведінці споживачів, що створює потребу в ефективній рекламній діяльності. Однак традиційні методи реклами часто є дорогими та не завжди забезпечують бажані результати. Це вимагає від компаній оптимізації рекламних витрат і пошуку нових підходів, які б дозволили досягти більшого ефекту за менших затрат. Проблема полягає в необхідності економічного обґрунтування ефективності різних рекламних каналів і методів, що дозволить підприємствам ефективно розподіляти ресурси та підвищувати результативність рекламних кампаній [1]. Сучасні дослідження показують, що традиційна реклама поступово втрачає ефективність, тоді як діджитал-канали, такі як соціальні мережі та SEO, забезпечують кращу рентабельність [5]. Економісти та маркетологи підкреслюють важливість аналізу показників ефективності реклами, таких як ROI, для оптимізації витрат. Інноваційні підходи, зокрема штучний інтелект та Big Data, дозволяють персоналізувати рекламу і зробити її більш дієвою [6].

Для того, щоб оцінити та запропонувати найбільш ефективну методику, необхідно:

Здійснити аналіз витрат на рекламу, а саме структуру витрат на традиційні та цифрові рекламні канали, визначити рентабельність кожного з них.
Оцінити ефективність рекламних каналів, зробити порівняння традиційних та діджитал-каналів, виділити найрентабельніші для різних типів бізнесу.
Проаналізувати Інноваційні технології у рекламі, зокрема вплив штучного інтелекту, Big Data та автоматизації на персоналізацію і зниження витрат.
Оптимізувати рекламну стратегію.
Впровадити показники ефективності (ROI, CPA, CTR) для оцінки та корекції рекламних кампаній.

Отже, комплексний підхід з фокусом на економічну доцільність та інновації підвищує ефективність рекламної діяльності. Таким чином, економічно обґрунтовані підходи до рекламної діяльності забезпечують підприємствам конкурентні переваги, дозволяючи підвищувати рентабельність та ефективніше використовувати маркетингові ресурси.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ: ВИКЛИКИ ТА МОЖЛИВОСТІ

Анна Лопух — 2024-12-16

Сталий розвиток став стратегічним пріоритетом у сучасному бізнесі, визначаючи конкурентоспроможність і стабільність підприємств. Він поєднує економічну ефективність, екологічну відповідальність та соціальну стійкість, задаючи нові орієнтири для бізнесу в умовах глобальних змін. Для українських підприємств це питання є особливо важливим через додаткові виклики, як-от обмежена нормативно-правова підтримка, недостатній доступ до інновацій та фінансових ресурсів.

Сталий розвиток — це концепція, що базується на трьох ключових принципах: економічному зростанні, екологічній відповідальності та соціальній рівності. На глобальному рівні сталий розвиток регулюється цілями ООН, тоді як в Україні прийнято низку національних ініціатив, що сприяють впровадженню сталих практик у бізнесі [1].

Основними бар'єрами для сталого розвитку українських підприємств є обмежений доступ до фінансування, що ускладнює інвестиції в екологічні проєкти, а також висока вартість новітніх технологій, яка стримує модернізацію, особливо для малого та середнього бізнесу. Крім того, відчутно бракує державної підтримки у вигляді стимулів і пільг для екологічних ініціатив. Низький рівень екологічної обізнаності населення також обмежує попит на екологічно чисті товари та послуги.

Українські підприємства мають можливості для сталого розвитку через міжнародні гранти на екологічні проєкти, впровадження енергоефективних рішень і відновлюваних джерел енергії для зниження витрат, а також вихід на екологічно орієнтовані ринки, що сприяє зростанню й міжнародному розвитку[2].

Українські підприємства можуть успішно впроваджувати сталий розвиток, використовуючи енергоефективні технології, відновлювальні джерела енергії та зменшуючи викиди парникових газів. Важливо також впроваджувати принципи корпоративної соціальної відповідальності, підтримувати громади та забезпечувати справедливі умови праці. Підприємства, які активно навчають свій персонал екологічним стандартам і заохочують їх до екологічно відповідальної поведінки, здобувають конкурентні переваги. Наприклад, Unilever Україна активно впроваджує екологічно чисті технології та зменшує негативний вплив на довкілля. Це дозволяє компанії знижувати витрати, зміцнювати репутацію та залучати інвестиції, надаючи їй конкурентні переваги на ринку [3].

Отже, впровадження принципів сталого розвитку на українських підприємствах має стратегічне значення для забезпечення їх довгострокової конкурентоспроможності. Підприємства, які інтегрують екологічні та соціальні практики, здобувають переваги у вигляді зниження витрат, підвищення ефективності та зміцнення репутації. Це дозволяє їм не лише відповідати сучасним вимогам ринку, а й сприяти сталому розвитку економіки країни.

ДІЮЧІ ІНСТРУМЕНТИ СТИМУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ ПІД ЧАС ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ

Ольга Матвійчук — 2024-12-16

В умовах військового стану малий та середній бізнес (МСБ) стикається з численними викликами, які загрожують його стабільності та подальшому розвитку. МСБ відіграє важливу роль у національній економіці, забезпечуючи робочі місця, формуючи доходи населення та сприяючи розвитку інновацій. Проте в період військових дій ці підприємства особливо вразливі, адже нестабільність, економічні обмеження та високі ризики суттєво ускладнюють їхню діяльність.

Наприклад, за умов військових дій банки можуть посилити вимоги до кредитування підприємств, що ускладнює можливість отримання коштів на розвиток. Це веде до зниження рівня оборотного капіталу, обмежує інноваційний потенціал та стримує розвиток нових проєктів.

З метою подолання цієї проблеми впроваджуються різні державні та міжнародні інструменти фінансової підтримки. Одним із таких інструментів є програми надання пільгових кредитів, які дозволяють МСБ отримати необхідні кошти на вигідних умовах. Приміром, українська програма «Доступні кредити 5-7-9%» надає малим підприємствам можливість отримати фінансування за мінімальними відсотковими ставками, якщо вони підтримують визначений рівень зайнятості [4].

Іншим прикладом державної підтримки підприємництва є грантове фінансування на запуск або розвиток бізнесу в межах проєкту «єРобота» [1]. За більш ніж два роки його дії держава інвестувала в підприємницькі ініціативи 9,3 млрд грн, сприяючи зростанню малого та середнього бізнесу [1]. Ці інвестиції сприяли створенню тисяч нових компаній, розвитку діючих підприємств, освоєнню нових видів діяльності та підтримали вихід на міжнародні ринки. Крім того, програма допомогла у створенні нових робочих місць, завдяки чому було працевлаштовано 55 тисяч людей.

Окрім фінансової підтримки, держава також запроваджує податкові пільги та регуляторні полегшення. Це може включати тимчасове звільнення від податків для нових підприємств або спрощення процедури отримання ліцензій, що дає змогу МСБ скоротити витрати та оперативніше адаптуватися до нових умов. 2 вересня 2024 р. Президент України підписав закон «Про внесення змін до деяких законів щодо спрощення умов провадження господарської діяльності в період воєнного (надзвичайного) стану в Україні» [2]. Суть закону полягає в тому, що під час воєнного стану суб’єкти господарювання можуть здійснювати окремі види діяльності, подавши декларацію про ведення господарської діяльності до органів ліцензування, дозвільних установ чи ЦНАПів. Це дозволяє працювати без отримання додаткових дозвільних документів, передбачених законодавством [3].

Наступним кроком українського Уряду для підтримки та стимулювання розвитку вітчизняного бізнесу стало запровадження програми тимчасового переміщення підприємств із регіонів, що постраждали внаслідок війни [5]. Основною метою програми є створення умов для безперервності бізнес-операцій, незважаючи на кризову ситуацію. Програма передбачає комплекс заходів, спрямованих на організацію переміщення виробничих активів, налагодження логістичних ланцюгів і створення умов для швидкої адаптації підприємств у нових місцях. Програма передбачає ключові заходи, такі як забезпечення безпечного транспортування обладнання, пошук відповідних промислових об’єктів для тимчасового розміщення підприємств, а також надання юридичних та організаційних консультацій. За офіційними даними, за перші два місяці війни 1171 українське підприємство ініціювало процес евакуації своїх виробництв. Понад 400 бізнесів частково або повністю перевезли свої потужності, з яких 216 вже відновили роботу. Для релокації обрали вісім областей у Центральній та Західній Україні: Закарпатську, Львівську, Івано-Франківську, Тернопільську, Хмельницьку, Чернівецьку, Вінницьку, Волинську та Рівненську [6].

Підсумовуючи, можна зазначити, що запровадження інструментів фінансової підтримки, податкових пільг, спрощення регуляторних процедур, а також програма тимчасового переміщення підприємств із зон бойових дій є важливими заходами, що дозволяють бізнесу продовжувати свою діяльність, зберігати робочі місця та стимулювати економічний розвиток у безпечних регіонах країни. Наведені приклади вказують на те, що з боку українського Уряду були впроваджені програми, які забезпечують послаблення та підтримку для ефективного функціонування малого та середнього бізнесу в Україні. Втім, сьогодні на державному рівні необхідно продовжувати підтримку підприємців, зокрема через створення відповідної правової бази, надання фінансово-кредитної та матеріально-технічної допомоги, а також забезпечення бізнесу науково-методичною, інформаційно-консультативною та кадровою підтримкою [5].

ФАКТОРИ, ЩО ВПЛИВАЮТЬ НА ПРИБУТКОВІСТЬ ПІДПРИЄМСТВА

Тетяна Михайленко — 2024-12-16

Прибутковість підприємства визначається різноманітними факторами, такими як управління витратами, цінова політика, використання активів та зовнішнє середовище. Їх аналіз допомагає підвищити фінансову ефективність і конкурентоспроможність бізнесу.

Витратна структура та її вплив на прибутковість

Структура витрат, що включає постійні та змінні витрати, безпосередньо впливає на собівартість і рівень прибутковості. Оптимізація витрат шляхом скорочення непотрібних витрат і підвищення ефективності дозволяє знизити собівартість продукції та підвищити рентабельність [1].

Цінова політика як інструмент управління прибутковістю

Ціна є ключовим фактором, який впливає на обсяги продажів, а також на загальний дохід і рівень прибутковості. Застосування правильної цінової стратегії дозволяє підприємству досягти оптимального співвідношення між ціною продукції та її рентабельністю. Існує кілька підходів до ціноутворення, таких як стратегія високих цін для покращених продуктів, низьких цін для збільшення обсягів продажів або конкурентна цінова стратегія. Адаптація цін до ринкових умов і впровадження диференційованих цін дозволяє компанії підвищувати доходи та забезпечувати собі конкурентну перевагу на ринку [2].

Обсяг продажів як фактор збільшення прибутковості

Збільшення обсягу продажів позитивно впливає на доходи та загальний рівень прибутковості, особливо за умови контролю витрат. Маркетингові стратегії, спрямовані на розширення клієнтської бази та підвищення лояльності, сприяють зростанню доходів [3].

Конкурентне середовище і його вплив на прибутковість

Рівень конкуренції на ринку прямо впливає на можливості підприємства отримувати прибуток. У висококонкурентному середовищі підприємства змушені пропонувати більш привабливі ціни або поліпшувати якість продукції, що може зменшити маржу прибутку. Аналіз конкурентного середовища допомагає зрозуміти ринкові тенденції, сильні та слабкі сторони конкурентів, а також з’ясувати, які фактори можуть вплинути на попит. Стратегії, орієнтовані на інновації, підвищення якості та надання додаткових послуг, допомагають виділитися серед конкурентів, підтримуючи високий рівень прибутковості [4].

Макроекономічні умови та ринкові ризики

Макроекономічні фактори, як-от інфляція, валютні курси та податкова політика, безпосередньо впливають на витрати та доходи компанії. Аналіз цих факторів допомагає підприємству підготуватися до можливих економічних змін.

Інноваційна діяльність і вплив на прибутковість

Інвестиції в нові технології та продукти сприяють підвищенню ефективності та конкурентоспроможності, що позитивно впливає на прибутковість. Інновації дозволяють знизити витрати та розширити ринкову частку [4].

Зрозумівши та оптимізувавши ці фактори, підприємство може покращити свої фінансові показники, підвищити ефективність роботи та забезпечити стабільний ріст. Комплексний підхід до аналізу факторів, що впливають на прибутковість, допомагає керівництву приймати стратегічні рішення для довгострокового успіху.

ЕЛЕМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ВПЛИВУ ІНДУСТРІЇ 4.0 НА МІЖНАРОДНУ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ПРОДУКЦІЇ ПІДПРИЄМСТВА ХАРЧОВОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ

О. Моргос — 2024-12-16

Дослідження елементів механізму впливу Індустрії 4.0 на міжнародну конкурентоспроможність продукції підприємств харчової промисловості є актуальним через стрімкий розвиток цифрових технологій, які трансформують процеси виробництва, логістики та маркетингу. Індустрія 4.0 дозволяє підприємствам харчової промисловості підвищувати якість продукції та її адаптивність до змін у глобальному ринковому середовищі, що є ключовим фактором міжнародної конкурентоспроможності їх продукції. На основі аналізу джерел [1-3] виокремлено три основні елементи механізму впливу Індустрії 4.0 на міжнародну конкурентоспроможність продукції підприємств харчової промисловості (табл. 1).

Таблиця 1 – Опис елементів механізму впливу Індустрії 4.0 на міжнародну конкурентоспроможність продукції підприємств харчової промисловості

№ з/п	Назва елементу механізму	Вплив на міжнародну конкурентоспроможність харчової продукції
1	Формування Smart-ІТ-інфраструктури наукових досліджень	Підвищення ефективності розробки нових продуктів через застосування сучасних цифрових інструментів, оптимізація процесів розробки та покращення якості продукції для задоволення вимог міжнародного ринку.
2	Залучення прямих іноземних інвестицій в розвиток Індустрії 4.0	Забезпечення доступу до фінансування для впровадження передових технологій, модернізація виробництва, покращення іміджу підприємства на міжнародному ринку та підвищення конкурентоспроможності продукції.
3	Діджиталізація бізнес-процесів як елемент інтелектуального розвитку промислового підприємства	Зменшення витрат, прискорення виробничих циклів, підвищення точності прогнозування попиту, що дозволяє адаптувати продукцію до потреб міжнародного ринку і посилити конкурентну позицію підприємства.

Джерело: [1-3]

Ці три елементи (табл. 1) було обрано через їхню ключову роль у забезпеченні міжнародної конкурентоспроможності підприємств харчової промисловості. Формування Smart-ІТ-інфраструктури є основою для інноваційних розробок і оптимізації процесів, що підвищує якість продукції. Залучення іноземних інвестицій відкриває доступ до ресурсів для впровадження передових технологій та модернізації виробництва. Діджиталізація бізнес-процесів сприяє зниженню витрат, гнучкому реагуванню на зміни попиту і адаптації до вимог глобальних ринків.

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ВИРОБНИКІВ СКЛА

Галина Мошкун — 2024-12-16

Поточна ситуація в Україні та велика кількість факторів впливу на підприємство зумовили нові умови ведення бізнесу, а відповідно вплинули на розвиток зовнішньоекономічної діяльності. Щоб проаналізувати поточні проблеми та виклики, з якими стикаються виробники скла, розглянемо стан експортно-імпортних операцій за категорією «Скло та вироби зі скла» у таблиці.

Таблиця – Статистика експорту та імпорту скла і виробів зі скла

Вид товару	Роки
Вид товару	2018	2019	2020	2021	2022	2023
	Експорт
Скло та вироби зі скла, тис. дол. США	160290,2	183155,9	208845,0	248934,3	157742,2	147612,7
Темп приросту до попереднього року, %	116,8	114,3	114,0	119,2	63,4	93,6
	Імпорт
Скло та вироби зі скла, тис. дол. США	316367,9	320387,5	307558,3	426371,8	263289,6	313139,4
Темп приросту до попереднього року, %	108,7	101,3	96,0	138,6	61,8	118,9

Джерело: складено автором за даними [1]

В період 2018-2021 років спостерігалося зростання експорту, але з початком повномасштабної війни виник спад, зокрема в 2023 році експорт склав 147612,7 тис. дол. США. До того ж, постійні обстріли та атаки з боку ворога, зумовили гостру потребу в склі, зокрема склопакетах, саме тому імпорт в 2022-2023 роках значно перевищує експорт.

Таким чином, перешкодами розвитку ЗЕД для вітчизняних виробників є: постійний ризик руйнування, загроза безпеці персоналу, зміна постачальників і партнерів, нерегулярне електропостачання, дефіцит кваліфікованих кадрів, заборона використання деяких шляхів логістики та способів доставки, подовження процесу транспортування продукції, мінливість валютних курсів, системні обмеження та зміна законодавства з боку держави тощо.

Всі ці проблеми змушують підприємства шукати нові шляхи удосконалення та розвитку ЗЕД. Для того, щоб вирішити деякі з перешкод, підприємство може: залучатися підтримкою іноземних суб’єктів, приймати участь у міжнародних заходах і грантах, здійснювати гнучке планування ЗЕД, диверсифікувати ринки збуту, адаптувати продукцію під нові ринки та сертифікувати її, укладати договори в стабільній валюті, збільшити число партнерів, оптимізувати логістику, використовувати сучасні цифрові інструменти.

Отже, зовнішньоекономічна діяльність допомагає розширити межі діяльності та відіграє важливу роль у процесі розвитку підприємства, особливо в довгостроковій перспективі. ЗЕД є оптимальним інструментом для досягнення бажаних цілей діяльності. Тому підприємства, які використовують свій потенціал ЗЕД можуть забезпечувати стабільний розвиток, підвищувати конкурентоспроможність, пропонувати на ринку унікальну продукцію та досягати економічного зростання. Хоча повномасштабна війна і вплинула на рівень ЗЕД, але є чимало можливостей та шляхів ліквідації наявних проблем.

ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НАПРЯМІВ ЗРОСТАННЯ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВ В УКРАЇНІ

Ольга Муха — 2024-12-16

Основною метою створення більшості підприємств є отримання прибутку, як ключового фінансового показника ефективності їх господарської діяльності. Для здійснення оцінки діяльності підприємства варто проаналізувати основні показники фінансової звітності, включаючи чистий прибуток за звітний період. Чистий прибуток використовується суб'єктами господарювання як ресурс для розширення діяльності, оновлення основних виробничих фондів, підвищення якості товарів/послуг, тому пошук шляхів зростання прибутковості є важливим аспектом розвитку підприємства і потребує детального аналізу всіх господарських процесів.

Підвищити прибутковість підприємства можна завдяки цілеспрямованому впливу на економічні показники його господарської діяльності. Обґрунтований вплив на ці показники допоможе збільшити ефективність використання ресурсів. Більш детальна характеристика економічних показників та способів впливу на них наведені у таблиці 1.

Таблиця 1 - Способи впливу на зміну економічних показників

Складено автором на основі джерела [1] та [2]

Зміст наведеної вище таблиці свідчить, що існує багато способів впливу і вказаний перелік не є вичерпним, оскільки кожне підприємство має власні особливості діяльності, що вимагає створення особливого підходу для підвищення прибутковості. Наприклад, комунальні підприємства України, що надають послуги населенню по водопостачанню, водовідведенню, догляду за прибудинковими територіями у переважній більшості є збитковими. Така ситуація може бути пов'язана з тим, що собівартість наданих послуг є надзвичайно високою, і це викликає суттєву втрату прибутку. У даному випадку корисним буде здійснити оновлення основних фондів та впровадження сучасного обладнання, оскільки це дозволить скоротити витрати на ресурси (паливо, електроенергія, запчастини).

Отже, існує безліч шляхів підвищення прибутковості підприємств, але їхній вибір залежатиме від специфіки діяльності підприємства, продукції/робіт що воно реалізує, вже існуючих проблем на підприємстві, організаційної структури та можливих законодавчих регулювань діяльності таких підприємств.

ВПЛИВ КРИЗОВИХ ЯВИЩ НА ВАРТІСТЬ НЕОБОРОТНИХ АКТИВІВ ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Анна Погребняк — 2024-12-16

В умовах сучасної економіки необоротні активи підприємств є одним із основних елементів капіталу, що відображає довгострокову інвестиційну політику та рівень фінансової стабільності компаній. Ефективне управління необоротними активами є важливим аспектом стійкості підприємств у кризових умовах.

З 2019 по 2023 рік економіка України зазнала значних кризових потрясінь, які суттєво вплинули на різні аспекти діяльності підпрємств, зокрема на балансову вартість їхніх необоротних активів. До таких кризових факторів можна віднести глобальну пандемію COVID-19, інфляційні процеси, політичну нестабільність, військовий конфлікт та інші макроекономічні явища. Вплив цих факторів, часто негативний, спричиняв падіння вартості активів, посилення інфляційного тиску та зміни в обсягах виробництва.

Вплив пандемії: пандемія призвела до закриття або обмеження діяльності багатьох підприємств, що суттєво вплинуло на виробничі галузі, транспорт та торгівлю. Як наслідок, відбулося падіння вартості акцій та зниження обсягів капіталовкладень.

Вплив військового конфлікту: ринки постраждали через невизначеність, втрату довіри інвесторів, а також прямі руйнування об’єктів інфраструктури та виробничих потужностей. Падіння обсягів експорту та обмежений доступ до капіталу призвели до різкого скорочення активності підприємств у питаннях накопичення капіталу та капітальних інвестицій.

Вплив інфляції: інфляційні процеси спричинили зростання цін на сировину, матеріали, енергоносії та інші витрати, що зменшило прибутковість підприємств і знизило рівень інвестиційної привабливості, що також мало вплив на формування необоротних активів підприємств.

Далі будуть наведені статистичні показники загальної балансової вартості необоротних активів великих та середніх підприємств України за період 2019-2023 років станом на 31 березня щороку.

Рис. 1 – Балансові показники необоротних Рис. 2 – Балансові показники необоротних

активів за роками у національній валюті активів за роками у доларах США

Джерело: складено автором на основі [1], [2].

Наведені показники у доларах США дозволяють об’єктивніше проаналізувати стан вартості необоротних активів українських підприємств. Очевидно, це пов’язано з нестабільністю курсу гривні на вказаному часовому проміжку.

На першому часовому відрізку (2019-2020) простежується незначне зменшення показника у національній валюті (майже на 1 %) та більш суттєве у доларах США (майже на 4 %). Це можна пояснити очікуваннями глобальної пандемії у перші місяці 2020 року.

На другому часовому відрізку (2020-2021) простежується значне збільшення показника як у національній валюті (на 8,6 %), так і у доларах США (на 9,3 %). На думку автора, варто звернути увагу на більш жваве зростання відсоткового показника у доларі США, ніж у гривні, що може свідчити про укріплення національної валюти у дати дослідження. Така залежність може бути зумовлена істотним здешевленням гривні у березні 2020 року в передчутті всесвітньої кризи через пандемію та стабільним відновленням економіки та національної валюти у 2021 році.

На другому часовому відрізку (2021-2022) простежується незначне збільшення показника у національній валюті (на 2,5 %), але у доларах США зменшення (на 2,3 %). Така розбіжність зумовлена різким здешевленням гривні напередодні початку військових дій та інфляцією.

На четвертому відрізку (2022-2023) спостерігається найбільша розбіжність між зростанням показника у національній валюті (на 4,4 %) та істотним спадом у доларах США (на 16,5 %). Це пояснюється корекцією курсу гривні до долара на 25% у липні 2022 року Національним банком України та інфляцією.

Загальна динаміка необоротних активів підприємств України в цей період свідчить про вплив кількох ключових кризових явищ. Пандемія призвела до короткочасного зниження активів, а економічна нестабільність, викликана військовими діями, вплинула на активи сильніше, особливо в доларовому еквіваленті через девальвацію гривні. У гривнях спостерігається зростання, яке частково відображає інфляцію та номінальне підвищення вартості активів.

Підсумовуючи, можна зазначити, що підприємства намагаються підтримувати або навіть нарощувати необоротні активи, проте це зростання є нестійким та залежить від зовнішнього економічного впливу.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Софія Рекун — 2024-12-16

Проблематика дослідження перспективних напрямків розвитку національного сектору підприємництва характеризується високим ступенем актуальності в сучасних умовах, що пояснюється домінуючою роллю господарюючих суб’єктів як джерела генерації доданої вартості та фактору забезпечення ділової активності у межах національної макроекономічної системи. В Україні цей сектор стикається з низкою проблем, які впливають на його ефективність і стабільність. В умовах реформування економіки, підприємництво здатне стати рушійною силою для соціально-економічного розвитку країни, але для цього необхідно вирішити ряд існуючих проблем. Тому питання підтримки й розвитку вітчизняного підприємництва є надзвичайно актуальним і важливим. У рамках даного дослідження пропонуємо виокремити ключові стримуючі фактори до ефективного розвитку та стабільного функціонування підприємницьких утворень в сучасних умовах:

Недосконалість нормативно-правового поля:

Постійні зміни законодавства ускладнюють планування та ведення бізнесу, особливо для малого та середнього підприємництва. Недосконалість правової бази в оподаткуванні сприяє подвійному трактуванню норм, що часто призводить до виникнення юридичних колізій та відповідних судових проваджень між підприємницькими структурами та профільними податковими відомствами, що набуває особливої актуальності для сектору малого та середнього бізнесу в умовах обмеженості фінансового ресурсу для захисту власних законних інтересів. Дана ситуація, в свою чергу, стимулює розвиток тіньового сектору та відповідних напівлегальних методів вирішення господарських суперечок.

Рівень податкового навантаження:

Згідно опитування Європейської бізнес-асоціації для 29% опитаних підприємців саме податковий тиск є найбільш актуальною проблемою функціонування господарської одиниці [1]. Податкова політика в Україні, на сьогоднішній день, є однією з найбільших перешкод для розвитку бізнесу. Основні податки для підприємств, включаючи податок на прибуток (18%) та єдиний соціальний внесок (22%), створюють надмірне навантаження на забезпечення фінансової спроможності бізнесу, що призводить до зменшення обсягів інвестицій та гальмує розвиток підприємницької діяльності.

Бюрократизація та корупціогенність системи публічного управління:

Крім того, невирішеними досі залишаються питання усунення бюрократичних бар’єрів. Система адміністративних послуг, ліцензування та регулювання, не дивлячись на впровадження діджиталізації, електронних послуг залишається для багатьох підприємців складною та неефективною для ведення бізнесу. Проблема корупції також залишається невирішеною в Україні тривалий час та перешкоджає розвитку бізнесу, оскільки підприємцям часто доводиться стикатися з хабарями та іншими формами неправомірного втручання (непотизм, фаворитизм і т.д.), що призводить призводить до непродуктивних витрат і відлякує іноземних інвесторів.

Обмежений доступ до фінансових ресурсів:

Серед проблем підприємництва також варто відмітити обмежений доступ до фінансування, адже малі та середні підприємства часто стикаються з даною проблемою через високі процентні ставки на кредити, брак застав і відсутність підтримки з боку банків та фінансових інститутів, а пільгові програми, запропоновані Урядом, не покривають потребу в їх фінансуванні достатньою мірою. Це призводить до відносно низької їх конкурентоспроможності на ринку, адже внутрішня та зовнішня конкуренція для малих та середніх підприємств може бути обмежена через недостатню інноваційність, низьку якість продукції чи послуг, а також недоступність сучасних технологій через брак коштів.

Обмежений характер підтримки з боку держави:

Уряди розвинених країн активно підтримують своїх підприємців через спеціальні програми, гранти, пільгові кредити тощо. В Україні ж підтримка держави є недостатньою, що посилює вразливість бізнесу перед економічними і політичними кризами.

Еміграція:

Внаслідок воєнних дій, для України в цілому притаманна проблема нестачі кваліфікованих кадрів через еміграцію, яка стала серйозним обмеженням для розвитку бізнесу, особливо у технологічних сферах та інноваційних галузях. При цьому, незважаючи на спадний характер показника рівня безробіття, на ринку праці спостерігається істотний дефіцит кадрового ресурсу, що змушує підприємницький сектор до розширення витратного навантаження у частині оплати праці, що в свою чергу провокує істотне зростання вартості товарів та послуг у межах національної макроекономічної системи [2, c. 162].

Окремо слід згадати, вплив фактору воєнного стану на активність вітчизняного підприємницького сектору, зокрема за даними Держстату, прифронтові та частково окуповані регіони відповідають за більш як 40% ВВП України. На їх території зареєстровані понад 45% компаній (за виключенням Києва) [3].

Уряд нашої держави постійно займається моніторингом проблем і намагається їх усунути, впроваджуючи реформи, стратегії розвитку, державні програми стимулювання економіки для подолання негативних наслідків непередбачуваних подій згідно Закону України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» [4]. Але на сьогодні, враховуючи запровадження у 2020 році обмежувальних заходів у зв’язку із запобіганням поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, у 2022 році повномасштабне воєнне вторгнення росії ‒ мале та середнє підприємництво зазнало значних негативних наслідків у вигляді часткового або повного зупинення роботи частини підприємств, ускладнення логістики, зниження попиту та руйнування ланцюгів поставок.

Враховуючи важливість функціонування та розвитку вітчизняного підприємництва, наявність серйозних проблем, що істотно ускладнюються продовженням бойових дій, науковому співтовариство разом з урядом слід, використовуючи комплексний підхід, працювати над реалізацією відповідних реформи та впровадження проектів, спрямованих на оптимізацію системи оподаткування, боротьби з корупцією, спрощення бюрократичних процедур, освіти, забезпечення наявності фінансування, підтримку інновацій та розвиток інфраструктури. Такі кроки з підтримки підприємництва дозволять малому та середньому підприємництву швидко знаходити способи адаптації до нових обставин, резерви для підтримки його функціонування за рахунок різноманітних грантів та державних програм, здійснювати переміщення або трансформацію своїх об'єктів, ресурсів тощо.

ПРОБЛЕМИ АГРАРНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ТА МОЖЛИВОСТІ ЇХ ВИРІШЕННЯ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Михайло Савлук — 2024-12-16

Аграрний сектор України стикається з численними викликами, такими як брак фінансування, вплив кліматичних змін, зношеність інфраструктури, недостатній рівень технологічного оснащення та знищення врожаю внаслідок безпекової ситуації, що склалася через повномасштабне вторгнення росії на українську територію. Однак, завдяки реформам, інвестиціям у сучасні технології, розвитку аграрної науки та підтримці малих і середніх фермерських господарств можна значно підвищити ефективність та стабільність аграрного виробництва.

Частиною проблем аграрного сектору є високі відсоткові ставки та складність отримання кредитів для малих і середніх фермерських угідь, і як наслідок ускладнення розвитку сільського господарства, що в довгостроковій перспективі може значно вплинути на економічний стан як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі.

Для вирішення даної проблеми потрібно розвивати програми пільгового кредитування та залучати іноземні інвестиції для оновлення технічної бази фермерських господарств, що дозволить малому та середньому бізнесу підтримувати робочі місця, що в цілому позитивно вплине на економічний стан України.

Однією з найважливіших проблем на даний час є недостатній рівень розвитку транспортної та логістичної інфраструктури, що ускладнює експорт продукції та збільшує її собівартість, що напряму впливає на вартість експортованої продукції та, як наслідок, на економічний стан України в цілому.

Як варіант, для покращення системи експорту товарів за кордон є модернізація транспортних мереж та розвиток зберігальних потужностей, що в перспективі дозволить знизити втрати при зберіганні та транспортуванні продукції.

Досить стійкою проблемою українського сьогодення є відсутність сучасного обладнання та інноваційних технологій, що значно знижує конкурентоспроможність української продукції на світовому ринку, що в майбутньому може призвести до деградації аграрного сектору та економіки України на фоні інших країн.

Вирішення цієї проблеми вимагає вагомих капіталовкладень на купівлю сучасного обладнання та організацію навчальних програм для фермерів щодо використання сучасних технологій і надання консультаційної підтримки, що може значно підвищити продуктивність малих агровиробників.

Таким чином, завдяки комплексному підходу та інноваційним рішенням аграрний сектор України може адаптуватися до сучасних викликів та покращити свою ефективність, підвищивши внесок у економічний розвиток країни та забезпечення продовольчої безпеки.

ВПЛИВ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ ПІДПРИЄМСТВА НА ЙОГО ІНВЕСТИЦІЙНУ ПРИВАБЛИВІСТЬ

Владислава Сивашова — 2024-12-16

Фінансова стійкість підприємства є ключовим показником, що визначає його здатність підтримувати стабільну діяльність та виконувати свої довгострокові фінансові зобов'язання. Вона характеризує ефективність управління ресурсами, рівень залежності від зовнішніх джерел фінансування та здатність протистояти економічним викликам. Високий рівень фінансової стійкості свідчить про надійність підприємства, що є привабливим фактором для потенційних інвесторів.

Дослідження свідчать, що підприємства з високим рівнем фінансової стійкості демонструють підвищену інвестиційну привабливість. Це зумовлено їх здатністю ефективно використовувати інвестиції, забезпечувати стабільний прибуток та мінімізувати ризики для інвесторів [1]. Крім того, фінансова стійкість сприяє підвищенню кредитного рейтингу підприємства, що полегшує доступ до зовнішніх джерел фінансування на вигідних умовах.

Основними показниками, що характеризують фінансову стійкість, є [2]:

Коефіцієнт концентрації власного капіталу. Висока концентрація власного капіталу підвищує інвестиційну привабливість, адже свідчить про фінансову стійкість і зменшення ризиків втрати платоспроможності, що є ключовим фактором для інвесторів, які шукають стабільність.

Коефіцієнт фінансової залежності. Висока фінансова залежність може знижувати інвестиційну привабливість, оскільки вказує на підвищений ризик, пов’язаний з погашенням боргів.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу. Для інвесторів це є важливим показником, оскільки вказує на здатність підприємства забезпечити стабільність навіть у періоди економічної нестабільності.

Коефіцієнт довгострокових вкладень. Інвестори зацікавлені у таких підприємствах, оскільки це вказує на раціональне використання ресурсів і спрямованість на зростання.

Коефіцієнт довгострокового залучення позикових коштів. Високе значення може свідчити про довіру з боку кредиторів і можливість отримання вигідних умов кредитування.

Коефіцієнт співвідношення позикових та власних коштів. Для інвесторів важливо, щоб цей показник знаходився у межах галузевих стандартів, оскільки занадто високий рівень позикових коштів вказує на ризиковану стратегію, а надто низький може сигналізувати про недостатнє використання фінансового важеля.

Фінансова стійкість є фундаментом для забезпечення високої інвестиційної привабливості підприємства. Стабільні фінансові показники підвищують довіру інвесторів, знижують ризики та сприяють залученню додаткових ресурсів для розвитку. Отже, підприємствам необхідно постійно моніторити та покращувати свою фінансову стійкість для забезпечення довгострокового успіху та конкурентоспроможності на ринку.

ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В КОНТЕКСТІ РЕФОРМУВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ

Олександр Солосіч — 2024-12-16

Податки є основою існування майже кожної держави з точки зору економіки у сучасному світі. Будь-які зміни в податковій системі країни мають значний вплив як на життя суспільства загалом, так і на окремих його складових: населення та бізнес. Особливої актуальності проблематика змін у податковому законодавстві та їх впливу на функціонування малого та середнього бізнесу у часи економічної, політичної та соціальної нестабільності.

Слід зауважити, що на сьогоднішній день економічна безпека підприємств малого та середнього бізнесу залишається проблемним питанням, враховуючи деструктивний вплив правового режиму воєнного стану та повномасштабного вторгнення, що зумовило виникнення широкого кола проблем починаючи з руйнування національного промислово-виробничого потенціалу, закінчуючи дефіцитом кадрового ресурсу на ринку праці [1, с. 162]. Саме тому, реформи пов’язані із зростанням податкового навантаження несуть у собі додаткові безпекові ризика. 10 жовтня 2024 року Верховна Рада ухвалила законопроект №11416-д щодо збільшення податків. Основними змінами є підвищення військового збору для фізичних осіб, запровадження його для ФОПів усіх груп, збільшення мінімального податку на землю та інше. Вони, перш за все, спрямовані на малий та середній бізнеси, що «створюють дві третини доданої вартості та понад 80% робочих місць в Україні», - як зазначив заступник Міністра економіки України Олексій Соболев. Податкові зміни націлені на отримання додаткових коштів у держбюджет. Так, із розрахунків уряду, планується отримати 58 мільярдів гривень 2024 року та 137 мільярдів у наступному. Дивлячись на структуру джерел держбюджету на 2025 рік, більшість коштів (57,1%) планується отримувати саме з внутрішніх податкових надходжень [1]. Зважаючи на військову ситуацію в країні та зменшення надходжень у економіку від іноземних партнерів, ці дії є аргументованими.

Проте, введені зміни мають ряд протиріч та можливих негативних наслідків для української економіки. За підрахунками Міністерства економіки, 40% української економіки перебуває «у тіні» [2]. Це є значним показником, який може вирости ще більше через податкові нововведення. Бізнесу, що функціонує легально та сплачує податки, стане ще важче конкурувати з «тіньовим» бізнесом, адже споживачам вигідніше буде купити товар чи замовити послугу в дешевшого постачальника, аніж «переплачувати» правомірному. Іншим негативним наслідком може бути зменшення доходів офіційно влаштованих громадян. За опитуванням Європейської бізнес асоціації, 55% компаній не зможуть компенсувати працівникам підвищення військового збору. Це призведе до зниження фактичних заробітних плат і, відповідно, рівня життя населення [3].

Також, значним недоліком введення закону в дію у такій формі, який він має на зараз, стане зменшення довіри інвесторів та їх бажання вкладатися в український бізнес через непрогнозованість дій регулятора. Адже збільшення податків відбувається частково ретроспективно.

Податкові зміни введені урядом спрямовані на підтримку бюджету країни, однак вони можуть призвести до ряду негативних наслідків, що в цілому загрожує стабільності української економіки в довгостроковій перспективі. Тому, є необхідними додаткові дії з боку держави для збільшення ефективності прийнятих рішень.

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ЕКОНОМІКА: ЕКОНОМІКО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ ОЦІНКИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ЮРИДИЧНОЇ ФІРМИ ЯК СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

Олександр Солосіч — 2024-12-16

Надважливим фактором забезпечення прибуткового функціонування підприємства у сучасному світі є наявність інтелектуального капіталу, а у випадку наявності, – його обсяг. Обширність цього терміну не дозволяє дати йому конкретну показникову оцінку, проте дає можливість провести аналіз конкурентоспроможності підприємств за напрямком діяльності, дослідити важливість освіченості персоналу, кількісно формалізувати та оцінити рентабельність його існування при сучасних суспільних потребах (вимогах).

В контексті підприємницької діяльності юридична фірма надає послуги на платній основі, керівники якої зацікавленні не тільки в якісній правничій допомозі, а і в отриманні прибутку. Враховуючи, що правова галузь є необмеженою (зміни законодавства, судова практика, поява нових міжнародних стандартів) та актуальною для будь-якої сфери зайнятості населення, юридична фірма зацікавлена у власній репутації, а отже, і в освіченості персоналу. Саме це надає підприємству такого напрямку перевагу серед іншими: окрім суттєвих вимог до статусу адвоката, сам працівник зацікавлений в особистісному розвитку та збагаченню знаннями.

Структура адвокатської фірми є ще однією перевагою ведення саме такої підприємницької діяльності. Вибір керівниками працівників для таких фірм нерідко здійснюється саме за профілем їх освіченості. Тобто, юридична фірма має співробітників у різних галузях права, що забезпечує потреби більшості клієнтів.

Особливої актуальності дане питання набуває в контексті динамічних процесів становлення інтелектуальної економіки і власне, інтелектуального капіталу як його ключового ресурсного забезпечення. При цьому, слід зауважити, що фундаментальним ресурсним базисом інтелектуальної економіки виступають категорії знань, навичок, практичного досвіду та креативного потенціалу, що характеризуються невичерпністю та здатністю до істотної акселерації економічного потенціалу господарського утворення [1, с. 250]. Виходячи з того, що об’єктом даного дослідження виступає юридична фірма, роль інтелектуального капіталу у її стійкому функціонуванні є первинним базисом. Адвокат є унікальним суб’єктом підприємства, який поєднує в собі одразу всі перелічені фактори людського капіталу. Наприклад, безперервне самонавчання є необхідністю в умовах розвитку правової системи країни, більш того, як зазначає «Порядок підвищення кваліфікації адвокатів України» № 63 від 03.07.2021, підвищення кваліфікації адвокатів є їх важливим професійним обов’язком [2]. Відповідно до «Правил адвокатської етики» від 09.06.2017 «У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнта» [3], що свідчить про націленість адвоката на результат. Далі, пропонуємо сформувати систему показників оцінювання за складовими елементами інтелектуального капіталу підприємства для юридичної фірми у табл. 1 нижче.

Дані показники мають і законодавче регулювання. Так, наприклад, відповідно до Рішення Вищої ради правосуддя «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи» існує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна судова система (ЄСІТС) [5], що вимагає належного технічного забезпечення працівниками юридичної фірми.

Відповідно до наведених вище переваг такої підприємницької форми, як надання юридичних послуг юридичною фірмою, можна сформувати наступний висновок:

Інтелектуальний капітал підприємства є суттєвою перевагою на сучасному ринку, особливо у такому конкурентоспроможному, як надання юридичних послуг.
Юридична фірма, як підприємство, виступає унікальним прикладом важливості збільшення його інтелектуального капіталу, що проявляється на будь-якому рівні інтелектуального капіталу.
Перевагою юридичної фірми є правові аспекти діяльності підприємства і її працівників. Розвиток правової системи вимагає наявності/збільшення інтелектуального капіталу підприємств.

Таблиця 1 – Методичні підходи до оцінювання складових інтелектуального капіталу

Рівень інтелектуального капіталу

Людський капітал

Організаційний капітал

Споживчий капітал

Рівень творчої активності персоналу ():

– кількість співробітників, кожний з яких зробив хочаб одну раціональну пропозицію чи винахід, одержав патент протягом року, чол.

Забезпечення необхідним програмним забезпеченням робочого місця ():

Питома вага постійних клієнтів у загальній кількості клієнтів ():

– кількість постійних клієнтів;

– загальна кількість клієнтів.

Індекс розвитку працівників ():

– кількість працівників, що пройшли перепідготовку, чол.

Коефіцієнт інформатизації документообігу ():

– кількість документів в електронному вигляді;

– загальна кількість документів на підприємстві.

Коефіцієнт довіри клієнтів ():

, – відповідно питома вага постійних клієнтів у звітному та базовому році

Індекс освітнього рівня працівників ():

Коефіцієнт забезпечення обчислювальною технікою ():

- кількість співробітників підприємства, робота яких потребує наявність персонального комп’ютера.

Питома вага витрат на формування та розвиток клієнтської мережі в складі витрат на збут підприємства ():

– витрати на формування та розвиток клієнтської мережі;

– витрати на збут підприємства

Джерело: складено автором на основі [3]

Підсумовуючи викладені вище результати дослідження можна стверджувати, що функціонування юридичної фірми як унікального суб’єкта господарювання напряму залежить можливості до мобілізації, інтенсифікації та розширення її інтелектуального капіталу, як передумови до підтримки конкурентоспроможного стану й забезпечення прибутковості основної діяльності.

УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ СТАБІЛЬНІСТЮ БІЗНЕСУ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ

Владислава Тарнавська — 2024-12-16

В умовах військового конфлікту ведення та розвиток бізнесу стають надзвичайно складними та непередбачуваними завданнями. Стійкість та стабільність діяльності бізнесу залежать не лише від управлінських і фінансових можливостей власників і партнерів, а й від постійного забезпечення фінансування для підтримки ключових процесів. Воєнний стан додає численних викликів і змінює звичні підходи до управління фінансами, адже ризики і форс-мажорні ситуації значно ускладнюють можливість прогнозування майбутнього, часто призводячи до зниження обсягів або навіть зупинки діяльності через втрату критичних матеріальних, трудових та фінансових ресурсів.

Поточні виклики змусили майже половину українських підприємств шукати нові шляхи адаптації: релокація, зміна бізнес-моделей, диверсифікація продукції та оновлення фінансових стратегій стали ключовими напрямками для забезпечення стійкості[1]. Нинішні умови зміщують акцент на безпеку персоналу, платоспроможність і підтримку кадрового складу, що вимагає переосмислення традиційних підходів до оцінки фінансової стабільності.

Для забезпечення стабільності роботи підприємств в умовах кризи важливо адаптувати фінансову систему таким чином, щоб підтримувати життєздатність бізнесу. Це передбачає нові підходи до управління ліквідністю, фінансовою незалежністю, оборотністю та рентабельністю[2]. Оскільки в умовах нестабільності доступ до товарних і банківських кредитів суттєво обмежений. Компанії змушені покладатися на власні кошти для виконання платіжних зобов’язань перед постачальниками, а також для своєчасної виплати заробітної плати з метою утримання кадрів і забезпечення безперервності бізнес-процесів. Фінансова незалежність стала критичною, оскільки постачальники вимагають повного розрахунку, а компанії часто перекривають зовнішню заборгованість за рахунок внутрішніх ресурсів, що, хоч і є ризикованим, дозволяє зберегти операційну діяльність.

Управління оборотністю та рентабельністю також вимагає гнучкості. Оборотність зменшилася через скорочення попиту на непродовольчі товари, однак відновлення продажів залежить від регіональних умов і потреб населення, яке втрачає майно та потребує заміни втрачених або пошкоджених речей для відновлення побуту[2]. Рентабельність в умовах війни може бути нижчою, адже деякі підприємства працюють на межі беззбитковості або навіть збитковості для підтримки працівників і забезпечення поточного виробництва. Формування фінансової «подушки безпеки» та розвиток додаткових каналів збуту є ключовими умовами для підтримки платоспроможності та довгострокової стабільності бізнесу, навіть якщо це передбачає тимчасове зниження рентабельності.

Підприємствам рекомендується розвивати партнерські відносини та досліджувати альтернативні джерела фінансування, включаючи приватні інвестиції, для підтримки стабільності. Впровадження цифрових технологій допоможе оптимізувати витрати та підвищити ефективність управління ресурсами, що є критично важливим в умовах невизначеності.

РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ: ВІД ОБМЕЖЕНЬ ДО ІННОВАЦІЙНИХ РІШЕНЬ

Світлана Тульчинська — 2024-12-16

На сьогоднішній день, одним з першочергових аспектів реалізації стабільного функціонування національної макроекономічної системи є формування передумов до стійкого розвитку підприємницького сектору в умовах економічної нестабільності та загальної акселерації впливу факторів невизначеності на господарські процеси. Враховуючи значні відмінності на сучасному етапі економічного розвитку, актуальним є звернення до теми розвитку підприємництва в Україні. Важливість цього питання полягає у недостатньому врахуванні інституційного аналізу реформ та державної підтримки, які впливають на бізнес-середовище Для створення сприятливого бізнес-середовища важливо спростити процедури реєстрації та ліцензування, реформувати податкову систему.

Додаткової уваги потребує проблематика стабільного безпекового розвитку підприємницького середовища в умовах воєнного стану, адже під впливом активних бойових дій національна економічна система зазнала істотного скорочення промислового потенціалу, зниження рівня інфраструктурного забезпечення, зменшення фінансових можливостей до розвитку капіталу, дефіциту операційного капітал, обмеження обсягу кадрового ресурсу до забезпечення стабільного функціонування господарських одиниць [1, с. 99].

Україні слід зосередитися на вдосконаленні своєї фінансової екосистеми, особливо для стартапів, оскільки вона покладається на залучення інвестицій і підтримку фінансових продуктів, таких як венчурний капітал, для сприяння інноваційному розвитку [2]. Такі дії можуть значно стимулювати докапіталізацію вітчизняних компаній та сприяти подальшому економічному розвитку. Метою цього дослідження є вивчення тенденцій розвитку бізнесу в Україні з урахуванням викликів, з якими стикається підприємництво. У даному дослідженні визначено основні перешкоди інноваційного розвитку та оцінено ефективність заходів щодо їх подолання.

Важливим кроком стало ухвалення стратегії відновлення, сталого розвитку та цифрової трансформації малих і середніх підприємств до 2027 року. Дана стратегія наголошує на необхідності підтримки малого та середнього бізнесу, особливо жінок, інвалідів та ветеранів, визначаючи основні напрямки політики в секторі малого та середнього бізнесу з акцентом на реструктуризацію збанкрутілих компаній, зелений перехід, цифрову трансформацію та інклюзію. Завдяки спільним зусиллям міжнародних партнерів з Німеччиною було створено альянс для сталого розвитку малих і середніх підприємств, що призвело до відчутних результатів [3].

За даними Мінекономіки, реалізація цієї стратегії покращить індекс економічної свободи та знизить рівень безробіття. Невизначеність, спричинена збройним конфліктом, суттєво змінила бізнес-середовище в Україні, особливо на сході та півдні країни. Проте до кінця 2023 року 91% підприємств відновили роботу, продемонструвавши стійкість та адаптивність. Виробнича потужність підприємства досягла 53,4% довоєнного рівня і, як очікувалось, у 2024 році зріс до 56%. Державна підтримка залишається важливою, оскільки для розвитку малого бізнесу потрібні значні суми капіталу: малим підприємствам потрібно до 950 000 доларів США, а малим підприємствам – від 30 000 до 300 000 доларів США. Хоча більшість компаній зосереджуються на внутрішньому ринку, 43% розглядають можливість виходу на міжнародні ринки [4].

Деякі сектори, такі як будівництво та роздрібна торгівля, вже пережили швидке відновлення, демонструючи здатність української економіки підтримувати стабільність і сприяти зростанню під час кризи. Саме тому економічна стабільність і зростання в Україні вимагають сприяння підприємництву, особливо під час війни. Політика держави щодо підтримки малого та середнього підприємництва сприятиме адаптації до нових реалій бізнес-середовища та сприятиме інноваційному розвитку.

Отже, збільшення фінансування, міжнародна співпраця та орієнтація на сталий розвиток є запорукою підвищення конкурентоспроможності українських компаній, а реалізація цих стратегій визначатиме економічну ситуацію України в найближчі роки, саме тому забезпечення ефективності процесів стратегування та довгострокового планування на урядовому рівні у межах національної економічної системи є першочерговим аспектом у формування первинних передумов до розвитку вітчизняного підприємницького сектору.

ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ДОСТУПУ ДО ФІНАНСУВАННЯ РОЗВИТКУ ДЛЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Світлана Тульчинська — 2024-12-15

Малі та середні підприємства є дуже важливою складовою ринкової економіки. Вони забезпечують економічну стабільність країни, створюють робочі місця, наповнюють бюджети, насичують ринок товарами та послугами. Проте в Україні є багато проблем зі сприятливим середовищем для функціонування малого та середнього бізнесу, тому дослідження стану та проблем розвитку малого та середнього підприємництва (далі –МСП) є особливо актуальним в умовах фінансово-економічної кризи та діючого правового режиму воєнного стану.

Проблема бере свій початок з світової фінансової кризи 2008—2009 рр., яка дозволила виявити неефективність методів регулювання економіки в умовах глобалізації та загалом наявність вагомих структурних диспропорцій розвитку, що несуть потенційний деструктивний вплив на процеси розвитку підприємництва та національних економічних систем в цілому. Передусім це стосується малих та середніх підприємств, а саме регулювання їх діяльності. Така ситуація відбулася внаслідок існування взаємозалежності економічних систем окремих країн від зовнішніх ринків, зокрема, до таких країн належить Україна, що доводить високу залежність її економіки від динаміки глобального розвитку.

Залежність від інших країн також знаходить своє відображення у фінансуванні державою МСП, оскільки кредити українських комерційних банків не підходять для більшості підприємств малого та середнього бізнесу через свою недоступність, зокрема через високі відсоткові ставки, а також низьку привабливість вітчизняних МСП як позичальників, тому вітчизняним підприємницьким утворенням доводиться знаходити альтернативні джерела операційного капіталу. Більш того, фінансова криза стала причиною значної дестабілізації вітчизняної банківської системи, що в свою чергу обмежило потенціал до банківського кредитування тим самим збільшивши рівні його ризиковості, що, у результаті, призвело до різкого скорочення обсягів кредитування малих та середніх підприємств. Альтернативним джерелом фінансування для МСП стали міжнародні фінансові організації, де кредити виявилися набагато зручніші та вигідніші, ніж банківські. Найбільшим міжнародним кредитором МСП в Україні став Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР). Проте, на сьогоднішній день, держава також намагається надавати потрібні умови для розвитку МСП, наприклад, у рамках впроваджених законодавчих ініціатив щодо фінансової підтримки суб’єктів МСП.

Також показово, що в країнах ЄС малий та середній бізнес створює 40 – 67% ВВП, тоді як в Україні – 5 – 7 %. Саме маленька частка сегменту малого та середнього бізнесу у ВВП свідчить про те, що держава не забезпечує достатнього рівня підтримки підприємцям, а отже, не сприяє формуванню й зміцненню середнього класу.

Проте, незважаючи на суттєві проблеми, кількісні показники структури підприємницького сектору, які працюють на території України, протягом 2014–2022 рр. залишалася практично незмінною: малі підприємства становили 95 % від загальної сукупності підприємств, середні – майже 5 %. Але з повномасштабним вторгненням ситуація змінилася повністю: порівняно з 2020 р. їхня кількість протягом 2022 р. зменшилася майже на третину, зокрема середніх підприємств стало менше на 17 %, малих – на 31 %. Хоча, варто зазначити, подібна тенденція спостерігалася ще в передвоєнний період, особливо стосовно малих суб’єктів підприємництва [1].

Аналізуючи сучасні статистичні виміри проведені серед представників МСП, останніми були виокремлені наступні найбільш впливові проблеми, які виникають під час фінансово-економічної кризи, серед них такі: блокування податкових накладних (31,3 % підприємств стикнулись із цією проблемою), ця проблема посідає перше місце; проблема логістики, яка ускладнюється з плином часу (на неї вказали 25% респондентів); почастішали випадки відмови державних органів у бронюванні ключових співробітників (19,8 % підприємств стикнулись із цією проблемою). Першочерговими завданнями для влади підприємці вважають вирішення проблем корупції (66,7 %) та покращення доступу до кредитних ресурсів (42,4 %). Також значна частка підприємців вказала на необхідність проведення судової (36,4 %) та податкової (32,5 %) реформ, запровадження е-бронювання (32,6 %), посилення мораторію на перевірки бізнесу з боку Державної податкової служби та Бюро економічної безпеки (29,3 %), прискорення руху товарів через митницю (26,4 %) [2].

Загалом, домінуючим фактором виникнення, означених вище проблем стійкого функціонування МСП в Україні є дія правового режиму воєнного стану й зумовлені ним активні бойові дії, що спричинили значне скорочення кількості господарюючих суб’єктів, істотне переформатування та ускладнення сформованих логістичних коридорів та ланцюгів постачання, активну релокацію підприємств у більш безпечні регіони, що у своїй сукупності результувало у масивному скороченні національного соціально-економічного потенціалу [3, с. 99].

На сьогодні національна економічна система перебуває в умовах фінансової кризи, спричиненої повномасштабним вторгненням, що зумовлює наявність об’єктивної потреби серед суб’єктів МСП у додатковому фінансуванні основної діяльності. Серед імплементованих прикладних рішень відповідної проблеми наразі будо впроваджено низку програм таких як: єРобота, яка передбачає надання грантів для започаткування бізнесу, розвитку підприємництва та навчання, спрямована на активізацію підприємницької діяльності та стимулювання створення робочих місць; програма «Доступні кредити 5–7–9%» та програма «Доступний факторинг»; програма з релокації українських виробництв, які знаходяться у зоні активних бойових дій; державна компенсація за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб тощо.

Підсумовуючи вищевикладене, можна стверджувати, що забезпечення стійкого розвитку вітчизняного сектору МСП в України є пріоритетною складовою розвитку національної економічної системи, що потребує реалізації комплексних рішень, націлених на підтримку фінансової стабільності МСП та створення первинних передумов до їх сталого зростання.

ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ КОМУНАЛЬНИХ НЕКОМЕРЦІЙНИХ ПІДПРИЄМСТВ МЕДИЧНОЇ СФЕРИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Ростислав Тульчинський — 2024-12-16

На сьогоднішній день однією з пріоритетних проблем забезпечення збалансованого розвитку вітчизняних підприємницьких структур незалежно від конкретного виду або сфери діяльності постає комплекс питань пов’язаних з налагодженням стабільного функціонування та ініціації інноваційних шляхів розвитку в умовах воєнного стану.

Слід зауважити, що початок повномасштабного військового вторгнення спричинив істотне падіння базових макроекономічних індикаторів, зумовивши загальний спад ділової активності, масове закриття підприємств та високий рівень збитків спричинених руйнацією національного інфраструктурного середовища. В означених умовах, особливої актуальності набувають питання функціонування комунальних некомерційних підприємств медичної сфери, що пояснюється зростанням загального навантаження на медичну систему та необхідністю організації ефективного функціонування об’єктів інфраструктури охорони здоров’я – комунальних некомерційних підприємств медичного спрямування [1, с. 137].

Варто додати, що сфера медичних послуг формує собою невід’ємний компонент у забезпеченні сталого розвитку макроекономічної системи, зокрема у частині якісного забезпечення базових потреб населення. Більш того, в умовах воєнного стану актуалізуються питання інноваційного інтелектуально-орієнтованого розвитку, покликаного на досягнення ефективного та безперервного безпекового розвитку підприємницьких утворень [1, с. 147]. Саме тому, пропонуємо систематизувати перспективні напрямки розвитку комунальних некомерційних підприємств медичної сфери в умовах воєнного стану. що включають в себе наступні аспекти: (1) конструювання спеціалізованих програм розвитку матеріально-технічної бази медичних установ; (2) пошук можливостей до мобілізації додаткового фінансового ресурсу з метою підвищення рівня матеріальної вмотивованості працівників даної сфери; (3) імплементація людиноцентричного підходу до надання профільних послуг [3, с. 192]; (4) інтенсифікація процесів кооперації між комунальними некомерційними підприємствами медичної сфери та профільними науково-дослідними установами; (5) пошук шляхів до залучення грантового фінансування інноваційних проєктів в медичній сфері.

Отже, можна зробити висновок, що забезпечення стабільного інтелектуально-орієнтованого розвитку комунальних некомерційних підприємств медичної сфери в умовах воєнного стану потребує формування системних засад підтримки сектору охорони здоров’я, що має реалізовуватися у тісній взаємодії відповідних підприємств, державного сектору, громадськості та науково-освітніх установ.

УПРАВЛІННЯ БІЗНЕС-ПЛАНУВАННЯМ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОДИН ІЗ НАЙВАЖЛИВІШИХ СКЛАДНИКІВ РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Тетяна Улітко — 2024-12-16

Одним із основних елементів успішного розвитку будь-якого підприємства є його бізнес-планування. Воно створює основу для стабільності розвитку підприємства та його довготривалого успіху.

Загалом планування діяльності підприємства можна розділити на два аспекти: загальноекономічний та конкурентно-управлінський, де перший відповідає загальній теорії підприємства, а другий визначає планування як важливу функцію менеджменту [1, ст. 6]. Основними факторами важливості бізнес-планування є:

Чітка визначеність зі стратегією та цілями діяльності підприємства. Також визначаються завдання підприємства загалом та окремих його складових (відділів, співробітників);
Оптимізація використання ресурсів. Визначеність із необхідною кількістю ресурсів дає можливість уникнути надмірних витрат;
Залучення інвестицій. Для залучення інвесторів та партнерів дуже важливо мати добре структурований бізнес-план, що демонструватиме основні напрямки та перспективи розвитку, переваги підприємства та його прибутковість;
Моніторинг і контроль. Бізнес-планування на підприємстві створює середовище для постійного спостереження за виконанням цілей, що підвищує контрольну спроможність керівництва, дозволяє вчасно виявляти відхилення від плану та виправляти несправності.

Більшість підприємців планують діяльність компанії, але зазвичай це відбувається несвідомо та безсистемно: планують, скількох людей вони наймуть, який приблизно буде прибуток компанії, скільки буде продано продукції або послуг. Рідко це все підкріплюється ретельною перевіркою, аналізом усіх аспектів діяльності компанії та нюансів впливу зовнішнього середовища, проте це дуже важливо для тривалої успішної діяльності, тому важливо впроваджувати формалізоване бізнес-планування [2, ст. 64].

Управління бізнес-плануванням можна розділити на етапи:

Підготовка до планування: збір усієї інформації про зовнішнє та внутрішнє середовище компанії;
Розробка бізнес-плану: визначення цілей, оцінка необхідних ресурсів та їх розподіл, детальні заходи, фінансовий план та прогноз;
Реалізація плану та контроль виконання: впровадження в дію бізнес-плану, на цьому етапі важливо, щоб усі підрозділи підприємства розуміли свої завдання та діяли злагоджено. Регулярний контроль виконання плану дозволяє вчасно виявляти та усувати проблеми, що виникають, тому важливо мати контрольну процедуру на даному етапі.
Коригування плану за необхідності: план може коригуватись із різних причин, наприклад коли виявляються якісь неточності на етапі реалізації та контролю, або ж коли змінюються якісь зовнішні фактори, як от ринкові умови або вподобання клієнтів.

Таким чином, управління бізнес-плануванням є важливою складовою розвитку підприємства. Воно дозволяє створити стійку платформу для зростання, успішно функціонувати в умовах ринку та реагувати на зміни.

ЗНАЧЕННЯ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ ДЛЯ РОЗВИТКУ СУБ'ЄКТІВ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Олександр Усик — 2024-12-16

Фінансова безпека є важливим чинником для сталого розвитку суб'єктів підприємницької діяльності. Вона включає в себе здатність підприємства захистити свої фінансові ресурси та активи від ризиків, таких як шахрайство, фінансові кризи, неплатоспроможність або раптові зміни ринку. Забезпечення фінансової безпеки дає змогу підприємствам розвиватися стабільно та ефективно в умовах економічної невизначеності. За рахунок захисту капіталу та зниження ризиків досягається стан фінансової безпеки, який допомагає підприємствам уникати втрат, пов'язаних із зовнішніми та внутрішніми ризиками. Важливим аспектом є наявність фінансових резервів, що дозволяє компаніям витримувати кризові періоди, наприклад, економічні спадання або падіння попиту, без значних втрат.

Розвиток суб’єктів підприємницької діяльності не можливий без забезпечення фінансової стабільності та прогнозування, що досягається за рахунок відповідного довгострокового планування. Підприємства, що мають високу фінансову стабільність, здатні будувати довгострокові стратегії розвитку та уникати залежності від зовнішніх кредиторів або інвесторів. Фінансова безпека дозволяє підприємствам дотримуватися платіжної дисципліни перед партнерами, працівниками, державою, що підвищує рівень довіри до бізнесу і його репутацію. Стабільне фінансове становище робить підприємство більш привабливим для інвесторів і банків, які готові надавати фінансування на вигідніших умовах. Фінансово безпечне підприємство має більше можливостей для розвитку партнерських відносин і укладення стратегічних угод з іншими суб'єктами ринку.

Для забезпечення довгострокового розвитку суб’єкти підприємницької діяльності повинні здійснювати інноваційний розвиток за рахунок інвестування коштів у розвиток нових продуктів, послуг, технологій, що дає їм можливість конкурувати на ринку та впроваджувати інноваційні рішення. Завдяки інвестиціям у внутрішні процеси, фінансово безпечні компанії можуть підвищувати ефективність виробництва, оптимізувати операційну діяльність і знижувати витрати. Означені заходи спроможні посилити конкурентні позиції підприємств. Фінансова безпека дає змогу уникнути банкрутства, підтримуючи ліквідність і забезпечуючи можливість швидко адаптуватися до змін ринкових умов. Здатність підприємства утримувати цінову стабільність навіть у кризові періоди робить його більш конкурентоспроможним, дозволяючи утримувати клієнтів.

Важливим при забезпеченні фінансової безпеки є підвищення ефективності управління ризиками. В умовах фінансової безпеки підприємство може впроваджувати системи аналізу й управління ризиками, що допомагає передбачити можливі загрози та підготувати заходи для їх мінімізації. Фінансово стабільні підприємства можуть диверсифікувати свої активи та інвестиції, що дозволяє зменшити залежність від одного виду діяльності або ринку. На сьогодні в управлінні суб’єктами господарювання важливим напрямом є покращення соціальних стандартів, які реалізуються за допомогою захисту прав працівників, соціальної відповідальності бізнесу. Підприємства можуть гарантувати стабільну виплату заробітної плати, соціальні виплати та створювати сприятливі умови праці, що сприяє утриманню кваліфікованих кадрів. Стабільне фінансове становище дозволяє бізнесу брати участь у соціальних проєктах, що позитивно впливає на його імідж і лояльність суспільства.

Таким чином, на сьогодні фінансова безпека є основою для стабільного та ефективного функціонування бізнесу. Вона дозволяє підприємствам розвиватися, залучати інвестиції, конкурувати на ринку та захищати свої фінансові ресурси. Завдяки фінансовій безпеці бізнес може не тільки забезпечувати стабільний прибуток, але й активно інвестувати в інновації, захищати інтереси працівників і виконувати соціальні зобов'язання перед суспільством.

ФАКТОРИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА

Н. Франко — 2024-12-16

У сучасних умовах конкурентоспроможність та ефективність діяльності підприємств значною мірою залежать від рівня ефективності використання їх ресурсного потенціалу. Відповідно, дослідження факторів підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу підприємств є актуальним і має велике практичне значення.

Слід зазначити, що найважливішим завданням на сучасному етапі є забезпечення сталого відтворювального процесу, який передбачає безперервне оновлення, функціонування та розвиток на всіх етапах, включаючи виробництво, розподіл, обмін і споживання. Головною умовою відтворення є забезпечення підприємств природними, матеріально-технічними, людськими, управлінськими, фінансовими ресурсами та підвищення ефективності їх використання.

Ресурсний потенціал забезпечує досягнення цілей і вирішення завдань, що пов'язано з тим, що виробничі ресурси, перш за все, виступають «матеріалом», з якого створюється продукт.

Водночас практика сучасних підприємств показує, що навіть ті з них, які мають досить значний ресурсний потенціал, демонструють недостатньо ефективне його використання.

Термін "потенціал" часто використовується в економічній літературі як кількісна оцінка різних аспектів, таких як природний, інвестиційний, інтелектуальний, економічний, ресурсний та трудовий потенціал. Він також охоплює сукупність фондів, резервів і наявних джерел, які можуть бути мобілізовані для досягнення поставленої мети.

Ресурсний потенціал підприємства є важливою характеристикою суспільного виробництва, включаючи не лише можливості ресурсів, але й здатність підприємства здійснювати виробничі процеси, розподіл, відтворення благ і послуг, а також приносити дохід.

Вивчаючи поняття "ресурсний потенціал", слід розглядати його не лише як набір ресурсів, якими володіє підприємство, але й застосовувати принцип узгодженості. Цей принцип трактує будь-яку складну систему як сукупність взаємопов'язаних частин, кожна з яких є відносно самостійною і багатофункціональною.

При цьому наголошується, що вся сукупність використовуваних ресурсів у розпорядженні підприємства формує його ресурсний потенціал, здатність працівників підприємства раціонально використовувати їх у процесі створення продукції визначає ефективність використання даного ресурсного потенціалу.

Слід зазначити, що на ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства впливають різні чинники і в наукових публікаціях автори виділяють їх різні групи.

Зокрема, зазначається, що ресурсний потенціал знаходиться під впливом різних факторів. Аналіз літературних джерел дозволяє представити класифікацію факторів, які можна об’єднати в такі групи: за місцем виникнення; за ступенем керованості впливу; за спрямованістю дії; за характером впливу; за характером використання ресурсів організації; за ступенем залежності від об'єкта управління.

Важливо зазначити, що в сучасних умовах як найбільш суттєвих факторів, що впливають на ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства, актуально представити їх класифікацію за критеріями, представленими на малюнку.

Джерело: складено автором

Зокрема, політичні фактори впливають на можливості підвищення ефективності використання рівня ресурсного потенціалу підприємств. Таким чином, в умовах політичної нестабільності та військової агресії росії в Україні зменшуються обсяги інвестицій, особливо спрямованих на забезпечення впровадження та розвитку науково-технічних інновацій. Економічні чинники також мають значуще значення, їх необхідно постійно оцінювати та діагностувати. Надзвичайно важливі також соціальні фактори, особливо наявність платоспроможного попиту населення. А інформація пов’язує всі елементи господарської діяльності, особливо інформація про місткість ринку, яка регулює функціонування виробничої системи, впливає на реалізацію продукції, формування та використання виробництва з урахуванням факторів впливу на ці процеси.

В умовах сучасного ринку підвищення ефективності використання ресурсного потенціалу підприємств в першу чергу залежить від внутрішніх факторів, які орієнтовані на задоволення потреб споживачів. Проте, варто враховувати, що внутрішні фактори певною мірою залежать від зовнішнього середовища.

Таким чином, ефективне використання ресурсного потенціалу підприємств визначається впливом різних чинників, які необхідно враховувати і узгоджувати між собою для забезпечення конкурентоспроможності та високої ефективності діяльності підприємств.

РОЗВИТОК ПІДПРИЄМНИЦТВА В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНОЇ НЕСТАБІЛЬНОСТІ: ВИКЛИКИ ТА СТРАТЕГІЇ АДАПТАЦІЇ

Ярослав Холодько — 2024-12-16

Економічна нестабільність в Україні є значним і актуальним питанням для розвитку підприємництва. Підприємці стикаються з високим рівнем непередбачуваності ринкової ситуації, що ускладнює довгострокове планування і прогнозування економічних показників. Проблеми, пов’язані з інфляційними процесами та девальвацією національної валюти, створюють додаткові труднощі для бізнесу. За прогнозами на 2024 рік, українська економіка може продемонструвати зростання на 3-5%, але це зростання нерівномірне серед секторів економіки. Наприклад, ІТ сектор має потенціал для відновлення, тоді як інші сектори, особливо ті, що залежать від інфраструктури, зіштовхуються з великими труднощами [1].

Щоб подолати фінансові обмеження, підприємці активно шукають альтернативні джерела фінансування, оскільки звичайні кредити залишаються дорогими через високі процентні ставки. Одним із важливих кроків є участь у програмах державної підтримки. Наприклад, програма «Доступні кредити 5-7-9%» дозволяє малим та середнім підприємствам отримати фінансування за нижчими відсотковими ставками, тим самим зменшуючи фінансові ризики та зберігаючи стабільність бізнесу в нестабільних ситуаціях. Цією програмою скористались на загальну суму 55,2 млрд гривень. Понад дві третини від цієї суми припадає на сектори сільського господарства та переробної промисловості. Такі національні ініціативи допомагають бізнесу адаптуватися до нових економічних реалій і сприяють його зростанню та інноваціям [2]. Зниження споживчого попиту в Україні є однією з головних проблем економічної кризи, що призводить до зниження купівельної спроможності населення. Це прямо впливає на обсяг продажів і доходи підприємств. Водночас, деякі сектори, такі як технології та ІТ, мають потенціал для зростання. За прогнозами, попит на інноваційні послуги та продукти, зокрема в сфері електронної комерції та ІТ, очікується зростання у найближчі роки[3].

Нестабільність на ринку праці є ще однією суттєвою проблемою. Трудова міграція, відтік кваліфікованих кадрів і низький рівень стабільності на ринку праці ускладнюють пошук і утримання співробітників. Це призводить до зниження продуктивності та збільшення витрат на навчання та адаптацію нового персоналу. Водночас деякі компанії успішно адаптуються, застосовуючи гнучкі форми роботи та активно використовують цифрові технології для підвищення ефективності роботи співробітників.

Зміни регуляторного середовища часто відбуваються в умовах економічної нестабільності, що створює додаткові ризики для підприємців. Законодавчі ініціативи, зміни податкових ставок та інші адміністративні перешкоди можуть суттєво вплинути на бізнес-практику. Часті нормативні зміни вимагають постійної адаптації, знижуючи ефективність [4].

У цьому контексті підприємці повинні бути готові реагувати на постійні зміни та зосередитися на гнучкості та інноваціях. Важливою частиною адаптації є використання цифрових технологій для зниження витрат, розвитку нових послуг та пошуку нових ринків Прогнозується, що до 2025 року обсяг державних інвестицій у малий і середній бізнес може зрости на 15%, що створить сприятливі умови для стабільності й розвитку підприємств[5].

Таким чином, адаптація підприємств до умов економічної нестабільності вимагає швидкої реакції на зміни в ринковому середовищі, пошуку нових можливостей фінансування та ефективного використання інноваційних підходів для збереження конкурентоспроможності на ринку.

ВИБІР МАРКЕТИНГОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЗАГОСТРЕННЯ КОНКУРЕНТНОЇ БОРОТЬБИ

Віолета Хохлова — 2024-12-16

В умовах сучасного ринкового середовища, де конкуренція стає все більш жорсткою, вибір маркетингової стратегії для промислового підприємства набуває критичного значення. Загострення конкурентної боротьби вимагає від вітчизняних компаній не лише швидкого реагування на зміни, але й глибокого аналізу ринкових тенденцій, потреб споживачів та інноваційних підходів. Ефективна маркетингова стратегія може стати ключовим чинником успіху, дозволяючи сучасним підприємствам виділитися на фоні конкурентів з окремих бізнес-структур, залучити нових клієнтів та забезпечити стійке зростання. Тому, стратегія формується з метою здійснення виробничо-комерційної діяльності у повній відповідності до ринкової ситуації та можливостей підприємства [1]. У цьому контексті важливо дослідити різноманітні підходи до формування маркетингових стратегій, їх адаптацію до умов ринку та роль, яку вони відіграють у досягненні бізнес-цілей.

Маркетингова стратегія є важливим елементом бізнес-планування, що включає бізнес-стратегії різних підрозділів і загальну стратегію підприємства. Через маркетингову стратегію здійснюється сегментація цільового ринку, формування товарного портфеля, а також розробка цінової, збутової та комунікаційної політики [2].

Ключовими елементами формування успішної маркетингової стратегії залишаються інноваційність та унікальність продуктів і послуг, орієнтація на смаки і вподобання конкретних споживачів (цільової аудиторії), а також підвищення ціннісного ядра товару чи послуги для покупців [3]. У табл. 1 наведено перелік основних підходів до створення маркетингових стратегій, що допомагає краще зрозуміти їх різноманіття та важливість для досягнення бізнес-цілей в мінливому конкурентному середовищі.

Таблиця 1. Підходи до формування сучасних маркетингових стратегій

Категорія	Підходи	Опис
Традиційні підходи	Сегментація ринку	Визначення цільових сегментів споживачів та адаптація продукту під їхні потреби
Традиційні підходи	Маркетинг-мікс (4P)	Продукт, ціна, місце, просування — класичний підхід до розробки стратегії
Сучасні підходи	Стратегія диференціації	Створення унікальних продуктів або послуг, що виділяються на фоні конкурентів
Сучасні підходи	Стратегія фокусування	Орієнтація на вузький сегмент ринку, що дозволяє зосередитися на специфічних потребах
Аналіз даних і технології	Аналітика великих даних	Використання даних для прогнозування поведінки споживачів та адаптації стратегій
Аналіз даних і технології	Цифровий маркетинг	Інтеграція онлайн-платформ для залучення та утримання клієнтів (соціальні мережі, SEO)
Інноваційні підходи	Клієнтсько-орієнтований підхід	Врахування зворотного зв'язку від споживачів для постійного вдосконалення продуктів
Інноваційні підходи	Стратегія сталого розвитку	Впровадження екологічно чистих практик та соціальної відповідальності
Гнучкі методи	Agile-маркетинг	Швидка адаптація стратегій на основі зворотного зв'язку та змін у ринкових умовах

Джерело сформовано авторами

Різноманітні підходи до формування маркетингових стратегій підкреслюють необхідність адаптації вітчизняних підприємств до сучасних ринкових умов. Хоча традиційні методи, такі як сегментація ринку та маркетинг-мікс, залишаються важливими, їх ефективність значно зростає, коли вони інтегруються з новітніми технологіями та інноваційними практиками трансформаційної економіки. Це дозволяє компаніям більш точно враховувати потреби споживачів та реагувати на зміни в їхніх уподобаннях.

Використання аналітики даних і цифрового маркетингу відкриває нові можливості для бізнес структур України. Компанії можуть не лише краще розуміти свою цільову аудиторію, але й ефективно адаптувати свої стратегії на основі отриманих даних. Крім того, впровадження клієнтсько-орієнтованих і сталих практик дозволяє підприємствам не лише задовольняти потреби споживачів, але й зміцнювати свою репутацію на ринку в умовах загострення конкурентної боротьби.

ІННОВАЦІЇ У ВИРОБНИЧІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Ірина Макалюк — 2024-12-16

Внаслідок російського вторгнення на територію України виробничий сектор зазнав кардинальних змін та зіштовхнувся із суттєвими викликами. Згідно з опитуванням вітчизняних підприємств, яке здійснювалося Центром ресурсоефективного та чистого виробництва, з початку повномасштабного вторгнення 52,8 % підприємств значно скоротили своє виробництво, а 23,6 %, взагалі, припинили свою діяльність [3]. Тому, в умовах сьогодення, надважливо здійснювати пошук інструментів, які стануть локомотивами підвищення ефективності виробничих процесів та допоможуть адаптуватись до нових реалій. Такими інструментами слугують інноваційні підходи до виробництва.

Наразі стає очевидним той факт, що без активізації інноваційної діяльності неможливо планувати українське відновлення. Впровадження інноваційних технологій у діяльність виробничого підприємства є вкрай важливим напрямом стратегічного розвитку в умовах війни і дозволяє підприємству бути гнучким та стійким до сучасних швидкозмінних умов.

Наприклад, інновації у формі цифрових технологій, таких як Інтернет речей (IoT), надають підприємствам можливість моніторити та вдосконалювати виробничі процеси в реальному часі. Штучний інтелект дозволяє комп'ютерам виконувати завдання, які раніше виконували лише люди. Його можна використовувати для аналізу великих масивів даних, прогнозування тенденцій та оптимізації виробничих процесів.

В свою чергу, роботизовані, програмовані системи та автоматизація на виробництві значно підвищують його ефективність. У 2023 році українська компанія «Softorg» отримала замовлення від фабрики взуття на оптимізацію обладнання для роботи некваліфікованих операторів. Фахівці запропонували встановити сучасні та програмовані швейні машини. Після налаштування та навчання інженерів, обсяг виробництва на етапі пошиття верхньої частини взуття зріс у три рази. А якість пошиття покращилась завдяки індивідуальним матрицям [4].

Також яскравим прикладом ефективного впровадження інноваційних технологій у виробництво є компанія «Сентарвіс». Як і багато інших підприємств, ця компанія зазнала значних втрат після 24 лютого і на той час головною метою стала оптимізація виробництва та підвищення продуктивності. Компанія зосередилась на інноваціях, а саме розробила енергоощадну технологію термічної обробки труб. Ця технологія дозволила у 4 рази підвищити продуктивність виробництва. Наразі компанія продовжує активно інвестувати в інновації, будуючи сучасне виробництво, яке зможе швидко адаптуватись до нових умов [2].

Постає питання, чому ж попри таку ефективність та значні позитивні зміни далеко не всі підприємства впроваджують інновації та модернізують свою діяльність. Адже за результатами опитування «Український бізнес під час війни», яке проводив Інститут економічних досліджень і політичних консультацій у 2023 році, лише для 23 % виробничих підприємств інновації є пріоритетом діяльності (рис. 1) [1].

Перш за все, з початку повномасштабного вторгнення підприємства змушені були скорочувати витрати на інновації та зміщувати фокус із «розвитку» на «виживання». Це призвело до скасування та перенесення багатьох інноваційних проєктів і спрямування ресурсів на підтримку базових виробничих потужностей. По-друге, інновації потребують значних інвестицій, а через економічну нестабільність більшість підприємств не ризикують вкладати у це гроші. Також ключовою проблемою є те, що на відміну від багатьох іноземних країн, де інноваційні та модернізаційні інвестиції є невід’ємною частиною бізнес-процесів, в Україні досі панує орієнтація на короткострокові прибутки та мінімізацію витрат.

Рисунок 1 – Актуальність запровадження інновацій (% опитаних), 2023 р.

Джерело: [1]

Тому сьогодні дуже важливо стимулювати впровадження нових технологій у виробництво, зважаючи на важливість інновацій. Під час вищезгаданого опитування, більшість промислових підприємств зазначили, що для активізації інноваційної діяльності їм знадобиться державна підтримка (рис. 2). Зокрема 73 % респондентів вказують на важливість довгострокових програм підтримки на галузевому рівні, особливо зважаючи на діяльність вітчизняних виробників в умовах воєнного стану та пов’язані із цим ризики. Також підприємствам потрібні фіскальні стимули і заходи з налагодження контактів бізнесу з інноваторами.

Рисунок 2 – Стимулятори інноваційної діяльності в теперішніх умовах (% опитаних), 2023 р.

Джерело: [1]

Загалом, перспективи впровадження інновацій у виробничій діяльності в Україні значно залежать від зусиль самих підприємств, держави та суспільства в цілому. Вирішення наявних проблем та реалізація вищенаведених запитів можуть суттєво сприяти модернізації виробництв та забезпеченню стійкого економічного розвитку країни.

Таким чином, інновації можуть стати ключовим чинником для зростання конкурентоспроможності українських підприємств на світовому ринку. Необхідно активізувати зусилля з метою створення сприятливого середовища для розвитку інновацій, що дозволить українським виробникам не лише виживати в умовах економічної нестабільності, але й розвиватися та процвітати в майбутньому.

ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ

Крістіна Швидько — 2024-12-16

Як відомо, малі підприємства є ключовим фактором розвитку ринкової економіки країни. Вони забезпечують нові робочі місця, стимулюють інновації, сприяють економічній стабільності та допомагають швидко адаптуватися до змін, що є особливо важливим у наш час. Створення малих підприємств має деякі переваги у порівнянні з великими. По-перше, вони змінюють структуру економіки. Такі бізнеси можуть сприяти розвитку ринкового середовища шляхом зменшення залежності від кількох великих галузей. По-друге, створення нових робочих місць. Наразі малий бізнес виступає одним з головних джерел працевлаштування, що допомагає зменшити соціальну напругу та підвищити рівень життя населення. Також, малі підприємства виступають головною рушійною силою у боротьбі з монополізмом. Вони наповнюють ринок різноманітними товарами та послугами, швидко реагують на зміни ринку, і таким чином забезпечують економічну стабільність.

Наразі, розвиток малих бізнесів часто стримує низка проблем. Однією із них є недосконала податкова політика. В Україні малі підприємства часто стикається з такими ускладненнями, як високі податки та складна система оподаткування. Це знижує розвиток бізнесу та єдиний вихід, який бачать малі підприємства, це перехід у тіньовий сектор, бо уникнення податків це єдиний шанс на виживання фірми. Ще одна проблема—це високі умови кредитування. Кредити банків для бізнесу мають дуже великі відсотки, що робить їх майже недоступними. Це зумовлює обмежений розвиток підприємств, що негативно впливає на їх конкурентоспроможність.

Окрім цього, в Україні часто не вистачає доступних програм підтримки для малого бізнесу. На відміну від країн, які є більш розвиненими такі програми, як: субсидії, гранти або освітні програми є важливою частиною економічної політики. Їх відсутність призводить до того, що малі підприємства часто працюють без необхідних знань чи ресурсів для розвитку своєї діяльності. Через всі раніше перераховані труднощі, частина підприємств обирає вести бізнес нелегально, щоб уникнути податкового тиску. Це все посилює тіньову економіку, що відображається на надходженні коштів до державного бюджету та створюються нерівні умови для бізнесів, які працюють прозоро.

24 лютого 2022 року війна суттєво змінила економічну діяльність усіх суб’єктів господарювання в Україні. Найбільше постраждав малий бізнес, але уряд швидко відреагував на це і здійснив низку заходів для їх підтримки. Головним впровадженням стала можливість підприємств, що знаходяться на загальній системі оподаткування перейти в третю групу єдиного податку. Вони мали можливість сплачувати податки у розмірі 2%. Ще одним великим кроком з боку держави стало зниження ПДВ на пальне з 20% до 7% та звільнення виробництва та імпорт палива від акцизного податку. Згідно постанови уряду від 2022 року всі знижені податки повернулися до свого звичайного рівня в середині 2023 року. Проведений аналіз дав зрозуміти, що ціни на паливо не знизилися, як було очікувано, це призвело тільки до зменшення надходжень у бюджет держави.

Держава ставить собі мету допомагати малому бізнесу, так як саме він сприяє стійкості економіки, та формує міцний фундамент для побудови економічно сильної країни. Звичайно, це можливо лише при взаємній співпраці держави і підприємців.

Потрібно переглянути навантаження на малий бізнес та його оподаткування, дивлячись на те, які послуги він надає. Наприклад, коли підприємець надає такі послуги як: інформаційно-консультаційні, бухгалтерські, юридичні та інші, підприємствам на загальній системі оподаткування то такі послуги мають корупційну складову. Так як підприємець сплачує 5% від доходу, коштів зарахованих на розрахунковий рахунок, хоча послуга могла бути надана на більшу суму юридичній особі, що сприяло зменшенню її податкового навантаження. Тому такі послуги повинні оподатковуватися за ставкою податку на прибуток, на даний час 18%. Через ці нововведення бізнес стане більше прозорим, що зробить Україну привабливішою для інвесторів та дозволить державі отримувати більше податків. Уряд має створити більший спектр фінансових можливостей, зокрема доступ до пільгових кредитів, мікро фінансування, венчурних інвестицій і т.д. Підприємства зможуть отримувати необхідні ресурси для розширення, модернізацій та інновацій. Більше можливостей для фінансування сприятиме відкриттю нових компаній у сфері малого бізнесу.

Ще одним рішенням є розвиток інструментів, для підвищення гнучкості ринку праці. Наприклад, вдосконалення гнучких графіків або модернізація трудового законодавства. Крім того, потрібно впровадити спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності для малих підприємств. Це передбачає мінімальний набір документів для обліку доходів і витрат бізнесу та менш складну податкову звітність. Це все знизить адміністративне навантаження на малий бізнес та сприятиме його подальшому розвитку. Окрім того, важливо, щоб держава змогла забезпечити не лише фінансову допомогу, а й створила умови для підвищення кваліфікації підприємців впровадивши навчальні програми. Але, як відомо підтримка повинна йти не тільки від держави, а й від великих підприємств. Це є вигідним для обох сторін, бо малі бізнеси часто є головними постачальниками або партнерами для великих підприємств. Водночас, великі компанії можуть забезпечити малий бізнес новими технологіями та інноваціями, що допоможе останнім підвищити свою конкурентоспроможність. Все це допоможе бізнесам швидше адаптуватися до змін та забезпечити стабільність працівникам.

Малий бізнес є однією із головних рушійних сил розвитку економіки України. При проведені досліджень на цю тему, було виявлено низку проблем з якими стикаються малі підприємства при ведені бізнесу, зокрема проблеми, що пов’язані із суспільно-політичною та економічною ситуацією в країні; пошуком коштів для ведення та удосконалення бізнесу та зроблені висновки, що без державної підтримки прозорий розвиток малого бізнесу є майже неможливим. Рівень розвитку малого підприємства значно відстає від багатьох розвинених країн ЄС, але Україна має всі необхідні для підтримки бізнесів ресурси. Однак щоб їх розвивати, треба ввести певні реформи й проводити подальші дослідження, спрямовані на покращення сприятливих умов для ведення підприємницької діяльності.

ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ

Андрій Шило — 2024-12-16

Розвиток малого та середнього бізнесу (МСБ) в Україні має ряд особливостей, які пов’язані з економічними, соціальними та регуляторними умовами. Розвиток МСБ має важливе значення для економіки, створюючи значну кількість робочих місць і сприяючи економічному зростанню. Сектор МСБ забезпечує зайнятість близько 70% всіх працюючих і генерує значну частину ВВП. Малі підприємства часто є рушійною силою розвитку інновацій, оскільки вони більш гнучкі та швидше реагують на зміни ринку.

Наявність регуляторних бар’єрів та адміністративний тиск сприяють виникненню складнощів з адміністративними процедурами, що включають тривалі ліцензійні та дозвільні процеси. Наявність податкового тиску, що призводить до практики «тінізації» бізнесу. Зниження ставок податків або спрощення звітності є необхідними для стимулювання розвитку МСБ. Високий рівень корупції у державних органах створює додаткові труднощі для МСБ. Обмежений доступ до фінансування через високі відсоткові ставки, недостатню кількість активів для застави та низьку платоспроможність. Банки не завжди готові ризикувати, кредитуючи малий бізнес. У 2020 році був запущений урядовий проєкт «Доступні кредити 5-7-9%», спрямований на підтримку МСБ, але доступ до нього має обмежена кількість підприємств через низку критеріїв.

На сьогодні гостро постає проблеми з кваліфікованими кадрами, особливо у регіонах. Підприємства МСБ часто мають труднощі з пошуком кваліфікованих спеціалістів через трудову міграцію, зокрема до ЄС, де рівень заробітної плати значно вищий. Підприємства змушені інвестувати у навчання персоналу, що збільшує їхні витрати, проте це не завжди гарантує, що працівники залишаться працювати в Україні.

Активно набуває розвитку впровадження цифровізації та інновацій на підприємствах МСБ. Цифрові платформи та технології електронної комерції відкривають нові можливості для МСБ, дозволяючи залучати клієнтів не тільки в Україні, а й за кордоном. Багато підприємців активно використовують соціальні мережі та інструменти онлайн-маркетингу для просування своїх послуг, що значно здешевлює маркетинг. Розвиток електронного урядування також спрощує взаємодію МСБ із державними органами.

Не зважаючи на позитивні аспекти розвитку МСБ, на сьогодні існує недостатня підтримка з боку держави. Хоча держава оголошує про численні ініціативи для підтримки бізнесу, реальна допомога залишається недостатньою. Інституційна підтримка та фінансування бізнес-інкубаторів, акселераторів і програм розвитку часто обмежені. Доступ до держзамовлень та тендерів для підприємств є складним через складні вимоги і часто непрозорі процедури.

Наявність регіональних диспропорції також впливає на розвиток МСБ в Україні. Найбільш активний розвиток спостерігається у великих містах і в областях із розвиненою інфраструктурою, тоді як у сільських та депресивних районах цей сектор розвивається повільніше через низьку купівельну спроможність та обмежений доступ до ринку. Окрім внутрішніх диспропорцій, суттєвий вплив на розвиток підприємств МСБ мають зовнішні фактори та глобальні виклики. Так, військовий конфлікт в країні, пандемія COVID-19 та економічна нестабільність створили додаткові виклики для бізнесу. Багато підприємств були змушені закритися або скоротити діяльність. Попри ці виклики, для бізнесу в Україні демонструє гнучкість та адаптивність, переходячи на нові бізнес-моделі та застосовуючи креативні рішення для подолання кризових ситуацій.

Таким чином, стимулювання розвитку МСБ в Україні необхідно забезпечити сприятливіші умови, включаючи зниження податкового навантаження, полегшення доступу до кредитів, спрощення адміністративних процедур і боротьбу з корупцією. Важливу роль також відіграє державна підтримка інноваційних програм та цифровізація бізнесу, що дозволить МСБ ефективніше розвиватися й конкурувати на міжнародному ринку.

ОБЛІК І ЗВІТНІСТЬ ЯК ІНСТРУМЕНТИ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ

Єлизавета Щербакова — 2024-12-16

Облік і звітність є ключовими інструментами управління підприємством, що забезпечують основу для прийняття обґрунтованих управлінських рішень. У сучасних умовах нестабільного економічного середовища України, коли підприємства стикаються з численними викликами, облік і звітність набувають особливої значущості. Вони не лише відображають фінансовий стан і результати діяльності підприємства, але й допомагають виявляти можливості для оптимізації процесів, контролю ресурсів та підвищення ефективності.

Ключовими функціями обліку й звітності є контроль, планування та комунікація між різними рівнями менеджменту. Через регулярну звітність компанії отримують інформацію про поточний стан фінансових та операційних показників, що сприяє підвищенню прозорості процесів і кращому контролю над ресурсами. Звіти інформують наскільки ефективно використовуються матеріали та як мінімізувати витрати без втрати якості продукції. У цьому контексті аналітичні дані дозволяють не лише оцінювати поточні результати, але й коригувати стратегії задля досягнення довгострокових цілей підприємства [1]. Відповідно до принципів Міжнародних стандартів фінансової звітності (IFRS), облік та звітність забезпечують узгодженість і прозорість фінансових результатів, що є критичним для залучення інвестицій та зниження фінансових ризиків. Для більш ефективного управління ресурсами підприємства впроваджують принципи інтегрованої звітності, яка відображає як фінансові, так і нефінансові показники [1]. Такий підхід робить звітність джерелом стратегічної інформації, що використовується для підвищення конкурентоспроможності та сталого розвитку компанії.

Система управлінської звітності дозволяє оцінювати поточні показники та передбачати розвиток підприємства на майбутнє. Завдяки формуванню управлінської звітності легше виявити ключові фактори ефективності та визначити довгострокові цілі організації. На стратегічному рівні звітність забезпечує підтримку вищого керівництва в процесі прийняття рішень, оскільки містить дані про фінансові й операційні результати, а також аналіз ринкових умов та конкурентного середовища [1]. Систематичний збір і обробка інформації про діяльність підрозділів виявляє недоліки в операційних процесах і пропонує можливості для підвищення продуктивності. Облік витрат і аналіз фінансових показників дозволяють виявити сфери, де можна оптимізувати ресурси для підвищення операційної ефективності [2]. Завдяки управлінській звітності керівництво отримує повну картину ресурсних потоків, що дозволяє оперативно коригувати стратегію відповідно до поточних потреб і тенденцій.

Отже, облік і звітність є невід'ємною частиною успішного управління підприємством, оскільки вони забезпечують керівництво достовірною та актуальною інформацією, необхідною для прийняття обґрунтованих рішень. В умовах динамічного бізнес-середовища, облік і звітність допомагають оптимізувати ресурси, виявляти потенційні ризики та можливості. Таким чином, облік і звітність не просто інструменти фінансового контролю, а стратегічний інструмент, який дозволяє підприємствам досягати своїх цілей і забезпечувати стабільність бізнесу.

РОЛЬ ЗЕД У ПІДВИЩЕННІ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КОМПАНІЙ НА МІЖНАРОДНИХ РИНКАХ

К. Щур — 2024-12-16

Глобалізація та інтеграція економік вимагають від компаній адаптації до умов міжнародної конкуренції. ЗЕД є ключовим інструментом для підвищення конкурентоспроможності на міжнародних ринках, що сприяє розвитку компаній і національної економіки в цілому.

Конкурентоспроможність – це здатність підприємства вести суперництво на внутрішньому, міжнародному чи міжгалузевому ринку. Зазвичай можливість фірми конкурувати на певному товарному ринку безпосередньо залежить від конкурентоспроможності її товарів (послуг), а також сукупності економічних методів управління господарською діяльністю, що впливає на результати конкурентної боротьби [1].

Згідно з Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» поширеним є таке визначення: зовнішньоекономічна діяльність (ЗЕД) – це діяльність суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами [2].

Тому, завдяки виходу на міжнародні ринки компанії можуть не лише збільшувати обсяги реалізації своєї продукції, а й закріплювати позиції у стратегічно важливих регіонах, де існує попит на їхню продукцію або послуги. Це сприяє довгостроковому зростанню компаній і посиленню їхньої ролі на глобальній економічній арені, забезпечуючи стійкіші позиції в умовах жорсткої конкуренції. Крім того, ЗЕД відкриває перед компаніями доступ до широкого спектру ресурсів, що дозволяє оптимізувати виробничі витрати. Завдяки можливості імпортувати сировину або компоненти з більш вигідних за ціною чи якістю ринків, компанії можуть знижувати собівартість виробництва, що позитивно впливає на їхню конкурентоспроможність. Отримуючи доступ до сучасних технологій, передових наукових розробок та інноваційних ноу-хау, компанії вдосконалюють свою продукцію та виробничі процеси, що сприяє підвищенню якості товарів і послуг.

Зовнішньоекономічна діяльність допомагає компаніям формувати та посилювати ділові зв'язки з міжнародними партнерами, що відкриває додаткові можливості для співпраці, обміну досвідом та ресурсами. Взаємодія з іноземними контрагентами дозволяє компаніям швидше адаптуватися до нових тенденцій і змін на глобальному ринку, впроваджувати найсучасніші методи роботи та пропонувати споживачам інноваційні продукти або послуги, які задовольняють актуальні потреби.

Участь у ЗЕД також створює можливості для диверсифікації ризиків, пов'язаних з економічними коливаннями, змінами споживчого попиту або політичною нестабільністю на окремих ринках. Коли компанія працює на декількох зовнішніх ринках, вона має змогу компенсувати можливі збитки на одному з них за рахунок успішної діяльності на інших.

Отже, зовнішньоекономічна діяльність відіграє важливу роль у підвищенні конкурентоспроможності компаній на міжнародних ринках, вона є потужним засобом забезпечення стійкого розвитку компаній і зміцнення національної економіки загалом.

ВВЕДЕННЯ ЄВРОПЕЙСЬКИХ СТАНДАРТІВ ЗВІТНОСТІ ЗІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ДЛЯ УКРАЇНСЬКИХ КОМПАНІЙ

Ірина Ящишина — 2024-12-16

В епоху посилення міжнародної інтеграції проблематика сталого розвитку стає не лише світовим трендом, але й визначальним принципом успішного бізнесу. Українські компанії, що мають бізнес в Європейському Союзі, стикаються з вимогою досягнення високих стандартів сталого розвитку, встановлених міжнародними організаціями та регуляторами.

Дослідження проблеми звітності зі сталого розвитку українських компаній в контексті їхньої діяльності в Європейському Союзі здійснювали як іноземними, так і українськими дослідниками, а саме: Б. М. Данилишин, В. П. Феденко, В. С. Міщенко, Л. Б. Шостак, Н. В. Гребенюк, В. Я. Шевчук, В. П. Прадун, Л. Г. Мельник, А. Г. Тихонов, О. В. Грянник, та ін.

Однак в умовах оновлення міжнародних стандартів проблематика звітування компаній зі сталого розвитку стає все більш актуальною. Дослідження та зміни в звітності зі сталого розвитку є важливими для того, щоб компанії та країни могли виконувати свої міжнародні зобов'язання. Це також відповідає вимогам споживачів та інвесторів, які стають все більш свідомими щодо соціальної відповідальності бізнесу.

Фактично звітність зі сталого розвитку в Україні, як і інша нефінансова звітність, не є обов’язковою для суб’єктів господарювання, тому формує такі звіти лише незначна частка підприємств. У Добровільному національному огляді щодо Цілей сталого розвитку в Україні [1, с. 4] відзначено, що в 2019 р. лише близько 100 компаній заповняють такі звіти, усі вони займалися зовнішньоекономічною діяльністю.

Згідно з новою Директивою ЄС з корпоративної звітності зі сталого розвитку (CSRD), з 2028 року українські компанії, що працюють в ЄС, та інші компанії з значною присутністю у ЄС або з цінними паперами на біржах у ЄС, будуть зобов’язані звітувати про свою діяльність у сфері сталого розвитку [2]. Ця ініціатива має на меті забезпечити більшу прозорість та відповідальність компаній перед громадськістю та інвесторами.

За даними нової директиви, компаніям, що не є суб’єктами господарювання однієї з країн євроспільноти, але здійснюють значну діяльність у її межах, буде надано можливість звітувати на консолідованій основі, за умови відповідності їхньої звітності стандартам ЄС.

Директива ЄС про корпоративну звітність зі сталого розвитку вимагає від компаній розкрити докладну інформацію про їхню діяльність у цій сфері, відповідно до загальних стандартів звітності про сталий розвиток (ESRS).

Стандарти ESRS - це стандарти звітності про сталий розвиток у ЄС, які охоплюють цілу низку напрямків, пов'язаних з довкіллям, соціальною сферою та корпоративним управлінням (ESG), включно з кліматичними змінами, біорізноманіттям, правами людини тощо [3]. Це робиться з метою забезпечення доступу до надійної та порівняної інформації про сталий розвиток компаній для інвесторів, організацій громадянського суспільства, споживачів та інших зацікавлених сторін. ESRS розроблені з урахуванням технічних порад EFRAG та консультацій з різними органами ЄС та громадськістю. Прийняття європейських стандартів звітності про сталий розвиток допомагає компаніям краще спілкуватися та керувати своїми показниками сталого розвитку, а також підвищити рівень довіри від інвесторів.

Наразі чинним є пакет з 12 стандартів ESRS, і очікується прийняття ще кількох додаткових стандартів, які наразі перебувають на етапі розробки.

Одним із найвагоміших для ЄС напрямів сталості визнано формування циркулярної економіки, яка спрямована на максимізацію використання ресурсів та мінімізацію відходів (фактично перехід до безвідходного виробництва), може принести значні економічні вигоди для досягнення кліматичних цілей, зупинки втрати біорізноманіття та забезпечення доступу до гідного життя для всіх. Обов'язкова звітність за новим стандартом ESRS E5 зв'язує використання ресурсів компанією з показниками сталого розвитку, спонукаючи компанії до оцінки своєї циклічності за конкретними показниками (CTI). Це інструмент, який відповідає вимогам нових стандартів звітності та сприяє реалізації цілей циркулярної економіки [5].

Таблиця 1

Європейські стандарти звітності про сталий розвиток (ESRS)

Тематичні стандарти			Загальні стандарти
Довкілля (група стандартів ESRS-Е)	Соціальна сфера (група стандартів ESRS-S)	Корпоративне управління (група стандартів ESRS-G)	Загальні стандарти
Е1 – Зміна клімату	S1 – Власний персонал	G1 – Ділова поведінка	ESRS1- Загальні вимоги
Е2 – Забруднення	S2 – Працівники у ланцюгу створення вартості		ESRS2 – Загальні розкриття
Е3 – Водні та морські ресурси	S3 – Громади під впливом		На етапі прийняття:
Е4 – Біорізноманіття та екосистеми	S4 – Споживачі та кінцеві користувачі		Секторальні стандарти
Е5 – Використання ресурсів та циркулярна економіка	S4 – Споживачі та кінцеві користувачі		Стандарти для МСБ

Сформовано автором на основі [3, 4]

Комісія внесла ряд змін до проектів стандартів, що розроблені EFRAG, з метою забезпечення більшої ефективності виконання цілей політики сталого розвитку, що потребуватимуть змін стратегічного управління компаніями. Ці зміни включають в себе зокрема й поступове впровадження нових вимог до звітності, надання компаніям більшої гнучкості у виборі релевантної інформації та перетворення деяких обов'язкових вимог у добровільні. По-перше, введено додаткові положення про етапне впровадження для деяких вимог до звітності, зокрема для менших компаній з меншою кількістю працівників. По-друге, надається більша гнучкість компаніям у визначенні суттєвості інформації для їхніх конкретних умов. По-третє, певні обов'язкові вимоги до звітності стають добровільними, особливо ті, що вважаються складними або витратними для компаній. Ці зміни дозволять компаніям більш ефективно виконувати свої зобов'язання зі звітності.

У цілому, визнання звітності зі сталого розвитку обов’язковою для українських компаній, які працюють на ринках ЄС, сприятиме більш активному впровадженню принципів, стратегій і тактичних планів сталості вітчизняних суб’єктів господарювання.

ПРИЧИНИ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ

В. Бойченко — 2024-12-16

Війна в Україні спричинила серйозні економiчнi наслiдки, що включають нестабiльнiсть фінансового ринку, інфляцію, дeфiцит робочої сили та значні економічні втрати. Цi проблeми підсилюють потрeбу в розробцi нових стратегій, спрямованих на стабілізацію eкономiки, залучення міжнародної допомоги та підтримки внутрішніх рeформ, що сприятиме встановленню i розвитку країни.

Проблема дефіциту кадрів є одним з ключових викликів, що постали перед економікою України з початком війни. Серед причин зростання дефіциту робочої сили - масова вимушена міграція за кордон працездатного населення, переважно жінок, загострення демографічної кризи, мобілізація, не прозорість системи бронювання та відстрочки, великі людські втрати. Серед інших причин - відсутність ефективного механізму моніторингу, аналізу та прогнозування ринку праці, відсутність державного замовлення на підготовку дійсно затребуваних на ринку професій, низька якість освіти та підготовки молодих кадрів - проблеми, які виникли задовго до початку повномасштабної війни і залишаються актуальними і сьогодні. Дефіцит робочої сили відчувається переважно в галузях, де переважає чоловіча праця, таких як сільське господарство, промислове виробництво, транспорт, логістика, будівництво та енергетика. Регіонами, які найбільше потерпають від дефіциту робочої сили, є східна, південна та центральна частини країни, тоді як західні регіони страждають менше, оскільки громадяни з небезпечних регіонів переїжджають до більш безпечних.

Таблиця 1 – Основні причини трудової міграції українців

Причини трудової міграції українців
Соціальні	Економічні
Відчутна різниця в заробітних платах та умовах праці відповідно до країн ЄС	Прагнення до покращення економічного добробуту для забезпечення комфортного життя для себе і своєї родини
Відтік іноземних інвестицій, і як результат уповільнення економічного розвитку внаслідок військових дій, які створюють нестабільність на ринку праці	Особистий та професійний розвиток, який є більш доступними в країнах, які мають високий рівень технологічного розвитку
Інфляція, через яку відбувається зниження купівельної спроможної кількості населення	Необхідність у безпечному робочому та житловому середовищі через війну
Брак державної підтримки для малого і середнього бізнесу	Необхідність підвищити рівень життя та доступ до соціальних послуг, які можуть бути кращими в інших країнах.

Сучасні міграційні процеси в Україні характеризуються домінуванням трудової міграції. Хоча трудові мігранти регулярно повертаються на батьківщину, цей тип міграції може стати основою для подальших сценаріїв еміграції. Особливо тривожною зростаюча зацікавленість молоді в міграції, що створює ризик втрати людського капіталу та загрожує національній безпеці. Для зміцнення демографічного потенціалу та економіки Україні варто зосередитися на створених умовах для повернення української діаспори, а також розглядати європейську міграційну кризу як можливість залучення нових ресурсів та стимулювання економіки.

Результати дослідження свідчать, що для подолання економічних труднощів в умовах війни Україні необхідно запровадити поетапні реформи по відновленню ринку праці та залученню інвестицій. Основні напрямами поліпшення ситуації : підтримка малого та середнього бізнесу через надання пільг і грантів для започаткування бізнесу мігрантами, які повертаються; загальне підвищення якості освіти, медицини та житлових умов; запровадження програми реінтеграції тобто адаптаційних програм для повернення мігрантів, які включають допомогу з працевлаштуванням та психологічну підтримку.

РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПОТОЧНИХ ВИКЛИКІВ

Святослав Бородін — 2024-12-16

З 2002 року в Україні діє Закон України «Про інноваційну діяльність» [1], що склало передумови для розвитку інновацій в Україні. В статті 6 цього Закону визначені шляхи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні. Одним із них є створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності. Аналіз статистичних даних, який представлено в роботі [2], свідчить про недостатній рівень впровадження інновацій в Україні до 2020 року. Автори зазначають, що відповідно до рейтингу European Innovation Scoreboard 2020 [3] Україна щорічно погіршує рейтингові оцінки і у 2019 р. вона зайняла 36 місце. Негативна тенденція збереглася і в подальших роках, у 2023 році Україна посіла 38 місце [4].

Для підвищення темпу розвитку інноваційної діяльності в Україні у 2019 році була прийнята «Стратегія розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року» [5], яка визначила головні проблеми функціонування національної інноваційної екосистеми. Позитивним елементом у визначенні зазначених вище проблем є їх ранжування за життєвим циклом новацій: на етапі створення новацій; на етапі трансферу новацій; на етапі впровадження новації шляхом створення спеціалізованого малого інноваційного підприємства – стартапу; на етапі впровадження новацій на вже існуючому підприємстві, виходу на серійне виробництво. Такий підхід стимулював науковців, освітян та підприємців до вирішення виявлених проблемних питань. Так, наприклад, в багатьох закладах вищої освіти з’явилися стартап-школи, а на провідних освітніх платформах – навчально-освітні курси, що дозволило сформувати в Україні цілу плеяду молодих фахівців, які мають вміння і навички для створення стартапу, впровадження новацій на вже існуючому підприємстві та виходу на серійне виробництво. Іншим прикладом є створення і розвиток індустріальних еко-індустріальних парків, чому посприяв проєкт «GEIPP Ukraine» [6].

Поряд з позитивними прикладами вирішення проблемних питань у сфері інноваційної діяльності, були визначені проблеми, які потребують подальшого вивчення і розвитку:

Відсутність координації та взаємодії на рівні формування й реалізації політик
Інновації станом на сьогодні не визначені як державний пріоритет
Складний процес державної реєстрації та незрозумілий і потенційно корупційний процес експертизи інноваційних проєктів
Відсутність важливого та дороговартісного для різних типів досліджень обладнання, доступного для спільноти науковців
Обмеженість доступу дослідників, винахідників, наукоємних стартапів до дослідницької інфраструктури
Низький рівень взаємодії науки та бізнесу через відсутність платформ для комунікації та кооперації
Погодження трансферу технологій, створених за бюджетні кошти, за кордоном
Нерозуміння реального статус-кво по розробках та винаходах (можливо, пріоритетним патентам в Україні)
Відсутність інструментів підтримки стартапів на всіх стадіях розвитку та системи підтримки [7].

Підсумовуючи, можна стверджувати, що інноваційна діяльність це обов’язкова умова для економічного розвитку держави, і, водночас, є життєво необхідною для України. Де головними викликами будуть, налагодження взаємодії держави з науковцями та інноваторами, а саме заохочення до інноваційної діяльності, державна підтримка на усіх стадіях розвитку та залучення іноземного капіталу.

ОСОБЛИВОСТІ КОНКУРЕНЦІЇ НА ПРОМИСЛОВОМУ РИНКУ

Вікторія Ващеня — 2024-12-16

Конкуренція на промисловому ринку має свої особливості, що відрізняють її від конкуренції на споживчих ринках: залежність від технологічних інновацій, доступу до ресурсів, спеціалізація виробництва. Розуміння специфіки конкуренції на промисловому ринку є необхідним для підприємств, які прагнуть забезпечити стійкий розвиток.

Промисловий ринок також іноді маркують як ринок В2В [1] – його утворюють компанії, які придбавають товари і послуги для використання у виробництві продукції, яка потім продається, надається в оренду, постачається кінцевим споживачам. Відповідно до [2] промисловий ринок також можна визначити як ринок товарів проміжного споживання або ринок товарів інвестиційного призначення. Отже, промисловий ринок має широке трактування, але основою його є діяльність виробничих підприємств, компаній, організацій.

Конкуренція – це зіткнення інтересів, суперництво, боротьба між виробниками товарів та послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту. Економічна конкуренція – це суперництво ринкових суб’єктів щодо реалізації їхніх економічних інтересів, боротьба за вигоду для себе [3]. Конкуренція розвивається і виконує притаманні їй функції тільки в умовах ринкової економіки. Сформоване конкурентне середовище забезпечує виготовлення товарів, необхідних споживачам, і спрямовує фактори виробництва у вигідні галузі; розподіляє доходи залежно від результатів діяльності підприємств; формує ризики діяльності і стимулює їх подолання; стимулює розширення виробництва і накопичення капіталу.

Наукова думка сформувала наступні основні напрями теорії конкуренції: класичну, неокласичну і інституційну. У даній роботі досліджувалося яка із зазначених теорій здійснює найбільший вплив на формування промислового ринку.

Дослідження показало, що класична теорія формування ринку базується на вільній конкуренції – множинність виробників забезпечує їх ефективність у боротьбі за споживачів. Але в умовах структуризації національного господарства за видами економічної діяльності множинність виробників обмежена порогами входу у визначений вид діяльності. Таким чином вальна конкуренція промислового ринку обмежена сумами стартового капіталу і податкового регулювання.

Неокласична теорія формування ринку сфокусована на мікроекономічних аспектах визначеного ринку. Засади цієї теорії активно впроваджуються в управлінські процеси промислових підприємств, концентруючи увагу керівного складу їх на управлінні витратами. Саме неокласична теорія сформувала витратні підходи до оцінки конкуренції на промислових ринках.

Інституційна теорія конкуренції розглядає, як соціальні, правові та політичні структури формують правила гри в конкурентному середовищі. Саме такі погляди формують специфіку фіскальної політики в межах окремих держав, регіонів, територій.

Таким чином, дослідження показало, що промислові ринки формуються на засадах оптимізації територій ведення бізнесу, а після формування розвиваються за принципами управління витратами. Конкуренція на промисловому ринку зосереджена на сформованих бар’єрах входу і управлінні витратами.

THE IMPACT OF LED LIGHTING ON REDUCING ENERGY CONSUMPTION COSTS

Андрій Воронько — 2024-12-15

The global LED lighting market is projected to reach $168.87 billion by 2030, growing at a CAGR of 11.0% from 2023 to 2030 [1]. The segment covering automotive, general, architectural, agricultural applications together with displays is the key growth driver of the market. The cost of LED semiconductor devices, in turn, is closely tied to the cost of their manufacturing processes.

Similar to Moore's law, which describes the development of integrated circuits, the progress of LED technology is described by Haitz's law. Both laws reflect the trends in the optimization of semiconductor manufacturing processes. Haitz's logarithmic dependence is usually presented as the total luminous flux per packaged LED over time, which is duplicated by the dependence of the cost per lumen. According to this dependence, the white LED efficiency was expected to reach 100 lm/W by 2010, with a forecast of doubling every decade after that. In 2024, a new white single-chip LED was introduced with a luminous flux of 199 lm/W and a luminosity of 746 lumens. This achievement illustrates the general trend of improving LED efficiency, which is consistent with Haitz's law. However, these days Haitz's law does not describe the trend of technological progress development in full. The reason for this is that the efficiency of light conversion depends on many factors, such as optimal heat dissipation and design features of quantum-dimensional structures. At the same time, the law takes only single-crystal devices into account, while certain devices available on the market incorporate multiple LEDs within a single package. Therefore, for a better assessment of the efficiency of the LED luminous flux, it is necessary to take into account additional factors. In addition to the epitaxial growth process, the LED manufacturing process includes the stages of phosphor application and packaging, which also form the price of the final semiconductor device. And, while the cost of applying the phosphor and packaging remains practically unchanged, the cost of one LED can be reduced by using precision systems for controlling the growth of LED structures [2, 3] and using substrates of a larger diameter. Moreover, this approach correlates with current trends towards the implementation of intellectually-oriented approaches to managing the costs of industrial producers, which allows for a significant increase in their economic efficiency [4, p. 250].

To qualitatively evaluate the progress of LED technology and forecast future energy efficiency trends, Haitz's law necessitates considering additional factors. The cost of the final LED device is largely determined by the costs of the epitaxial growth process, which is characterized by high competition and a limited number of equipment manufacturers, which creates oligopolistic barriers. As a result, further improvement of the energy efficiency of LED lighting requires significant capital investments in the technological development of epitaxial growth technology for complex semiconductors.

PROGRESSION OF EPITAXIAL WAFERS AS A KEY FACTOR OF INNOVATIVE GROWTH OF THE COMPLEX SEMICONDUCTOR MARKET

Андрій Воронько — 2024-12-15

The industry of complex semiconductor compounds is experiencing rapid growth, existing as an independent direction for the creation of new semiconductor devices. This is especially significant for solid-state semiconductor emitters. The main materials for the creation of these devices are solid solutions based on A3B5 compounds. The production of modern micro- and optoelectronic devices (HEMTs, lasers, LEDs, UHF devices) involves epitaxial growth of semiconductor structures on a substrate, which, in turn, determines the requirements for semiconductor wafers. Excellent crystalline quality, minimal lattice mismatch between the growing layer and the substrate material, along with the availability of industrial technologies for producing bulk crystals for their manufacture.

For instance, sapphire (Al2O3) substrates, which were previously rarely used in microelectronics, are now employed in the production of white LEDs. The emergence and growing demand for LEDs have driven significant advancements in sapphire monocrystal development. Its production has increased substantially and continues to grow steadily, similar to trends observed in UHF and power electronics these days. This growth is also mirrored in fields such as solar energy, which requires highly efficient conversion technologies, as well as automotive electronics and radio communication systems.

Another cost-reducing factor is the trend toward larger wafer diameters over time, which correlates with increased manufacturing efficiency and improved device performance. The minimum diameter required for R&D is 2 inches (50 mm), while commercially viable mass production requires a minimum of 4 inches (100 mm), with potential for further increases to 8 inches (200 mm) and 12 inches (300 mm). However, the rate of increase in wafer diameter varies by material, reflecting differences in market demand and the maturity of the technology for each material. For mass production of semiconductor devices, bulk crystal technology for wafers can be a limiting factor. Therefore, having a well-established bulk crystal technology is critical for manufacturing.

However, in parallel with the increase in the wafer diameter, the thickness of the substrates is reduced to minimize the costs of materials and production. When using epitaxial growth technology, which involves the use of high temperatures, for example, nitride technology involves the use of 1000 °C, the growth of epitaxial layers with different crystal lattice parameters leads to the occurrence of stress and bending of the substrates, which without any monitoring leads to deterioration and large variation in parameters over the wafer. To control the stress of the wafers and optimize the epitaxial growth process, it is necessary to improve and optimize the technology with methods for monitoring the parameters of epitaxial layers during the epitaxy process. In particular, silicon and position-sensitive photodetectors are used for precise control of the parameters, which allows achieving high reproducibility of the parameters with high accuracy [2, 3]. The aspects mentioned above indicate the actualization of this issue within the framework of the development of systemic approaches to the integration of intellectualization tools and their influence on the dominant trends in the functioning of market structures [4, p. 247].

As outlined earlier, substrates significantly influence the mass production of semiconductor devices, serving as a key element in this process. To develop both existing and new semiconductor devices, it is necessary to increase investments in new substrate materials, as well as in the development of technologies for producing large-diameter bulk semiconductor materials. Additionally, improvements in epitaxial technologies are required for the fabrication of semiconductor structures on large-diameter substrates, along with the development of diagnostic methods for monitoring the formation of semiconductor layers during the epitaxy process.

ВПЛИВ ЦИФРОВІЗАЦІЇ НА РОЗВИТКОВІ ПРОЦЕСИ ТЕРИТОРІЙ

Артем Гавронський — 2024-12-15

В сучасних умовах безпекової ситуації в державі, функціонування та повоєнне відновлення територій повинно базуватися на принципах цифровізації всіх суспільних процесів. Цифровізація має значний вплив на розвиткові процеси територій, оскільки вона сприяє трансформації багатьох сфер діяльності, зокрема економічної, соціальної та екологічної. До основних напрямів впливу цифровізації можна віднести наступні.

Забезпечення економічного розвитку завдяки цифровим технологіям, за рахунок яких компанії можуть знижувати витрати, оптимізувати виробничі процеси, вдосконалювати управління ланцюгами постачання та підвищувати якість продукції. Для реалізації означених напрямів необхідно залучення інвестиційних коштів. Розвинена цифрова інфраструктура приваблює інвесторів та міжнародні компанії, що створює нові робочі місця і збільшує податкові надходження в бюджет. Території відновлення в першу чергу, з економічної складової, потребують розвитку та підтримки малого та середнього бізнесу. Платформи електронної комерції та доступ до інструментів онлайн-маркетингу дозволяють малому бізнесу розширити ринки збуту.
Соціальний розвиток, який забезпечується завдяки використанню цифрових сервісів, які забезпечують доступ до адміністративних, освітніх, медичних послуг, що підвищує якість життя мешканців. Електронний уряд, онлайн-консультації та навчання роблять послуги більш доступними, особливо в сільських і віддалених районах. Соціальна інтеграція за рахунок використання соціальних мереж та цифрових платформ, що сприяють комунікації між громадянами, розвивають суспільну активність та залучають населення до обговорення важливих питань [1].
Урбанізація та просторовий розвиток на основі використання цифрових рішень для міського управління, що допомагають оптимізувати транспорт, енергетичні системи, збір і переробку відходів. Це покращує комфорт та екологічність міст, робить їх привабливими для проживання та бізнесу. Велике значення має розвиток інфраструктури за рахунок будівництва цифрової інфраструктури (інтернет-мереж, дата-центрів), що створює можливості для розвитку нових районів, сприяє залученню фахівців і підвищує економічну активність.
Екологічний аспект в межах сталого розвитку за рахунок скорочення викидів, які досягаються автоматизацією промисловості та впровадженням цифрових рішень у сфері транспорту, знижують споживання енергії, що зменшує вплив на навколишнє середовище. За допомогою цифрових датчиків, дронів та штучного інтелекту можна контролювати стан екології, виявляти порушення і запобігати забрудненню.
Освітній та культурний розвиток реалізується на основі впровадження різних онлайн-курсів, вебінарів, дистанційної освіти, що забезпечує мешканцям доступ до якісної освіти, не залежно від місця проживання, що є критично важливим для розвитку людського капіталу. Збереження культурної спадщини на основі оцифрування культурних артефактів, що зберігає їх для майбутніх поколінь і робить доступними для вивчення та популяризації.

Таким чином, можна визначити, що цифровізація має комплексний вплив на розвиток територій, стимулюючи економічне зростання, покращуючи якість життя, зменшуючи негативний вплив на навколишнє середовище та розширюючи доступ до освіти і культури. Успішна інтеграція цифрових технологій здатна трансформувати території, роблячи їх конкурентоспроможними, сталими та інноваційними.

МІСЦЕ І РОЛЬ УКРАЇНИ У ВОДНЕВІЙ СТРАТЕГІЇ ЄС

Ольга Глушко — 2024-12-15

Наступним кроком розвитку Рамкової конвенції ООН зі змін клімату – Кіотського протоколу (1997 рік) стала стратегія Європейського зеленого курсу (The European Green Deal, 2019). Метою її є перетворення Європи до 2050 року на перший кліматично нейтральний континент. У рамках імплементації цієї стратегії у 2020 році оприлюднено два стратегічні документи: Стратегію ЄС з інтеграції енергетичної системи та Водневу стратегію ЄС. Водень, при згорянні якого утворюється виключно вода, розглядається як ключовий елемент у процесі декарбонізації економіки ЄС. Воднева стратегія фокусується на впровадженні водню як енергоносія у секторах, де електрифікація є технічно неможливою. Прогнозують її застосування для досягнення карбонової нейтральності в промисловості, транспорті, енергетиці та будівництві. Пріоритетним визначено виробництво відновлюваного водню методом електролізу з використанням енергії з відновлюваних джерел, переважно сонячної та вітрової. Встановлено чіткі кількісні цілі: до 2024 року - інсталяція електролізерів сумарною потужністю 6 ГВт з річною продуктивністю 1 млн тон водню; до 2030 року - нарощування потужностей до 40 ГВт в межах ЄС та додаткових 40 ГВт за його межами.

Метою даного дослідження є визначення перспектив і можливостей України у долученні до такого напряму розвитку економіки Європи.

Дослідження показало, що Україні було запропоновано реалізувати 10 ГВт потужностей з виробництва водню (це 25% від запланованих позаєвропейських потужностей) [1]. Європейська Комісія зазначала курс на сприяння розвитку внутрішнього ринку водню в Україні та інтеграцію інноваційних технологій в українську економіку. У свою чергу Україна, навіть в умовах воєнної агресії росії, має намір сформувати власну водневу стратегію для координації державної політики та стимулювання приватних ініціатив у сфері водневої енергетики. Основними напрямами впровадження водневої енергетики визначено громадський транспорт і виробництво водневих паливних елементів, інтеграцію водневих технологій у житлово-комунальний сектор з визначенням оптимальних сфер застосування.

Як будь-яке виробництво, виробництво водню повинно орієнтуватися на цільові показники, формування виробничої бази апаратури і обладнання, можливості технологічного забезпечення водневої енергетики. З урахуванням хімічної активності водню особлива увага повинна приділятися адаптації транспортної системи та ємностей, розбудові мережі водневих сховищ.

КПІ ім. Ігоря Сікорського, як провідний технічний університет, долучився до формування водневої концепції розвитку України [2] і ініціював членство в Європейському альянсі з чистого водню, активно формує портфель фундаментальних і прикладних розробок, запровадив міждисциплінарну програму "Зелена економіка". Також університет працює у складі національного контактного пункту програми "Горизонт 2020" за напрямком "Клімат та ефективність використання ресурсів" та координує діяльність 52 технічних університетів України у рамках відповідної Асоціації щодо імплементації ініціативи "Green Deal".

Дослідження показало, що Україна мала потенціал стати піонером у розвитку водневих технологій ще з 1990-х років. У 1994 р. у КПІ ім. Ігоря Сікорського було розроблено проєкт першого вітроводневого комплексу у Європі. Але він знайшов своє втілення в Данії, підтверджуючи високий рівень української наукової експертизи в галузі відновлюваної енергетики та водневих технологій.

Сучасний розвиток водневої енергетики ґрунтується на структурованої моделі, що інтегрує ключові компоненти та їхні взаємозв'язки [3]. Основним елементом такої структурної моделі визначено створення акумуляційних потужностей на базі електролізних установок. Ці установки виконуватимуть функцію конверсії надлишкової електроенергії у водень з подальшими опціями його утилізації, транспортування або депонування.

Подальший розвиток водневої енергетики передбачатиме розробку напряму отримання (екстракції) водню з геологічних формацій. Якщо генерування електролізного водню передбачає розуміння процесів контролю, то видобуток природного водню потребує суттєвої техніко-технологічної підготовки і розвитку сервісної інфраструктури

Компанією MCL [4] у квітні 2021 р. анонсовано проєкт з виробництва "зеленого" водню на півночі Рівненської області. Отриманий "зелений" водень планували зріджувати та транспортувати ПАТ "Рівнеазот" для виробництва аміаку. Подібний проєкт анонсований ТОВ "Аргус Сервіс" для виробництва 6150 тон/рік "зеленого" електролізного водню. Таким чином, розвиток водневої енергетики знаходиться вже на етапах дослідного або навіть і промислового опрацювання основних технологічних напрямів його генерування: електроліз води, біотехнологічне виробництво водню, термохімічне перетворення біомаси та відходів, видобування водню з викопного палива. Оцінка технологій отримання водню показала, що основним аспектом є формування концепції зберігання і транспортування водню. А основним завданням є формування засад відповідної нормативно-правової бази.

Виконаний аналіз підтвердив значний потенціал України для розвитку водневої енергетики: сильна наукова база, достатня кількість дослідних випробувань і участь у міжнародних проєктах. Основними викликами є необхідність розвитку інфраструктури поводження з воднем і поступовий перехід від концептуального планування до практичної реалізації проєктів. Зазначені перспективи вимагають проведення міждисциплінарних досліджень теми та структуризації джерел фінансування. Дослідження показало, що при горизонті планування 1-3 роки очікується розробка та затвердження національної водневої стратегії України, запуск пілотних проєктів з виробництва "зеленого" водню дискретних потужностей. У середньостроковій перспективі (3-7 років) прогнозується початок промислового виробництва водню, розвиток інфраструктури зберігання та транспортування, впровадження водневих технологій у пілотні сектори економіки. Довгострокова перспектива (7-15 років) передбачає досягнення значних обсягів виробництва водню для внутрішнього споживання та експорту, інтеграцію водневих технологій у більшість секторів економіки та можливий початок промислового видобутку природного водню з геологічних формацій.

Входження України до європейської спільноти актуалізує формування нормативного середовища і регуляторних інструментів водневої енергетики. Геополітичні тенденції та потенційні зміни глобального енергетичного ринку формують специфічні загрози та висвітлюють недоліки означених тенденцій. Але розвиток водневої енергетики відкриває для України перспективи науково-промислового зростання в контексті декарбонізації економіки та інтеграції до європейського енергетичного простору.

ПОГОДИННА ТА ВІДРЯДНА ОПЛАТА ПРАЦІ: ПЕРЕВАГИ, НЕДОЛІКИ ТА ЕФЕКТИВНІСТЬ У СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ

Макар Дерев'янко — 2024-12-15

Оплата праці є однією з найважливіших складових системи трудових відносин і суттєво впливає на економічну та соціальну стабільність. З точки зору економічної науки, до організації оплати праці слід підходити, зважаючи на реальні суспільні відносини, які формуються в процесі праці. Одним із ключових аспектів сучасної економіки України є поширення погодинної форми оплати праці, що стала домінуючою моделлю в більшості галузей. За цією системою працівники отримують оплату на основі погодинних або денних тарифних ставок, враховуючи фактично відпрацьований час і кваліфікаційний рівень, який визначається тарифним розрядом.

Ця система підходить для робіт, де важливі сталість процесу, безпека та контроль якості. Вона застосовується там, де продуктивність не визначається швидкістю виконання завдання, а якість та сталість робочого процесу є пріоритетними. Погодинна оплата підходить для фахівців, що виконують адміністративні завдання, в яких важливими є сталість і точність, а не кількість виконаних операцій. На посадах, де критично важливі дотримання стандартів і забезпечення безпеки, наприклад, на виробництвах із небезпечними умовами, працівники мають чітко дотримуватися процедур і графіка, не поспішаючи. У таких умовах співробітники працюють у стандартному робочому графіку, зосереджуючи увагу на якості роботи та безпеці, а не на її швидкості.

Попри свою універсальність та легкість розрахунку, погодинна система не є досконалою. Стандартний восьмигодинний робочий день, хоча і вважається загальноприйнятим, часто не спонукає працівників до ефективності, адже не дає можливості заробити більше за кращі результати. Через це частина робочого часу може витрачатися на справи, що не стосуються основних обов’язків. Крім того, такий розпорядок дня може виснажувати співробітників фізично й морально, що негативно позначається на їхній продуктивності та може призводити до додаткових витрат або навіть збитків для підприємства.

Альтернативним підходом до оплати праці є відрядна форма, яка базується на оплаті за обсяг виконаної роботи — виробленої продукції, наданих послуг чи виконаних завдань. Ця система має на меті підвищити продуктивність, посилити мотивацію та зменшити витрати на контроль за виконанням праці. Основними умовами для застосування відрядної оплати є наявність чітких показників, які залежать від працівника і можуть бути точно враховані. Водночас важливо, щоб відрядна система не знижувала якість продукції, не порушувала технологічних стандартів і не призводила до надмірного використання ресурсів.

Однією з перших ефективних моделей відрядної оплати стала система Фредеріка Тейлора, яка на початку XX століття суттєво змінила підхід до організації праці в США. Основна ідея Тейлора полягала у створенні такої системи управління, що забезпечила б максимальне підвищення продуктивності за мінімальних витрат. Його принципи, зокрема спеціалізація праці та розподіл відповідальності між робітниками й керівництвом, стали основою функціональної структури організації, що мала замінити лінійну структуру, яка була на той час панівною.

Відрядна форма ефективна у випадках, коли працівники можуть впливати на кількість продукції, що виготовляється, або на обсяги виконаних послуг. Ця форма добре підходить для завдань із чіткими кількісними показниками, що залежать від зусиль працівника і легко піддаються обліку. На виробничих підприємствах, де працівники виконують монотонні операції, відрядна оплата стимулює їх підвищувати швидкість виконання без зниження якості. Наприклад, працівники на складальних лініях можуть отримувати оплату за кожен зібраний виріб або деталь. У роботі менеджерів з продажу часто застосовується відрядна оплата або комісійні. Така система мотивує їх працювати ефективніше, адже винагорода напряму залежить від кількості укладених угод або обслугованих клієнтів. На такій системі базується основний заробіток фрілансерів, вони отримують оплату за кількість виготовленого товару або наданих послуг, вони не мають керівництва і самостійно вирішують коли їм працювати, але вони і переймають всю відповідальність на себе.

Однак, і відрядна система має свої недоліки. Один із них полягає у встановленні чітких норм виробітку на певний проміжок часу. Якщо ці норми визначені неправильно або завищені, це може створити значне навантаження на працівників, викликаючи стрес і зниження мотивації. Крім того, деякі працівники можуть намагатися виконати роботу швидше за рахунок якості, що потенційно шкодить кінцевому результату.

З огляду на особливості погодинної та відрядної форм оплати праці, кожна з них може бути ефективно застосована в певних умовах і на конкретних видах робіт. Також поєднання погодинної та відрядної форм у вигляді змішаних систем (наприклад, погодинно-відрядна оплата) також може бути ефективним підходом для підприємств, які прагнуть знайти баланс між якістю та швидкістю виконання завдань, враховуючи особливості своєї діяльності. Але, на жаль, в нашій державі часто обирають не ту форму оплати праці, яка могла би бути більш ефективною, надаючи перевагу загальноприйнятому стандарту погодинної оплати праці, який дозволяє легше справлятись з розрахунками, знижуючи ефективність свого підприємства або бізнесу. Це також відноситься і до відрядної форми, часто молоді підприємці, на свій розсуд, обирають таку модель для своїх працівників у випадках коли погодинна оплата є набагато ефективною. Вважають що це не є великою проблемою і ніяк не вплине на підприємство або бізнес. Вибір форми оплати праці не має бути другорядною ціллю, так як від цього майже напряму залежить соціальний настрій, мотивація та зацікавленість працівників в їх роботі, що на пряму впливає на ефективність усього підприємства.

СТАН АГРОСЕКТОРУ УКРАЇНИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЙОГО ПОВОЄННОГО РОЗВИТКУ

Юлія Дерев'янко — 2024-12-15

Агросектор є однією із ключових галузей національної економіки України. Станом на 2024 рік, він виробляє 19% українського ВВП. До повномасштабного вторгнення, у 2021 році, частка агропромислового комплексу в структурі експорту становила 41%, а вартість експорту дорівнювала 27,8 млрд $. Наша країна була у трійці лідерів світового експорту зернових культур та надавала продовольство більше аніж 40 мільйонів людей по всьому світу.

24 лютого 2022 року ситуація кардинально змінилася. Агресія Російської Федерація завдала величезних наслідків сільському господарству, які ще довго будуть відчутними та нагадувати про себе. А це саме:заміновані поля, які неможливо обробити без ризику для життя; руйнування техніки та інфраструктури, пов’язаної з агросектором; блокада портів з унеможливленням експорту зерна закордон. За офіційними даними Мінагрополітики за роки Великої війни знищено близько 30% усього потенціалу агросектору, також майже 20% сільськогосподарських земель є окупованими. Велика кількість площ замінована та потрібно багато років для їх розмінування для того, щоб було можливо знову використовувати ці земля для вирощування різних культур.

Ситуація є важкою, але українська держава та фермери разом з підприємцями розуміють важливість усієї ситуації та роблять усе, аби , попри важкі умови, тримати агросектор на плаву. Україна має низку перемог у цьому плані. Наприклад, було знайдено нові шляхи для експорту. Україна та Молдова ухвалили рішення про 27 % знижку для українських вантажів у межах території Молдови. Ще варто зазначити, що в планах у цих країн є будівництво прикордонного переходу через річку Дністер у районі населених пунктів Ямпіль і Косеуць. Більше того, в жовтні минулого року Президент України зробив заяву про запуск нового «зернового коридору» з метою експорту українського збіжжя через Молдову до Румунії.

Після закінчення війни для України постане питання повоєнної відбудови аграрного сектору. Але вже зараз потрібно розглядати це питання, розробляти стратегії та плани, співпрацювати з іншими країнами, щоб одразу після закінчення бойових дій на території України почати діяти, а не гаяти час. Провідні експерти виокремлюють такі пункти для відновлення аграрного сектору: розвиток секторів агропереробки; відновлення логістичної інфраструктури та впровадження ІКТ-технологій. Як відомо, аграрна система нашої країни є більшою мірою експортоорієнтованою ( 40 % доходів з експорту генерує саме сільське господарство). Більшість основних сільськогосподарських культур експортується в необробленому вигляді (55-60% кукурудзи, пшениці та ячменю), що призводить до часткового перенесення вартості до країн-імпортерів. План реконструкції передбачає значні інвестиції, спрямовані на розвиток агропереробної промисловості України (наприклад, 10,2 млрд. доларів США заплановано лише на переробку сільськогосподарської продукції). Крім того, низка приватних інвесторів вже зацікавлені в розвитку агропереробних проектів в Україні. Таким чином, процес реконструкції передбачає трансформацію аграрної моделі України від великомасштабної до нової великомасштабної інтенсивної моделі. Що стосується ІКТ-технологій, то їх суть полягає в розробці та впровадженні інструментів точного землеробства, які зменшують використання води та пестицидів, відповідно до стратегії ЄС «Від лану до столу», яка має на меті зменшити використання пестицидів на 50%. Деякі з найбільш перспективних технологій точного землеробства включають змінну норму внесення добрив (VRNT), машинне наведення (MG), зрошення зі змінною нормою (VRI) та технологію контрольованої колії (CTF), які, за даними ЮНЕП, можуть скоротити використання добрив на 20% на 10 мільйонах гектарів сільськогосподарських угідь в Україні завдяки використанню сучасних ІКТ (за допомогою технології змінної норми внесення добрив без шкоди для ґрунту) за рахунок технології змінної норми без шкоди для продуктивності) та підвищити ефективність використання палива на 10-15% на гектар оброблюваної землі (за рахунок використання GPS-трекерів ).

Для нашої країни важливим є кооперація зі світовою спільнотою, а особливо з провідними країнами. У них Україна зможе перейняти досвід, інновації та досягнути більш якісного результату у короткий термін. Взаємодія з провідними країнами світу допоможе втілювати розробки на вже існуючій базі міжнародних знань та досвіду. Також важливим є праця над створенням партнерських зв’язків з приватними компанії, які пов’язані з інновації у сфері агросектору, науково-дослідними інститутами та організаціями.

Аграрний сектор є пріоритетним напрямком «Плану відновлення України на 2022-2032 роки», прийнятого на конференції в Лугано в липні 2022 року. Що стосується сільського господарства, то план фокусується на збільшенні обсягів переробки сільськогосподарської продукції, збільшенні частки загального експорту та експорту з доданою вартістю, будівництві іригаційних систем для підвищення ефективності, збільшенні виробництва та переробки м'ясо-молочної продукції, відновленні сільськогосподарських підприємств, пошкоджених війною, та розчищенні земель для ведення сільського господарства. Загальний обсяг інвестицій, необхідних в аграрний сектор України протягом наступного десятиліття, становить 37 мільярдів доларів США.

Підсумовуючи усе вищесказане, можна сказати,що стан агросектору України перебуває у важкому стані. Держава має займати проактивну позицію та залучати провідних фахівців, співпрацювати з найкращими компаніями України та світу, використовувати інноваційне обладнання та технології.

IMPACT OF DEMOGRAPHIC AGING ON THE WORLD ECONOMY

Олена Кривда — 2024-12-15

Population aging is one of the most important demographic processes that has led to long-term consequences in many countries of the world. For European countries, this problem is more urgent than for other countries of the world. Over the last decades, the mortality rate of the population has significantly decreased in the countries of the region and the average life expectancy has increased. Along with this, the total birth rate is below the population reproduction rate. There is also a tendency to become pregnant at a more mature age and an increase in the number of families with no more than two children. According to Eurostat forecasts, the "demographic revolution" will lead to an increase in the population by the middle of the 21st century by 10 million people, but more than 50% will be citizens over 65 years of age [1].

In addition, technology cannot compensate for demographic changes. Automation helps increase productivity, but not all industries can be fully automated. This forces companies to focus on finding new workers by attracting migrants. Countries that can adapt to this process and create favorable conditions for migration will gain advantages in the global market.

As for pension systems, the growing number of pensioners poses serious challenges. Many countries are forced to raise the retirement age and revise the structure of social benefits to avoid a financial crisis. It is increasingly difficult for future pensioners to count on government payments, so they are forced to form their own savings.

Countries with younger populations, such as India, Turkey and Brazil, have the potential for dynamic development. They are becoming attractive to investors looking for labor-intensive markets. At the same time, African countries can attract the attention of investors in the future if they manage to achieve political stability and infrastructure development. Ways to solve the problem: To mitigate the effects of aging populations and labor shortages, states are implementing a comprehensive approach. One way is through financial support for families, including tax credits, child benefits and affordable daycare, all of which contribute to higher birth rates. Educational reforms and special programs help young people acquire the necessary skills for the modern labor market, stimulating their active participation in the economy [2].

Countries are also looking to attract foreign workers through expanding migration programs, offering training and employment opportunities. This not only helps reduce the labor shortage, but also promotes the development of multicultural societies, which has a positive effect on the economy.

However, this requires technical innovation and time to adapt to new realities. Reforming pension systems is also a key factor, with governments working to change the rules for pension payments, raise the retirement age and create conditions for the accumulation of private savings to reduce the financial pressure on the state. Such comprehensive solutions help countries adapt to changing demographics while maintaining economic stability and the viability of pension systems.

СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ ВИКЛИКИ В УКРАЇНІ

К. Заїка — 2024-12-15

Україна наразі стикається з численними економічними викликами, спричиненими повномасштабним вторгненням російської федерації. Це призвело до руйнування значної частини інфраструктури країни, зокрема транспортних мереж, енергетичних систем, підприємств і житлових будівель. Внаслідок цього економіка України зазнала значного скорочення. Сьогодні країна опинилася перед потребою в повному відновленні та модернізації економіки, що вимагатиме комплексного підходу, значних інвестицій і співпраці з міжнародною спільнотою.

Економічний спад та руйнування інфраструктури

Руйнування інфраструктури України призвело до безпрецедентного економічного спаду. За даними Світового банку, лише в 2022 році економіка України скоротилася на 45,1%, що є найбільшим спадом ВВП в історії країни [1]. Бойові дії на території багатьох промислових регіонів призвели до значних втрат виробничих потужностей, знищення виробничих підприємств та їх обладнання.

Станом на початок 2024 року загальні потреби для відновлення оцінюються в 486 мільярдів доларів США [1]. Ця сума охоплює не тільки потреби на відбудову фізичної інфраструктури, а й на модернізацію енергетичної системи, відновлення виробничих потужностей і забезпечення стійкості країни до майбутніх викликів.

Соціально-економічні наслідки

Війна спричинила значні соціально-економічні наслідки, зокрема зростання рівня бідності та безробіття. Мільйони українців були змушені залишити свої домівки, що призвело до переміщення понад 14 мільйонів осіб, створюючи додатковий тягар для державного бюджету та соціальних служб [2]. Зміна демографічної ситуації в різних регіонах значно вплинула на ринок праці: кваліфіковані кадри залишили місця роботи, а надання соціальних послуг стало критично обмеженим.

Вплив на сільське господарство та продовольчу безпеку

Сільськогосподарський сектор, що є одним з головних секторів економіки України та забезпечує значні валютні надходження, також зазнав великих збитків. Військові дії та мінування земель унеможливили або суттєво ускладнили обробіток сільськогосподарських земель у багатьох регіонах країни. Унаслідок цього виробництво ключових сільськогосподарських культур, таких як пшениця, кукурудза та соняшник, суттєво зменшилося, що призвело до зниження обсягів експорту. [3]

Україна є одним з провідних постачальників зернових культур, і зменшення обсягів експорту спричинило підвищення цін на продукти харчування в усьому світі, підвищивши ризики продовольчої безпеки. Відновлення сільськогосподарського сектора потребує значних ресурсів на розмінування земель, відновлення зруйнованих об'єктів та придбання сучасної техніки. Крім того, розвиток аграрного сектору в Україні є одним із важливих напрямків для міжнародної підтримки, адже стабільність продовольчих ринків значною мірою залежить від успішного відновлення українського сільського господарства.

Фінансові виклики та реструктуризація боргів

Економічна криза, викликана війною, призвела до того, що багато підприємств зіткнулися з серйозними фінансовими труднощами, а банківська система потребує підтримки для подолання наслідків кризи. Зменшення прибутковості та руйнування активів негативно вплинули на фінансовий стан бізнесу та банківського сектору. [4] Незважаючи на підтримку від міжнародних організацій, реструктуризація боргів залишається актуальною темою для бізнесу, оскільки невирішені боргові питання можуть уповільнити економічне відновлення країни .

Міжнародна допомога та перспективи відновлення

Значну роль у відновленні економіки України відіграє міжнародна спільнота, яка надає фінансову, технічну та гуманітарну допомогу для подолання наслідків війни та підтримки економічного розвитку країни. Зокрема, Світовий банк, Європейська комісія, ООН та інші організації активно підтримують Україну, виділяючи кошти на реконструкцію зруйнованих об'єктів, відновлення інфраструктури, модернізацію енергетичної системи та відновлення соціальних послуг. Ця підтримка є надзвичайно важливою для стабілізації економіки України та створення основи для подальшого розвитку.

Міжнародний досвід відновлення країн, що постраждали від війни, свідчить про необхідність забезпечення прозорого управління ресурсами, ефективного використання фінансів і здійснення структурних реформ для довготривалої стабільності. Зокрема, важливо врахувати уроки попередніх реконструкцій, щоб уникнути ризиків неефективного використання коштів і зловживань. Одним із перспективних напрямків для розвитку є інвестування у відновлювану енергетику, цифрову економіку та освіту, що може стати важливим чинником для модернізації економіки України та забезпечення її конкурентоспроможності на світовій арені [5].

Висновок.

Економічне відновлення України залежить від здатності держави мобілізувати власні ресурси та максимально ефективно використовувати зовнішню підтримку. Першочерговим завданням є закладання фундаменту для стійкого зростання, заснованого на структурних реформах, сучасних підходах до управління та інвестиціях у новітні технології. Ключова роль у цьому процесі належить розумному поєднанню державної політики, спрямованої на відновлення інфраструктури та стимулювання економічного зростання, з залученням бізнесу та громадянського суспільства до процесу розвитку країни.

Глибоке розуміння важливості прозорості, звітності та інтеграції передових рішень у відновлення економіки створить передумови для інноваційного розвитку. Інвестування в людський капітал, освіту та сталий розвиток енергетики допоможе країні стати конкурентоспроможною на міжнародній арені та зменшити залежність від зовнішніх факторів. Залучення міжнародного досвіду, адаптованого до українських реалій, дозволить уникнути попередніх помилок, зробивши процес відновлення більш ефективним і стійким у довгостроковій перспективі.

Зрештою, Україна має всі шанси побудувати сильну та сучасну економіку, що зможе не лише подолати наслідки кризи, але й створити можливості для інклюзивного зростання та процвітання кожного громадянина.

АНТИКРИЗОВЕ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Ігор Зощук — 2024-12-15

На сьогодні сфера охорони здоров’я знаходиться в стадії перетворень та реформ. Беручи до уваги безпекову ситуацію, у якій функціонують заклади охорони здоров’я, важливо здійснювати антикризові заходи щодо стабільного їх функціонування.

Антикризове управління в закладах охорони здоров’я – це система управлінських заходів, спрямованих на запобігання, подолання або мінімізацію негативних наслідків кризових ситуацій у сфері охорони здоров’я, що стає особливо важливим в умовах пандемій, економічних криз, природних катастроф чи політичної нестабільності. Основні проблеми розвитку закладів охорони здоров’я полягають в наступному [1, 2]:

- недостатнє фінансування, через що багато закладів охорони здоров’я стикаються з складнощами у закупівлі необхідного обладнання, медичних матеріалів та забезпечення належного рівня зарплат медичному персоналу;

- нестача медичного персоналу, що призводить до перевантаження персоналу, знижує якість надання медичних послуг та сприяє вигоранню фахівців;

- інфраструктурні проблеми, вирішення яких сприятиме модернізації для забезпечення безпеки пацієнтів і медичного персоналу;

- недостатня підготовка до кризових ситуацій;

- відсутність чітких протоколів та запасів медичних ресурсів може призвести до неефективної реакції на кризи;

- інформаційна безпека, що серйозно впливає на роботу закладів та довіру пацієнтів;

- комунікаційні проблеми, що можуть знизити ефективність управління під час криз;

- відсутність адаптаційних стратегій до нових умов функціонування ускладнює процеси впровадження змін.

До ключових аспектів антикризового управління в закладах охорони здоров’я слід віднести: підготовка та планування, що включає оцінку потенційних загроз для закладу; фінансове управління, яке ґрунтується на перегляді і скороченні непершочергових витрат для збереження ресурсів, пошуку і використання грантів, державного фінансування чи міжнародної допомоги, формування бюджету з урахуванням форс-мажорних витрат; комунікація, яка включає залучення чіткої та прозорої комунікації для зниження паніки та підвищення довіри; управління персоналом за рахунок раціонального розподілу обов’язків і змін для уникнення перевтоми; забезпечення матеріальними ресурсами через налагодження постачання медикаментів, обладнання та засобів захисту; моніторинг та оцінка реалізації заходів; стратегія виходу з кризи на основі розробки плану відновлення звичайних операцій після кризи.

Отже, антикризове управління – це процес, що потребує координації, гнучкості та стратегічного підходу, аби забезпечити безперервність та ефективність надання медичних послуг.

ОПТИМІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ ЯК ФАКТОР ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ЇХНЬОЇ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ

Олексій Зробок — 2024-12-15

Оптимізація економічного потенціалу підприємств альтернативної електроенергетики є ключовим фактором для зміцнення їхньої міжнародної конкурентоспроможності в умовах глобального переходу до сталого розвитку та декарбонізації економіки. Зростаючий попит на чисту енергію та посилення міжнародної конкуренції обумовлюють необхідність впровадження інноваційних оптимізаційних підходів до підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємств альтернативної електроенергетики.

Методика М. Бандури щодо оптимізації економічного потенціалу промислових підприємств базується на системному аналізі ключових чинників ефективності, таких як структура ресурсів, інноваційна активність та організаційна ефективність. Вона передбачає оцінку резервів розвитку підприємства та формування стратегій для підвищення його конкурентоспроможності за рахунок оптимального використання ресурсів [1]. Для підприємств альтернативної електроенергетики ця методика може бути застосована шляхом аналізу ефективності використання відновлюваних ресурсів та впровадження інноваційних технологій у виробничі процеси. Вона також сприяє адаптації стратегій управління до умов нестабільного ринку енергоносіїв і сприяє розвитку їх експортного потенціалу.

За Н. Новіковою та Т. Зубко, конкурентоспроможність є центральним елементом системи економічного потенціалу підприємства, оскільки вона інтегрує всі складові потенціалу для досягнення стратегічних цілей підприємства [2]. Для підприємств альтернативної електроенергетики міжнародна конкурентоспроможність займає ключове місце, оскільки їхній економічний потенціал значною мірою залежить від здатності інтегрувати інноваційні технології, відповідати глобальним екологічним стандартам і забезпечувати доступність відновлюваних джерел енергії.

Врахування проблем (недостатність фінансування, обмежений доступ до інноваційних технологій та слабка інтеграція інтелектуальних рішень у виробничі процеси [3]) та можливостей (таргетоване фінансування стартапів, використання когнітивних технологій тощо [3]) інтелектуально-орієнтованого інвестування інноваційної діяльності є критичним для підприємств альтернативної електроенергетики, оскільки воно сприяє розвитку інноваційних технологій, таких як розумні системи управління енергоспоживанням (наприклад, Smart Grid), системи моніторингу та прогнозування виробництва енергії. Ці технології знижують виробничу собівартість підприємств альтернативної електроенергетики і підвищують їх екологічну ефективність, скорочуючи втрати енергії та викиди.

СТРАТЕГІЯ НЕОІНДУСТРІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ ПЕРЕРОБНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ ЯК ФАКТОР ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ МІЖНАРОДНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ЕЛЕКТРОЕНЕРГЕТИКИ

Олексій Зробок — 2024-12-15

Перехід до неоіндустріального розвитку сприяє подоланню залежності від сировинної економіки, стимулює створення нових робочих місць та збільшує продуктивність праці. В умовах глобалізації та зростання значущості інновацій, неоіндустріалізація є важливим напрямком, що здатний забезпечити стійке економічне зростання переробної промисловості України, яка відіграє ключову роль у формуванні доданої вартості, зменшенні імпортної залежності та підвищення міжнародної конкурентоспроможності стратегічних галузей, зокрема електроенергетики, здатних підвищити експортний потенціал України.

Сутність концепції національної моделі неоіндустріалізації, запропонованої Л.О. Збаразською, полягає у забезпеченні переходу економіки України на новий рівень розвитку, орієнтований на відновлення промисловості з використанням сучасних технологій та інновацій [1]. Особливо ця концепція актуальна для такої галузі переробної промисловості України, як металургійна. В.А. Нікіфорова підкреслює, що перехід до неоіндустріального розвитку може вирішити ключові проблеми металургії, зокрема забезпечити технологічну модернізацію виробництва та зменшення енергоємності [2]. Це сприятиме зменшенню споживання електроенергії на внутрішньому ринку, адже металургія є однією з найбільш енергоємних галузей економіки, і її модернізація дозволить значно скоротити витрати на енергоносії та збільшити експортний потенціал електроенергетики, підвищивши таким чином міжнародну конкурентну позицію вітчизняної електроенергії на європейському ринку.

Діджиталізація бізнес-процесів відіграє ключову роль у стратегії неоіндустріального розвитку переробної промисловості, зокрема металургії, оскільки вона забезпечує інтеграцію сучасних інформаційних технологій для оптимізації виробничих процесів та підвищення ефективності використання ресурсів. Крім того, вона сприяє створенню інтелектуальних систем управління [3], які сприятимуть переходу переробної промисловості на альтернативні джерела енергії, зокрема такі, як геотермальна енергія, і Україна має значний потенціал у цій сфері. Розвиток геотермальної енергетики є одним із факторів підвищення міжнародної конкурентоспроможності підприємств електроенергетики, оскільки дозволяє зменшити їх залежність від імпортованих енергоресурсів та оптимізувати виробничі процеси [4].

ВПЛИВ ЦИФРОВІЗАЦІЇ НА ВАРТІСТЬ І ЯКІСТЬ ПОСЛУГ В ХАРЧОВІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ

Анастасія Канар — 2024-12-15

Цифрова трансформація реалізується не тільки в економіці, а й в кожній сфері бізнесу. Цифровізація надає суб’єктам господарювання «цифровий інструментарій» для інноваційного вдосконалення та покращення їх діяльності, в тому числі і впливає на вартість та якість логістичних послуг в харчовій промисловості [1, с. 111].

Розглянемо які цифрові інструменти використовуються для вдосконалення функціонування логістичних послуг. В наукових працях О.В. Птащенко виділено такі напрямки цифровізації логістичних послуг: впровадження системи моніторингу і відстеження вантажів (RFID, IoT); використання технологій блокчейн; розвиток технологій дронів та робототехніки; впровадження технологій штучного інтелекту [2]. В дослідженні Н.М. Гуржій відображено такі аспекти цифровізації логістичних послуг: Big Data; CRM та ERP-системи; хмарні обчислення; автоматизовані системи складського господарств; сенсорні датчики; 3D-друк [3].

Слід відзначити, що цифровізація має значний вплив на вартість і якість логістичних послуг в харчовій промисловості. Цифровізація впливає на зниження витрат логістичних послуг, адже: системи GPS і алгоритми машинного навчання дозволяють планувати оптимальні маршрути доставки, зменшуючи витрати на паливо та час у дорозі; завдяки датчикам та IoT-технологіям можна точно відстежувати рівень запасів на складах, мінімізуючи витрати на зберігання і таким чином уникнути дефіциту або надлишків продукції; різноманітні смарт-системи та використання штрих-кодів підвищують ефективність роботи складів, зменшують кількість помилок і скорочують витрати на персонал.

Цифровізація впливає і на якість логістичних послуг. Завдяки можливості відстежувати вантаж у режимі реального часу, підвищується рівень довіри клієнтів до підприємств. У логістиці блокчейн застосовують для захисту даних про всі операції, що здійснюються в ланцюгу постачання, від несанкціонованих втручань, що посилює контроль над ефективністю, прозорістю та підзвітністю процесів. Автоматизація логістичних послуг мінімізує ризик людського фактору і зменшує кількість помилок при прийомі, відправці та обробці замовлень. Крім того, аналіз великих даних сприяє більш точному прогнозуванню попиту на товари, що дозволяє оптимізувати виробничі процеси та зменшити ймовірність надлишкового виробництва чи дефіциту. Також завдяки цифровізації підприємства харчової промисловості можуть на основі аналіз клієнтів, розробляти для них індивідуальні пропозиції та формувати програму лояльності.

Таким чином, цифрова трансформація логістики в харчовій промисловості впливає на зниження витрат, підвищення ефективності і якості обслуговування, а також впливає на формування довіри клієнтів.

РОЛЬ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО БІЗНЕСУ У ЗМІЦНЕННІ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Надія Катула — 2024-12-15

Однією з передумов забезпечення стабільного та динамічного розвитку економічних системринкового типу є підвищення частки малого та середнього підприємництва (далі – МСП). Саме такі підприємства сприяють формуванню конкурентних переваг, закріпленню лідерських позицій країни на міжнародному ринку, а також відіграють важливу роль у збільшенні загального ВВП. Сьогодні для України МСП мають особливе значення - вони слугують одним із провідних чинників забезпечення сталого економічного зростання та соціального добробуту населення.

Такі види бізнесу є найбільш поширеними та найчисельнішими секторами економіки через свою легкість доступу входження на ринок праці й значно впливають на економіку країни в цілому. Відокремлюють основні функції їх існування в сучасному світі: послаблення монополій, створення конкурентоспроможного середовища, здатність швидко адаптуватися до нових умов, покращення умов зайнятості в країні шляхом формування нових робочих місць для населення, впровадження новітніх та спеціалізованих технологій тощо [5].

Малі та середні підприємства характеризуються низкою ознак, які відрізняють їх від великих підприємств. Саме здатність оперативно реагувати на обставини ринку забезпечує потрібну ринковій економіці гнучкість, особливо за непередбачуваних обставин, які можуть виникнути в будь-який момент. Дана властивість МСП найбільш актуальна в сучасних умовах, що зумовлено швидкою персоналізацією та диференціацією споживчого попиту, прискоренням науково-технічного прогресу та розширенням асортименту товарів і послуг. Доцільність їх існування полягає у перевагах, які вони надають як економіці, так і своїм споживачам, а саме: незначні витрати на управління, невеликий стартовий капітал, мотивація до праці працівників, висока оборотність ресурсів, сприяння збільшення продуктивності та ефективності виробничих процесів, а також підвищення якості товарів та послуг [5].

У сучасних розвинених країнах сектор МСП становлять 80-90% від загальної кількості підприємств. Наприклад, в країнах Європейського Союзу у таких галузях зайнята більш ніж половина працездатного населення, у Сполучених Штатах Америки нараховується близько 97,9% від усіх підприємств, а в Японії – приблизно 82%[4]. Ці показники підкреслюють важливу роль дрібних підприємств у підтримці економіки наведених держав. Крім того, великі підприємства ініціюють лише 10% генерованих інноваційних технологій, а решту 90% імплементують МСП.

В Україні також спостерігалася спрямованість на зростання кількості суб’єктів малого бізнесу, зумовлена збільшенням числа фізичних осіб-підприємців (ФОПів). Згідно з даними Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2020 року у структурі вітчизняного підприємництва за розмірами частка малих підприємств становила 95,2%, середніх – 4,7% і великих – 0,1%[4]. Проте, останнім часом ці цифри почали скорочуватись через повномасштабну війну, розвʼязану росією – країною-агресором, та нестабільну ситуацію в країні загалом. За останніми даними Держстату України, кількість господарюючих суб’єктів, що відносяться до категорії МСП в Україні у 2022 році становила 1,7 млн, що на 11,4% менше, в порівнянні з 2021 роком[1]. Проте навіть в ці складні часи українське підприємництво підтвердило свою здатність швидко адаптуватися до нових непередбачуваних умов, і саме завдяки цьому воно запобігло національній економіці опинитися в кризовому становищі.

Наразі ведення малого та середнього бізнесу в сучасних ринкових умовах в Україні повʼязане з багатьма ризиками та труднощами, які сповільнюють та можуть негативно впливати на цей процес. Можна виділити такі найпоширеніші проблеми: високі відсоткові ставки на кредити (близько 16-34% річних)[2], високий рівень оподаткування, зміни чинного законодавства, форс-мажорні обставини тощо.

Вирішення викладених вище проблем МСП формує собою однин із ключових пріоритетів економічної політики держави, адже саме ці підприємства сприяють значному підвищенню конкурентоспроможності національної економіки, забезпеченні її гнучкості, а також створенні нових робочих місць для населення країни[3]. Для ефективного функціонування таких бізнесів основними принципами державної підтримки повинні бути створення сприятливих умов для їх розвитку, формування відповідного бізнес-середовища, забезпечення сталого позитивного прогресу в суспільстві, запобігання безробіття, формування сектора МСП та становленню його як провідної сили в економіці.

Отже, малий та середній бізнес є одним із головних напрямків економічного розвитку України. Він слугує базисом економіко-структурних зрушень, ініціює створення інноваційних процесів, збільшення кількості робочих місць для населення, виступає фактором удосконалення здорової ринкової конкуренції. Наразі ці види бізнесу вимушені долати низку макроекономічних перешкод, основними причинами яких є нестабільна економічна ситуація в країні[4]. Задля їх розвʼязання необхідно впроваджувати низку економічних реформ та досліджень у цій сфері, спрямованих на забезпечення сталого розвитку та прогресу підприємств.

ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ: ЕФЕКТИВНЕ ЗАЛУЧЕННЯ ДЛЯ ЗРОСТАННЯ ЕКОНОМІКИ

Анна Касьян — 2024-12-15

Актуальність даної теми зумовлена важливістю інвестування для економічного зростання.

Сприятливий інвестиційний клімат є невід’ємною, умовою гармонійного зростання економіки. Важливим показником є коефіцієнт прямих іноземних інвестицій, а саме для молодих країн та на стадії розвитку в числі яких Україна. Задля залучення інвестицій держава здійснює політику податкових, амортизаційних чи інших, пільг.[1; 2, с. 15]

Айхан Косе, директор групи перспектив та головний економіст Світового Банку, наголошував на важливості «інвестиційних бумів (проміжок часу, характеризований високим припливом інвестицій у результаті сприятливого інвестиційного клімату) як основного рушія економічного зростання. Нарощування різноманітних видів інвестицій призводить до зростання ВВП, при чому спад саме іноземних інвестицій в перспективі є ключовим задля краху економіки або глибинної кризи зі стагнацією критично важливих секторів. З метою уникнення негативного впливу даного показника, головний економіст Світового Банку надає практичні рекомендації щодо підвищення зацікавленості інвесторів: експансія транскордонної торгівлі та фінансових потоків; інтегровані політичні рішення щодо фінансової політики; розвинений стан інституцій і забезпечення сталого інвестиційного клімату та технологічної бази країни. [2, с. 12; 4]

Світова практика свідчить, що важливими є не лише обсяг інвестиційних коштів, а й механізм їх використання та адміністрування. Планування залучення іноземних інвестицій має спиратися на історичний досвід інвестування економіки Китаю. Відповідно програмі «Чотирьох модернізацій» (1978-2012 рр.), що була побудована за принципом доступності інновацій та відкритого ринку. Результатом стало середньорічне підвищення темпів зростання національного виробництва до 12%, від того часу Китай став «фабрикою світу».[3, с.82]

У той час коли Китай набув статусу «фабрики світу», Радянський Союз також потребував інвестиційного підживлення для економічного зростання. Проте інвестування економіки СРСР здійснювалось переважно через механізм державного управління за відсутності ефективних ринкових механізмів. В той час коли Китай став «фабрикою світу» Радянський Союз набув статусу країни «з самоїдською економікою.

Отже, в ході проведеного дослідження з’ясовано, що інвестиційні процеси є ефективними за умов доступності інновацій та відкритого ринку, за відсутності цих чинників економічне зростання може відбуватися без економічного розвитку.

У результаті проведеного дослідження обґрунтовано важливість ефективного залучення прямих іноземних інвестиційних ресурсів для національної економіки. Це доведено з використанням історичного методу дослідження та порівняльного аналізу.

ЗЕЛЕНА ЕНЕРГЕТИКА – ФАКТОР ЕНЕРГЕТИЧНОЇ БЕЗПЕКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Артем Павленко — 2024-12-15

У рамках даного дослідження пропонується проаналізувати наявність об’єктивних передумов розвитку та повноцінного становлення сектору зеленої енергетики як важливого елементу забезпечення енергетичної безпеки національної економічної системи. Ця тема є актуальною, тому що глобальна енергетична криза та необхідність переходу на зелену енергетику спонукають Україну та країни світу до активного переходу на зелені джерела енергії. Розвиток зеленої енергетики дозволяє забезпечити стабільне функціонування економіки навіть в умовах дефіциту ресурсів та підвищеної нестабільності на ринках викопного палива. Зокрема, розширення використання сонячної, вітрової та біоенергетики сприятиме диверсифікації енергетичних ресурсів, зниженню собівартості електроенергії та зменшенню залежності від традиційних джерел. Дане дослідження спрямоване на виявлення потенційних можливостей та перешкод для розбудови сектору зеленої енергетики в Україні, що є пріоритетним завданням сучасної національної економічної політики.

Процеси динамічного розвитку зеленого сектору електроенергетики набувають свого об’єктивного вираження у низці структурних зрушень, пов’язаних із розширенням частки генерованого обсягу енергетичних ресурсів з альтернативних джерел, зокрема такі елементи зеленої енергетики як використання сонячної та вітрової енергії демонструють активне зростання починаючи з 2010 року. Разом з тим, згідно прогнозних оцінок профільних аналітичних агенцій, має місце стійка тенденція до зниження частки генерованої енергії з традиційних джерел на основі викопного палива (вугілля, нафти), що продовжить скорочення до 2050 року [2]. При цьому, у визначеному часовому проміжку прогресивними країнами встановлюється тарґет на досягнення вуглецевої нейтральності, тобто повного витіснення традиційної енергетики альтернативною.

Аналізуючи більш детально оціночні параметри ефективності функціонування сонячної енергетики у розрізі досвіду іноземних країн, зокрема Європейського союзу, слід відзначити, що частка сонячної енергетики у загальному обсязі зеленої енергетики зросла у глобально з 9% у 2013 році до 31% у 2023 році, водночас аналогічні усереднені показники для країн Європейського Союзі за відповідні роки демонструють зростання з 24% до 35%. Додамо, що динаміка кон’юнктурних параметрів енергетичного ринку ЄС характеризується усередненим зростанням показника частки сонячної енергетики щороку на 40%. Більш того, протягом 2023 року низкою країн ЄС були встановленні рекордні показники обсягів сонячної енергогенерації, а саме Німеччиною було введено в експлуатацію додала 14,1 ГВт нових потужностей, Іспанією – 8,2 ГВт, Італією – 4,8 ГВт, Польщею – 4,6 ГВт, Нідерландами – 4,1 ГВт. Таким чином, можна стверджувати про наявність стабільного тренду на забезпечення ефективної енергетичної диверсифікації прогресивними країнами за рахунок використання альтернативних (зелених) джерел енергогенерації [3].

У розрізі внутрішніх процесів енергетичної трансформації у бік розширення сектору зеленої енергетики у межах національної економіки України. Слід зауважити, що одним з ключових обмежень виступають вартісні параметри забезпечення організації виробничого процесу (до прикладу, вартість 1 кВт·год виробленої сонячної енергії складає 590,24 грн.), що порівняно з традиційними джерелами є кратно вищим. Проте, довгострокова перспектива зростання відповідного напрямку розвитку національної енергетичної системи свідчить про наявність потенціалу до істотного скорочення попередньо вказаних параметрів собівартості, наприклад, вартість виробництва електроенергії з вітрової енергії є нижчою і становить 468,72 грн за 1 кВт·год, в той же час як комбіновані вітросонячні установки дозволяють досягти рівня вартості генерації 1 кВт·год у межах 494,76 грн [3].

Окремим напрямком розвитку зеленої енергетики у рамках національної економічної системи є біоенергетика, яка базується на використанні сільськогосподарських відходів. Вона враховує високу частку аграрного сектору у загальній структурі вітчизняної економічної системи, формує перспективні можливості до динамічного зростання. Виходячи з актуальних прогнозних даних, частка біоенергетики в енергобалансі України збільшиться з 4,6% у 2018 році до 60% у 2050 році [4, с. 33]. Особливої уваги у даному контексті заслуговують регіони України, що володіють потужним ресурсним потенціалом у сфері біоенергетики, зокрема Чернігівська (948,6 тис. тонн сільськогосподарських відходів), Київська (842,9 тис. тонн) і Вінницька області (854,6 тис. тонн), що в подальшому формує можливості до організації профільних енергетичних кластерів, що забезпечать стійкість та диверсифікованість вітчизняної енергосистеми [5, с. 81].

Внаслідок проведеного дослідження можна зробити висновок, що розвиток сектора зеленої енергетики в Україні має стратегічне значення для підвищення енергетичної незалежності, зміцнення стійкості та стабільності національної економіки. Потенціал альтернативних джерел енергії, таких як сонячна, вітрова та біоенергетика, дозволяє забезпечити прогресивне зростання у структурі енергетичного балансу країни. Для ефективного використання цього потенціалу необхідна реалізація цілеспрямованої політики, що передбачає впровадження інновацій, стимулювання інвестицій та тісну співпрацю між державою, науковими установами та приватним сектором. Розробка комплексних стратегій, стимулювання досліджень та інвестицій у сфері зеленої енергетики та створення прозорих механізмів підтримки можуть забезпечити перехід до більш стійкої та економічно ефективної енергетичної моделі, що відповідатиме сучасним глобальним вимогам і сприятиме євроінтеграції України.

ФАКТОРИ ЗМІНИ ПОПИТУ І ПРОПОЗИЦІЇ НА РИНКУ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Ольга Кожемяченко — 2024-12-15

На даний момент, це дослідження є доволі актуальним, через те, що український ринок праці має великий дисбаланс між попитом і пропозицією. Після початку повномасштабного вторгнення виник великий потік мігрантів закордон. Це призвело до втрати робочих місць на окупованих чи зруйнованих війною територіях. Що повністю змінило функціонування ринку праці в Україні.

За даними МОП, тільки за три місяці повномасштабного вторгнення було втрачено близько 5 мільйонів робочих місць, що являє собою 30% зайнятості в Україні. [4]. Якщо дивитися на дослідження Інституту демографії НАНУ, то рівень безробіття в Україні без зовнішньої трудової міграції міг би бути в 1,5–2 рази вищий за наявний, але все ще, на зміни попиту і пропозиції на ринку праці впливає ряд факторів. [3]. Позитивний вплив, скоріше, здійснюють українські мігранти на економіки країн до яких мігрують, таким чином країни-реципієнти отримують значну вигоду або у вигляді кваліфікованих робочих кадрів, або ж дешевої робочої сили, які можуть покращити ситуацію з дефіцитом кадрів в різних сферах. Загальна економічна нестабільність, висока інфляція, корупція, недосконалість законодавства та податкової системи – все це все більше заохочує людей шукати роботу в інших країнах.

Наразі дуже страждає науковий потенціал України. За даними UNCHR, ситуація на кінець лютого 2023 показує, що близько 86% біженців це діти та жінки, 79% мали вищу освіту та 60% були працевлаштовані в Україні до війни, що обумовило «відтік умів» та значну професійно-кваліфікаційну диспропорцію на ринку праці країни. [1]. З України їдуть кваліфіковані кадри, а для підготовки нових спеціалістів потрібні час і кошти, яких і так не вистачає в сучасних умовах. Ще однією проблемою є те, що найбільше виїжджає за кордон саме молодь, через це стається старіння трудових ресурсів. Велика частина біженців це діти, що створює серйозні ризики того, що після того, як вони виростуть, вирішать працевлаштуватися і залишитися закордоном, через що демографічна ситуація в Україні стане просто катастрофічною. [1].

Проаналізувавши фактори зміни попиту і пропозиції на ринку праці в Україні, стає зрозуміло, що в умовах кризових явищ, а саме повномасштабного вторгнення рф, ринок праці в державі став дуже вразливим. Старіння робочої сили, професійно-кваліфікаційна диспропорція, величезна трудова міграція – всі ці фактори вказують на те, що для розвитку економіки та ринку праці в Україні необхідно, щоб якась частина мігрантів повернулася назад. І хоч 81% українських біженців заявили, що хотіли б повернутися в майбутньому, але немає гарантій того, що так і відбудеться. [2]. Тому Україні потрібно запропонувати своїм трудовим мігрантам кращі умови за ті, що вони можуть отримати в інших країнах, тобто можна надати реемігрантам різні пільгові умови, а також необхідно покращити загальну соціально-економічну та безпекову ситуацію в державі, від чого має покращитись і стан українського ринку праці.

ЦИРКУЛЯРНА ЕКОНОМІКА ЯК НОВИЙ ТРЕНД РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

Катерина Кузнєцова — 2024-12-15

Традиційна «лінійна» модель економіки, яка функціонує вже багато століть за принципом «видобути – виготовити – використати – викинути», привела людство до того стану, який ми спостерігаємо сьогодні, а саме – до надзвичайно наростаючих наслідків «тератогенного» впливу людини на навколишнє природне середовище (виснаження природних ресурсів, нагромадження відходів, деградація екосистем тощо). На противагу цьому, новий світовий тренд розвитку господарства – циркулярна економіка – є тим підходом, що дозволяє зберігати ресурси та мінімізувати вплив людської діяльності на довкілля, створюючи передумови для сталого розвитку світового господарства.

Циркулярна економіка – це нова модель економічного розвитку, яка набирає все більшої популярності у світі. Вона пропонує альтернативу традиційній лінійній економіці, де сировина видобувається, переробляється у продукти, а потім викидається як непотріб. Натомість принципи циркулярної економіки акцентують увагу на відновленні, повторному використанні та раціональному споживанні ресурсів, створюючи додаткову цінність за допомогою нових послуг та інтелектуальних рішень. Термін «циркулярна економіка» вперше з’явився у літературних джерелах в 1960-ті роки та став наслідком переходу від індустріальної економіки до постіндустріальної (цифрової), яка полягає у розширенні асортименту товарів та послуг, прискореному технологічному прогресі, розвитку інновацій, що в результаті зумовлює перехід до ресурсоефективної моделі економіки [1].

Циркулярна економіка – це економічна модель, спрямована на ефективне використання ресурсів, мінімізацію відходів та утримання продуктів і матеріалів якомога довше в обігу. Основною ідеєю циркулярної економіки є управління без відходів. При цьому, концепція циклу природного матеріалу без відходів не нова. Натуральна форма традиційного сільського господарства – яскравий приклад переважно природного та сталого використання ресурсів, оскільки вона працює без штучних добавок і побічних продуктів виробництва, а «відходи» використання виготовлених продуктів повертаються на поле. Проте індустріалізація призвела до появи так званої лінійної економіки, яка суттєво відрізняється від циркулярною. У най продукти зазвичай викидаються після використання, що призводить до повної втрати ресурсів. На жаль, такий спосіб господарювання та споживання ще переважає сьогодні в світі, для прикладу, лише в ЄС утворюється 2,2 млрд т сміття, за даними 2023 р. [2].

Актуальність та своєчасність впровадження циркулярної економіки як трендового явища спричинене низкою тенденцій у суспільно-економічному житті, зокрема:

1) вичерпанням природних ресурсів через експоненціальне зростання чисельності населення на планеті, безконтрольне споживання природних ресурсів. За прогнозами до 2050 р. чисельність населення планети зросте до 9,6 млрд. осіб і потребуватиме трьох таких планет, як Земля, щоб забезпечити їх природними ресурсами, необхідними для ведення сучасного способу життя;

2) забруднення навколишнього природного середовища через утворення величезної кількості кількість відходів, які забруднюють повітря, воду, ґрунт тощо. Екстремальні погодні умови, критичні зміни в системах Землі, втрата біорізноманіття та колапс екосистеми, дефіцит природних ресурсів і забруднення є 5 з 10 найсерйозніших ризиків людства у 2024 р. [3].

3) кліматичні зміни, спричинені викидами парникових газів є одним з основних факторів зміни клімату на планеті;

4) економічні переваги для суспільного життя полягають у створенні нових робочих місць, стимулюванні інновацій та загальному підвищенні рівня конкурентоспроможності економік та їх суб’єктів.

У 2018 р. Всесвітній економічний форум розширив три базові принципи циркулярної економіки 3R (reduce, reuse, recycle) до 10R:

– refuse– зміна виробництва продукту з раніше використовуваних матеріалів (застосування технологій) на альтернативні способи виробництва продуктів;

– rethink – переосмислення використання продуктів;

– reduce – скорочення обсягів використання природних ресурсів;

– reuse – повторне використання продуктів після їх деяких модифікацій;

– repair – ремонт та технічне обслуговування виробів із дефектами для їх подальшого використання;

– refurbish – відновлення старих продуктів;

– remanufacture – використання запчастин зі старих виробів у новому продукті;

– repurpose – зміна функціонального призначення продукту;

– recycle – перероблення певних матеріалів для отримання нових виробів;

– recover – відновлення витраченої енергії за допомогою спалювання матеріалів чи продуктів [1].

За даними Circularity Gap Report 2022, на сьогодні світ лише на 8,6 % є циркулярним, хоча усвідомлення необхідності зміни способу життя та господарювання у суспільстві вже давно є. Розвинуті країни світу, зокрема США та країни ЄС запроваджують багато масштабних ініціатив для переходу до нового укладу. Проте в більшості країн перешкодами для переходу до циркулярної економіки є: необхідність суттєвих обсягів початкових інвестицій, оскільки впровадження нових технологій виробництва та побудова інфраструктури потребує значних фінансових ресурсів; відсутність регулювання на законодавчому рівні – мало країн затвердили циркулярну економіку в якості нового вектору розвитку та розробляють відповідну законодавчу базу; низька обізнаність та самосвідомість споживачів – звичний спосіб споживання давно укорінився в суспільстві, а нерозуміння вкладу кожного у загальний порятунок планети, заважає усвідомити важливість циркулярної економіки та необхідність змінювати свої споживчі звички та спосіб життя.

Таким чином, циркулярна економіка є перспективним напрямом розвитку світового господарства, оскільки дозволяє вирішити низку головних глобальних проблем – зміну клімату, вичерпність природних ресурсів та забруднення навколишнього природного середовища. Тому для успішного переходу до циркулярної економіки країнам необхідна спільна робота урядів, бізнесу та громадянського суспільства.

РОЗВИТОК ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ВІЙНИ

Євгеній Лісняк — 2024-12-15

Для розвитку економіки в умовах війни потрібна чітко визначена державна стратегія, успіх якої залежить від узгодженої та системної економічної політики, орієнтованої на досягнення конкретних показників і якісні зміни. Українська економіка зараз перебуває в умовах, коли мільйони громадян виїхали за кордон, сотні тисяч працездатних осіб мобілізовані для оборони, а тисячі підприємств змушені припинити діяльність. В цей період основним завданням внутрішньої політики є адаптація національної економіки до умов війни, створення ефективної системи мобілізації та перерозподілу фінансових, трудових і матеріальних ресурсів для максимального задоволення потреб оборонного комплексу та збройних сил.

Загалом можна виділити наступні основні проблеми української економіки сьогодні: невизначеність та відсутність чіткої стратегії економічного розвитку внаслідок туманної перспективи військових дій; втрата великої частки виробничого та трудового потенціалу країни; значний дефіцит бюджету, що супроводжується нераціональними тратами на непершочергові потреби; суттєва залежність від донорських надходжень з інших країн; стагнація малого бізнесу; ускладнені логістика та транспортні перевезення; інституційна незрілість. Коротко розглянемо кожну з них.

Повномасштабна збройна агресія з боку рф проти нашої країни створила ряд невизначеностей, які ускладнюють довгострокове планування щодо економічного розвитку та визначенню пріоритетів. Стан війни не дозволяє ефективно залучати інвестиції в бізнес, що ставить під сумнів думку про економічне зростання країни, адже сотні підприємств було знищено/пошкоджено/захоплено і зараз не мають змоги відновитися. Також спостерігаються проблеми з найціннішим ресурсом - людьми, адже без них виробничі потужності - лише приміщення. Близько 5-6 мільйонів українців виїхали за кордон (останнім часом фіксуються масові випадки повернення людей в окупацію через нездатність держави адекватно допомогти постраждалим внаслідок військової агресії), більшість з яких навряд чи планують своє повернення по різних причинах; десятки й сотні тисяч українців вже вбиті й нині продовжують гинути. Варто зазначити, що молодь надає перевагу виїзду з країни на основі отримання подальшої освіти за кордоном та оформлення там постійного місця проживання. Ті хто лишаються в країні переважно поступають у заклади освіти на гуманітарні, а не виробничі спеціальності, яких конче потребує наш оборонно-промисловий комплекс та промисловість загалом.

Дефіцит бюджету складає приблизно 50%, який в більшій мірі компенсується вливанням іноземної фінансової допомоги. Здавалося б в наш час більшість ресурсу повинна йти на боротьбу за виживання нації, а необов’язкові та відверто шкідливі витрати мають присікатися. Однак цей сектор не обходиться без казусів та відвертого популізму, наприклад необґрунтовано великий штат державних службовців: верховний суд України налічує 154 судді, в той час як США (перша економіка світу) має лише 9 суддів. Або ж зовсім нове рішення роздати кожному громадянину тисячу гривень (сумарно 30 мільярдів гривень), попередньо підвищивши податки до історичного максимуму, бо бюджет необхідно наповнювати у зв’язку з щорічним скороченням фінансової допомоги країн-донорів. Або нещодавній проект держбюджету на 2025 рік із закладеним збільшенням зарплат прокурорам на 25% (на цю ініціативу могло піти 13,3 мільярда гривень), який завдяки суспільному резонансу був скасований правкою №155 більшістю нардепів.

Перші півтора роки повномасштабного вторгнення малий бізнес працював без особливого тиску з боку держави попри загальний шок: мінімальна кількість перевірок, низькі податки, фінансове стимулювання шляхом надання грантів тощо. Але станом на сьогодні можемо спостерігати повернення перевірок, урізання державного фінансування, яке доповнилось історичним збільшенням податків та недосконалою системою мобілізації громадян до сил оборони України. Дуже важливо, щоб наша держава мала орієнтир на розвиток країни через підтримку малого бізнесу, бо якщо фокус буде, як завжди, на великі корпорації та монополістів, повернути сюди біженців, що вже перетнули наш кордон, буде вкрай важко.

Щодо логістики. Через бойові дії було заблоковано або обмежено доступ до ключових транспортних артерій України, що призвело до ізоляції та ускладнення міжнародних транспортних зв’язків. Це, в свою чергу, негативно вплинуло на зовнішню торгівлю та логістичні процеси, збільшивши час і витрати на доставку товарів. Додатковими викликами для української логістики стали зміни в митних процедурах та контролі, а також необхідність перегляду логістичних стратегій компаніями з метою вибору нових маршрутів і підходів до доставки товарів.

Кажучи про інституційну зрілість, варто відзначити, що вона має під собою чесні суди та ефективне антикорупційне законодавство. Саме ця зрілість є одним з головних чинників конкурентної ринкової економіки країни і чим краще працюють зазначені органи, тим привабливішою виглядає країна для залучення приватних внутрішніх та зовнішніх інвестицій. Наша країна поступово рухається в цьому векторі, але масштаби поглиблення корупційних метастазів надто великі, щоб перемогти корупцію швидко.

Підсумуємо. Розвиток економіки в умовах воєнного часу потребує чіткої державної стратегії, де успіх залежить від злагодженості і системності державної економічної політики та її націленості на конкретні показники якісних змін. При цьому перед державою стають питання, як посприяти поверненню українців з закордону та зменшити долю безробітного населення; як розробити й налагодити механізм працевлаштування соціально вразливого прошарку населення з пріоритетом на галузі стратегічної промисловості, адже, з одного боку, розмір соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам необхідно поступово збільшувати або тримати на сталому рівні, а з іншого, ці особи повинні дедалі активніше залучатися до виконання громадських робіт у тилу: як тих, що пов’язані з підтримкою армії (харчування, логістика, транспортування), так і тих, що стосуються потреб цивільного населення: відбудова пошкоджених ракетними обстрілами об’єктів інфраструктури; послуги зі складування, сортування та розподілу гуманітарної допомоги; робота в сільському господарстві тощо. Крім того важливо відновлювати, модернізовувати, відкривати нові підприємства, а також, враховуючи воєнну реальність, активно розвивати власний ОПК задля зменшення залежності від нестабільної допомоги країн-партнерів та зростання перспектив експорту озброєння у повоєнні часи. Паралельно з цими заходами необхідно стимулювати розвиток малого підприємства, адаптувати логістику до сучасних реалій та удосконалювати антикорупційне законодавство у співпраці з міжнародними інституціями. Крім того, щоб стимулювати насиченість ринку працездатним населення на довгу перспективу, необхідно зайнятися популяризацією робітничих й інженерних спеціальностей в закладах середьно-технічної та вищої освіти, а саме: спрощена система вступу, якісне матеріально-технічне забезпечення закладів освіти, заохочення високими стипендіями та пільговим проживанням в гуртожитках, запрошення викладачів нового покоління до процесу освіти та інше.

СТРУКТУРА РИНКУ ОВДП ПІД ЧАС ВОЄННОГО СТАНУ

Ірина Макалюк — 2024-12-15

З початком повномасштабного вторгнення видатки України на оборону за оцінками експертів зросли на 640 % (до 44 млрд дол.) у 2022 р. [3]. А згідно інформації Мінфіну у зв’язку з бойовими діями за 2022 р. виник дефіцит державного бюджету на суму 911,1 млрд грн [1]. Для покриття такого колосального дефіциту довелося задіяти різні способи залучення коштів в бюджет країни. Одним із таких способів стало збільшення обсягів емісії облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП).

Станом на 31 грудня 2021 р. в обігу на національному ринку знаходилося ОВДП за номінально-амортизаційною вартістю на суму 1060,71 млрд грн, а в жовтні 2024 р. – вже 1760,05 млрд грн (табл. 1), значна доля яких припадає на військові облігації.

Таблиця 1 – Структура ринку облігацій внутрішньої державної позики

Джерело: складено авторами на основі [2]

Як видно з табл. 1, загальна вартість ОВДП в обігу щороку зростала та очікувано продовжуватиме зростати і надалі. У перший рік війни найбільший приріст ОВДП забезпечив НБУ, обсяг облігацій якого зріс більш ніж у 2 рази, а частка володіння перевищила 50 %, що забезпечило суттєву підтримку держави у найбільш кризовий період. Проте у 2022 році банк повідомив про своє прагнення до найшвидшої повної відмови від фінансування дефіциту держбюджету, а до того часу прибання цінних паперів Уряду відбуватиметься у обмежених обсягах і виключно для покриття критичних видатків [2]. Як наслідок, у жовтні 2024 р. частка НБУ у структурі володіння ОВДП знизилася на 12,3 % порівняно із 2022 р., а обсяг облігацій зменшився на 26,96 млрд грн.

Також суттєво скоротилася довіра нерезидентів до вітчизняних ОВДП після введення військового стану, що цілком закономірно. Обсяг інвестицій у 2024 р. скоротився у 3,8 раза, а частка зменшилася на 7,3 % порівняно із довоєнним періодом. Натомість, вітчизняні інвестори (банки, фізичні особи, страхові компанії та інші юридичні особи) значно збільшили обсяги придбаних ОВДП впродовж аналізованого періоду. Сумарно їх частка у жовтні 2024 р. зросла до 60 % (у грудні 2022 р. частка становила 45 %), а номінальна вартість облігацій збільшилася на 433,91 млрд грн. І така тенденція пояснюється не лише економічними перевагами інвестування у державні цінні папери (висока дохідність, гарантованість повернення вкладу, відсутність оподаткування ПДФО та військовим збором), але і зацікавленістю вітчизняного бізнесу та населення у підтримці України в боротьбі проти агресора.

РОЗВИТОК «ЗЕЛЕНОЇ» ЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ: ПЕРСПЕКТИВИ ТА ВИКЛИКИ ГАЛУЗІ

Єлизавета Маклак — 2024-12-15

Сьогодні зелена енергія стає все більш популярною. Україна переживає скрутні часи, тож питання відновлення та розвитку енергетичного сектору набуває актуальності. Постає логічне питання про можливості впровадження зеленої енергії та її потенціал .

За показниками Cimatescope by Bloomberg Україна зайняла 47 місце зі 110 найбільш привабливих для інвестицій в область відновлювальних джерел енергетики країнами (з результатами «Фундаментальні засади» - 2,88/5 балів, «Можливості» - 0,78/5, «Досвід» - 0,78/5). Звісно, це не найкращі 10, але враховуючи ситуацію в країні внаслідок війни, показники можна вважати непоганими та після завершення війни розраховувати на інвестиції, адже за останні роки до вторгнення вдалося досягти значних прогресу і результатів у розвитку відновлювальної енергетики ( вже на початку 2022 року встановлена потужність сумарно дорівнювала 9,5 ГВт, а кількість інвестицій у цю галузь сягнула $ 12 млрд, а Україна входила в найкращі 5 країн за темпами розвитку сонячної енергетики, про що відносно нещодавно говорив голова біржового комітету Товарної біржі Олексій Дубовський) [3].

Зберігання енергії. Тільки з 16 червня 2022 року вступив у силу Закон України № 2046-IX "Про зміни до окремих законів України, спрямовані на розвиток систем зберігання енергії", тому В Україні ця інновація з’явилася не так давно. Уже можна побачити перші результати вдосконалення законодавства: у 2023 році НКРЕКП вперше видала ліцензію на зберігання енергії українському учаснику ринку. Крім того, ПрАТ «Укргідроенерго» також планує почати масштабне будівництво сонячних станцій з потужністю близько 63,9 МВт та систем накопичення енергії -орієнтовно на 212 МВт.

Енергія сонця та вітру. Уже існують певні поштовхи до активного використання такого методу отримання енергії. Закон 3220-IX вже передбачав певні зміни, які дозволять домогосподарствам, малому та середньому бізнесу, а також великим підприємствам отримати можливість ефективно використовувати електроенергію, вироблену за допомогою сонячних та вітрових установок. Окрім цього, не так давно, у грудні 2023 року, данською компанією Vestas і українським ДТЕК було складено та підписано меморандум про взаємопорозуміння відносно спільної роботи у будівництві другої черги Тилігульської вітроелектростанції на південному заході України (разом з першою чергою вони матимуть близько 498 МВт потужності) [1].

Інноваційність «зеленої» енергії. Україна пропонує низку програм стартапів області «зеленої» енергетики. Наприклад, Climate innovation vouchers – це програма видачі грантів малому та середньому бізнесу для фінансування послуг, таких як маркетинг і брендинг, промисловий дизайн, IT-розробка, захист інтелектуальної власності.

Біомаса. Активно створюються та розвиваються нові біотехнології, Наприклад, вивели нове покоління бактерій, які перетворюють відходи птахівництва на газ (раніше не підлягали утилізації). Такі установки, які можна використовувати повторно, використовуються на великих господарствах, як локальне джерело енергії. А оскільки Україна – це аграрна країна, то розвиток сектору біомаси привертає увагу інвесторів для подальшого впровадження нових технологій.

Незважаючи на всі перспективи, зраз через війну реалізувати більшість проєктів вкрай важко. Наприклад, оскільки більшість вітроелектростанцій ( близько 85%) наразі знаходяться на окупованих територіях, а в роботі залишаються переважно Одещина та Львівщина. Окрім цього близько 60% промислових сонячних електростанцій, також неможливо реалізувати через їх розташування. Також страждає й біоенергетика, через забруднення угідь та лісів боєприпасами, що не розірвалися ( близько 15 % потужностей).

Проте, незважаючи на скрутні часи, Україна продовжує підтримку інших країн. Уже в червні розпочався експорт електроенергії до Румунії.

Напевно, найголовнішою подією в області «зеленої» енергії було прийняття Закону 3220-IX Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення та зеленої трансформації енергетичної системи України», що вступив у силу з 27 липня 2023 року. Що є важливим кроком на шляху до переосмислення та важливих змін в енергетиці країни.

Окрім цього вже було схвалено різні зобов'язання України на найближчі десятиліття для позитивного розвитку кампанії відносно вступу в ЄС, прискориться імплементація необхідного законодавства, збільшиться рівень довіри на міжнародному рівні та підвищився інвестиційний потенціал у ВДЕ зокрема, («Наша мета – побудувати 7,1 ГВт нових потужностей «зеленої» енергетики, переходячи на рикові моделі стимулювання відновлювальних джерел енергії, зокрема зелені аукціони. На першому етапі ми також маємо намір встановити 750 МВт акумуляційних потужностей, що має значно підвищити стабільність енергетичної системи», зазначив міністр енергетики Герман Галущенко» ) [4].

Герус повідомляє, що з 2030 року до механізму самостійного виробництва електроенергії будуть допускатися виключно «зелені» джерела енергії. Водночас усі об’єкти, які почали працювати раніше, зможуть продовжувати свою діяльність без обмежень [2]

Бондаренко також підтримує ідею експорту електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії (ВДЕ), до Європи. Він зазначив, що одним із можливих рішень проблеми із заборгованістю могло б стати створення міжнародного енергетичного фонду. Цей фонд наповнювався б коштами від країн ЄС, особливо тих, які мають дефіцит виробництва електроенергії. Таким чином, надлишки "зеленої" енергії, отриманої від сонця і вітру, могли б закуповуватися за рахунок цього фонду [5].

Також, після деокупації території планується провести оцінку збитків та втраченого потенційного прибутку за рахунок заарештованих в ЄС та США активів росії.

Отже, майбутнє відновлювальної енергетики є досить перспективним, за виконання певних умов та подолання викликів (наприклад, Вітчизняна система «зеленої» відновлювальної енергії має низку недоліків та особливостей. Зокрема, через відсутність достатніх гарантій походження енергії та інших факторів ми не можемо повноцінно інтегруватися в європейську модель зеленої енергетики та конкурувати на її рівні. Це обумовлено тим, що ми не здатні підтвердити виконання вимог 4-го Енергопакета щодо скорочення викидів вуглекислого газу в атмосферу). Україна може стати ключовою фігурою в «зеленому» енергетичному секторі, що забезпечить незалежність та стабільність енергопостачання країни в майбутньому.

СУЧАСНІ АСПЕКТИ ФІНАНСОВОЇ БЕЗПЕКИ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

Тетяна Мойсійчук — 2024-12-15

Під час здійснення господарської діяльності усі учасники бізнес-процесів звертають увагу на фінансовий стан, фінансову безпеку підприємства. Фінансова безпека характеризує здатність підприємства реагувати на фінансові ризики, забезпечувати необхідний рівень ліквідності та фінансових ресурсів, зберігати фінансову стійкість в умовах макроекономічної нестабільності.

Ключовими аспектами фінансової безпеки визнають [2,2]:

Створення особливої структури з управління ризиками і плануванням яка відповідає специфічним потребам та цілям підприємства.
Взаємозв’язки з зовнішнім середовищем. Встановлення партнерських відносини із постачальниками, клієнтами та іншими зацікавленими сторонами, долучення до галузевих асоціацій, організацій, життя територіальних громад за місцем розташування.
Інформаційна безпека. Впроваджують захист від кіберзагроз фінансовій діяльності, доступу до чутливої інформації, здійснення ділової розвідки.

Метою даного дослідження є визначити особливості формування систем фінансової безпеки залежно від видів економічної діяльності суб’єктів господарювання.

Дослідження показало, що підприємства залежно від секцій і груп ВЕД мають різні рівні забезпечення фінансовими ресурсами. Тому бізнес-процеси комплексу фінансової безпеки мають відмінності. Представлене дослідження було сконцентровано на визначенні принципових відмінностей у формування фінансової безпеки малих, середніх і великих підприємств.

Заходи фінансової безпеки великих підприємств є ресурс витратними. За умови фінансової стабільності вони легко впроваджують нові технології, проводять модернізацію, диверсифікацію ризиків, інвестують в нові технології та екологічні проекти, інші компанії а також у навчання своїх співробітників. Готовність до інноваційних змін за рахунок інвестиційних потоків розширює доступ до ринків збуту, у тому числі міжнародних. Основними інструментами залучення фінансових потоків застосовують геджування, акції, варранти, облігації.

Середні підприємства мають обмежені ресурси, проте можуть змінювати асортимент товару зберігаючи при цьому основне технічне обладнання. Основними інструментами залучення фінансових потоків є державні програми, опціони, форварди.

Малі підприємства мають жорсткі ресурсні обмеження, не мають спеціалізованих підрозділів фінансової безпеки. Цю роль виконує власник чи директор. Щоб зменшити витрати на утримання внутрішнього штату використовують зовнішні бухгалтерські чи консалтингові компанії. Основними інструментами формування фінансових потоків є гранти, субсидії, пайові внески, лізинг обладнання.

Таким чином, фінансова безпека середніх і малих підприємств вагомо залежить від інституційних стратегій і методів управління. Основним підходом у цьому може стати формування агрегаторів фінансових і інвестиційних потоків, методик захисту і управління, спрямованих на малоресурсні суб’єкти господарювання.

ОСОБЛИВОСТІ ФІСКАЛЬНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Артем Павленко — 2024-12-15

На сьогоднішній день, одним з ключових напрямків забезпечення та підтримки стабільності національної фінансової системи є організація ефективної фіскальної політики, що охоплює проблематику планування та виконання системоутворюючих параметрів бюджетної політики, оптимізації механізмів розподілу та перерозподілу доходів у межах макроекономічної системи, забезпеченні фіскальної спроможності місцевих бюджетів, гармонізації параметрів податкового навантаження тощо. Більш того, в умовах активних бойових дій та критичної руйнації вітчизняного промислово-виробничого та інфраструктурного потенціалу, національна фіскальна політика стикається з рядом викликів пов’язаних із необхідністю збалансування видаткової частини, що потребує істотних алокацій грошового ресурсу на підтримку обороноздатності та соціального забезпечення, та мобілізацію доходної частини бюджету в умовах масового спаду ділової активності, дефіциту трудових ресурсів та розширення частки тіньової економіки. Саме тому, наразі особливої актуальності набувають питання розбудови ефективних механізмів фіскальної децентралізації, досягнення їх повноцінної інституційної спроможності з метою посилення фінансового потенціалу територіальних громад та місцевих бюджетів в цілому, формування первинних ресурсних передумов до їх сталого розвитку.

Фіскальна децентралізація за своїм фінансово-економічним змістом передбачає прогресивний розподіл функціональних повноважень у частині бюджетного регулювання між загальнодержавним та місцевими рівнями влади за якого останні набувають фіскальної самостійності у частині регламентації рівнів податкових ставок, імплементації стимулюючих заходів та конструювання структурних показників видаткової частини місцевих бюджетів. Особливої важливості даний підхід набуває в умовах наявності істотних структурних асиметрій та загальної гетерогенності регіонального розвитку, дозволяючи з одного боку, досягати більш ефективного перерозподілу доходів за пріоритетними напрямками розвитку конкретного регіону, а з іншого, подолання інформаційної дивергентності за якої державні органи влади володіють обмеженим ресурсом щодо актуальних потреб розвитку територіальних громад, що в перспективі результує неефективністю видаткового розподілу. Окрім цього, фіскальна децентралізація сприяє покращенню ефективності контрольних процедур на місцях, що зменшує вірогідність нецільового використання бюджетних засобів.

Аналізуючи основні підходи до провадження фіскальної децентралізації пропонуємо виокремити системні елементи забезпечення ефективного розширення фіскальних повноважень владних структур місцевого рівня [1]: (1) забезпечення диверсифікованості повноважень у сфері бюджетного регулювання; (2) підтримка принципів субсидіарності (забезпечення повноти реалізації гарантованих послуг для відповідних споживачів за рахунок ефективного розподілу коштів між державним та місцевим бюджетом) та транспарентності (відкритість та гласність у процесах визначення напрямків перерозподілу доходів та контролю за їх виконанням); (3) врахування специфічних особливостей просторового розвитку територій в контексті загальних регіональних асиметрій; (4) врахування інтересів громадськості у частині загального процесу бюджетування та забезпечення розвитку територіальних громад.

Проте, імплементація ефективних практик фіскальної децентралізації потребує елімінації низки обмежень втілених у проблемах досягнення комплексної узгодженості стратегічних цілей розвитку національної економічної системи та її територіальних суб’єктів, істотного ускладнення процесу організації бюджетного процесу та ключових механізмів перерозподілу, ускладнення контрольних процедур щодо цільового використання бюджетних коштів місцевими утвореннями.

Разом з тим, дослідження іноземної практики застосування фіскальної децентралізації свідчить про позитивні результати. Зокрема, структурні показники зведеного бюджету таких країн як Іспанія, Швеція та Данія свідчать про домінування видатків місцевого рівня у загальній структурі бюджету. Стосовно дохідної частини, аналогічна ситуація спостерігається у таких країнах як Фінляндія, Ірландія, Франція та Австрія, у яких станом на 2016 рік частка власних доходів територіальних громад перевищує 50 % в загальній структурі бюджету. Більш того, країни-члени ОЕСР у переважній більшості здійснюють делегування бюджетного фінансування соціальної сфери (охорона здоров’я, соціальний захист, освіта) до місцевих бюджетів, для прикладу, 12-20 % національного доходу (що складає 3-6 % ВВП) перерозподіляється на фінансування сфер початкової та середньої освіти [2, с. 15]. Загалом, аналізуючи досвід країн ЄС, матеріальним базисом функціонування відповідних територіальних громад є місцеві податки та збори, зокрема у Франції їх налічується 50, у Німеччині – 55, а у Бельгії – 100 [3, с. 308].

Досліджуючи порушену проблематику у рамках національної бюджетної системи, слід відзначити наявність тенденції до зростання абсолютних значень рівнів доходів місцевих бюджетів, що у 2023 році зросли на 11 % (43,8 млрд грн), що зумовлено збільшеннями надходжень по податку з доходів фізичних осіб (6,3 % або 17,2 млрд грн в абсолютному вимірі), акцизного податку (63,3 % або 8 млрд грн), податку на майно (19,1 % або 8,6 млрд грн). Проте, більш детальний розгляд даного питання, свідчить, що незважаючи на позитивні абсолютні значення приростів доходних надходжень місцевих бюджетів, вони не супроводжувалися аналогічними структурними зрушеннями. Підтвердженням даної тези є той факт, що попри наявність загального тренду до зростання частки місцевих бюджетів у доходних надходженнях зведеного бюджету (з 22,6 % у 2017 році до 24,4 % у 2022 році), у 2023 році відповідний структурний показник склав 17,8 % (скорочення на рівні 6,6 %). Також слід зазначити, що у 2023 році основним джерелом фінансування місцевих доходів залишаються податкові надходження (податок на доходи фізичних осіб – 44,3 %, єдиний податок – 8,6 %, податок на майно – 6,7 %); частка субвенцій з державного бюджету складає 19,5 % [4].

Підсумовуючи вищевикладене можна стверджувати, що проактивний підхід у забезпеченні процесів фіскальної децентралізації представляє собою перспективний напрям організації національної бюджетної політики, сприяючи акумуляції грошових ресурсів у межах територіальних громад з метою їх більш ефективного використання відповідно до специфічних потреб розвитку конкретних регіональних або локальних утворень. Разом з тим, ефективна імплементація фіскальної децентралізації потребує сприяння зростанню частки доходних надходжень місцевих бюджетів, забезпечення прозорості та транспарентності бюджетного процесу, посилення відповідальності у частині контролю використання бюджетних коштів територіальними громадами.

ORGANIZATIONAL AND ECONOMIC PROVISION OF THE ACTIVITIES EFFICIENCY IN THE FIELD OF HARDWARE DIAGNOSIS AND TREATMENT IN UKRAINE

Максим Пасенко — 2024-12-15

Nowadays, the primary issue of ensuring the stable functioning of domestic business structures, regardless of the field and scale of activity, remains the factor of martial law, which, on the one hand, creates a multifaceted complex of economic threats and challenges, and on the other hand, the issue of organizing activities within the limits of individual specific economic sectors is actualized.

It should be noticed that the general impact of a full-scale war on the economic system found its practical expression in a wide range of destructive phenomena, starting with the physical destruction of objects of industrial, energy and infrastructural potential, ending with a significant reduction in human potential and levels of staffing of the domestic labor market [1, with. 160].

At the same time, we note that one of the industries that underwent significant transformational changes under the influence of the martial law factor was the sphere of health care and the provision of medical services. This fact is caused by a significant increase in traumatic injuries of the population, such as mine-explosive injuries, traumatic amputations of limbs and other injuries associated with active military operations. In this context, the problem of forming an effective organizational and economic support for the processes of hardware diagnostics and treatment in Ukraine becomes particularly relevant. Let's add that hardware treatment is a set of modern methods for organizing medical measures for rehabilitation of affected limbs in terms of bone tissue fragment repositioning, use of autografts with orthobiology, removal of ferromagnetic bodies of foreign origin, etc. with the aim of accelerating the recovery and healing of damaged limbs, minimizing the negative consequences of injuries, shortening the rehabilitation period [2, p. 125]. In modern conditions, this direction of development of medical technologies is characterized by a high degree of innovation, which is explained by the low degree of invasiveness of the technique, the availability of cost parameters of service provision, and a high level of effectiveness.

Support for the sustainable development of the field of hardware treatment and diagnostics in Ukraine requires the development of effective mechanisms for the organizational and economic support of relevant processes, which can be summarized in the following key areas: (1) deepening of cooperative relationships between medical, scientific and educational institutions; (2) mobilization of donor aid in financing innovative development projects in this area; (3) creation of promising programs for exchange of experience with foreign medical institutions; (4) increasing the amount of financial allocations from the state in order to stimulate its progressive development.

Summarizing, we can conclude that stimulating the development of modern innovative technologies in the medical field, in particular hardware treatment and diagnostics, requires complex measures to form organizational and economic support, with the aim of forming stable prerequisites for the development of this field in Ukraine.

ЦИФРОВА ЕКОНОМІКА: ВИКЛИКИ І ПЕРСПЕКТИВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ УКРАЇНИ

Вікторія Петюшенко — 2024-12-15

На сьогоднішній день, процеси розвитку цифрової економіки в Україні набувають динамічного зростання. При цьому, цифровізація як процес технологізації соціально-економічного розвитку дозволяє збагатити основні функціональні сфери економічної діяльності. Аналізуючи процес цифровізації у вимірі підприємницької діяльності, слід зазначити, що цифровізація сприяє зниженню операційних витрат, усуненню та оптимізації рутинних завдань у виробничих процесах, підвищенню продуктивності праці, побудові більш гнучких відносин з постачальниками та клієнтами, посилення конкуренції, відкриття нових ринків, у тому числі закордоном, тим самим підвищуючи технологічні інновації та ефективність управління на мікрорівні, а на макрорівні - досягнення економічного зростання та проведення структурних реформ.

Діджиталізація економіки відбувається як через реформи цифрового спрямування, орієнтовані на такі сфери як охорона здоров’я, публічне адміністрування, освіта тощо, так і у розрізі прогресивного розвитку функціональних складових діяльності підприємницьких утворень (фінансова, техніко-технологічна, інформаційна, інтелектуально-кадрова, політико-правова, екологічна тощо) [1, с. 57].

На практиці цифрова економіка в першу чергу проявляється як економіка, орієнтована на споживача (on-demand economy), тобто здатність держав надавати різноманітні послуги.

Згідно з даними Network Readiness Index [2] станом на 2023 рік , який визначає рейтинг країн за рівнем готовності до цифрової економіки, Україна посідає перше місце в групі країн з доходами нижче середнього рівня. В основу рейтингу покладено оцінку країн за чотирма комплексними показниками: технології, люди, управління, вплив цифровізації. На другому місці у цій групі знаходиться В’єтнам, на третьому — Індія . Проте серед усіх країн Україна займає лише 43 позицію. Її бальна оцінка (55.16) менша за оцінку Польщі (60.20), яка займає 34 позицію у загальному рейтингу. І значно менша за оцінку Сполучених штатів Америки (76.91), яка займає першу позицію у загальному рейтингу. Однак, рейтингові оцінки самі по собі не забезпечують об'єктивного розуміння реальних можливостей України (як і інших країн) у створенні цифрової економіки. Розвиток цифрової економіки України потребує значних зусиль, котрі являють собою низку викликів, таких як: інфраструктурні обмеження, рівень цифрової грамотності та освіти, кібербезпека і захист даних, регуляторні та правові питання. Також необхідно сконцентруватися на залученні інвестицій у технологічні стартапи та підтримці інноваційних компаній, що можуть створювати нові робочі місця і підвищувати конкурентоспроможність країни. Окрім цього, критично важливим є розвиток міжнародної співпраці та включення у глобальні економічні процеси.

Основними галузями розвитку цифрових технологій є IT, e-commerce та fintech. Згідно з даними Асоціації IT Ukraine [3] експорт IT-послуг вперше продемонстрував спад, порівняно з попереднім роком. Ця тенденція вже була помітна, оскільки обсяги ринку неухильно знижувалися, а частка внутрішнього ринку залишалася незначною. Падіння на 10% свідчить про те, що українському ІТ неймовірно складно зберегти статус-кво, незважаючи на всі зусилля Міністерства цифрової трансформації, а також решту можливостей, які є на ринку. Умови воєнного часу зберігаються, і особливо в такі складні часи ІТ є важливою частиною економічної бази країни. Тому галузь потребує термінових рішень для стримування та формування передумов до перспективного розвитку. Ця сфера потребує додаткових інструментів для стимулювання зростання IT-сектору і, відповідно, експорту. На відміну від IT індустрії, український ринок електронної комерції продовжує зростати, незважаючи на війну: у 2023 році обсяг транзакцій склав 151 мільярд гривень, що на 17% більше, ніж у 2022 році [4]. Найімовірніше ця тенденція збережеться і в 2024 році, причому темпи зростання можуть бути ще вищими. Звичайно, конкуренція в електронній комерції також зростає з кожним роком. Об’єктивною причиною виникнення даного явища є зростання споживчої активності та впровадженню нових технологій, таких як мобільні додатки та платіжні системи, які в свою чергу сприяють подальшому розвитку цієї галузі.

Держава також відіграє значну роль в розвитку цифрової економіки, зокрема, державою розробляється та реалізовується політика, стратегії, спрямовані на розвиток цифрової економіки, включає в себе створення нормативно-правової бази, впровадження цифрових реформ та підтримку інновацій. Стратегії розвитку цифрової економіки спрямовані на підвищення конкурентоспроможності країни, залучення інвестицій та інтеграцію у глобальні ринки. Україна активно впроваджує цифрові реформи, спрямовані на модернізацію державного управління та надання доступу до новітніх технологій. Це стосується таких сфер, як освіта, охорона здоров'я та державні послуги. Цифрові реформи допомагають підвищити ефективність, прозорість та зручність взаємодії між державою та громадянами. Електронне державне управління, автоматизація процесів, доступ до публічної інформації та електронні послуги роблять державні послуги більш доступними для громадян. Це зменшує ризик бюрократії та корупції, покращує якість послуг та сприяє розвитку цифрової економіки.

Розвиток цифрової економіки неможливий без розвитку компетентних людських ресурсів. Уряди повинні інвестувати в освіту та навчання в галузі ІКТ та цифрових навичок. Це включає в себе оновлення навчальних програм, професійний розвиток викладачів та підтримку досліджень. Цифрова економіка може стати ключовим рушієм економічного зростання України. Україна вже славиться своїми інноваційними стартапами, серед яких Grammarly, Petcube і Readdle. Ці компанії не тільки залучають іноземні інвестиції, а й створюють нові робочі місця та впроваджують передові технології. Підтримка стартапів через спеціальні програми та гранти, як-от Ukraine Startup Fund, може стимулювати подальший розвиток інноваційної екосистеми. За останні 5 років кількість стартапів в Україні зросла на 15 % на рік. За даними Forbes.ua [5] станом на 2023 рік, в Україні налічується більше 2,000 активних стартапів. З кожним роком ця цифра зростає. Цифрова економіка має потенціал стати ключовим рушієм економічного зростання України, забезпечуючи структурний розвиток та інтеграцію в глобальні ринки.

У майбутньому найбільш реалістичним сценарієм розвитку цифрової економіки, ймовірно, буде стабільне, але помірне зростання, з регулярними труднощами у вирішенні інфраструктурних проблем та впровадженні реформ. Однак за умови інвестицій у технології, освіту та інфраструктуру, державної підтримки та сприятливого регуляторного середовища розвиток можливий.

АНАЛІЗ НЕПРЯМИХ ВИТРАТ УКРАЇНИ ПІД ЧАС ВІЙНИ

Наталія Покровська — 2024-12-15

Станом на 2024 рік, збитки України від повномасштабної війни оцінюються у понад 1,5 трильйона доларів США. Ця сума включає прямі руйнування, втрати доходів і загальний економічний спад. Економічна вартість війни включає прямі та непрямі витрати. Прямі витрати та непрямі витрати треба спочатку диференціювати, а потім оцінити (табл. 1). За даними Word Bank Group загальна сума прямих руйнувань, таких як знищення інфраструктури, будівель та виробничих об'єктів, оцінюється у 152 мільярди доларів. Найбільше постраждали східні регіони України, зокрема міста Маріуполь, Бахмут, Харків та Сєверодонецьк. Останні оцінки Світового банку та українського уряду вказують на необхідність витрат 486 мільярдів доларів на відновлення економіки протягом наступних 10 років. Нагальні потреби у 2024 році оцінюються у 15 мільярдів доларів, з яких наразі забезпечено лише 5,5 мільярда. [1] Залишається значний дефіцит фінансування, що створює ризики для швидкого відновлення інфраструктури. Втрати в енергетичному секторі досягли 43 мільярдів доларів, а збитки через руйнування логістичних ланцюгів становлять 38,8 мільярда доларів.

Таблиця 1

Прямі витрати

Непрямі витрати

Витрати на військові операції

- Закупівля зброї, боєприпасів, військової техніки та витрати на утримання армії.

- Витрати на медичне обслуговування поранених та компенсації сім'ям загиблих.

Втрати економічної активності

- Зниження ВВП через скорочення виробництва, зупинку бізнесу та падіння експорту.

- Зниження податкових надходжень, що впливає на бюджет і зменшує можливості для інвестицій.

Руйнування інфраструктури:

- Прямі збитки від знищення доріг, мостів, будівель, промислових об’єктів.

- Відновлення зруйнованих об’єктів може включати будівельні роботи та ремонтні витрати.

Порушення ланцюгів постачання:

- Війна може призвести до збоїв у логістиці, через що компанії втрачають можливість отримати сировину та комплектуючі.

Евакуація населення та гуманітарна допомога:

- Витрати на переміщення населення з небезпечних зон, забезпечення тимчасового житла та харчування.

Відтік населення та втрати робочої сили:

- Міграція кваліфікованих кадрів з країни, що знижує потенціал економічного зростання в довгостроковій перспективі.

- Втрата кваліфікованих працівників у ключових секторах, таких як IT та промисловість, створює дефіцит на ринку праці.

Адміністративні витрати:

- Витрати на забезпечення функціонування урядових установ та на підтримання правопорядку в умовах війни.

Зростання державного боргу та інфляції:

- Для фінансування військових дій країни часто змушені брати кредити, що призводить до зростання державного боргу.

- Інфляція зростає через додаткові витрати та зниження обсягів виробництва, що веде до підвищення цін на товари та послуги

Непрямі витрати найскладніше прорахувати, але для цього використовуються економічні моделі та аналіз. Непрямі збитки та втрати доходів — це економічні втрати, які не є безпосередніми наслідками руйнування інфраструктури чи активів, а виникають через збої в економічній діяльності, зниження доходів, погіршення інвестиційного клімату та інші негативні ефекти. Оцінка таких збитків є складним завданням і включає аналіз багатьох показників. Для їх розрахунку застосовують моделювання Input-Output Analysis, що аналізує вплив війни на взаємозалежні галузі економіки. Також прогнозування на основі сценаріїв, яке дозволяє оцінити потенційні втрати доходів та вплив на ВВП за різних умов. Зустрічається в наукових джерелах дослідження економічного розриву, яке оцінює різницю між фактичним і потенційним економічним зростанням, що могло б бути без війни.

Перед вторгненням Росії в лютому 2022 року очікувалося, що зростання ВВП України у 2022-2025 роках буде стабільним, на рівні 3-4% щорічно. У 2022 року ВВП України обвалився на -29%, що стало найбільшим зниженням за останні десятиліття. Непрямі збитки та втрати доходів за оцінкою Київської школи економіки (KES) через зниження ВВП та доходів підприємств оцінюються наразі у 1,2 трильйона доларів, враховуючи зниження експорту та збої у виробництві. Постраждали всі основні сектори економіки, особливо сільське господарство, енергетика та промисловість.[2] За останніми прогнозами Світового банку та інших міжнародних організацій, номінальний ВВП України досягне приблизно 190 мільярдів доларів США у 2024 році та продовжить зростати у середньому на 4-5% щорічно до 2028 року. Це очікується за умови стабілізації безпекової ситуації та продовження міжнародної підтримки. [3]

Таким чином, оцінка непрямих збитків є комплексним процесом, що вимагає аналізу широкого спектра даних та залучення різних методологій. Очікується, що загальні витрати на відновлення можуть зрости, особливо якщо конфлікт продовжиться. Важливим джерелом фінансування може стати конфіскація заморожених російських активів на Заході. Український уряд також розглядає залучення приватних інвестицій, що сприятиме економічному зростанню та відновленню держави.

ОСОБЛИВОСТІ ПОВЕДІНКИ ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ В УМОВАХ ЕКОНОМІЧНИХ І ПОЛІТИЧНИХ КРИЗ

Ю. Пономаренко — 2024-12-15

Економічні та політичні кризи суттєво впливають на розвиток ринків: формують їх структуру, динаміку та засади функціонування. Зараз Україна зіткнулася з чисельними викликами, серед яких пандемія, війна. Це призвело до значних змін у структурі попиту, споживчій поведінці та змінам на ринку праці. Серед основних чинників, що впливають на ринок України у кризових умовах, — різке скорочення фінансових генерацій, переформатування споживчого попиту, кардинальні зміни на ринку праці.

Дане дослідження спрямоване на вивчення ключових особливостей поведінки українського ринку в кризові періоди та виявлення ефективних механізмів адаптації до нових реалій.

Дослідження показало, що у періоди економічних і політичних криз на ринку спостерігається зниження попиту на товари тривалого користування та зростання попиту на продукти першої необхідності. Це пояснюється зниженням купівельної спроможності населення та зменшенням доходів. Пропозиція також може зазнавати змін через нестабільність логістичних ланцюгів, підвищення вартості ресурсів. Специфікою ринку України в умовах воєнного стану є формування стійких потоків міграції населення, що також зменшує попит на товари напряму «споживання сталого розвитку». У такій ситуації виникає попит на товари середнього цінового сегмента, зростає популярність швидких виробничих та збутових циклів, що створює додаткові можливості формування вітчизняного (навіть місцевого) бізнесу.

Кризові умови призводять до суттєвих коливань валютного курсу, що знижує інвестиційну привабливість територій. Україна в умовах воєнного стану отримує вагому зовнішню фінансову підтримку від ЄС та окремих країн-партнерів, але формування виробництв високої доданої вартості на території країни є обмеженим. Ситуація, що склалася, сформувала міграційні потоки бізнесу за межі держави. І тут викликом для України є утримання резидентства цього бізнесу. З урахуванням тенденцій міжнародної співпраці на уникнення подвійного оподаткування, така ситуація є вагомим викликом. Підприємці переглядають власні бізнес-стратегії, впроваджують антикризові стратегії: здійснюють диверсифікацію, зменшують витрати, шукають нові ринки збуту та шляхи виходу на них. Тому цифровізація стає інструментом, що дозволяє підприємствам пристосуватися до обмежень і продовжувати надавати послуги споживачам.

Таким чином, в умовах політичних та економічних криз вітчизняний ринок намагається реалізувати адаптивні стратегії, формується за межами сталих знань і компетенцій. Кожен учасник вітчизняного ринку за останній період часу суттєво покращив власні компетенції в антикризовому управлінні. Відбувається кардинальна переоцінка знань в усіх сферах діяльності, започаткування процесу ґрунтовного розширення професійних практик.

THE ROLE OF ARTIFICIAL INTELLIGENCE IN THE ACTIVITIES OF CREDIT INSTITUTIONS

Ольга Попело — 2024-12-15

The sphere of financial services undergoes the most noticeable changes in its own functioning in modern conditions due to the active use of the potential of information and communication technologies. Such technologies are especially actively developed and used by credit institutions, which, carrying out rather risky activities, are interested in the best ways of accumulating data about customers, processing such information and making correct and justified management decisions.

Military actions on the territory of our state require the use of effective methods for the protection of the financial and economic sector, including credit institutions. After the full-scale invasion, the Ukrainian financial sector was forced to quickly adapt to new operating conditions in order to ensure stable and uninterrupted functioning. Credit institutions faced complex, abnormal challenges for the financial market, the impact of which is difficult to predict. The growing number of cyber-attacks, internal and external migration of the population, the destruction of structural subdivisions form new conditions in which banking and non-banking financial intermediaries operate and try to develop today. This requires them to find, develop and use new work methods and tools, measures to improve the quality of providing financial services even in turbulent conditions of their functioning.

According to research by the World Economic Forum, the use of innovations based on artificial intelligence technology will lead to the release of 26 million people over the next five years. Such data were obtained on the basis of a survey, in which 75% of enterprises out of 800 surveyed plan to use artificial intelligence technology and, if appropriate, to lay off some employees [3]. Today, among the companies that participated in the study, 11.3 million people work in 45 countries of the world. Thus, in May 2023, 3,900 people were laid off in the USA due to the introduction of artificial intelligence technology [1]. However, the use of this technology, according to scientists, on the other hand, will have a positive impact on the environmental situation in the world, which can be ensured by replacing outdated equipment with new ones that will already be created based on the use of this technology and will allow better analysis, observation and management ecological systems in the world.

According to Elon Musk, artificial intelligence technologies pose a threat to humanity, and machines will win. The opposite opinion is held by Mark Zuckerberg, who believes that the correct use of technology can significantly improve the life of mankind, since the capabilities of artificial intelligence depend on developers, then a balanced approach to the creation of such technologies can bring more benefits than negative consequences [2]. In most areas that use artificial intelligence technology, there is an improvement in the functioning of automated processes, the speed and volume of processed information increases, the accuracy of forecasts improves, which contributes to the quality of decisions made.

Most often, in the work of credit institutions, artificial intelligence technology is used to perform automatic analysis of customer credit histories, assess their solvency and ultimately make decisions on granting loans. The use of the specified technology enables deep and detailed analysis of large data sets about potential customers and more correct assessment of potential risks.

Automated decision-making systems allow credit institutions to better analyze various information about customers: credit history, income, expenses, risks, service history, and other external data. Information systems based on artificial intelligence technology can analyze transactions and search for anomalous patterns in the financial behavior of potential customers, which may indicate possible cases of fraud in the future. Modern credit institutions actively use the technologies of chatbots or automated customer support systems that can provide information about credit products and provide consulting services in real time. Analysis of customer data and their preferences in the range of services make it possible to create personalized loan product offers and form marketing communications [4].

Based on the use of artificial intelligence technology, credit institutions can predict future changes in financial services markets. The use of this technology will allow in the future to make decisions on crediting certain projects in the early stages, which will reduce the focus solely on the results of the analysis of financial indicators for decision-making. One of the areas of use of artificial intelligence technology is machine learning, which enables an algorithm based on the analysis of previous data to generate results that will be highly accurate and contribute to better financial risk management.

Another advantage of the use of artificial intelligence technology for credit institutions is the automation of payments without the involvement of a person, which will significantly speed up the execution of transactions. Identification of a person can be fast and carried out through the analysis of voice, appearance or fingerprints. In general, today these technologies are already being actively implemented by credit institutions. Payments can also be organized exclusively through voice commands. For example, the application of the Monobank mobile banking service uses an algorithm of AI solutions to determine risks based on the use of neural network technologies, which consist in image recognition and dialogue analysis [5].

Despite the positive directions of using artificial intelligence technology in credit institutions, there are certain risks and threats of their active use. This requires the development and implementation of additional measures. The risks associated with cyberattacks on the functioning of information systems of credit institutions should be highlighted as a priority. Also important are social risks associated with the dismissal of employees due to the active use of artificial intelligence technology in the work of credit institutions.

Therefore, the financial sector is one of the leading sectors of the economy in which digital technologies, including artificial intelligence technology, are actively used today. The COVID-19 pandemic, the war and its complex consequences for the economy of the country and its citizens necessitated the digitalization of financial institutions at an even faster pace in order to remain competitive in the financial services market and provide quality services to clients, which intensified the development and implementation of new digital technologies.

НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Артур Роздорожний — 2024-12-15

Розвиток економічного потенціалу підприємств в сучасних умовах відбувається неоднорідно, на що впливають і сфера діяльності, і масштаби, і економіко-соціальна політика, ситуація на міжнародній арені, з одного боку, а з іншого, наявний економічний потенціал та організаційно-економічне забезпечення процесу його відтворення на фоні повномасштабного вторгнення. Як свідчать аналітичні дослідження, індекс очікувань ділової активності все ще знаходяться нижче позначки у 50 пп. [1]. Система ризиків, які ідентифікують підприємства, структурно суттєво не змінюється через значний рівень невизначеності. Так, попри те, що енергетична інфраструктура постійно балансує та намагається оперативно реагувати й мінімізувати наслідки руйнувань та пошкоджень, 8 з 10 підприємств стикались з труднощами у вересні при застосуванні стабілізаційних відключень світла [2]. Разом з цим вагомими лишаються й кадрові ризики, що викликано факторами системного характеру (мобілізаційні заходи, зростання інтенсивності атак, нестабільна ситуація на фронті, суттєве поглиблення кризи й диспропорційність на ринку праці за останні два роки, нова міграційна хвиля тощо). До них додаються логістичні, інфляційні, валютні ризики, а також зміни в системі оподаткування й погіршення споживчих настроїв. Поряд цим за даними KPMG в наступні кілька років, суттєвими для підприємств є ризики [3]: подальших змін в системі міжнародної торгівлі й інвестицій, тобто динаміки економічної інтеграції та міжнародних ланцюгів постачання на тлі прагнення країн посилювати власну безпеку й віддавати пріоритети своїм економічним інтересам; поглиблення геополітичних конфліктів та низький рівень операційної стійкості бізнесу; прогалини та складність швидкого правового забезпечення правил використання ШІ й інших інновацій тощо.

В таких умовах підприємствам необхідно удосконалювати організаційно-економічне забезпечення відтворення свого економічного потенціалу, що дозволить сформувати умови для ефективного залучення та освоєння необхідних підприємствам ресурсів, а також створення й реалізації можливостей задля забезпечення свого стійкого стратегічного розвитку. В найбільш загальному вигляді мова йде про системне, комплексне забезпечення реалізації адаптаційних механізмів в умовах зростання невизначеності середовища діяльності підприємств.

Вітчизняні підприємства намагаються посилювати свої адаптивні спроможності, реагуючи на ризики як системного, так і ситуативного характеру. Зокрема, задля мінімізації ризиків простоїв в роботі через відключення світла підприємства переходять на автономні джерела живлення, власні чи альтернативні джерела генерації. Згідно даних [2] оцінка готовності бізнесу до зимового сезону складає 3,84 з 5 балів. Крім того, з метою зменшення відтоку кваліфікованих кадрів підприємства адаптують робочі місця (за можливості) до дистанційного, змішаного форматів роботи, підвищують рівень заробітної плати та загалом інвестиції в персонал, планують наймати нових співробітників [2]. Поряд з цим підприємства збільшують інвестиції в логістичну розвідку, маркетингові дослідження нових ринків сировини та збуту, здійснюють моніторинг своєї діяльності на можливості переорієнтації на нові продукти тощо.

Водночас всі вказані заходи з метою отримання синергетичного ефекту вимагають від підприємств наявного стійкого фінансового потенціалу, якого в своїй більшості вони не мають. Системи управління і діяльність підприємств перебуває у постійному процесі трансформацій. Підприємства готові інвестувати у відтворення економічного потенціалу, проте економічна невизначеність, політична невизначеність та низький рівень прибутковості або не дозволяють бути інвестиційно активними або така активність є низькою, несистемною. В таких умовах підприємства серед іншого як джерело фінансування обирають державні програми підтримки, грантове фінансування. Так, за даними [1] у 2024 році у якості грантів надійшло від США 3,9, від ЄС – 1,6, від Японії – 0,7, від Норвегії - 0,3 млрд дол. Крім того, в якості іноземних кредитів надійшло: від ЄС – 11,4, від МВФ – 3,1, від Канади – 1,5, від Японії - 1,4, від Великої Британії – 0,5 млрд дол. Вони в переважній більшості орієнтовані на відновлення та стимулювання розвитку, в т.ч. експортного та інноваційного потенціалу підприємств в структурі економічного.

Відповідно до зазначеного підприємствам необхідно організаційно посилювати проєктну складову своєї діяльності. Це може забезпечуватись шляхом введення в організаційну структуру фандрейзерів, проєктних менеджерів або підвищення рівня кваліфікації менеджерів з розвитку чи ж найму відповідних консультантів під бізнес-проєкти та програми. Важливого значення набуває для підприємств і розроблення стратегій як робочих документів незалежно від масштабу, оскільки наразі найчастіше наявність стратегії спостерігається у великих підприємств та об’єднань підприємств навіть не зважаючи на скорочення термінів стратегічного планування в умовах невизначеності та високих ризиків. З урахуванням необхідності залучення у процес відтворення економічного потенціалу грантових коштів та інших фінансових і матеріальних ресурсів перед підприємствами постає завдання розвитку своєї корпоративної культури та практик ESG як її складових. Імплементація ESG-практик виступає вагомою складовою не лише посилення внутрішньої організаційної спроможності, а залучення додаткових інвестиційних ресурсів. Ця складова важлива як для отримання грантів, так і кредитів чи інвестицій від іноземних стейкголдерів. Згідно з даними [4] McKinsey Research вказує на те, що введення ESG в стратегію бізнес-діяльності здатне забезпечувати зростання операційного прибутку компаній на 60 %; Deloitte, в свою чергу вказує, що підпорядковані цим принципам активи, вже на кінець 2024 року можуть скласти ½ всіх професійно керованих інвестицій (близько 35 трильйонів дол.). Вітчизняні підприємства навіть в умовах повномасштабного вторгнення та браку фінансових ресурсів показали свою спроможність бути відповідальними та такими, що керуються ESG-принципами. Вважаємо, що наразі вони мають імплементувати їх у свій ланцюг постачання та стратегію діяльності задля підвищення рівня своєї інвестиційної привабливості.

Незважаючи на повномасштабне вторгнення Україна продовжує євроінтеграційні процеси, що вимагають від підприємств різних сфер та масштабів приведення своєї діяльності до вимог та стандартів ЄС. Виважене введення змін у свої бізнес-процеси на їх основі також слугуватиме додатковим елементом відтворення економічного потенціалу.

Водночас варто зауважити, що в сучасних умовах відтворення економічного потенціалу вітчизняних підприємств на базі власних систем організаційно-економічного забезпечення є недостатнім та вимагає посилення інституціональної підтримки держави та удосконалення державної політики підтримки та розвитку підприємництва, в т.ч. з позицій подальшого спрощення процедур адміністрування, дерегуляції, створення умов для формування стійких інтеграційних зав’язків в бізнес-середовищі, забезпечення прозорості та відкритості.

ПІДВИЩЕННЯ ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ В УМОВАХ ГЕОПОЛІТИЧНИХ ВИКЛИКІВ: ЗНАЧЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ДОПОМОГИ ДЛЯ ПІДТРИМКИ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ

Софія Свистун — 2024-12-15

Україна є важливим гравцем на світовому ринку та займає провідні позиції в таких галузях, як агропромисловість, металургія, IT, машинобудування й енергетика. Загальний експортний потенціал країни ґрунтується на її природних ресурсах, стратегічному географічному положенні та високій кваліфікації робочої сили. Проте сучасні геополітичні виклики суттєво впливають на спроможність українських підприємств реалізовувати свої зовнішньоекономічні можливості.

Аграрний сектор – один з ключових галузей національної економіки. Україна займає провідні позиції у світі з виробництва та експорту зернових, олійних культур, м’яса, насіння та іншої аграрної продукції. Проте суб’єкти господарювання даної галузі дуже часто стикаються з численними викликами, серед яких наслідки повномасштабної російсько-української війни, окупація частини територій, коливання цін на світових ринках, кліматичні зміни, обмежений доступ до фінансування, інфраструктурні проблеми тощо.

Попри значні виклики, експортний потенціал України залишається вагомим у тому числі внаслідок державної підтримки та допомоги міжнародних інституцій, що надають Україні фінансові та технічні ресурси для розвитку експорту, а також утримання високого рівня адаптивності українських підприємств до нових умов господарювання і пошуку можливостей для зростання на нових ринках. Незважаючи на те, що у жовтні цього року росія посилила інтенсивність ракетно-дронових атак по чорноморських портах, логістичній інфраструктурі й вантажних суднах, експорт 2024-2025 маркетингового року суттєво перевищує значення минулорічних показників [1]. Про позитивну тенденцію міжнародних продажів агросектору також свідчить статистика обсягів експорту: за три квартали 2024 року зростання кількості зовнішніх поставок агропродукції України становить близько 9,9 млн тонн, що у грошовому еквіваленті дорівнює 1,4 млрд доларів США [2]. Окрім традиційних агропродуктів, основними товарами, які реалізуються на світовому ринку є мед і горіхи. Зокрема вже декілька років поспіль Україна займає друге місце після Китаю за кількістю експорту меду до країн ЄС, а також впевнено закріпила позиції у першій в п’ятірці світових експортерів цього продукту [3]. А також Україна активно нарощує обсяги зовнішніх поставок волоських горіхів експортувавши минулого року більше 30 тис. тонн плодів [4].

У сучасних умовах функціонування економіки державна підтримка є дуже важливим інструментом, для зростання конкурентоспроможності аграрних підприємств. Основні форми держдопомоги включають пільгові кредити, субсидії та дотації, податкові пільги тощо. Завдяки цьому підприємства можуть інвестувати в нові технології, що дозволить знизити виробничі витрати та підвищити ефективність роботи, що своєю чергою сприяє зростанню продуктивності праці та покращенню якості продукції. У 2022 році Кабінетом Міністрів України було виділено 1,5 млрд грн на дотації фермерам і аграріям, які обробляють до 120 га землі. У березні 2024 року було внесено зміни до Постанови, що дало змогу збільшити масштаби та розширити напрями державної підтримки аграріїв, внаслідок чого вже у квітні 2024 року було подано понад 2,5 тисячі заявок на отримання відповідної допомоги [5].

Окрім того, держава сприяє підписанню міжнародних торговельних угод, які відкривають нові ринки збуту для українських аграріїв. До прикладу, за 14 місяців роботи «Українського коридору» новим морським шляхом було експортовано більше 50 млн. тонн української продукції. За результатами функціонування коридору, було відвантажено товари у країни Європи, Азії, Африки та Америки, як за бізнес-контрактами, так і в межах програми Президента України, Володимира Зеленського, «Зерно з України» [6].

Незважаючи на наявність різних форм підтримки, існують певні проблеми, які знижують її ефективність. Для підвищення ефективності державної допомоги необхідно зосередити увагу на кількох напрямках: спростити доступ до фінансових ресурсів для малих і середніх аграрних підприємств, зменшивши рівень бюрократії та підвищивши прозорість процесів; продовжувати інвестувати в розвиток сільської інфраструктури, включаючи будівництво доріг, логістичних центрів та мережі зрошення.

Виробничий потенціал українських підприємств залишається високим навіть в умовах сучасних геополітичних викликів. Важливим завданням для держави та бізнесу є розробка стратегій, спрямованих на диверсифікацію ринків, модернізацію виробництва, розвиток інфраструктури та підтримку інновацій задля підвищення конкурентоспроможності аграрного сектору України. Водночас необхідно враховувати ризики, пов'язані з глобальними змінами в економіці та політичній ситуації, щоб ефективно забезпечити сталий розвиток експортного сектору України в довгостроковій перспективі.

АНАЛІЗ СУЧАСНИХ ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Інна Сіромаха — 2024-12-15

Україна, як держава з ринковою економікою, вже тривалий час стикається з низкою серйозних економічних викликів. Ці проблеми мають як внутрішні, так і зовнішні чинники, що впливають на розвиток економіки країни. Особливу увагу слід звернути на вплив військових конфліктів, інфляції, корупції та структурних реформ, які потребують системного підходу для подолання існуючих труднощів й набувають особливої актуальності в умовах воєнного стану. У межах даного дослідження пропонуємо розглянути ключові тенденції розвитку національної економіки в умовах дії воєнного стану та його впливу на рівні основних показників функціонування макроекономічної системи.

Війна та її вплив на економіку. Головним викликом для економіки України на сьогоднішній день є подолання наслідків повномасштабного вторгнення, який розпочався в 2014 році, а в 2022 році набув повномасштабного характеру. Війна значно вплинула на економічні показники країни, включаючи скорочення ВВП, руйнування інфраструктури, втрату інвестицій та зменшення експорту. Після початку війни уряд і світові фінансові інституції передали, що українська економіка «поділиться на два» у 2022 році. Однак реальні результати перевершили прогнози: відкриті дані показують, що ВВП впав на третій рік за 2022 рік. Згідно аналітичної інформації Державної служби статистики рівень ВВП скоротився на 29,1 % у 2022 року, й складає 3,86 трлн грн, водночас рівень 2021 року знаходиться у межах 5,45 трлн грн [1].

Змінення виробництва, міграція, утримання армії, що за лічені дні зросла в рази, є лише одним із прикладів масштабних кризових процесів в економіці України, спричиненого війною. Одним з прикладів відповідного впливу є рівні показника споживчих витрат, які торік впали на 27 %, традиційно складають основну частину української економіки. Експорт, який є другою за важливістю статтею, у контексті генерації ВВП, скоротився на 42 %, головним чином через блокаду Росією українських морських портів. Крім того, багато підприємств, які були зроблені для експорту, були зруйновані окупантами. Серед них «Азовсталь» та Маріупольський меткомбінат ім. Ілліча. При цьому імпорт зменшився незначно на 19 %. Тільки два сектори показали зростання: комунальні та державні [2]. Зростання у межах першого зумовлене наданням населенню комунальних послуг, а в свою чергу,держава значно збільшила витрати на війну, включаючи зарплату військовим, видатки на підготовку кадрів і виплати переселенцям .

Цифрова трансформація. Цифрова трансформація означає широке використання сучасних цифрових технологій, щоб покращити бізнес-процеси, послуги та продукти. Сюди входить використання таких технологій, як високий результат, штучний інтелект (ШІ), хмарне обчислення, блокчейн, Інтернет -речей, кібербезпека та автоматизація процесів. Цифрова трансформація спрямована на підвищення продуктивності, ефективності та створення нових можливостей для розвитку. Однак реальні зміни в цьому секторі почалися лише щось давно. Міністерство цифрової трансформації України, також відомо як Мінцифра, було засновано у вересні 2019 року для виконання цифрової політики уряду. Єдиною з найуспішніших програм є «Дія», яка дозволяє людям отримувати державні послуги онлайн. Українці можуть використовувати мобільний додаток, щоб подавати документи, реєструвати бізнес, сплачувати дані та отримувати інші послуги. Це значно спрощує бюрократичні процедури та зменшує ризик корупції. Цифрове посвідчення водія та свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу були першими версіями програми. Цифрові документи мають таку ж юридичну силу, як і фізичні аналоги. З січня 2020 року в тестовому режимі запрацював єдиний онлайн-сервіс для реєстрації новонароджених «єМалятко». З березня 2020 року також працює електронний студентський квиток. Хоча перші кроки до отримання статусу «цифрової країни» вже зроблені, необхідно впровадити реальні структурні зміни у всіх сферах без них, а також запровадити ще десятки національних програмних цифрових трансформацій. Безсумнівно, цифрова економіка має багато переваг для суспільства, підприємництва та держави. надалі, після цифрових транзакцій легко контролювати, вона здатна зменшити конкурентну економіку та корупцію в країні. Крім того, розвиток внутрішнього ринку нових цифрових технологій відкриває можливості для українських ІТ-компаній, що призводять до припинення відтоку висококваліфікованих кадрів за кордон. Кібератаки, з іншого боку, представляють загрозу безпеці даних. На ринку відбудуться значні зміни, пов'язані з новими технологіями, особливо штучним інтелектом . Це може призвести до зникнення робочих місць в деяких секторах і появи нових в інших. Україна повинна бути підготовлена до таких значних змін. Хоча їх реалізація потребує значних інвестицій і має довготривалий характер, її впровадження, безсумнівно, стане каталізатором процесів цифровізації в Україні та сприятиме перетворенню її економіки на цифрову.
Інноваційний розвиток.

Інновації є одним із ключових чинників економічного розвитку, оскільки вони підвищують продуктивність, створюють нові ринки та підвищують рівень життя населення. Для України, яка має великий науково-технічний потенціал і висококваліфікованих спеціалістів, інноваційний розвиток може стати рушійною силою економіки. Інновації здатні змінити структуру економіки, роблячи її менш залежною від сировинних ресурсів і спрямованою на розвиток технологічних галузей.

Принагідно зазначимо, що одним з перспективних напрямків подолання актуальни загроз економічній безпеці України зумовлених впливом воєнного стану є стратегування вітчизняного розвитку відповідно до засад інтелектуальної економіки, що дозволяє інтегрувати ключові аспекти забезпечення прискорення процесів генерації та дифузії інновацій, цифровізацію державного та підприємницького секторів, сприяння інклюзивному та креативному розвитку економіки, що дозволить істотно розширити як індивідуальні можливості національного людського потенціалу, так і надасть перспективу до зростання бізнесу за рахунок високого рівня сприятливості підприємницького середовища [3, с. 253].

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що функціонування національної макроекономічної системи на сучасному етапі її розвитку зазнає прямого деструктивного впливу фактору воєнного стану на стабільність розвитку основних її суб’єктів, разом з тим, перспективними напрямками подолання означених у дослідженні проблем залишається цифровізація, імплементація інноваційних рішень та розбудова інтелектуальної економіки з метою прискорення процесів відновлення та створення передумов до економічного зростання у довгостроковому горизонті планування.

СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЮ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Олексій Стахів — 2024-12-15

У сучасних умовах розвитку суспільства управління конкурентоспроможністю закладів охорони здоров’я набуває все більшого значення, що обумовлено зростанням очікувань пацієнтів, підвищеною конкуренцією та стрімким розвитком технологій. У сучасних умовах розвитку цифрових технологій важливу роль відіграє цифрова трансформація, яка включає в себе впровадження електронних медичних записів (ЕМЗ), що дозволяють швидко обмінюватися інформацією між різними підрозділами закладів, забезпечуючи точнішу та швидшу діагностику і лікування. Впровадження технологій телемедицини, яка заснована на розширенні спектра медичних послуг за рахунок віддалених консультацій та обстежень також підвищує доступність медичної допомоги [1].

Серед актуальних тенденцій розвитку закладів охорони здоров’я доцільно зазначити [2]: реалізацію програми пацієнтоцентричного підходу; забезпечення підвищення якості обслуговування за рахунок інвестицій в навчання персоналу та впровадження стандартів якості; реалізацію концепції зворотного зв’язку через використання опитувань і платформ для збору відгуків пацієнтів для аналізу та поліпшення послуг за допомогою чат ботів; впровадження інноваційних технологій на базі штучного інтелекту для діагностики захворювань, обробки великих обсягів медичних даних та автоматизації процесів; застосування роботизованих систем для проведення точних хірургічних втручань; використання VR та AR для навчання медичного персоналу, моделювання процедур та реабілітації пацієнтів тощо. В умовах постійного стресу та безпекової ситуації важливим є психологічна підтримка персоналу, яка реалізується на основі програм для управління стресом і підвищення задоволеності працівників своєю роботою.

Загальний вектор соціально-економічного розвитку держави націлений на використання принципів сталого розвитку, які передбачають впровадження екологічних ініціатив: використання екологічно чистих технологій та матеріалів, зменшення споживання ресурсів і відходів; реалізація соціальних проєктів, що сприяють підвищенню довіри та репутації закладу; співпраця з місцевими організаціями для поліпшення здоров'я громади та проведення профілактичних заходів; співробітництво з іншими закладами для обміну досвідом та спільне проведення досліджень з іншими медичними установами; спільне впровадження новітніх технологій та цифрових рішень; співпраця з міжнародними партнерами для обміну передовими практиками та залучення інновацій.

Отже, управління конкурентоспроможністю закладів охорони здоров’я у сучасних умовах вимагає стратегічного підходу, гнучкості та впровадження інновацій, щоб забезпечити якісну медичну допомогу та відповідати постійно зростаючим очікуванням суспільства.

МІЖНАРОДНИЙ ТРАНСФЕР ТЕХНОЛОГІЙ ЯК ОДИН З ВЕКТОРІВ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ

Крістіна Схаб — 2024-12-15

Міжнародний трансфер технологій є важливим вектором для інноваційного розвитку, підвищення конкурентоспроможності на світовому ринку та пришвидшення модернізації промислових секторів на основі передачі знань, технологій, інноваційних рішень та досвіду від однієї країни до іншої.

За допомогою міжнародного трансферу технологій, українські компанії можуть стати частиною глобальних ланцюгів створення доданої вартості. Це відкриває нові можливості для експорту високотехнологічної продукції та послуг. Конкретним прикладом є співпраця України з Туреччиною в галузі авіаційних двигунів і безпілотних літальних апаратів (БПЛА).

Мотор Січ, українська компанія, що спеціалізується на виробництві авіаційних двигунів, співпрацює з турецькою компанією Baykar Makina, яка відома своїми бойовими безпілотниками Bayraktar TB2 та новішими важкими БПЛА Akinci. У 2022 році компанія "Мотор Січ" продовжила співпрацю з турецькою компанією Baykar Makina, поставивши двигуни для безпілотників Bayraktar Akinci. Протягом року було експортовано 30 двигунів AI-450T, достатніх для оснащення 15 безпілотників Akinci.

Міжнародний трансфер технологій в цьому випадку є двостороннім процесом. Туреччина, отримуючи українські авіаційні двигуни, забезпечує власне виробництво сучасних безпілотних літальних апаратів. Водночас Україна отримує доступ до передових технологій у сфері БПЛА, що є новою галуззю для розвитку вітчизняного оборонного комплексу. Таким чином, обидві країни виграють, підвищуючи свою технологічну конкурентоспроможність [1].

Авіаційні двигуни є однією з ключових експортних статей для української авіапромисловості. Успіх на цьому ринку може зміцнити позиції України як важливого постачальника високотехнологічних компонентів для світових оборонних програм, а співпраця з Туреччиною та іншими країнами, які закуповують турецькі безпілотники, сприяє підтримці тисяч робочих місць на підприємстві "Мотор Січ". Це також забезпечує надходження податків до українського бюджету.

Врешті, створення технологічного ланцюжка за принципом "Україна "потоком" постачає двигуни – Туреччина їх використовує для "потокового" виробництва БПЛА" матиме своє стратегічне значення для будівництва в нашій країні заводу по виробництва безпілотників Bayraktar TB2, що сприяє інноваційному розвитку нашої української економіки.

Не можна не зазначити, що впровадження передових технологій допомагають зменшувати залежність від застарілих і неефективних виробничих процесів. Яскравим прикладом є Інтеграція української аерокосмічної галузі в Європу. Пропоную розглянути декілька напрямів розвитку інтеграційних процесів.

Співпраця в передових космічних проектах: ЄКА та ЄС мають амбітні плани щодо дослідження космосу, включаючи місії на Місяць і Марс, а також розробку нових супутникових технологій. Україна могла б зробити внесок у ці проекти через свій досвід у розробці супутників і технологіях дистанційного зондування.
Залучення до нової космічної економіки та комерційної діяльності: ESA все більше співпрацює з стартапами та компаніями космічної галузі. Космічна галузь України могла б інтегруватися через партнерство та участь у комерційній космічній діяльності, включаючи розробку нових космічних технологій і додатків.
Участь в освітніх і дослідницьких ініціативах: співпраця ESA часто також поширюється на освітні та дослідницькі установи. Українські освітні та дослідницькі установи могли б інтегруватися в ці мережі, сприяючи та отримуючи користь від спільних знань та інновацій у космічній технології [2].

Така співпраця на основі інноваційного розвитку та технологічних обмінів впливає на розвиток України не лише в інноваційному аспекті, а й в політичному, економічному та соціальному.

Історія українських відомих технологій, на думку автора, починається дуже давно - ще з літака АН-225. Легендарний «Антонов» славиться до сьогодні. Завдяки високоякісним розробкам, Україна може вкладатись в технологічні обміни між країнами та виходити на міжнародну арену як відомий гравець у сфері високотехнологічних розробок, попит на яких був, є і буде. Однією з інвестицій України може стати інноваційне використання цього ж літака АН-225. Розроблений як найбільший літак у світі, АН-225 має потенціал для горизонтального запуску в космос. Інші літаки, які б забезпечували горизонтальний старт, можливі, якщо Ан-225, який сильно постраждав під час атаки росії на Київ, не вдасться відновити. Горизонтальний запуск, використовуючи здатність літака запускати орбітальні апарати з верхніх шарів атмосфери, може дати кілька переваг. Це може відкрити можливість живлення космічних кораблів за допомогою лазерних променів, щоб значно зменшити споживання палива та викиди, підвищити гнучкість запуску та призвести до повністю багаторазових систем запуску. Такий підхід міг би конкурувати та, можливо, перевершити існуючі методології запуску з точки зору ефективності, впливу на навколишнє середовище та вартості запуску [3].

Отже, міжнародний трансфер технологій на вищезгаданих прикладах співпраці підкреслює ключову роль міжнародного партнерства для інноваційного розвитку української економіки. Він дозволяє зберігати і розвивати критичні технології, інтегрувати Україну в глобальні ринки та створювати нові можливості для економічного зростання через інновації.

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УМОВАХ ЦИФРОВІЗАЦІЇ

Богдан Фіщук — 2024-12-15

Функціонування закладів охорони здоров’я суттєво змінюється під впливом новітніх технологій, що відкривають нові можливості для підвищення ефективності, якості медичних послуг та зручності для пацієнтів. Основні особливості цифровізації включають розвиток системи електронних медичних записів, що забезпечують збереження та швидкий доступ до медичних даних пацієнтів. Інтеграція різних підрозділів закладу для обміну інформацією та координації дій між лікарями, лабораторіями, аптеками тощо, що спрощує взаємозв’язок між структурними підрозділами. Використання хмарних сховищ для безпечного збереження медичних даних і доступу до них з будь-якого місця [1].

Використання цифрових технологій дозволяє пацієнтам отримувати медичну допомогу та консультації не виходячи з дому, що особливо важливо для віддалених районів або під час пандемій: використання дистанційних пристроїв для відстеження стану здоров’я пацієнтів у реальному часі, наприклад, моніторів серцевої діяльності чи рівня цукру в крові; створення спеціалізованих додатків і платформ для проведення відео консультацій, обміну медичною інформацією та збереження історії консультацій; використання означених технологій потребує відповідного захисту персональних даних, який реалізується на основі впровадження системи кібербезпеки; використання передових технологій шифрування та захисту даних для запобігання несанкціонованому доступу до конфіденційної інформації пацієнтів; підготовка співробітників до безпечного використання цифрових технологій та розпізнавання загроз кібербезпеки; дотримання національних і міжнародних норм щодо зберігання та обробки персональних даних.

У період активного розвитку цифрових технологій ефективно впроваджуються системи діагностики за допомогою використання штучного інтелекту, а саме: діагностика захворювань, обробка медичних зображень і прогнозування результатів лікування; збір і аналіз великої кількості медичних даних для виявлення трендів, поліпшення клінічних протоколів і підвищення ефективності лікування; використання цифрових інструментів для створення індивідуальних планів лікування на основі генетичних і клінічних даних пацієнта; використання систем для управління записами пацієнтів, призначення ліків, обробки страхових запитів та інших адміністративних процесів; впровадження датчиків та IoT-пристроїв для моніторингу стану обладнання, наявності медикаментів та інших ресурсів; використання цифрових інструментів для автоматизації розкладу лікарів і пацієнтів тощо [2].

Отже, цифровізація змінює підходи до надання медичних послуг, роблячи їх більш ефективними, персоналізованими та доступними. Однак успішне впровадження цифрових технологій потребує збалансованого підходу, що включає інвестиції, навчання персоналу та забезпечення кібербезпеки.

РОЛЬ ЦИФРОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ В АДАПТИВНОМУ УПРАВЛІННІ РОЗВИТКОМ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я

Назарій Фіщук — 2024-12-15

В умовах кризового функціонування закладів охорони здоров’я цифрові технології відіграють ключову роль в адаптивному управлінні їх розвитком, забезпечуючи гнучкість і швидкість реагування на зміни. Впровадження цифрових рішень дозволяє підвищити ефективність управління, покращити якість послуг та оптимізувати використання ресурсів. Цифрові технології впливають на адаптивне управління розвитком закладів охорони здоров’я за рахунок наступних елементів: підтримка прийняття рішень, гнучкість управління та реагування на кризи, автоматизація процесів, покращення якості послуг, підвищення ефективності управління, адаптація до зміни потреб пацієнтів, навчання персоналу тощо.

Підтримка прийняття рішень реалізується на основі аналітики великих даних за рахунок використання даних для виявлення трендів у пацієнтських потоках, аналізу ефективності лікування та прогнозування потреб у ресурсах. Алгоритми штучного інтелекту допомагають аналізувати медичні дані для діагностики захворювань та прогнозування результатів лікування, що покращує точність і швидкість ухвалення рішень. Активне використання мобільних додатків та порталів сприяють оперативному зв’язку з пацієнтами та персоналом, що підвищує ефективність управління навіть у нестандартних ситуаціях [1].

Покращення якості послуг на основі впровадження електронних медичних записів спрощують доступ до інформації про пацієнта, що дозволяє медичному персоналу краще розуміти історію хвороби та надавати більш якісні послуги. Віртуальні помічники та чат-боти використовуються для відповідей на запитання пацієнтів та надання базової інформації, що полегшує роботу персоналу та знижує навантаження на контактні центри. Підвищення ефективності управління за рахунок впровадження технологій хмарного обчислення, що дозволяє зберігати й обробляти великі обсяги даних, забезпечуючи доступ до них з будь-якого місця. Це дає можливість керівникам оперативно управляти закладом і приймати рішення навіть віддалено.

Адаптація до зміни потреб пацієнтів на основі використання цифрових технологій для збору та аналізу даних про пацієнтів дозволяє створювати персоналізовані плани лікування та профілактики. Цифрові рішення спрощують отримання та аналіз відгуків пацієнтів, що дає можливість закладу швидко реагувати на потреби та коригувати свою діяльність для підвищення задоволеності пацієнтів. Цифрові платформи дозволяють медичному персоналу проходити навчання віддалено, підвищуючи їхню кваліфікацію та адаптуючи навички до нових умов. Системи управління знаннями за рахунок використання інформаційних систем допомагають персоналу обмінюватися знаннями та найкращими практиками, що підвищує ефективність роботи. Таким чином, цифрові технології сприяють адаптивності системи управління закладами охорони здоров’я, дозволяючи швидше реагувати на зміни зовнішнього середовища, впроваджувати інновації та забезпечувати високу якість обслуговування пацієнтів.

ЕВОЛЮЦІЯ ГРОШЕЙ: ВІД ТОВАРНОГО ОБМІНУ ДО СУЧАСНОЇ ГРИВНІ

Анна Федина — 2024-12-15

Гроші пройшли довгий шлях еволюції, від звичайних предметів обміну до складних фінансових інструментів. У стародавні часи люди використовували для обміну різні товари: сіль, шкури тварин, зерно, камінці тощо. Такі "товарні гроші" мали цінність завдяки своїй утилітарності [1]. Проте із розвитком торгівлі виникла потреба у більш зручних формах розрахунків, що й привело до появи металевих грошей.

Станом на сьогодні в економіці розрізняють дві найточніші теорії походження грошей, це – раціоналістична та еволюційна.

Раціоналістичну теорію застосував англійський економіст – Л. Харріс у своїй праці “Грошова теорія”, її ідея – довести, що гроші потрібні як засіб угоди із метою створити механізм обслуговування сфери товарного обміну, прихильником раціоналістичної концепції був один із найвідоміших філософів, якого цитують і сьогодні – Арістотель [2].

Еволюційна концепція стверджує факт виникнення грошей як результат створення особливої одиниці, яка виконуватиме класичну роль грошей у величезному товарному світі [3]. Ідея такої теорії – зауважити, що гроші є найбільш придатні для виконання функціональної ролі грошового товару. Прихильником еволюційної концепції був засновник сучасного напряму сучасної економічної теорії – Адам Сміт [3].

Гроші за своєю структурою поділяються на дві категорії – металеві та паперові .Перші металеві гроші виготовляли з дорогоцінних металів — золота, срібла, міді. Вони мали не тільки практичну, але й естетичну цінність. Металеві гроші з моменту свого використання мали форму трикутника, ромба та кола, але саме кругла форма користувалась популярністю в побуті і тому подібну форму металевих грошей назвали монетою [1]. Дизайн монет нерідко відображав культуру та політику свого часу. Наприклад, на землях Київської Русі в обігу були монети із золота та срібла, які називалися “ златники” та “срібники” та саме така категорія металевих грошей була засобом міжнародного фінансового обміну і мала символічне значення, підтверджуючи статус правителя. [1].

Перехід до паперових грошей розпочався через необхідність спрощення торгівлі, адже перевезення великих обсягів металевих монет було незручним. Крім того, розвиток банківської системи стимулював використання банкнот, які спочатку забезпечувалися золотим або срібним резервом. Сучасні паперові гроші, однак, є "фідуціарними", тобто їх вартість базується на довірі до держави чи банківської системи, а не на матеріалі, з якого вони виготовлені. Паперові гроші в Україні були вперше випущені у 1917 – тому році і мали вони назву – карбованці [2]. Зобразив у стилі українського бароко перший грошовий знак 100 карбованців видатний український художник – Нарбут Георгій, саме на цій купюрі був відтворений знак святого Володимира і в 1918 – тому році цей знак у формі тризуба був оголошений державним гербом УНР[2].

Сучасну українську гривню та її соту частину - копійку було введено згідно наказу 2 президента незалежної України – Леоніда Кучми “ Про грошову реформу в Україні” в 1996 - тому році [4]. У 20 столітті почалася епоха електронних грошей, яка зробила революцію в фінансовій сфері. Зручність безготівкових розрахунків стала очевидною завдяки появі банківських карток та електронних платіжних систем. Подальшим етапом стала поява криптовалют, зокрема біткоїна у 2009 році. Ця форма грошей базується на децентралізованих блокчейнових технологіях, що гарантує їх прозорість і незалежність від традиційних фінансових установ.

Сьогодні гроші виконують не лише економічні функції, а й відіграють важливу соціальну та політичну роль. Вони впливають на міжнародну торгівлю, політичні відносини та навіть на культурний обмін. В умовах глобалізації роль електронних і цифрових грошей лише зростає, а традиційні готівкові форми поступово втрачають свою популярність.

ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КЛІМАТ В УКРАЇНІ: ВИКЛИКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Анна Федина — 2024-12-15

У лютому 2022 року російська федерація вторглася на територію суверенної та незалежної держави – України. З того моменту її потреба в іноземних інвесторах та в міжнародній допомозі стала надзвичайно високою, заради підтримки та стабілізації економічного рівня.

Інформація, надана Київською школою економіки, вказує на суму прямих збитків, нанесених інфраструктурі України збройними силами країни - агресора, станом на січень 2024 – того року, майже $155 млрд (у цю суму входять кошти на відновлення території через підрив Каховської ГЕС), окрім цього, станом на січень 2024 – того року зафіксовано 250 тисяч зруйнованих будівель, відбудова яких оцінюються у $58,9 млрд [1].

Іноземні інвестори та економічні партнери враховують темпи зростання ВВП, а також - рівень інфляції та безробіття, з метою створити чіткий аналіз ризиків інвестицій. Високий рівень ВВП, перш за все, свідчить про сприятливе становище розвитку бізнесу, проте у червні 2024 – того року Міністерство економіки України оприлюднило інформацію стосовно його зростання, показник рівня ВВП зріс до 1,1% у порівнянні з червнем 2023 року [2], окрім цього, за перше півріччя зростання ВВП оцінюється на рівні 4,1% [±1%] у порівнянні з аналогічним періодом минулого року [2]. Міністерство економіки України зазначило найголовнішу причину сповільнення розвитку економіки, нею являється відключення електроенергії через масові атаки армії російської федерації по енергетичним об’єктам України [2].

З метою забезпечення капіталовкладення в державу та збільшення для неї необхідного обсягу інвестиційного клімату необхідно нормалізувати політичну стабільність, знизити рівень корумпованості в її межах, налагодити міжнародні зв’язки, подбати про доступність людських ресурсів, проаналізувати рівень податкового навантаження та забезпечити гарантії безпеки приватної власності [3]. Іноземні інвестори стверджують, що найбільш серйозною перепоною для гідних грошових вкладів виступає поширена в усіх економічних районах України корупція, рівень якої 8,5 балів із 10 та відсутність довіри до судової системи (середня оцінка – 7,5 балів) [4], вони рекомендують владі України вирішити цю проблему шляхом перезапуску судової системи, а також притягнути до кримінальної відповідальності велику кількість суддів за спробу поширити корупцію [4].

Станом на осінь 2024 – того року, окрім підвищеного рівня корупції, Україна має труднощі в залученні іноземних інвестицій, завдячуючи низьким показникам прав власності та інвестиційної свободи, проте налічуються переваги, які вирізняють її з – поміж решти держав, це – вигідне географічне розташування, доступ до сировини та стабільна робота Українського морського коридору [3]. За даними Національного банку протягом 2023 року приплив прямих іноземних інвестицій в Україну становив $4,25 млрд., на щастя, така сума в 7,6 разів більша, ніж та, яка була вкладена в країну в 2022 році , але на 42% менша, ніж у 2021 році [5], вкладення розподілили за категорією “боргові інструменти”, вона одержала інвестиції в розмірі $0,5 млрд та “інструменти участі в капіталі”, в якій розмір інвестиції становив $3,8 млрд.

Окрім цього, незважаючи на збройний конфлікт та нестрімке зростання економіки України, зовнішні інвестори продовжують вкладати в цю державу власні кошти, оскільки мають усвідомлення рівня можливостей в Україні після її вступу до ЄС та ціну робочої сили, яка підвищить рівень рентабельності потенційного виробництва [6]. Керуючись інформацією Національного банку, зовнішні інвестори вклали в економіку України 4,25 млрд. доларів [5], також ,за даними НБУ, протягом першого півріччя 2024 року приватні інвестори – іноземці вклали в країну $0,9 млрд [7]. Іноземці стверджують, що для їх бізнесу, який довгі роки функціонує в Україні, розширення інвестицій – частина SG-стратегій та спосіб виявити солідарність українському народові [6].

Отже, можна зробити висновок, що Україна спроможна реалізувати свій науковий та природній потенціал, підвищити рівень ВВП, суттєво знизити рівень безробіття та інфляції лише за достатньої матеріальної підтримки іноземних інвесторів, частина з яких спрямована на розширення можливостей надання безоплатної освіти та курсів із метою підвищити кваліфікацію молоді та упорядкування внутрішньої судової системи.

ФІНАНСОВА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ ЯК ОСНОВА СТІЙКОГО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Дарʼя Федорук — 2024-12-15

На сьогодні існує значна кількість визначень щодо фінансової безпеки. Однак, саме слово «безпека» передбачає певний стан захищеності від загроз, в суспільстві, державі тощо. Фінансова безпека тісно пов’язана із економічною безпекою держави та має важливий вплив. Слід зауважити, що фінанси як академічна категорія представляє собою фундаментальну основу побудови будь-якої макроекономічної системи. При цьому, важливу роль у контексті забезпечення фінансової безпеки в загальній системі економічної безпеки держави грає саме фінансової система. Отже, економічна безпека держави передбачає налагодження комплексних процесів підтримки стійкості та резил’єнтності національної економіки відповідно до актуального спектру загроз та викликів.

Принагідно зазначимо, що порушена проблематика набуває особливої актуальності в умовах дії воєнного стану та об’єктивних наслідків повномасштабного вторгнення, формуючи собою окремий перелік ризиків в контексті підтримки фінансово-економічної безпеки, пов’язаних як з необхідності досягнення фізичної захищеності, так і розбудові дієвого інструментарію протидії викликам економічної природи [1, с. 99]. Фінансова система тісно пов’язана з фінансовою безпекою держави виходячи з перелік ключових задач, які постають у межах конструювання національно економічної політики: (1) консолідація фінансових ресурсів. Тобто забезпечення максимально можливого рівня потенційних фінансових ресурсів – вільних тимчасових коштів, якими необхідно вдало розпоряджатись та здійснювати інвестування; (2) контроль ефективного користування (раціоналізація користування коштами); (3) забезпечення певних доходів на споживання, нагромадження та заощадження.

Узагальнюючи варто відзначити, що фінансова безпека представляє собою систему, яка утворюється з підсистем та має чітку структуру послідовності та логіку розвитку. Основними елементи системи цілепокладання у рамках проблематики фінансової безпеки є: (1) ефективне та швидке досягнення цілей у розвитку держави; (2) незалежність фінансової системи; (3) Точність та логічність завдань у сфері та впливу фінансових систем інших країн світу.

На сьогодні фінансова безпека має безліч компонентів, але усі вони взаємозалежні та взаємопов’язані одна між одною. Основними пріоритетами у сфері національних інтересів України щодо забезпечення фінансової безпеки є: (1) соціально-орієнтовна ринкова економіка; (2) забезпечення постійного зростання рівня життя населення; (3) прагнення України до інтеграції в європейський простір; (4) розвиток взаємовигідних рівноправних відносин з іншими державами світу.

Проте, слід відзначити наявність первинних загрози в економічній сфері України, які не дають розвивати національні інтереси , а саме: скорочення ВВП; зниження інвестицій та інновацій; застій у сфері науково-технічного й технологічного потенціалу; низький рівень ефективності функціонування контролюючих органів та відомств; нестабільність у правових відносин щодо фінансової політики; відсутність плану щодо запобігання фінансових криз; нераціональна структура експорту.

Формування ефективної фінансової системи націленої на забезпечення високого рівня економічної безпеки держави потребує комплексних заходів, які враховують поточні обмеження та актуальний спектр загроз економічного характеру.

АКТИВІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКУТАЛЬНО-ІННОВАЦІЙНИХ ДЕТЕРМІНАНТ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

С. Ханін — 2024-12-15

Тенденції суспільного розвитку демонструють безумовність подальшого розвитку країн та їх регіонів за рахунок розвитку інноваційної та інтелектуальної складових. Жоден регіон не може досягнути конкурентоспроможності та сталого розвитку не базуючись на інноваційній основі. Інноваційність передбачає активність наукової, освітньої, інноваційно-дослідної та інших видів інтелектуальної діяльності, яка забезпечує впровадження інноваційних ідей у реальне виробництво, що дає можливість підвищувати ефективність діяльності суб’єктів господарювання та їх конкурентоспроможність. Тому активізація інтелектуально-інноваційних детермінант розвитку регіональних економічних систем є актуальною проблематикою для України, що знаходиться у воєнному стані внаслідок нападу рф на країну. Саме інтелектуально-інноваційне спрямування розвитку виступатиме платформою повоєнного відновлення та розвитку регіонів та країни в цілому.

Для того щоб інтелектуально-інноваційні чинники набули детермінуючого значення для розвитку регіональних економічних систем необхідно вже сьогодні докладати зусилля у напрямі:

розвитку освіти і науки, забезпечуючи якість освіти, створення інтелектуальної бази для інноваційного розвитку, забезпечувати сприяння активізації науково-дослідної діяльності, обміну знаннями між закладами вищої освіти та науки, а також підприємствами для впровадження інноваційних розробок у виробництво;
стимулювання інноваційної діяльності, шляхом розробки та впровадження спеціальних програм та фінансових інструментів, які сприятимуть залученню інвестицій та підтримці інноваційних стартапів та інноваційно-активних підприємств;
покращення співпраці між регіональними структурами, завдяки регіональним центрам інновацій підвищувати ефективність співпраці між підприємствами, науковими установами та закладами вищої освіти, що сприятиме обміну знаннями та технологіями, новим інноваційним проектам;
створення сприятливого інвестиційного клімату, шляхом активізації роботи інвестиційних фондів, створення спеціальних інвестиційних зон та інших заходів, наприклад, таких як створення екоіндустріальних парків, які сприятимуть залученню інвестицій у інноваційні проекти регіону, у тому числі із урахуванням релакованого бізнесу;
створення сприятливої інституційної та правової бази через розробку та впровадження спеціальних законодавчих актів, які сприятимуть розвитку інновацій, захисту інтелектуальної власності та створенню сприятливого клімату для розвитку інноваційних проектів.

Окреслені напрями допоможуть активізувати інтелектуально-інноваційні детермінанти розвитку регіональних економічних систем і сприятимуть створенню стійкого та успішного розвитку регіонів.

Таким чином, активізація інтелектуально-інноваційного розвитку вимагає щільності взаємодії державних та місцевих органів влади, застосування нових підходів до використання інтелектуального потенціалу. Активізація інтелектуально-інноваційних детермінант розвитку регіональних економічних систем є актуальним та важливим завданням для забезпечення сталого соціально-економічного розвитку регіонів та повоєнного відновлення України.

МІСЦЕ УКРАЇНИ У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ЕНЕРГЕТИЧНОМУ ПАРТНЕРСТВІ

Людмила Чепіжко — 2024-12-15

Без сумніву, ЄС усвідомлює свого українського сусіда - другу за величиною країну в Європі. Підписання угоди про асоціацію України з ЄС у 2014 році показало, у тому числі, і вибір шляху енергетичного консенсусу між енергеикою України і єдиною енергосистемою ЄС. До завершення другого десятиліття ХХІ століття частка відновлюваних джерел енергії в Україні зросла з 4% (2014 рік) до понад 11% у 2021 році. Але самі країни-члени ЄС поки що намагаються визначити і обумовити умови власного переходу до зеленої енергетики − зокрема, щодо місця газу та ядерної енергетики у системі альтернативної (відновлювальної) енергетики.

Метою даного дослідження є узагальнення і систематизація ринкових позицій України у сфері енергогенерації, енерготранспортування і енергопостачання національних економік Європи.

З метою долучення до європейського енергетичного партнерства, у 2020 році [1] наша країна приєдналася до «стратегічної водневої дорожньої карти» як міжнародний партнер ЄС. У цьому розподілі Україна могла б експортувати до 8 ГВт на європейський ринок до 2030 року, або покривати майже восьму частину потреб ЄС. У липні 2021 року затверджена директива Ради національної безпеки і оборони (РНБО) [2], спрямована на «нейтралізацію загроз в енергетичному секторі». Вона передбачала також будівництво газопроводу Україна-ЄС. Україна планувала у довгостроковій перспективі посісти місце провідного постачальника газу в Європі. Участь у такому глобальному проєкті потребувала оновлення власної енергосистеми, підвищення енергоефективності, розвитку металургійного комплексу, тощо. Ситуація була скоригована повномасштабним вторгненням росії на територію України і значним (до 70%) руйнуванням вітчизняної енергосистеми. Тепер Україна обирає між інвестиційним відновленням енергоструктури і реконструкцією її на основі донорських інноваційних потоків.

Таким чином, Україна може стати джерелом викопної сировини для європейських країн, але, скоріш за все, це не повинно становити основу стратегії розвитку.

Ще одним сучасним викликом європейської системи енергетичної безпеки є визначення місця і ролі атомної енергетики у системі альтернативної енергетики Європи. Якщо ядерну енергетику визнають відновлюваною енергією і вона потрапить у субсидіальні програми Європейської зеленої угоди, Україна матиме можливість запропонувати власну атомну генерацію як надійного партнера європейської системи енергобезпеки. Частка атомної електроенергії України до 2022 року становила 55% її балансу, а станом на 2024 рік становить 80% генерації [3]. Цікавим є той факт, що незважаючи на високий рівень виробництва атомної енергії в Україні, наявність підприємств з виробництва турбін для атомних електростанцій, наявність сховищ для відпрацьованих відходів, Україна не має міжнародної ліцензії на виготовлення стрижнів для атомних електростанцій і не має власних проєктних потужностей для розробки самих реакторів. Тому у 2021 році була укладена угода між компанією «Енергоатом» і компанією Westinghouse (США) щодо розробки ядерних реакторів нового покоління в Україні [4]. Таким чином, у сфері атомної енергетики Україна потребує донорських постачань і не може виступати повністю автономним гравцем ринку.

Окремою складовою стабільності енергосистеми, у тому числі європейської, є мережа транспортування і розподілу електроенергії. Загальна протяжність тільки магістральних ліній електропередачі України на початок 2014 року становила біля 25000 км. Долучення такої протяжності ліній до європейської системи дозволить стабілізувати перетоки енергії і, з урахуванням розширення часових відмінностей (часових поясів), збільшити коефіцієнт економічної ефективності генерацій.

Однак, поступова зміна клімату – збільшення кількості буревіїв, піщаних бурь, льодових дощів, тощо – вимагає зміни концепції розбудови і перебудови самих транспортних магістралей. Так формується необхідність зміни вимог до опор, кабелів, ізоляції, тощо. Зокрема і розвиток альтернативної енергетики з нестабільним струмом вимагатиме адаптації супутніх витрат на утримання і обслуговування електромереж і підстанцій України. Таким чином, долучення до європейської енергосистеми диктує зміну концепції розбудови енергетичної системи України. В умовах воєнного стану і ситуативних процесів відновлення мереж такий підхід повинен формувати основи відновлювальної політики. Жорсткий контроль держави над донорськими фінансовими потоками формує процеси втручання держави у корпоративні плани учасників вітчизняного ринку енергії.

Дослідження показало, що у період 2022 – 2024 рр. активізувався процес приватно-державного партнерства. Активізувалися розробки із використанням в технологічних процесах вторинного тепла (технологічне тепло з приводів машин, тощо), заміни викопних вуглеводнів необробленими пластиковими відходами (піролізна олія), біолігроїном (біонафта) або синтетичним лігроїном (із «зеленого водню» та кліматично нейтрального вуглецю). Відновлюється вітчизняна галузь виробництва сонячного кремнію і фотоелектричної енергії (до 2010 року 50% світових потужностей знаходилися в Україні) завдяки пільгам на використання вітчизняного фотоелектричного обладнання.

Зрозуміло, що уся економічна система України (за винятком військової сфери) в умовах воєнного стану є дотаційною. Тому отримання дотацій формує необхідність дотримання державою вимог ЄС, у тому числі із прискоренням «зеленої трансформації» [5]. Це стосується виробництва біометану, у тому числі як джерела стартових потужностей для інших напрямів енергогенерації.

Таким чином, дослідження показало, що навіть в умовах воєнного стану Україна має можливість формувати стратегію активного партнерства на європейському енергетичному ринку. Визначення можливостей, формуванню планів відновлення з урахуванням тенденцій змін є запорукою ефективності інноваційно-інвестиційних потоків як донорського характеру, так і корпоративних фінансувань.

Європейська спільнота зацікавлена у вичерпних ресурсах України, але Україна ще може запропонувати товари з високою доданою вартістю і повинна саме у цьому напрямі фокусувати увагу партнерів. Досвід супротиву України збройній агресії засвідчив, що інтелектуальний потенціал населення є запорукою стабільного інтересу західних партнерів, у тому числі для формування еміграційних потоків. Але Україна повинна через прискорене впровадження міжнародного досвіду розробляти власні програми енергетичного відновлення.

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ЛОГІСТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ СИСТЕМИ В УМОВАХ ЦИФРОВОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ ЕКОНОМІКИ

М. Чупріна — 2024-12-15

Цифрова трансформація логістичної галузі є вимогою сьогодення та потребує впровадження логістичної інформаційної системи (ЛІС), яка, при грамотному використанні, дозволяє органічно поєднувати всі логістичні підсистеми, включаючи заготівельну, внутрішньовиробничу, розподільну логістики тощо, тобто створює сполучні стрижні, на які нанизувалися б всі елементи логістичної системи.

За результатами прогнозних даних компанії Research and Markets, до 2025 року, середньорічний темп зростання світового ринку цифрової логістики (ринку ланцюгів постачання нового покоління) досягне рівня 21,7%, що дозволить майже в 3 рази збільшити у 2026 році (до 46,5 млрд дол.) в порівнянні з 2020 роком (17,4 млрд дол.) обсяг ринку цифрової логістики. При цьому, ринок управління ланцюгами постачання в хмарі у 2026 році складатиме 8,61 млрд доларів США, що майже в 2 рази більше ніж в 2020 році (4,58 млрд доларів США) [1].

ЛІС створюються на основі вивчення технології прийняття рішень із використанням методології системного підходу. Концептуальним фундаментом тут служить модель прийняття рішень Г. Саймона. Процес прийняття рішень за Г. Саймоном має три стадії: інформаційну, проєктну, а також стадію вибору. На інформаційній стадії досліджується середовище, визначаються події та умови, що потребують прийняття рішень. На проєктній стадії розробляються та оцінюються можливі напрямки діяльності (альтернативи). На стадії вибору обґрунтовують і відбирають певну альтернативу та здійснюють організацію процесу спостереження (моніторингу) за її реалізацією.

На думку науковців [2, 3] доцільно виділити такі елементи інформаційної технології логістичного управління:

принцип зворотного зв’язку (події в ході виробничо-збутової діяльності породжують інформацію, яка після її сприйняття і переробки відображається в управлінських рішеннях, а рішення, у свою чергу, визначають розвиток вказаних подій, тобто виникає замкнутий контур);
запізнення (прийняття логістичних рішень порівняно з надходженням інформації, що зумовила прийняття цих рішень, відбувається пізніше);
рівень або коефіцієнт посилення (набір правил і алгоритмів, що ставлять у відповідність змінам в інформації про хід виробничо-збутової діяльності ті чи інші управлінські директиви);
синергічний ефект (системна властивість логістичного управління, буває позитивний/негативний – загальний ефект від поліпшення/погіршення окремих логістичних параметрів перевищує очікуваний позитивний/негативний ефект).

Нагромадження, перетворення і використання інформації в ЛІС може відбуватися за підтримки відповідної інтегрованої інформаційної програмної системи, яка складається з комплексу багатомодульних інформаційних підсистем, до яких входять засоби нагромадження, інтеграції й опрацювання маси потоків даних з багатьох зовнішніх і внутрішніх джерел підприємства. Найпоширенішими у світі сучасними системами комплексного програмного забезпечення є системи:

- класу планування засобів підприємства (enterprise resource planning – ERP), які забезпечують управління всіма процесами підприємства;

- класу supply chain management (SCM), які забезпечують управління логістичними ланцюгами [4].

Зазначимо, інформаційні системи в логістиці можуть створюватися з метою управління матеріальними потоками на рівні окремого підприємства, а можуть сприяти організації логістичних процесів на території регіонів, країн і навіть групи країн.

Вибір інформаційної системи (ІС) для підприємства залежіть від діючої чи проєктованої системи управління, а також від ступеня централізації управління, виду і рівня забезпеченості технічними засобами збирання, передачі й обробітку інформації. У свою чергу, інформаційна система активно впливає на систему управління. Це слід враховувати при формуванні структурних функціональних підрозділів, розподілі чисельності апарату управління між структурними підрозділами тощо [3].

Останнім часом процес розробки ІС прийнято представляти у вигляді ієрархічної сукупності бізнес-процесів. У ЛІС такими основними бізнес-процесами є управління закупками, управління запасами, управління фізичним розподілом [2].

Управління закупками – це збір, облік, обробка замовлень на матеріальні ресурси, вибір постачальників, розміщення замовлень, оплата і контроль оплати. У разі потреби – повернення товарів постачальникам.
Управління запасами – визначення оптимальних структур і об'ємів запасів, оперативний облік і контроль рівня запасів на складах матеріальних ресурсів і готової продукції.
Управління фізичним розподілом – вибір каналів розподілу, контроль оплати замовлень і контроль виконання замовлень, забезпечення, у разі потреби, повернення готової продукції від споживачів.
Управління закупками – це збір, облік, обробка замовлень на матеріальні ресурси, вибір постачальників, розміщення замовлень, оплата і контроль оплати.
Управління запасами – визначення оптимальних структур і об'ємів запасів, оперативний облік і контроль рівня запасів на складах матеріальних ресурсів і готової продукції.
Управління фізичним розподілом – вибір каналів розподілу, контроль оплати замовлень і контроль виконання замовлень, забезпечення, у разі потреби, повернення готової продукції від споживачів.

Сформована ЛІС на підприємстві полегшує управління процесами підприємства як на стратегічному рівні, так і на операційному, оскільки: а) на стратегічному рівні впливає на формулювання цілей і процес їх досягнення, адже можна порівнювати отримані результати, провести причинно-наслідковий аналіз; б) на операційному рівні у ЛІС сформульована інформація, необхідна для прийняття короткотермінових рішень щодо маркетингової діяльності, логістичних рішень тощо; в) в реальному часі система надає потрібну інформацію щодо місцезнаходження вантажу в дорозі, товарів на складі, терміну придатності тощо.

Серед основних проблем, що спостерігаються впровадженні інтегрованої логістичної інформаційної системи на підприємствах заслуговує на увагу саме відсутність чіткого уявлення про механізм узгодження логістичних інформаційних функціональних підсистем, створених для кожної з функціональних сфер логістики.

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ КАТЕГОРІЙ ЗАГАЛЬНОГО ФОНДУ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ В УМОВАХ ВІЙСЬКОВОГО СТАНУ ЗА 2023 РІК

Владислава Швець — 2024-12-15

В умовах сучасності та повномасштабного вторгнення, яке відбувається з періоду початку 2022 р., категорія українських публічних фінансів опинилася під вийнятковим тиском. Дана агресія з боку рф спричинила не лише вагомі економічно-соціальні втрати, але й істотні зміни у структурі та пріорітетностях фінансової системи України. За загальною оцінкою Світового банку, сукупні необхідності сектора фінансів у контексті відновлення та перебудови оцінюються в 2,3 млрд. дол. США на термін впродовж 10-ти років [1]. Відповідно, і гострими проблемами перед місцевим бюджетуванням постали виклики стосовно фінансової галузі їхньої роботи. Маючи на меті забезпечення соціально-економічної стабільності та процвітання громадськості, були скуті серйозними лімітаціями у власних доходах, діях. Все ще актуальною є необхідність активного пристосування до інакших обставин.

Загалом, виконання місцевих бюджетів за повний 2023 р. вказує на все більші податкові надходження. Узагальнений приріст доходів загального фонду без трансфертів по місцевих бюджетах становить +11,0% у порівнянні із з 2022 р., що становило +43,8 млрд. грн. Базовим ресурсом покращення ситуації було збільшення податкових надходжень за рахунок загальнодержавного перерозподілу місцевих податків та зборів. До прикладу, податок на доходи фізичних осіб (ПДФО), що з різною валідацією відсотковості повертається до кожної громади, та сумарно склали майже 65% структури фактичних надходжень до загального фонду місцевих бюджетів за 2023 р., єдиного податку, що різниться в залежності від групи ФОП, та акцизного податку. Приріст надходжень від ПДФО сумарно склало 6,3%, від єдиного податку — 18,2%, від акцизного — 63,3% [2].

Якщо говорити більш детально, то єдиний податок за обидва роки зростав. В 2022 р. — на 2,1%, у 2023 р. — на 18,2%. Громади, що розвивають економіку, підтримуючи процвітання та розвиток місцевого бізнесу і підприємництва, також проявляють більш сталий приріст надходжень. Це такі області із найвищими темпами приросту надходжень ЄП за 2023 р., як: Миколаївська, Кіровоградська, Полтавська. До прикладу, інтенсифікація розвитку МСП (малого та середнього підприємництва) у їхніх межах створює базис для зростання цього податку, який у 2023 р. сягнув майже 13% загальної структури податкових надходжень місцевих бюджетів [2].

Показники акцизного податку у 2022 р. показували тенденцію знижуватись через податкові пільги (зокрема нульову ставку на пальне з квітня по вересень), що спричинило пониження на 26,7%. Однак у 2023 р. надходження від акцизного податку різко зросли на 71,2%, досягнувши 22,4 млрд грн. І якщо у 2022 р. динаміка була позитивною лише для Черкаської та Чернівецької громад, то ситуація покращилась у 2023 р. – негативними залишилися показники для Луганської (-97%) та Херсонської (-32,6%) областей.

Незначне зниження у категорії податків на майно у 2022 р. (-9%) було зумовлене законодавчими змінами та звільненням від сплати у регіонах бойових дій, окупованих територіях, що включало в себе не тільки податок на нерухоме майно, а й плату за землю, що у 2022 р. становила 29,6 млрд. грн, зменшившись на 16,2% порівняно з попереднім періодом. У 2023 р. спостерігались стабілізація, адже плата за землю збільшилася на 16,8%, склавши 34,5 млрд грн., а також позитивна динаміка приросту доходів місцевих бюджетів з податку на нерухоме майно, що установилася на рівні +19,1% [2]. Дані наслідки стали гарантом допоміжних фінансових можливостей для місцевих громад, яким таки вдалося зосередити фінанси на реалізацію основних програм, у тому числі утримання належних рівнів наступних категорій: освіти, охорони здоров’я, соціально-економічної безпеки та безпеки регіонів .

Стосовно зборів, наприклад, туристичного, за висловленнями Державного агентства розвитку туризму України (ДАРТ), за I півріччя 2023 р. місцеві бюджети одержали понад 85 млн. грн турзбору, а це на 23% більше у порівнянні із тим же періодом 2021 р., за часів пандемії COVID-19. Найбільші надходження зафіксовані у Львівській (20,4 млн грн), м. Київ (14,2 млн грн), та Закарпатській (9 млн. грн) областях. Водночас у 15 регіонах України відбулося зменшення обсягів даного збору, найбільше — у Луганському, Херсонському, Донецькому і Миколаївському регіонах [4].

Не зважаючи на приріст доходів в загальному, громади держави постали перед нелегкими задачами, адже, наприклад, частка місцевих бюджетів у зведених доходах бюджету зменшилася на -6,6% у 2023 р. порівняно із попереднім, 2022 р., що, насправді, спрямувало цей показник до рівня початку 2010-х рр [3]. Каузальним фактором для такого скорочення стало вилучення податку з доходів фізичних осіб, на користь військових структур, тобто держбюджету, що вельми понизило потенціал громад для застосування цих коштів на виконання своїх запитів і вимог. Необхідно також згадати і про громади на територіях, де ведуться активні бойові дії, або про звільнені від російських окупантів регіони. І всі вони мають значні втрати через деструкцію інфраструктурних об’єктів та суттєвий приріст видатків у сфері соціального обслуговування та для ВПО (внутрішньо переміщених осіб).

Якщо брати до уваги позитивні децентралізаційні напрями, важливим є майбутнє пониження залежності місцевих бюджетів від держтрансфертів, перерозподілу доходів на користь територіальних громад. Запровадження норм Бюджетного кодексу, які дадуть змогу підвищити частку місцевих податків у загальній структурі доходів, є ще одним ступенем до фінансової стабільності місцевих бюджетів. Приріст доходів місцевих бюджетів показує, що регіони, які не постраждали від бойових дій, продемонстрували належний ступінь фінансової витривалості, який, з урахуванням та виправленням усіх помилок, та все ж варто використовувати як приклад у подальшому економічному розвитку.

Отож, проаналізувавши вище сказане, можемо стверджувати, що виконання місцевих бюджетів за 2023 р. показує наступне: децентралізація залишається важливим фактором для гарантування фінансової незалежності регіонів, але для покращення ефективності застосування ресурсів під час повномасштабного вторгнення, потрібно вводити нові системи перерозподілу та сталості доходів, аби змогти захистити місцеві бюджети від зовнішньо факторних шоків. Важливим є впровадження також стратегії, що зможе посилити автономію громад та дозволить їм зберегти фінансову стабільність, а також підтримує підприємницькі інновації, ідеї регіонально, що потенційно зможе стати базисом для економічного відновлення та розвитку України в майбутньому.

METHODOLOGY FOR MONITORING ECONOMIC INDICATORS IN ECO-INDUSTRIAL PARKS.

А. Kleshchov — 2024-12-15

The methodology for monitoring economic indicators in Eco-Industrial Parks (EIPs) involves a systematic approach to collect, analyze, and report data that reflects the park’s economic performance and sustainability [1].

Methodology for Monitoring Economic Indicators in EIPs includes:

Determining the goals and scope of implementation of economic indicators:

Industrial Parks (IP) management company should clearly define the objectives of the monitoring system (e.g., the possibility of promoting local businesses and SMEs, creating jobs, generating economic benefits, determining the financial viability of the park) [2].

Identify Key Economic Indicators:

Select relevant indicators that align with the park’s economic, environmental, and social goals. Indicators should include resource efficiency, economic output, cost savings, employment, and other relevant metrics.

Develop a Data Collection Plan:

Data Sources: Identify data sources, which may include company reports, sensor data, audits, surveys, and third-party data.

Data Collection Methods: Use appropriate methods such as direct measurements (sensors), questionnaires, interviews, and secondary data from reports.

Data Frequency: Establish how often data will be collected (e.g., monthly, quarterly, or annually).

Industrial park data management systems:

Use data management tools on the IT tools platform, register an IP cabinet, update fleet data, send reports every 6 months and store all data, this will ensure data security, quality control and compliance with data protection regulations.

Data processing and analysis:

Use analytical tools to process raw data into meaningful information. Techniques can include statistical analysis, data normalization, and trend analysis. Advanced analytics can identify patterns, predict trends, and optimize operations [3].

Benchmarking and Performance Evaluation:

Compare the IP performance against benchmarks or targets set based on Standard, International Framework EIPs. Evaluate the data to identify areas of improvement, highlight successful practices, and measure progress toward objectives.

Monitoring and Reporting:

Use dashboards, charts, and reports to visualize the data, making it accessible and understandable for stakeholders:

» Information on financing the industrial park’s territory development.

» Information about the industrial park participants.

» Information about other entities within the industrial park.

» Information on job creation within the industrial park.

» Information on the state incentives received by the industrial park.

» Information on the cost of manufactured and exported products within the industrial park.

Stakeholder Engagement:

Involve stakeholders such as companies within the park, government bodies, and community representatives in the monitoring process. Ensure transparency and encourage stakeholders to provide input on the system’s effectiveness.

System Evaluation and Upgrades:

Periodically review and assess the monitoring system's effectiveness, including evaluating data accuracy, system performance, and alignment with park goals.

МЕТОДИ ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОГО РОЗПОДІЛУ ВІДНОВЛЮВАЛЬНОЇ ЕНЕРГОГЕНЕРАЦІЇ

Костянтин Янковий — 2024-12-15

Відновлювана енергія відноситься до типу енергії, яка отримана із застосуванням відновлювальних джерел, тобто не потребує людського втручання у відновлення цих джерел. Порівняно з енергією, отриманою із традиційних джерел, вона має постійний характер виробництва, є переробленою, є на даний момент невичерпною і формує менший вуглецевий слід. Розгортання відновлюваних джерел енергії є основним фактором утримання динаміки зростання середньої глобальної температури на рівні 1,5 °C. Швидкому зростанню відновлюваної енергетики в найближчі роки сприятимуть і позитивні глобальні політичні зміни. У контексті глобальної вуглецевої нейтральності розвиток відновлюваної енергетики став стратегічним вибором Європи для досягнення цілі сталого використання енергії та вуглецевої нейтральності. Сучасним завданням енергетики є формування підходів і методик оцінки вибору відновлювальних джерел для конкретної території або регіону. Дослідження показали, що різні відновлювані джерела енергії мають різні характеристики та мають різну ефективність у різних умовах застосування. Вибір оптимальних джерел відновлюваної енергії може не тільки забезпечити обґрунтовані орієнтири для планування галузі відновлюваної енергетики, але й досягти максимальної регіональної економічної вигоди та сприяти зайнятості на місцях, з одночасним зменшенням викидів парникових газів. Щоб обрати таке оптимальне джерело відновлюваної енергії варто застосовувати методи ухвалення рішень за багатьма критеріями. У даному випадку критерії будуть мати різнофакторні характеристики і формуватимуть складні системи взаємозв’язку.

Саме питанням вибору підходів і методик для визначення оптимального виду джерела відновлювальної енергії присвячено дане дослідження.

Дослідження показало, що оптимізацією структури енергогенерації переймаються науковці різних країн. Так у КНР активно застосовують експертні методи оцінки. Шляхом багатофакторного експертного аналізу та комплексного оцінювання було визначено раціональну структуру відновлюваної енергогенерації провінції Гуандун. Результати показали, що провінція Гуандун повинна надавати пріоритет розвитку офшорної вітроенергетики. Таким чином показано, що відновлювальна енергогенерація (як виробнича система «витрати-вихід» з урахуванням розвідки, розробки, експлуатації та споживання) потребує оцінювання як багатофакторна і багатовимірна система. Обов’язковими факторами визначають економічну ефективність, енергетичну ефективність, екологічну ефективність, технологічну ефективність і ефективність політики. Отже, всі ВДЕ можна оцінювати за п’ятьма основними критеріями та великою кількістю факторів (підкритеріальних ознак).

В ході даного дослідження було з’ясовано, що основними факторами (підкритеріями) при побудові експертного аналізу можна визнати: 1) економічні (з розподілом на інвестиції та операційні витрати); 2) екологічні (викиди SO₂, NOx, пилу, CO₂); 3) енергетичні (потенціал ресурсів ВДЕ, доступність до джерела відновлюваної енергії, відновлюваність та регенерація); 4) суспільно-політичний фактор (як поточний коефіцієнт використання, державні пільги та субсидії, традиції територій); 5) технічний фактор (з розподілом на економічну доступність технології, надійність та стабільність технології, відповідність вимогам користувачів). Як бачимо, визначення експертних компетенцій у зазначених напрямах формує змінну критеріальність самого процесу вибору методики і оцінювання.

ЕТАПИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ АВТОЗАПЧАСТИН В УКРАЇНІ

Василь Раскін — 2024-12-15

Ринок автозапчастин є базисом для підтримки функціонування галузі автомобільного транспорту, успішне функціонування якого дозволяє підтримувати транспортну інфраструктуру, а також реалізувати технологічні досягнення в галузі. Забезпечення автомобільного парку якісними і доступними запчастинами дозволяє забезпечити безперервну експлуатацію транспорту, зниження рівня аварійності, а також підвищення ефективності вантажних і пасажирських перевезень.

У загальному вигляді ринок являє собою сукупність відносин економічного характеру, що виникають між суб’єктами ринку, які набувають ролей продавців та покупців у процесі обміну товарами та послугами. Ринок виступає у якості механізму, що регулює попит та пропозицію у конкретний період часу, сприяючи задоволенню потреб суб’єктів ринку, перш за все – покупців. Формування ринку є відправною точкою для формування конкурентного середовища, ефективного розподілення наявних ресурсів, задоволення суспільних потреб та покращення процесів взаємодії між учасниками ринкових процесів, тим самим сприяючи імплементації сформованої ринкової структури в існуючу економічну систему. У свою чергу, ринок автозапчастин можна розглядати як «складну соціально-економічну систему, де здійснюється створення, постачання, розподіл, використання та утилізація автозапчастин, а також економічні відносини між суб’єктами ринку, що спрямовані на передачу цінності та з метою забезпечення обміну товарами між продавцями та покупцями» [1, с.138]. Метою існування даного ринку є забезпечення власників автомобілів та автосервісів комплектуючими для ремонту, технічного обслуговування та підтримки роботи транспортних засобів шляхом зниження витрат на їхню експлуатацію, тим самим сприяючи підтримці функціонування вітчизняного автопарку.

Дослідження ринку автозапчастин потребує врахування історичних етапів становлення та розвитку даного ринку, оскільки це дозволяє врахувати не лише поточні тенденції функціонування, ідентифікувати напрями подальшого розвитку, а також визначити можливості для вдосконалення ринкових структур. Окрім того, ідентифікація етапів розвитку дозволяє визначити шляхи адаптації, яких потребує ринок для стійкого та сталого зростання в умовах змін та кризових збурень. У межах вітчизняного ринку автозапчастин варто виділити децентралізований (стихійний), мережевий та інтеграційний етапи формування [1].

Децентралізований (стихійний) етап розвитку ринку автозапчастин розпочався із набуттям незалежності України. Даний період являє собою початковий період становлення ринку, що характеризується хаотичністю взаємовідносин між учасниками процесу обміну, відсутністю правил, стандартів, які б регулювали виробництво, продаж та розповсюдження автозапчастин. Для даного етапу характерним є діяльність суб’єктів в межах правової невизначеності в наслідок обмеженості існуючої нормативної бази. У результаті в межах ринку можна було спостерігати істотну кількість контрабандного товару, а також неофіційних угод. Пропозиція на ринку була представлена великою кількістю дрібних торговців, між якими відсутня координація: як наслідок, процеси управління ланцюгами поставок характеризувалися відсутністю ефективності та оптимальності. Крім того, проблема контролю якості спричиняла розповсюдження великої кількості неякісних автозапчастин, що ускладнювало здатність покупців обрати товар, який би задовольняв їхні потреби. На додачу до цього, спостерігалася регіональна диспропорція розповсюдження автозапчастин, де в певних місцях спостерігається надлишок продукції, у той час як інші – переживають дефіцит продукції.

Даний етап став основою для переходу до централізованого етапу розвитку ринку автозапчастин, який дістав назву мережевого, та характеризується впорядкуванням пропозиції та попиту, створенню великих підприємств із високим рівнем розвитку інфраструктури, контролем якості та логістикою. На даному етапі підприємства починають розуміти необхідність ринкового мислення, де задоволення потреб покупців дозволяє сформувати подальші стратегічні кроки, підтримуючи зацікавленість продавців у збільшенні ширини та глибини асортименту автозапчастин. Для даного етапу також характерне формування мереж виробників, постачальників та продавців, що діють злагоджено в умовах підвищення ринкових вимог до якості, кількості та асортиментного різноманіття автозапчастин. Діяльність великих підприємств набуває домінуючого значення, у той час як невеликі підприємства, які не були здатні пристосуватися до нових вимог ринку, були змушені припинити власну діяльність або шукати шляхи альтернативного розвитку, наприклад, звуження асортименту чи перехід до вузькоспеціалізованих ринків. На даному етапі зростає важливість конкурентної боротьби, в межах якої підприємства починають виходити за рамки виключно цінової конкуренції, зміщуючи акценти на якість обслуговування покупців та доступність товару, а також пропозицію додаткових послуг, зокрема, консультації, можливості доставки товару, програм лояльності, можливості надавати гарантію на визначений термін.

Для сучасного ринку автозапчастин характерне поширення інтеграційного етапу, що характеризується високою структурованістю та зрілістю за рахунок посилення ендогенних та екзогенних взаємозв’язків між учасниками. Для даного етапу характерно не лише формування коопераційних мереж, але й поглиблення глобалізаційних процесів, що сприяють інтеграції вітчизняної ринкової системи в міжнародний систему. Підприємства активно налагоджують економічні зв’язки на міжнародному рівні, отримуючи можливість розширення асортименту, кращих ціннісних пропозицій, здатності залучити інвестиційні ресурси у власний розвиток, а також впровадити нові стандарти якості та управління.

Продовження глобалізаційних процесів, а також євроінтеграційний напрямок розвитку вітчизняного ринку автозапчастин створює перед вітчизняними підприємствами низку завдань щодо адаптації до стандартів Європейського Союзу. Імплементація європейських норм сертифікації та стандартизації, що забезпечити довіри до вітчизняних підприємств, полегшить вихід на ринки ЄС та сприятиме залученню іноземних інвестицій. Окрім цього, розвиток інфраструктури, зокрема, вдосконалення логістичних та дистрибуційних мереж, відповідно до європейських вимог, дозволить знизити витрати на транспортування та поліпшити доступність автозапчастин для споживачів. Таким чином, активна євроінтеграція ринку автозапчастин України є необхідною умовою для підтримки сталого та стійкого розвитку на глобальному рівні.