РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УМОВАХ ПОТОЧНИХ ВИКЛИКІВ

Анотація

З 2002 року в Україні діє Закон України «Про інноваційну діяльність» [1], що склало передумови для розвитку інновацій в Україні. В статті 6 цього Закону визначені шляхи державного регулювання інноваційної діяльності в Україні. Одним із них є створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності. Аналіз статистичних даних, який представлено в роботі [2], свідчить про недостатній рівень впровадження інновацій в Україні до 2020 року.  Автори зазначають, що відповідно до рейтингу European Innovation Scoreboard 2020 [3] Україна щорічно погіршує рейтингові оцінки і у 2019 р. вона зайняла 36 місце. Негативна тенденція збереглася і в подальших роках, у 2023 році Україна посіла 38 місце [4].

Для підвищення темпу розвитку інноваційної діяльності в Україні у 2019 році була прийнята «Стратегія розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року» [5], яка визначила головні проблеми функціонування національної інноваційної екосистеми. Позитивним елементом у визначенні зазначених вище проблем є їх ранжування за життєвим циклом новацій: на етапі створення новацій; на етапі трансферу новацій; на етапі впровадження новації шляхом створення спеціалізованого малого інноваційного підприємства – стартапу; на етапі впровадження новацій на вже існуючому підприємстві, виходу на серійне виробництво. Такий підхід стимулював науковців, освітян та підприємців до вирішення виявлених проблемних питань. Так, наприклад, в багатьох закладах вищої освіти з’явилися стартап-школи, а на провідних освітніх платформах – навчально-освітні курси, що дозволило сформувати в Україні цілу плеяду молодих фахівців, які мають вміння і навички для створення стартапу, впровадження новацій на вже існуючому підприємстві та виходу на серійне виробництво. Іншим прикладом є створення і розвиток індустріальних еко-індустріальних парків, чому посприяв проєкт «GEIPP Ukraine» [6].

Поряд з позитивними прикладами вирішення проблемних питань у сфері інноваційної діяльності, були визначені проблеми, які потребують подальшого вивчення і розвитку:

• Відсутність координації та взаємодії на рівні формування й реалізації політик
• Інновації станом на сьогодні не визначені як державний пріоритет
• Складний процес державної реєстрації та незрозумілий і потенційно корупційний процес експертизи інноваційних проєктів
• Відсутність важливого та дороговартісного для різних типів досліджень обладнання, доступного для спільноти науковців
• Обмеженість доступу дослідників, винахідників, наукоємних стартапів до дослідницької інфраструктури
• Низький рівень взаємодії науки та бізнесу через відсутність платформ для комунікації та кооперації
• Погодження трансферу технологій, створених за бюджетні кошти, за кордоном
• Нерозуміння реального статус-кво по розробках та винаходах (можливо, пріоритетним патентам в Україні)
• Відсутність інструментів підтримки стартапів на всіх стадіях розвитку та системи підтримки [7].

Підсумовуючи, можна стверджувати, що інноваційна діяльність це обов’язкова умова для економічного розвитку держави, і, водночас, є життєво необхідною для України. Де головними викликами будуть, налагодження взаємодії держави з науковцями та інноваторами, а саме заохочення до інноваційної діяльності, державна підтримка на усіх стадіях розвитку  та залучення іноземного капіталу.